Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§ 13. Сполучені Штати Америки

1. Коли утворилися США? 2. Яким був державний устрій США? 3. Визначте характерні риси соціально-економічного та політичного розвитку США після їх утворення.

1. Суспільне та економічне життя США в першій половині XIX ст. На початку XIX ст. США були федерацією штатів, землі якої простягалися на 2 тис. км уздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. У 1803—1867 рр. територія країни збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км2, а кількість населення — із 5,3 до 31,4 млн осіб. Швидке зростання території цих земель, дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців. У 1820—1856 рр. до країни емігрувало понад 4,2 млн осіб.

Із XVII ст. до Північної Америки завозили негрів-рабів з Африки. У цей період їхня кількість у складі населення США збільшилася з 1 млн осіб у 1800 р. до понад 4,4 млн осіб у 1860 р. Рабовласницька система господарювання існувала на Півдні країни. Працю негрів-рабів тут використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну. У 1808 р. було запроваджено заборону на ввезення нових рабів до США. Після цього їх стали «розводити» тут, як худобу, для продажу або завозити нелегально.

Наприкінці XVIII ст. в США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства, вважаючи за гріх мати у власності людину. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак ця ідея не набула розвитку.

Федерація — назва союзної держави, що складається з кількох державних утворень, кожне з яких, зберігаючи власні органи влади, підпорядковується загальнофедеративним органам влади.

Аболіціонізм — суспільний рух у США наприкінці XVIII — у XIX ст. за ліквідацію рабства.

Із заснуванням у 1852 р. «Американського товариства боротьби з рабством» і початком видання тижневика «Ліберейтор» («Визволитель») (1831—1865 рр.) аболіціонізм перетворився на вагомий чинник суспільного життя США, що об’єднував близько 250 тис. противників рабства в країні. У 1840 р. у США виникла «Партія свободи», що розгорнула боротьбу проти рабства.

Переважна більшість лідерів аболіціонізму на чолі з Вільямом Гаррісоном, засновником тижневика «Ліберейтор» і майбутнім президентом США, вважала, що з рабством необхідно боротися виключно моральним осудом, не застосовуючи силу. Однак частина аболіціоністів, очолювана відомим діячем визвольного руху чорношкірого населення США Фредеріком Дугласом, вважала збройну боротьбу єдиним дієвим засобом у справі скасування рабства. У 1838 р. у Північній Кароліні виникло «Товариство підземної залізниці», за допомогою якого аболіціоністи переправляли колишніх чорношкірих рабів до Канади.

Активну допомогу у втечах колишніх рабів до Канади надавав фермер-аболіціоніст Джон Браун. У 1854—1855 рр. він із п'ятьма синами брав участь у боях із рабовласниками у штаті Канзас. У 1858 р. Дж. Браун склав проект тимчасової конституції США, у якій висунув вимогу повної ліквідації рабовласництва в країні. У 1859 р. він підняв повстання у штаті Віргінія, сподіваючись на підтримку рабів. Повстання було придушено, а Дж. Брауна страчено. У роки Громадянської війни 1861—1865 рр. пісня «Тіло Джона Брауна» стала гімном військ Півночі.

Корінне населення Америки — індіанців — різними шляхами позбавляли їхніх земель і, незважаючи на опір, поступово витісняли на захід. У 30-х рр. XIX ст. всіх індіанців, що залишилися на схід від річки Міссісіпі, силою переселили до резервацій — територій, відведених для проживання індіанців, за межами яких їм заборонялося перебувати.

Характерною рисою американського життя XIX ст. стало освоєння переселенцями Дикого Заходу. На його землях вони засновували нові господарства та ставали фермерами. Це було для них втіленням «американської мрії» — уявлення про Америку як країну, де кожна людина завдяки власній рішучості, підприємливості та наполегливій праці може реалізувати свої прагнення.

Активне освоєння нових земель супроводжувалося появою тут поселень, які з часом перетворювалися на великі міста. Захід ставав ринком збуту для промисловості Півночі, а також джерелом сировини й продуктів харчування.

Фермер — орендар або власник землі, який веде на ній господарство переважно своєю, а також найманою працею.

Чорношкірі раби на бавовняних плантаціях. XIX ст.

Яку інформацію про працю рабів на плантаціях у США можна отримати за ілюстраціями?

