Вступ до історії. 5 клас. Гісем - Нова програма

§ 13. Українські землі під владою двох імперій. Українське національне відродження

ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

• яким було життя українців під владою двох імперій

• про причини національного відродження

• як українці боролися проти імперської влади

• яку роль відіграли Т. Шевченко та інші діячі в національно-визвольній боротьбі XIX — початку XX ст.

1. Початок українського національного відродження. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською (згодом вона почала називатися Австро-Угорською). Австрійський уряд визнавав українців (русинів) як окремий народ, не забороняв користуватися рідною мовою, дотримуватися власних звичаїв і традицій. Проте українці, переважна частина яких були селянами, потерпали від свавілля панів, чиновників, лихварів тощо. У Російській імперії українців визнавали за «малоросів» — частину російського народу. Верхівку українського суспільства імперська влада намагалася підкупити привілеями та титулами, великими земельними маєтками. Натомість вони мали зректися свого народу, своїх традицій і навіть змінити прізвища (наприклад, Розум — Розумовський, Коваль — Ковальов тощо). Селяни і рядові козаки потрапили до кріпацтва. Вони були позбавлені особистої свободи та перетворені на власність панів, із якою останні могли робити будь-що (примушувати тяжко працювати, бити, продавати, міняти тощо).

Політика двох імперій призвела до того, що більшість українців не вміли ані читати, ані писати й були пригноблені підневільною працею. Однак простий народ залишався носієм, охоронцем української мови та звичаїв. Люди не забували героїв минулого, оспівували їх у народних творах.

Іван Котляревський.

«Енеїда» І. Котляревського. Титульна сторінка видання 1798 р.

«Русалка Дністрова» — перша на західноукраїнських землях книга, яка була написана народною мовою. Титульна сторінка видання 1837 р.

Багато заможних освічених українців пам’ятали про своє походження. Серед письменників, учителів, лікарів, священиків було чимало людей, небайдужих до долі народу. Вони вважали, що відродити Україну до самостійного життя можна, лише вивчивши власне минуле, традиції, мову, просвітивши народ.

У цей час в Україні з’явилися діячі, що обрали тривалий і складний шлях національного відродження. Вони збирали народні пісні, перекази, казки, робили спроби писати «простою» народною мовою, складали «Букварі» та «Граматики», створювали оповідання, п’єси, статті. Така діяльність була сильнішою за зброю, бо вона зберігала душу народу, зміцнювала його самосвідомість і віру у визволення.

Першим українським письменником, який у своїй творчості звернувся до живої народної української мови, був Іван Котляревський. Його поема «Енеїда», що вийшла друком у 1798 р., стала вагомим запереченням тим, хто вважав українську мову не придатною для літературних творів. І. Котляревський став автором і перших українських п’єс, зокрема «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», героями яких були прості люди зі своїми радощами, переживаннями, горем.

Символом доби пробудження українського народу став Тарас Шевченко (1814—1861). Цей геніальний поет і талановитий художник відіграв важливу роль у становленні національної свідомості українців.

Життєвий шлях Т. Шевченка уособлював долю його народу. Він на собі відчув ярмо кріпацтва, тож дуже добре розумів почуття простих людей. Перше видання його збірки поезій «Кобзар» з’явилося в 1840 р. Цією збіркою Т. Шевченко зробив важливий внесок у формування літературної української мови, яка стала об’єднавчим елементом для всього українства.

У той самий час українці, що жили в межах Австрійської імперії, також взялися за справу збереження й відновлення рідної мови. Це були переважно священики української греко-католицької церкви. Саме вони створили ту основу, на якій почало формуватися нове покоління, що прагнуло служити своєму народу. Найвидатнішими його представниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. За любов до рідного народу їх прозвали «Руською трійцею» (тобто українською, адже українці тут довго називали себе русинами), або галицькими будителями. Під час мандрівок містами й селами вони записали чимало народних пісень, легенд і переказів. Доповнивши їх власними віршами, у 1837 р. вони видали окрему збірку (альманах) «Русалка Дністрова».

Перший пам'ятник Т. Шевченку в Ромнах (Сумська область). 27 жовтня 1918 р.

Революція — докорінна зміна чого-небудь; тут: докорінна зміна життя народу, державного устрою.

Тарас Шевченко. Автопортрет.

«Кобзар» Т. Шевченка. Перше видання 1840 р.

