Вступ до історії. 5 клас. Гісем - Нова програма

§ 20. Історія, історики, письменники та поети

ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

• про розвиток історичної науки в Україні та видатних українських істориків

• якою є роль літератури у вивченні історії

1. Розвиток української історичної науки. Шлях розвитку української історичної науки налічує вже майже тисячу років. Першими історичними творами були літописи. Батьком української історії сучасні історики вважають ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. У 1113 р. Нестор склав літопис «Повість минулих літ». Його можна вважати істориком, тому що він, по-перше, описує не лише сучасні йому події, а й ті, що відбувалися за сотні років до нього. По-друге, він чітко визначив мету своєї праці: звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу княжити і як Руська земля виникла. По-третє, він не лише оповідає про події, а й дає їм оцінку.

Твір Нестора-літописця мав важливе значення у вивченні історії. Він став головним, а іноді єдиним джерелом інформації про далекі часи. Невипадково сьогодні «Повість минулих літ» належить до списку 100 найвідоміших і найдавніших книг світу. Своєю працею Нестор заклав традицію літописання, яка тривала майже до кінця XVII ст. Наступні автори намагалися доповнити твір Нестора сучасними їм подіями.

Наприкінці XVII ст. почали з’являтися вже не літописи, а перші справді історичні дослідження. У 1672 р. ректор Києво-Могилянського колегіуму Феодосій Сафонович склав «Хроніку із літописців стародавніх». Перша частина цього твору охоплює історію Русі до кінця XIII ст., друга переважно розповідає про події, що відбувалися на українських землях протягом кінця XIII — XVII ст.

У 1674 р. з’явився короткий історичний огляд подій Русі та Московської держави — «Синопсис». Цей твір протягом декількох століть був своєрідним підручником з історії та витримав близько 30 видань. Багато істориків вважають, що автором «Синопсису» був архімандрит Києво-Печерської лаври Іннокентій Гізель.

На початку XVIII ст. була створена низка творів, які отримали узагальнену назву козацькі літописи. їхніми авторами були такі діячі козацької доби, як Р. Ракушка-Романовський, С. Величко та Г. Грабянка. Вони не просто описали події часів Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та наступні події козацької доби, а намагалися пояснити їх.

Нестор-літописець. Скульптура.

«Синопсис» — перший підручник з історії.

Дмитро Бантиш-Каменський.

Володимир Антонович.

Олександра Єфименко.

Пробудження зацікавленості до минулого України на початку XIX ст. створило передумови для остаточного переходу процесу накопичення історичних знань у наукову стадію. Першим істориком України називають Дмитра Бантиш-Каменського (1788—1850). У своїй «Історії Малої Росії» він уперше послідовно виклав історію українських земель від давніх часів до 1760-х рр. Розповідаючи про події минулого, автор не лише констатував факти, але й описував культуру, народні звичаї, будівництво соборів і монастирів, походження козацтва, давав оцінку діяльності гетьманів та інших осіб, що відіграли важливу роль в історії України.

У другій половині XIX ст. завдяки науковій діяльності багатьох істориків остаточно сформувалося бачення історії України. У науковому доробку видатного українського історика Миколи Костомарова (1817—1885) налічується понад 300 праць, серед яких «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та інші. М. Костомаров розглядав народ як головну рушійну силу історії. Він відстоював ідею самостійності української нації, окремішності українського історичного процесу, який є втіленням волелюбного духу українського народу.

Зі спогадів учня В. Антоновича

...Буваючи в хаті професора, ми, самі всі українці зроду, вперше тут довідалися й побачили, що є на світі книжки, написані нашою рідною мовою, що є українські книжки якраз для нас цікаві, і пам'ятаю, випросивши у професора через його сина галицький «Дзвінок» або «Лиса Микиту», ми один в одного їх виривали, щоб собі прочитати. Згодом за дитячими книжками пішли й поважніші, як, наприклад, «читанки», популярна українська історія з малюнками.

Коли ж почали ми заводити власну громадську бібліотеку, то добрий професор надарував нам дуже цінні книжки. Незабаром у нас була така переважно історична бібліотека, що й ціни їй не скласти.