У цей період у США відбувалися суттєві зміни в соціально-економічній сфері, пов’язані з розгортанням промислової революції, що розпочалася в північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Однією з її важливих особливостей була відсутність тих докапіталістичних пережитків, що перешкоджали розвитку промисловості в країнах Західної Європи. Здійсненню промислової революції сприяло також вигідне територіально-географічне розташування країни, яке дозволяло американцям, з одного боку, відмежуватися від боротьби між Англією та Францією за панування в Європі, з іншого — отримувати чималі прибутки від торгівлі з Європою. Важливу роль в економічному зростанні США відігравало збільшення кількості населення (в основному за рахунок переселенців із Європи). У жодній країні світу воно не зростало такими темпами.

Вирішальне значення у промисловій революції мали робоча сила, техніка, інтелект і капітали з Європи. Перші парові машини, що використовувалися на текстильних фабриках, завозилися до країни з Англії наприкінці 80-х рр. XVIII ст., незважаючи на заборони британського уряду. На середину XIX ст. американська текстильна промисловість за обсягами виробництва продукції у світі поступалася лише англійській. Так, якщо в 1808 р. в країні працювало лише 15 бавовняних фабрик, то до середини століття число фабрик і заводів збільшилося в кілька разів.

Проте на цей час США в цілому залишилися аграрною країною, де більшість населення працювала в сільському господарстві. Промислова революція завершилася лише на Півночі. Її розвиток гальмували південні штати, де панувало плантаційне господарство, засноване на праці рабів.

Зростанню країни сприяв розвиток транспорту. На початку XIX ст. з’явилося багато річкових пароплавів. Численні канали об’єднали річки між собою та з узбережжям Атлантичного океану. У 1830 р. відкрилася перша залізниця завдовжки 64 км. Протягом 1830—1850 рр. довжина залізниць зросла у 300 разів, унаслідок чого на кінець 50-х рр. XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за її загальною протяжністю в країні.

У 1807 р. ірландський переселенець, інженер-самоук Роберт Фултон збудував перший у США колісний пароплав «Клермонт». Він працював на паровій машині Джеймса Ватта та мав довжину 43 м. Свій перший рейс у 270 км від Нью-Йорка до Олбані річкою Гудзон пароплав подолав (проти течії, при сильному зустрічному вітрі) за 32 години.

У результаті промислової революції сформувалися нові верстви американського суспільства — промислова буржуазія та наймані робітники. Праця в промисловості в той час була тимчасовою з метою накопичення коштів. Американці були дуже рухливими. Вони легко змінювали місце проживання та заняття, якщо бачили можливість отримати більший прибуток.

2. Політичне життя США. Політичне життя Сполучних Штатів характеризувалося формуванням двопартійної системи. Завдяки цій системі виборну посаду обіймав представник партії, що отримала відносну більшість голосів виборців. Першими політичними партіями США стали федералісти (послідовники Джорджа Вашингтона, які виступали за міцну федеральну владу, захищали інтереси торговельної та фінансової буржуазії, а також частково багатих плантаторів) і демократичні республіканці (прибічники Томаса Джефферсона, які виступали за зміцнення влади штатів і спиралися на підтримку фермерів та інших верств населення із середніми прибутками).

У 1828 р. утворилася Демократична партія, яка існує в США й сьогодні. Вона не повністю наслідувала політику демократичних республіканців, але також підтримувала ідею збільшення повноважень влади штатів. За часів президентства Джона Адамса (1825—1829 рр.) його прихильники заснували партію Національних республіканців, що поділяла позиції колишніх федералістів, які припинили діяльність раніше.

У 1841 р. політику національних республіканців продовжила нова партія вігів. У Демократичній партії в цей час посилювався вплив представників рабовласницького Півдня. Віги були схильні до пошуку компромісу з ними. У ситуації загострення суперечностей між Північчю та Півднем зростала потреба в політичній силі, яка рішуче протистоятиме демократам.

Джон Куїнсі Адамс, 6-й президент США, син 2-го президента США Джона Адамса

У 1854 р. в Чикаго було створено Республіканську партію, яка існує в США й у наш час. Її першим лідером став Авраам Лінкольн (1809—1865). До складу партії увійшло чимало колишніх вігів. Республіканців підтримували фермери, підприємці та наймані робітники Півночі й Заходу.