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці на Черкащині в селянській сімТ. Ще змалку він відчув на собі труднощі кріпацького життя. Хлопець, прислуговуючи панові, опинився разом із ним у Санкт-Петербурзі. Талановитого юнака випадково помітив відомий на той час художник Іван Сошенко, який разом з іншими видатними митцями того часу викупив Т. Шевченка з кріпацької неволі. Незабаром молодий Тарас став слухачем Петербурзької академії мистецтв, яку успішно закінчив. Проте найбільше Т. Шевченко уславився як поет. Він долучився до гурту українських діячів, які розмірковували над тим, як визволити українські землі з кріпацтва та царського ярма. У своїх поезіях він не лише відображав картини народного страждання, а й закликав до боротьби. У 1847 р. через вільнодумні твори та участь у Кирило-Мефодіївському братстві Т. Шевченка заарештували. На його вироку цар особисто дописав рішення: «Суворо заборонити писати й малювати». Десять років провів Тарас у засланні. Увесь цей час великий поет служив солдатом у царській армії. Роки солдатчини підірвали його здоров’я. 10 березня 1861 р. він помер. Згідно з його поетичним «Заповітом», тіло Т. Шевченка перепоховали у «Вкраїні милій», на високій дніпровській кручі в Каневі (Черкаська область).

Засідання Кирило-Мефодіївського братства.

Розгляньте малюнок. Що обговорювали, про що сперечалися члени Кирило-Мефодіївського товариства?

Із року в рік ідея відродження все більше захоплювала українську молодь, яка почала гуртуватися до спільної боротьби. Так, у 1846 р. постало таємне братство, яке було названо на честь проповідників християнства й писемності серед слов’янських народів, братів Кирила й Мефодія.

Кирило-Мефодіївське братство налічувало 12 членів, із-поміж яких були: полтавський учитель В. Білозерський, державний службовець П. Гулак, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, етнограф О. Маркович та інші. Братчики добре розуміли почуття й потреби простого народу, бо самі були вихідцями з нього та ґрунтовно знали історію України. Вони намагалися виробити ідею і програму боротьби українського народу за свою державу. їхні погляди знайшли відображення в «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія». Головними засобами для досягнення своєї мети братчики вважали поширення освіти серед народу. Проте діяльність братства, яка тривала протягом 1847 р., було викрито владою, а його членів засуджено на різні строки ув’язнення.

Микола Костомаров.

Василь Білозерський.

Тим часом у 1848—1849 рр. у Європі відбувалася революція, яку назвали «весна народів». Європейські народи майже одночасно мовби «прокинулися», щоб позбутися влади імператорів, королів, панів, здобути свободу, мати краще життя, брати участь в управлінні державою та розбудувати власні країни. Правителі європейських держав пішли на значні поступки народу. Так, були схвалені конституції; почали скликати парламенти, до яких обирали представників усіх верств суспільства; було скасовано панщину для селян тощо.

У цій революції взяли участь й українці, що жили в Австрійській імперії. У 1848 р. у Львові було засновано Головну Руську Раду (ГРР) — організацію, яка мала б представляти і захищати інтереси українців краю. Завдяки діяльності ГРР у Львові було засновано Український дім із музеєм та бібліотекою, створено культурно-освітні організації, які мали опікуватися просвітою народу, почалося видання першої україномовної газети «Зоря галицька». ГРР вимагала від влади, щоб українські землі в імперії — Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття — були об’єднані в одне ціле, щоб позбутися влади польських, угорських і румунських панів.

У роки революції українці вперше взяли участь у виборах до парламенту Австрійської імперії. Обрані українські депутати, які переважно були селянами, у парламенті вимагали прийняття справедливих законів про розподіл землі та покращення життя селянства.

Утім революція зазнала поразки. Королі та імператори відновили владу над народами, але частину завойованого в боротьбі було збережено. Зокрема, українські селяни позбулися панщини й отримали у приватну власність ділянки землі. Проте головне, що вони усвідомили свою національну єдність і набули досвід боротьби за свої права.

2. Зміцнення українського руху. У 1861 р. за указом царя в Російській імперії було скасовано кріпацтво. Селяни здобули омріяну волю, але не землю, за яку вони мали сплатити великий викуп. Крім того, цар провів ще цілу низку реформ (змін), які мали б сприяти подоланню відсталості Російської імперії. Підготовка й проведення реформ відбувалися в атмосфері сподівань на краще життя. Представники української інтелігенції для об’єднання своїх сил почали створювати громади. Перша громада була заснована в 1859 р. у Санкт-Петербурзі, столиці Російської імперії, колишніми діячами Кирило-Мефодіївського братства. Вони, не маючи змоги працювати на батьківщині, прагнули хоч чимось допомогти українському руху. Громадівці заснували журнал «Основа», який висвітлював життя українців в імперії, писали підручники для народу, здійснювали наукову діяльність. Під їхнім впливом подібні організації виникли і в Україні. Лідером і керівником громадівського руху став історик Володимир Антонович (1834—1908).