...Пригадую собі, скільки разів за моєї пам'яті водив він нас в археологічний та нумізматичний музеї в університеті та докладно, години дві-три, водячи від вітрини до вітрини, читав нам українською мовою блискучі, змістовні, а разом із тим так, що й мала дитина все зрозуміє, лекції з української археології, якій він був батьком. Бувало, збереться близько десятка людей, і Володимир Антонович ніколи не відмовиться повести й усе розказати...

1) Чому в середині XIX ст. було сутужно з українськими книжками?

2) Які факти свідчать, що до В. Антоновича тогочасна молодь ставилася з надзвичайною пошаною?

3) Що хотів донести своїм слухачам, учням В. Антонович?

Меморіальний будинок-музей Д. Яворницького у Дніпрі.

Робочий стіл Д. Яворницького.

Ключові моменти історії українського народу вивчав Володимир Антонович (1834—1908). Йому належать твори «Про походження козацтва», «Про гайдамацтво», «Уманський сотник Іван Гонта» та інші праці з історії України. Він фактично першим серед українських істориків почав використовувати термін «Україна-Русь». В. Антонович зібрав і видав вісім томів «Архіву Південно-Західної Росії», куди увійшли цінні матеріали з історії Правобережної України XVI—XVIII ст.

Широта художньої уяви в поєднанні з дослідницьким талантом обумовили різнобічність творчих інтересів першої жінки-історика Олександри Єфименко (1848—1918). Найвідомішими серед її праць стали «Турбаївська катастрофа», «Нариси з історії Правобережної України», «Історія українського народу».

Дослідженню історії українського козацтва присвятив своє життя Дмитро Яворницький (1855—1940). Підсумком його багаторічної дослідницької роботи стала «Історія запорозьких козаків» у трьох томах.

Творчу спадщину історика Михайла Грушевського (1866—1934) складають понад 2 тисячі праць. Чільне місце серед них посідає найповніше узагальнююче дослідження історії України від найдавніших часів до другої половини XVII ст. «Історія України-Руси» в десяти томах. Завдяки М. Грушевському сформувалося нове бачення окремої від історії інших народів української національної історії.

Вивчення минулого нашої Батьківщини триває і сьогодні. Зараз наука історія України зібрала достатньо фактів, щоб відтворити історичне минуле нашої Батьківщини. Це заслуга багатьох поколінь українських вчених-істориків.

Сьогодні історичних праць накопичилося дуже багато, тож здійснити ґрунтовне дослідження без попереднього огляду спеціалістами просто неможливо. Історик має опрацювати літературу й дізнатися, якими були думки щодо цих подій його попередників. Наука, що вивчає розвиток історичної думки, називається історіографією. Розвиток історіографії є свідченням зрілості історичної науки.

М. Грушевський у робочому кабінеті.

2. Історія в літературних образах. Історія є об’єктом наукових досліджень, але водночас вона надихає письменників на написання художніх творів. Заплутаність перебігу історичних подій іноді перевершує будь-який вигаданий художній сюжет. Заслугою письменників і поетів є те, що вони створюють образ епохи, постатей, що допомагає краще зрозуміти минуле. Крім того, історичні твори мають просвітительський характер. Вони є своєрідними посібниками для вивчення історії України і згуртовують народний дух. Наприклад, пам’ятка давньої літератури «Слово о полку Ігоревім» зображує події, пов’язані з походом князя Ігоря проти половців.

«Великий кобзар» Т. Шевченко у багатьох своїх творах створив цілу низку історичних образів, зокрема Б. Хмельницького, І. Гонти, М. Кривоноса, Д. Байди (Вишневецького) та інших козацьких ватажків. У поемі «Гайдамаки» поет звернувся до доби козаччини, відтворивши події гайдамацького руху.

Першим історичним романом української літератури є «Чорна рада» П. Куліша. Історію рідного народу та його боротьбу за незалежність змальовано в художніх творах І. Франка («Захар Беркут»), М. Старицького («Останні орли», «Оборона Буші») та інших українських письменників.