Ставлення обох партій до однієї з основних тогочасних проблем — рабства — суттєво відрізнялося. Демократи вважали, що кожний штат має самостійно вирішувати, чи дозволяється на його території рабство. Республіканці не вимагали негайного скасування рабовласництва, однак виступали за його непоширення на нові землі Заходу.

3. Територіальна експансія США. У 1803—1867 рр. американський уряд різними засобами здійснював територіальну експансію в Північній Америці. Однією з її важливих причин була потреба в нових землях у зв’язку зі стрімким зростанням у світі попиту на бавовну.

У 1803 р. за президентства Томаса Джефферсона США зробили перше велике територіальне придбання, купивши за 15 млн доларів колонію Луїзіана у Франції. У результаті приєднання Луїзіани США збільшили свою територію вдвічі й отримали великий порт Новий Орлеан.

У 1812—1814 рр. США вели війну з Великою Британією, намагаючись відібрати в неї Канаду. Однак після того як британський десант захопив Вашингтон, а флот бомбардував портові міста, США погодилися визнати існуючий кордон і відмовилися від своїх намірів. У 1818 р. британці віддали їм свою колонію Ред-Рівер. У 1813—1819 рр. США частинами окупували півострів Флорида, а потім сплатили за нього іспанцям 5 млн доларів.

Чимало американських переселенців після здобуття Мексикою незалежності від іспанців оселилися на півночі країни. У 1836 р. в результаті повстання американці проголосили створення незалежної від Мексики держави Техас. Через дев’ять років Техас увійшов до складу США як новий штат. Це стало причиною успішної для США американо-мексиканської війни 1846—1848 рр. У результаті Мексика втратила не лише Техас, а й усі свої північні землі, що становили 55% території держави, отримавши у вигляді компенсації 15 млн доларів. Тут було створено штати Аризона, Каліфорнія, Невада, Нью-Мексико та Юта.

У 1846 р. за договором між США та Великою Британією було остаточно визначено північний кордон з англійськими володіннями в Канаді. До США перейшли північно-західні території, де було пізніше створено штати Орегон, Вашингтон та Айдахо. У 1853 р. американці за 10 млн доларів викупили в Мексики територію Месільї.

Експансія — розширення зони впливу або панування в різних сферах (територія, економіка, політика) шляхом захоплення земель, ринків збуту, джерел сировини інших держав.

Останнім великим придбанням США стали Аляска та Алеутські острови, куплені в 1867 р. в Російської імперії за 7,2 млн доларів.

4. «Доктрина Монро». У перші десятиліття XIX ст. народи Латинської Америки охопила визвольна боротьба, результатом якої стало здобуття ними державної незалежності. Тогочасний президент США федераліст Джеймс Монро (1817—1825 рр.) визнав нові незалежні держави.

Однак Священний союз у цей час вирішив повернути колишні іспанські колонії в Латинській Америці.

Це не відповідало планам Великої Британії щодо розвитку торгівлі з регіоном. Вона збиралася своїм флотом захищати власні комерційні інтереси на Американському континенті. Адміністрація США, у свою чергу, не бажала збільшення англійських володінь в Америці. Президент США вирішив оприлюднити свою позицію із традиційним посланням Конгресу й виголосив 2 грудня 1823 р. заяву, що увійшла в історію як «доктрина Монро».

Джеймс Монро, 5-й президент США

Із послання Конгресу, проголошеного президентом Дж. Монро (1823 р.)

Відтепер Американські континенти не розглядаються як об'єкти можливої колонізації з боку будь-якої європейської держави. Ми сприйматимемо будь-яку спробу з їхнього боку поширити свою [політичну] систему на будь-яку систему нашої півкулі як загрозу миру та нашій безпеці.

У справи існуючих колоній будь-якої з європейських держав та залежних від неї країн ми не втручалися й не будемо втручатися, але що стосується урядів країн, які проголосили свою незалежність та відстояли її та чию незалежність ми визнали, ми не можемо розглядати будь-яке втручання з метою придушення їх або контролювання їхньої долі будь-яким чином із боку іншої європейської держави в іншому світлі, аніж як прояв недружнього ставлення до Сполучених Штатів.

1. У чому сутність проголошеної президентом «доктрини Монро»? 2. Чому її висловлювали коротко гаслом «Америка для американців»?

