Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Гісем

§ 22. Політичні процеси в Україні в 1999—2005 рр. «Помаранчева революція»

• 1. Коли відбулися перші позачергові вибори Президента та Верховної Ради України? 2. У якому році було прийнято Конституцію України?

1. Президентські вибори 1999 р. Формування більшості у Верховній Раді України. 31 жовтня 1999 р. відбулися вибори Президента України. У голосуванні взяли участь 70 % виборців. Виборчий бюлетень містив 13 прізвищ кандидатів у Президенти України.

Перший тур не виявив переможця. Перше місце впевнено посів діючий Президент Л. Кучма, друге — П. Симоненко, третє — О. Мороз, четверте — Н. Вітренко. Шість кандидатів набрали менше 1 % голосів. Другий тур голосування був призначений на 14 листопада.

У гострій боротьбі Президентом України вдруге було обрано Л. Кучму. За нього проголосувало 56 % виборців, а за П. Симоненка — близько 38 %.

Із літа 1999 р. навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював упевненість у перемозі й демонстрував готовність узяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник та О. Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали всіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак «канівська четвірка» не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О. Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера КПУ П. Симоненка.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма переміг не лише в центральних, а й у західних та східних областях України. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представники міжнародних організацій.

Після переобрання Президента відбулася зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем’єр-міністром України було призначено голову Національного банку України (НБУ) Віктора Ющенка, що мав авторитет реформатора. На посаді Прем’єр-міністра В. Ющенко пробув до квітня 2001 р. За період його прем’єрства в економічному житті країни відбулися важливі зрушення. Після десяти років падіння починаючи з 2000 р. намітилося економічне зростання.

За період своєї діяльності уряд В. Ющенка зазнавав значного тиску з боку різних політичних сил і фінансово-промислових груп. Показовою в цьому плані була доля міністра паливно-енергетичного комплексу Юлії Тимошенко, якій вдалося дещо стабілізувати становище в галузі й розв’язати значну частину проблем, що накопичилися. Проте її діяльність викликала постійну критику і нападки. Зрештою Ю. Тимошенко усунули з посади, проти неї навіть було порушено судову справу. Важливим починанням уряду стали реформи в системі освіти — перша спроба запровадити 12-річну систему освіти.

На прискорення державотворчого процесу і проведення реформ позитивно вплинуло формування у складі Верховної Ради України парламентської більшості в кількості 237 депутатів. Її сформували в січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати. Більшість надала підтримку уряду В. Ющенка. Формування більшості призвело і до змін у керівництві Верховної Ради України: Головою Верховної Ради України став І. Плющ. 19 із 24 комітетів Верховної Ради очолили представники більшості. Парламентська більшість зосередила основну увагу на підвищенні ефективності законодавчої роботи. Було прийнято ряд законів, зокрема Кримінальний та Земельний кодекси. Останній закріпив право приватної власності на землю. Було внесено зміни в процес приватизації тощо.

2. Всеукраїнський референдум (квітень 2000 р.). Після президентських виборів ключовим питанням політичного життя стала реформа законодавчої гілки влади. Л. Кучма прагнув зміцнити президентську вертикаль і, відповідно, свою особисту владу.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум «за народною ініціативою». Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосуванні, висловилися за двопалатний парламент; за скорочення числа депутатів із 450 до 300; за ліквідацію права депутатської недоторканності; за надання Президенту права достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо остання протягом одного місяця не сформує постійно діючу парламентську більшість або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого й поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.

Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте через різні причини це не було здійснено. Реалізація результатів референдуму в тих умовах — це був шлях до зміцнення одноосібної влади Л. Кучми й насадження в країні авторитарного режиму.

3. Політична криза (зима-весна 2001 р.). Узимку-навесні 2001 р. Україна опинилася в стані політичної кризи, яка була пов’язана з убивством опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. Під час слідства почали проявлятися негативні явища у верхніх ешелонах влади. До цього додалися записи майора СБУ М. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, які начебто свідчили про причетність вищих посадових осіб до цього та інших резонансних злочинів (так званий «касетний скандал»).