Чимало творів присвячено козацькій добі. Серед них виділяються «Таємний посол» В. Малика, «На брата брат» Ю. Мушкетика, «Орда» Р. Іваничука, «Собор» О. Гончара та інші.

Не лише давні часи, а й драматичні героїчні події XX ст. стали джерелом для створення багатьох літературних образів. Через літературні твори відбулося осмислення подій Першої та Другої світових воєн, революції, Голодомору і репресій 1920—1930-х рр. тощо.

Світової слави зажив роман І. Багряного «Сад Гетсиманський», у якому передано трагедію українського народу, спричинену репресіями, нищенням української інтелігенції. У ньому змальовані жахіття більшовицького терору, безглуздість звинувачень, огидні методи катувань в’язнів. Цій самій темі присвячений і роман письменника «Тигролови» (перша назва «Звіролови»).

Історичну тематику впродовж усієї творчості розробляв П. Загребельний. Йому належить роман «Диво», тема якого пов’язана з будівництвом Софійського собору. «Роксолана» — твір про легендарну полонянку Настю Лісовську з Рогатина, яка, ставши дружиною султана, мала можливість впливати на події в Османській імперії. Роман «Я, Богдан» про гетьмана Б. Хмельницького належить до кращих історичних творів української літератури.

Пантелеймон Куліш.

Видатний український письменник О. Гончар біля козацького собору, якому він присвятив свій роман «Собор». Троїцький дерев'яний собор у Новомосковську Дніпропетровської області було зведено народним майстром Я. Погребняком у 1773—1778 рр.

Меморіальна дошка в Києві, присвячена письменнику П. Загребельному — одному з творців української історичної прози.

Богдан Хмельницький.

Запитання та завдання

1. Хто такі історики?

2. Кого з видатних українських істориків ви знаєте? Розкажіть про одного з них.

3. Кого вважають батьком української історії, а кого — першим істориком України?

4. Хто з українських істориків створив 10-томну «Історію України-Руси»?

5. Який український історик присвятив своє життя вивченню українського козацтва?

6. Обговоріть у групах. Яким є головний здобуток праці істориків?

7. Які художні твори про минуле України ви вивчали на уроках літератури?

8. Хто був автором першого історичного роману?

9. Якою є роль художньої літератури у вивченні історії?

10. Поясніть вислів «Література допомагатиме нам вдивлятися у криниці минулого, щоб побачити небо сучасного і майбутнього».

11. За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся, у яких літературних творах було відображено сучасні події, що відбулися в Україні.

12. Визначте, який із наведених текстів науково-популярний, а який — літературний.

Текст для читання

1) Аж ось піднявсь страшенний, невгасимий пожар із Запорожжя — піднявсь на ляхів і на всіх недругів отчизни батько Хмельницький. Чого вже не робили тії старости і комісари з городовими козаками, тії косистенти-ротмістри з своїми жовнірами, да й наші перевертні-недоляшки з надвірною сторожею. Як уже не вмудрялись, щоб погасити теє полом'я! Як уже не перегороджували степові дороги своїми заставами, щоб не пустити нікого з України на Запорожжє, так де ж? Кидає пахар на полі плуг із волами, кидає пивовар казани в броварі, кидають шевці, кравці і ковалі свою роботу, батьки покидають маленьких дітей, сини — немощних батьків і матірок, і всяке манівцем да ночами, степами, тернами да байраками чимчикує на Запорожжє до Хмельницького. І отоді-то вже «розлилась козацька слава по всій Україні...».

2) У той час як Богдан і не думав про роль козацького ватажка, Україна переживала один зі спокійних періодів власної історії. Проте спокій цей був лише затишшям перед бурею. Поляки силою змусили українців тихо нести ярмо, але така ситуація не могла довго залишатися незмінною. Народ наш не заслуговував на такі умови життя, а іноземне гноблення настільки сильно гальмувало його розвиток, що в 1648 р. передумови національної революції вже були повністю сформовані. У різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності, обумовлені тогочасним статусом України у складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.