5. Наростання конфлікту в США. Проблема рабовласництва була найскладнішою для тогочасного американського суспільства. В одній державі одночасно існували дві системи — рабства й вільного ринку, капіталу і робочої сили. У 50-х рр. XIX ст. розвиток США призвів до загострення відносин між Північчю та Півднем.

У той час, коли охоплена промисловою революцією Північ швидко розвивалася, низька продуктивність праці рабів аграрного Півдня гальмувала розвиток країни. Використання дешевої (майже безкоштовної) праці рабів дозволяло плантаторам отримувати величезні прибутки за мінімальних витрат. У підприємців Півночі, що оплачували найману робочу силу, це викликало заздрість і протести. Якщо на Півночі ставлення до рабства було негативним, то на Півдні переважали уявлення, що «негр не є рівним білій людині, а рабська покірність вищій расі — це його природний і нормальний стан».

Авраам Лінкольн, 16-й президент США

Суперечності стали загострюватися з приєднанням до США нових територій на Заході. Плантатори Півдня скуповували тут кращі ділянки землі. Це викликало обурення простих фермерів, які вимагали від влади заборонити поширення рабства в штатах Заходу.

У 1861 р. президентом США було обрано лідера Республіканської партії Авраама Лінкольна. Республіканці були прибічниками обмеження рабства територією південних штатів, вважаючи, що із часом це призведе до краху плантаторських господарств. Плантатори Півдня вбачали в цих планах загрозу своєму існуванню та взяли курс на відокремлення від США й створення окремої держави, де буде узаконено рабство.

Перемога А. Лінкольна на президентських виборах стала приводом до відокремлення Півдня від США. У лютому 1861 р. утворилася Конфедерація Американських Штатів з 11 рабовласницьких штатів Півдня, що оголосили про вихід зі складу США. Своїм президентом вони обрали Джефферсона Девіса, а столицею проголосили місто Річмонд у Віргінії.

6. Громадянська війна в США. 12 квітня 1861 р. конфедерати захопили форт Самтер (поблизу міста Чарлстон), який перебував під владою федератів. У відповідь на це А. Лінкольн оголосив про призов до армії США 75 тис. добровольців і запровадження морської блокади Півдня.

Ці події започаткували Громадянську війну 1861—1865 рр. у США. Під час війни Північ мала перевагу над Півднем за кількістю населення та економічним потенціалом. Однак після початку війни на бік конфедератів перейшло близько третини офіцерів і генералів армії США, які походили з Півдня.

На першому етапі війни в 1861—1862 рр. ініціативу утримував Південь. Федерати, що вели боротьбу за відновлення єдності країни, уникали дій, які в майбутньому могли ускладнити їхні відносини з Півднем. Це дозволило конфедератам, армію яких очолював талановитий генерал Роберт Лі (1807—1870), досягти суттєвих успіхів і навіть створити загрозу столиці федералів — Вашингтону.

Конфедерація — союз окремих суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений із певною метою, переважно зовнішньополітичною та воєнною. Громадянська війна — збройна боротьба за державну владу між соціальними групами всередині країни.

Громадянська війна 1861—1865 рр. у США — війна між 11 рабовласницькими штатами Півдня, які вийшли зі складу Союзної федерації (конфедератами), і федеральним урядом Сполучених Штатів (федератами).

У війну на боці Конфедерації могла втрутитися Велика Британія, яка не бажала втрачати своїх постачальників бавовни та ринки збуту товарів на Півдні. У таких умовах адміністрація А. Лінкольна почала діяти більш рішуче. У травні 1862 р. Конгрес США прийняв закон про гомстеди (сімейні ферми). Так, будь-який американець, якщо він не воював проти Півночі, міг отримати землю з державного фонду і стати її власником за умови, що оброблятиме її п’ять років. Цей закон забезпечив підтримку федерального уряду в аграрних штатах Заходу.

22 вересня 1862 р. А. Лінкольн оголосив, що з 1863 р. рабство на Півдні скасовується, а колишні раби як вільні громадяни можуть вступати до федеральної армії.

Із Прокламації про звільнення рабів президента А. Лінкольна (1863 р.)