Опозиція вирішила скористатися нагодою, щоб змінити владу в країні. Були організовані масові демонстрації та акції протесту, які завершилися сутичками з міліцією (9 березня 2001 р.). Проте домогтися свого опозиція не змогла. Її сподівання здобути підтримку Прем’єр-міністра В. Ющенка не виправдалися. 26 квітня 2001 р. Верховна Рада України висловила недовіру уряду В. Ющенка, а 28 квітня 2001 р. його було звільнено з посади. Новим Прем’єр-міністром став Анатолій Кінах. Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалося подолати кризу. Проте її авторитет був суттєво підірваний як усередині країни, так і за кордоном. Політична криза значно вплинула на вибори 2002 р.

Плакат із вимогами знайти й покарати вбивць журналіста Г. Гонгадзе. 2001 р.

4. Вибори до Верховної Ради України 2002 р. та їхні наслідки. Важливою подією політичного життя країни 2000—2001 рр. стало перегрупування політичних сил у країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. Упродовж осені-зими 2001 р. відбувалося формування передвиборчих блоків. Згідно з новим законом, в Україні запроваджувалася змішана система виборів, за якою 50 % депутатів обирають за партійними списками, а 50 % — у мажоритарних виборчих округах.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі із 30 виборчих блоків і партій 4%-й бар’єр подолали: блок партій «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55 %, КПУ — 20,01 %, блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,79 %, Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — 7,25 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ(о) — 6,27 %.

На початку роботи Верховної Ради України нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «За єдину Україну!» увійшло 177 депутатів (указана кількість депутатів відповідає моменту утворення фракцій; надалі відбувалися зміни), до фракції «Наша Україна» — 118 депутатів, до фракції КПУ — 64, до СДПУ(о) — 31, до БЮТ — 23, до СПУ — 22, 12 депутатів побажали залишитися позафракційними.

Президентство Л. Кравчука і Л. Кучми

Л. Кравчук (1991—1994 рр.)

Л. Кучма (1994—2004 рр.)

Здобутки

• Утвердження незалежності України. Мирний вихід зі складу СРСР. Налагодження відносин

із країнами світу.

• Відмова від ядерного статусу держави.

• Консолідація суспільства.

• Започаткування економічних перетворень.

• Створення державних структур влади

• Здійснення приватизації.

• Формування приватного сектору економіки.

• Запровадження і зміцнення фінансово-грошової системи.

• Подолання економічної кризи 1990-х рр.

• Прийняття Конституції 1996 р.

• Урегулювання проблеми кордонів України.

• Початок реформування системи освіти

Прорахунки

• Неспроможність подолати економічну кризу.

• Гіперінфляція.

• Стрімке падіння життєвого рівня населення.

• Діяльність трастів, фінансових пірамід.

• Політична криза 1994 р.

• Значне поширення корупції.

• Формування та зміцнення тіньової економіки.

• Створення фінансово-промислових кланів.

• Накопичення зовнішньої заборгованості.

• Зловживання під час приватизації.

• Політична криза 2001 р. («касетний скандал»).

• Несформованість державних інтересів. Невизначеність у відносинах між Заходом і Сходом. Провал інтеграційних починань щодо вступу до євроатлантичних структур. Нерівноправні відносини з Росією.

• Низький рівень життя переважної частини населення. Невирішеність соціальних проблем

На початку роботи Верховної Ради України точилася боротьба за формування більшості та керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво Верховної Ради: Головою став В. Литвин («За єдину Україну!»), першим заступником — І. Васильєв («За єдину Україну!»), заступником — О. Зінченко (СДПУ(о)). Ключові комітети Верховної Ради України очолили представники «Нашої України». Фракція «За єдину Україну!» виявилася нежиттєздатною і вже в червні 2002 р. розпалася на шість фракцій: Партія регіонів — 52 депутати, «Трудова Україна» — 31, Партія промисловців і підприємців України — 20, «Народовладдя» — 17, Аграрна партія України — 17, «Демократичні ініціативи» — 15. Незважаючи на кількісне переважання опозиційних сил у парламенті, пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка, у свою чергу, утворила перший в Україні коаліційний уряд, який очолив Віктор Янукович (грудень 2002 р.).