Опанас Маркович.

Громади — культурно-освітні, політичні гуртки, що об’єднували українських діячів у другій половині XIX ст.

Партія — група людей, об’єднаних спільною метою в боротьбі за владу.

Така діяльність занепокоїла царську владу. У 1863 р. було видано таємне розпорядження (циркуляр), яке забороняло вживати українську мову. У циркулярі зазначалося, що української мови «не було, немає і бути не може». Незважаючи на всі заборони, громадівці використовували будь-які можливості, щоб, навіть користуючись російською мовою, продовжити досліджувати минуле України й тим самим зберігати право українців на власну державу. Завдяки їхній діяльності з’явилося нове покоління українських діячів, яке вже більш рішуче висловлювало свої погляди. Серед них виділялися Михайло Драгоманов, Петро Чубинський, Борис Грінченко. Саме вони визначили мету боротьби українців. П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», який згодом став національним гімном нашої держави. Активність українських діячів було припинено в 1876 р. Саме цього року російський цар видав Емський указ, який накладав нові заборони на використання української мови. Однак жодні заборони й переслідування вже не могли зупинити розвиток української нації.

На західноукраїнських землях з’явилися політичні, культурні, освітні, наукові, господарські, спортивні організації, школи, які разом творили українське національне життя. Товариство «Просвіта» було створене в 1868 р. Воно опікувалося просвітою народу, засновувало школи, бібліотеки, хати-читальні, видавало дешеві книжки. Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ), засноване в 1892 р., стало справжньою українською академією наук. У 1890 р. постала перша українська політична партія — Русько-українська радикальна партія (РУРП), яка згодом заявила про початок боротьби за незалежність України. Одним із її засновників був видатний діяч українського руху, письменник, науковець Іван Франко (1856—1916).

В. Антонович, одягнений в національний український одяг.

Усе це перетворювало Галичину, як говорили в той час, на «Український П’ємонт». (П’ємонт — одна з італійських держав, яка в 1850—1860-ті рр. стала центром об’єднання Італії.)

На початку XX ст. українські політичні партії з’явилися в Наддніпрянській Україні. Український рух почав ширитися і в Російській імперії. У 1905—1907 рр. Російська імперія була розбурхана революцією, народ не бажав миритися з безправ’ям і злиденним життям. Українці взяли в ній активну участь. Хоча революція і була придушена царизмом, вона спонукала владу до певних змін. Так, було скасовано Емський указ царя, селяни перестали сплачувати викупні платежі, було створено парламент — Державну думу. Крім того, населення набуло досвіду участі в політичному житті, почалися реформи на селі. Проте суть царської влади не змінилася. У 1914 р. російський уряд навіть заборонив святкувати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

Підсумком національного відродження стало усвідомлення українцями того, що необхідно відроджувати власну державу.

Іван Франко.

Іван Франко народився в родині коваля в селі Нагуєвичі на Львівщині. Здобув добру освіту. Ще під час навчання в гімназії І. Франко почав писати вірші. Зі студентських років він став на шлях революційної боротьби. Уже у 20 років І. Франко був одним із найпопулярніших письменників Західної України. Його активна діяльність призвела до конфлікту з владою. Тричі письменник побував за ґратами. Найбільшої слави І. Франко зажив як поет. Проте його спадщина налічує і сотні прозових творів. Крім того, І. Франко був активним діячем Наукового товариства імені Т. Шевченка, написав десятки наукових праць.

Запитання та завдання

1. До складу яких імперій входили українські землі в XIX ст.?

2. Яким було ставлення влади імперій до українців?

3. Що таке національне відродження?

4. Чим уславився І. Котляревський? Які літературні твори започаткували українське національне відродження в Наддніпрянщині та на західноукраїнських землях?

5. Хто був у складі гуртка «Руська трійця»? Якою була мета його діяльності?

6. Коли діяло Кирило-Мефодіївське братство?

7. Які ідеї висловлювали члени братства?

8. Хто такий Тарас Шевченко? Якою була його роль в історії України?

9. Обговоріть у групах. Чому боротьбу проти імперської влади українські діячі розпочали з розвитку мови, науки, просвіти народу?

10. Хто очолював громадівський рух?

11. Які заборони накладав на українську мову Емський указ? Чому царська влада вдалася до таких суворих заборон?

12. Коли й ким було засновано першу українську політичну партію?

13. Де умови для розвитку українського руху були більш сприятливими — на західноукраїнських землях чи в Наддніпрянщині? Свою відповідь підтвердьте фактами.