Я, Авраам Лінкольн, президент Сполучених Штатів, владою головнокомандувача армії і флоту... наказую й оголошую, що всі особи, які вважалися рабами... від цього часу і в подальшому вільні, і що виконавча влада Сполучених Штатів, із військовою та морською владою включно, буде визнавати й охороняти свободу названих осіб... Оголошую і доводжу всім до відома, що такі особи, що відповідають умовам, будуть зараховані на військову службу Сполучених Штатів...

Підсумовуючи, я висловлюю щире переконання, що цей акт справедливості виправданий перед Конституцією воєнною необхідністю. Я звертаюся до гідної поваги думки людства та милості всемогутнього Бога.

1. Як президент використав свою владу головнокомандувача для звільнення рабів? 2. Чому, на вашу думку, воєнна необхідність вимагала такого кроку.

Завдяки звільненню рабів і наданню їм дозволу вступати до війська наприкінці війни у федеральній армії було близько 200 тис. чорношкірих солдатів. Від цього часу громадянська війна стала боротьбою не лише за збереження єдності країни, а й проти рабства.

Здійснені заходи дозволили федератам у 1863—1865 рр. досягти перелому в ході війни й узяти до своїх рук воєнну ініціативу.

1—3 липня 1863 р. в битві під Геттісбергом у Пенсильванії федеральна армія генерала Улісса Гранта (1822—1885) завдала вирішальної поразки конфедератам і примусила їх відступити. Ця битва стала поворотною подією війни. У 1864—1865 рр. У. Грант розгромив конфедератів у чотирьох одночасних операціях.

У результаті цього генерал Р. Лі був змушений 9 квітня 1865 р. поблизу містечка Аппоматтокс підписати з У. Грантом акт про капітуляцію головної армії конфедератів. Фактично війну було завершено.

Генерал Улісс Грант, 18-й президент США

Одна з битв Громадянської війни: ліворуч — федерати із зірково-смугастим прапором, праворуч — конфедерати

Битва за форт Хіндман в Арканзасі в січні 1863 р. за участю броньованих канонерських човнів

Яку інформацію про перебіг воєнних дій Громадянської війни в США можна отримати за наведеними ілюстраціями?

Однією з найтрагічніших сторінок Громадянської війни став день 14 квітня 1865 р. У вашингтонському театрі Форда прибічник конфедератів, актор Джон Бутс, смертельно поранив президента А. Лінкольна. Проте це вже не змінило результатів війни.

Громадянська війна стала найкровопролитнішим протистоянням в історії США. Конфедерати втратили в ній 258 тис. осіб, а федерати — 360 тис. осіб. Війна закріпила провідну роль Півночі в економічному та політичному житті країни й зберегла єдність США як держави. Було зруйновано основи плантаційного господарства й остаточно визначено фермерський шлях розвитку американського сільського господарства.

7. Реконструкція Півдня. Розгром конфедерації був лише першим етапом у боротьбі з плантаторами-рабовласниками і способом господарювання, який вони уособлювали. Її другим етапом на Півдні мала стати конфіскація земель у її колишніх власників, передача її місцевому чорношкірому і безземельному білому населенню, позбавлення колишніх рабовласників важелів політичного впливу й надання політичних і соціально-економічних прав чорношкірому населенню. Після завершення Громадянської війни відповідно до законів, прийнятих республіканською більшістю Конгресу США, у південних штатах розпочалися перетворення — так звана реконструкція Півдня. За «Законом про воєнну реконструкцію» (1867 р.) територію колишніх бунтівних штатів Півдня поділили на п’ять військових округів, очолюваних генералами федеральної армії. Під наглядом командувачів округів у кожному штаті на основі загального виборчого права (включно з неграми) обиралися місцеві законодавчі збори, які розробляли нові демократичні конституції. Вони мали затвердити прийняті Конгресом США в червні 1866 р. 13-ту поправку до Конституції про скасування рабства та 14-ту поправку, за якою право голосу надавалося всім чоловікам — жителям США віком від 21 року (за винятком індіанців). Після цього бунтівні штати Півдня знову приймалися до Союзу, а військова адміністрація ліквідовувалася.

Реконструкція Півдня — перетворення в південних штатах, здійснювані федеральним урядом США з метою ліквідації органів влади, установ, законів і традицій, що склалися там у період панування плантаторів.