У 2002—2004 рр. в Україні відбувалася гостра політична боротьба. Л. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, що передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент — Прем’єр-міністр — Верховна Рада України. Навколо Президента формувалися потужні політичні сили, які намагалися утримати економічні й політичні позиції. Натомість опозиційні сили, що спиралися на підтримку середнього класу, розгорнули боротьбу з існуючим режимом за демократизацію політичного життя.

5. Вибори Президента України 2004 р. «Помаранчева революція». Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили країни, як урядові, так і опозиційні, почали готуватися до них. Тривалий час залишалася незрозумілою позиція Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що Л. Кучма, згідно з Конституцією України (1996 р.), перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично минуло вже два терміни. Зрештою Л. Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від влади став Прем’єр-міністр України В. Янукович. Для створення його позитивного іміджу було залучено всі засоби: від прямого використання адміністративного ресурсу до відкритого поширення неправдивої інформації. Використовуючи своє службове становище, В. Янукович ужив ряд популістських заходів. Зокрема, пенсіонерам було надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не призвели до економічної кризи в країні.

Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» В. Ющенка.

Заангажованість — вимушені дії представника неполітичної сфери діяти в руслі певної ідеології, доктрини, політичного курсу.

Екзит-пол — вибіркове репрезентативне опитування виборців на виході з виборчих дільниць.

Однією з особливостей передвиборчої кампанії стала велика кількість кандидатів у Президенти України — понад 20. Проте основна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами — В. Януковичем та В. Ющенком. Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. Голоси виборців розподілилися таким чином: В. Ющенко — 39,26 % голосів, В. Янукович — 39,11 %, О. Мороз — 5,82 %, П. Симоненко — 4,97 %, Н. Вітренко — 1,53 %, А. Кінах — 0,93 %. Решта кандидатів набрала менше голосів.

Під час проведення виборів проявилася заангажованість ЦВК на чолі із С. Ківаловим, яка впродовж десяти днів не оприлюднювала остаточні результати голосування.

Такий розподіл голосів не виявив переможця, який мав набрати понад 50 %. Другий тур виборів було призначено на 21 листопада 2004 р. Політичними суперниками, як і в першому турі, були В. Ющенко та В. Янукович. Після першого туру про підтримку В. Ющенка заявили О. Мороз та А. Кінах. В. Януковича підтримала Н. Вітренко.

Новим у другому турі було те, що між двома кандидатами у Президенти України відбулися перші відкриті теледебати.

Голосування другого туру відбулося зі значними фальсифікаціями на користь кандидата від влади. Як результат, оприлюднювані ЦВК дані про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзит-полів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — Майдані Незалежності.

Наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. Прихильники В. Ющенка використовували помаранчевий колір для позначення своєї участі в акції (стрічки, шарфи тощо), тому вона отримала назву «помаранчева революція».

На вимогу частини депутатів відбулося позачергове засідання Верховної Ради України, щоб обговорити ситуацію і прийняти рішення. Проте проурядові фракції та комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні В. Ющенко як політичний акт прийняв присягу Президента України. Ця акція додала наснаги мітингувальникам, кількість яких щодня зростала. У різні дні під час акції громадського протесту на Майдані Незалежності перебувало від 500 тис. до 1,5 млн осіб.

Проте 24 листопада ЦВК оголосила переможцем у виборах В. Януковича. Така неприхована зневага та несправедливість призвели до радикалізації дій протестувальників. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику й Майдані Незалежності. Лідери опозиції закликали взяти в облогу будівлю Адміністрації Президента України, а згодом — і Кабінет Міністрів України.

Того ж дня до Києва почали з’їжджатися і прихильники В. Януковича (загалом близько 20 тис. осіб), які влаштували наметове містечко навпроти будівлі Кабінету Міністрів України.

У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як із боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників різних таборів, політична криза, загроза економічної кризи.

Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на оприлюднення результатів виборів до моменту оголошення свого рішення. 27 листопада відбулося засідання Верховної Ради України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції громадянської непокори.

Прихильники В. Януковича взяли курс на розкол країни. «З’їзд депутатів усіх рівнів» у Сєвєродонецьку закликав до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали політичні лідери та керівники Донецької, Луганської, Харківської та інших областей. У західних і центральних областях країни місцеві ради прийняли рішення про визнання Президентом України В. Ющенка.

Для вирішення складної ситуації до України з посередницькою місією прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою за допомогою міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л. Кучма та кандидати у Президенти України В. Ющенко та В. Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Проте все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада взявся за розгляд скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка, про визнання незаконними дій ЦВК щодо оголошення переможця другого туру виборів і скасування відповідної постанови про його підсумки.

Майдан Незалежності в Києві під час «помаранчевої революції». Грудень 2004 р.

Колона свободи. Пам'ятник «помаранчевій революції» в м. Дрогобич

3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів, оголошені ЦВК 24 листопада 2004 р., і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпустку В. Януковича на період передвиборчої кампанії і призначив М. Азарова виконувачем обов’язків Прем’єр-міністра України.

Щоб унеможливити масові фальсифікації під час переголосування, було розроблено зміни до Закону «Про вибори Президента України». Ці пропозиції, згідно з домовленостями, були поставлені на голосування у Верховній Раді України в пакеті зі змінами й доповненнями до Конституції України (політична реформа). Як і передбачали, із вересня 2005 р. відбувся перерозподіл владних повноважень між Верховною Радою України, Президентом України і Прем’єр-міністром. Також на голосування було подано в першому читанні проект про реформування системи місцевого самоврядування. 8 грудня 2004 р. за пакет проголосувала більшість депутатів. Одразу в сесійній залі ці документи були підписані Президентом України Л. Кучмою. На цьому засіданні Верховна Рада України затвердила й новий склад ЦВК, яку очолив Я. Давидович.

Після цього масові акції на Майдані Незалежності в Києві припинилися. До переголосування команда В. Януковича підійшла в новому складі та з новими гаслами. В. Янукович заявив про свою опозиційність до Л. Кучми, водночас залишаючись Прем’єр-міністром у відпустці.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців, які взяли участь у голосуванні, за В. Януковича — 44,21 %. Інавгурація нового Президента України В. Ющенка відбулася 23 січня 2005 р. Прем’єр-міністром країни стала Ю. Тимошенко.

Висновки. Після 1994 р. основним змістом державотворчого процесу стали поступове становлення і розвиток демократичних інститутів. Цей процес проходив у досить запеклій політичній боротьбі. Неодноразово відбувалося перегрупування політичних сил. Зростали організованість і роль опозиції.

  • Кульмінацією боротьби стали події «помаранчевої революції». Проте її лідери не змогли скористатися потужною підтримкою народу для прискорення демократичного розвитку України.

Запитання і завдання

  • 1. Хто переміг на президентських виборах 1999 р.? 2. Які питання були винесені на Всеукраїнський референдум за народною ініціативою 2000 р.? 3. Які політичні сили утворили першу у Верховній Раді України пропрезидентську більшість? 4. Коли було запроваджено пропорційну систему виборів до Верховної Ради України? 5. Які події призвели до внесення змін до Конституції України? 6. Хто став третім Президентом України?
  • 7. Якими були наслідки політичної кризи зими-весни 2001 р. і виборів до Верховної Ради 2002 р.? 8. Із якою метою було проведено Всеукраїнський референдум у квітні 2000 р.? Якими були його наслідки?
  • 9. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Період президентства Л. Кучми: здобутки і прорахунки». 10. Назвіть причини політичної кризи зими-весни 2001 р. Як вона була подолана? Якими були її наслідки?
  • 11. Справа Г. Гонгадзе і «касетний скандал» були приводом чи причиною політичної кризи зими-весни 2001 р.? Обґрунтуйте свою думку. 12. Обговоріть у групах. Чи була «помаранчева революція» революцією?