Після виконання умов «Закону про воєнну реконструкцію» Конгрес знову відновив у складі Союзу в 1868 р. Арканзас, Південну Кароліну, Північну Кароліну, Луїзіану, Джорджію, Алабаму та Флориду, у 1870 р.— Міссісіпі, Техас і Віргінію.

Під час здійснення реконструкції Півдня землі всіх плантаторів, які брали участь у війні, було примусово продано. У результаті на Півдні значно збільшилася кількість фермерських господарств. Одночасно із цим чимало колишніх рабів, не маючи освіти, спеціальності, землі й засобів до існування, були приречені на злидні та економічну залежність від білих. У результаті цього афроамериканці, як тепер називали колишніх негрів-рабів, втрачали політичну активність і ставали джерелом постійного соціального напруження в регіоні. У 1866 р. на Півдні виник Ку-клукс-клан — таємна організація, метою якої було протидіяти реконструкції Півдня шляхом поширення переконань у перевазі білої людини. Члени товариства, одягнені в білі балахони з каптурами, залякували афроамериканців, перешкоджаючи їх участі в голосуванні. У зв’язку з проявами ними актів насильства до чорношкірих у 1870—1871 рр. були прийняті закони щодо припинення діяльності товариства.

У 1872 р. федеральна влада, вважаючи основні завдання реконструкції Півдня виконаними, здійснила кроки для досягнення примирення з колишніми противниками. Конгресом було прийнято «Закон про загальну амністію», який відновлював у політичних правах усіх колишніх прибічників Конфедерації, за винятком 500 осіб.

На президентських виборах 1876 р. кандидати від демократів і республіканців набрали однакову кількість голосів. За домовленістю між Демократичною та Республіканською партіями президентом США став республіканець Розерфорд Гейз. Однак за підтримки демократів він вивів із Півдня останні частини федеральної армії та фактично відмовився від відповідальності центральних органів влади за дотримання громадянських прав афроамериканців. Компроміс демократів і республіканців 1877 р. вважається датою завершення реконструкції Півдня.

Афроамериканці — назва, що використовується щодо громадян США африканського походження.

Громадянська війна в США (1861—1865 рр.)

Висновки

Упродовж першої половини XIX ст. за показниками свого економічного розвитку США стали однією з провідних держав світу, посівши друге місце після Великої Британії за часткою у світовому промисловому виробництві.

У результаті територіальної експансії США перетворилися на трансконтинентальну державу, яка простягалася через увесь Північноамериканський континент від Атлантичного до Тихого океану.

Поява «доктрини Монро» стала свідченням того, що США усвідомили свої права, обов’язки та інтереси як суб’єкта міжнародних відносин Західної півкулі й мали намір їх захищати.

Громадянська війна 1861—1865 рр. призвела до розв’язання конфлікту на користь Півночі. Вона закріпила провідну роль цього регіону в економічному й політичному житті країни.

Запитання і завдання

1. Що таке федерація? 2. За що боролися аболіціоністи? 3. Якими були перші політичні парти США? 4. Що таке «доктрина Монро»? 5. Назвіть основні битви Громадянської війни в США. 6. Коли розпочалася реконструкція Півдня?

7. Розкрийте особливості суспільного та економічного життя США в цей період.

8. Як відбувалося збільшення території США в 1803—1867 рр.? 9. У чому причини появи, сутність і наслідки «доктрини Монро»? 10. Як у США розпочалася Громадянська війна? Як поступово змінювався її характер? Що впливало на ці зміни?

11. Складіть у зошиті таблицю «Особливості розвитку США в першій половині XIX ст.».

Сфери життя

Економічна

Соціальна

Внутрішньополітична

Зовнішньополітична

       

12. Покажіть на карті атласу основні територіальні надбання США в 1803—1867 рр. 13. Об'єднайтеся в малі групи та обговоріть, що було спільним і відмінним у розвитку США й тогочасних провідних європейських країн.

14. В умовах загострення ситуації після проголошення нових незалежних держав у Латинській Америці, переконуючи президента Дж. Монро в необхідності висловити свою позицію, державний секретар США Дж. Адамс казав: «Краще чесно і з гідністю, не маскуючись, викласти свої принципи, аніж постати шлюпкою, що буксує услід за англійським військовим кораблем». Поясніть, що мав на увазі Дж. Адамс. Яку роль, на вашу думку, відіграла «доктрина Монро» в міжнародних відносинах цієї доби?