Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

ВСТУП

§ 1. Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії

1. Які періоди всесвітньої історії ви вивчали минулого року? Назвіть їхні хронологічні межі. 2. Назвіть події всесвітньої історії кінця XV—XVIII ст., які ви вважаєте найважливішими. Поясніть свій вибір. 3 Які основні зміни відбулися у світі в цей період? 4. Покажіть на карті країни, із подіями в яких ви познайомилися минулого року.

1. Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії. Цього навчального року ви продовжите знайомство з подіями Нової історії, або історії Нового часу. Минулого року ви вивчали події кінця XV — кінця XVIII ст. Цього року ви дізнаєтесь, що відбувалося у світі наприкінці XVIII — на початку XX ст. Як ви бачите, предметом вашого вивчення є XIX ст., тому деякі дослідники використовують щодо цього періоду Нового часу назву «довге» XIX століття.

У другій частині Нового часу, що стала епохою модернізації, відбулося чимало важливих змін у житті людей. Зокрема, у країнах Західної Європи та Америки, які називають Заходом, сформувалося індустріальне суспільство. Його поява обумовила якісні зміни в різних сферах життя людини.

У цей час у світі відбулися процеси суспільної модернізації. Загалом дослідники розрізняють декілька її типів. Так, за формою вона буває мирною, еволюційною, у вигляді реформ, здійснюваних владою, і немирною, революційною, як докорінна насильницька руйнація того, що заважає розвитку суспільства. За змістом суспільну модернізацію поділяють на ту, що здійснюється відповідно до вимог часу, і ту, яку проводять із метою наздогнати інші країни, подолати відставання від них.

Періоди всесвітньої історії

Назва періоду

Хронологічні межі

Стародавня історія

Поява людини на Землі — IV ст. н. е.

Середньовічна історія

V ст. н. е. — кінець XV ст.

Нова історія

I частина: кінець XV — кінець XVIII ст.

II частина: кінець XVIII — початок XX ст.

Новітня історія

I частина: 1914—1939 рр.

II частина: 1939 р. — початок XXI ст.

2. Економічне життя індустріального суспільства. У країнах Заходу початок становлення індустріального суспільства був пов’язаний із розгортанням промислової революції, яка поступово поширювалася Європою із заходу на схід із Великої Британії.

Модернізація — зміни в суспільстві, пов'язані з необхідністю перетворення всіх сфер життя відповідно до вимог сучасності. Індустріальне суспільство («індустрія» — синонім слова «промисловість») — суспільство, у якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості як основи та провідного сектору економіки й відповідних соціальних структур.

Нове промислове виробництво розвивалося на засадах вільної конкуренції, коли виробники товарів вели боротьбу один з одним за кращі умови виробництва та збуту товарів. Вільна конкуренція була рушійною силою економічного розвитку й одночасно спричиняла його нестабільність.

У період кризи підприємства розорялися, а сотні тисяч найманих працівників опинялися без роботи. Унаслідок цього кризи спричиняли численні соціальні протести й обумовлювали необхідність пошуку шляхів удосконалення існуючої економічної системи. Зі становленням індустріального суспільства були пов’язані структурні зміни в економіці: якщо раніше її основою було сільське господарство, то тепер на перше місце вийшла промисловість. У сільському господарстві Великої Британії та північних штатів США, а згодом і в інших країнах почали застосовувати сільськогосподарські машини.

Розвивалася торгівля, у якій чільне місце посіли порівняно дешеві фабрично-заводські товари, розраховані на масового споживача. У світовій торгівлі спостерігався поділ на провідні індустріальні країни Заходу, які були виробниками фабрично-заводської продукції та споживачами дешевої сировини, та країни, що стали ринками збуту цих товарів і постачальниками сировини. До останніх належали країни Сходу та Латинської Америки. Однак і в країнах Заходу темпи економічного розвитку були неоднаковими та суттєво відрізнялися.

3. Зміни в політичному та соціальному житті. Визначальний вплив на політичне життя країн Заходу в другій частині Нової історії мала Велика французька революція кінця XVIII ст., яка висунула ідеї свободи, рівності й братерства. У країнах Заходу поступово затверджувалися основи правової держави, яка ґрунтувалася на принципах верховенства закону, політичних свобод і свободи підприємництва. Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. У провідних країнах світу йшло поступове формування засад громадянського рівноправ'я і парламентської демократії.

Основними формами держави в країнах Західної Європи та Америки стали республіки (парламентські або президентські) і монархії (парламентські або конституційні). Процеси політичного розвитку країн відбувалися двома відмінними шляхами — реформ або революцій.

Громадянське рівноправ'я — користування населенням певної держави однаковими правами й обов'язками у статусі її громадян. Парламентська демократія — форма здійснення народовладдя, за якої головним центром зосередження законодавчої діяльності в країні є парламент.

Пароплав «Принцеса» (США). 1859 р.

Кришталевий палац у Лондоні. Архітектор Джозеф Пакстон

Яку інформацію про зміни в розвитку провідних країн світу в XIX ст. можна отримати за ілюстраціями?

Важливу роль у політичному житті держав стали відігравати політичні партії. Це були добровільні об’єднання прихильників певних суспільних ідеалів, що мали за мету здобуття влади законним шляхом, тобто шляхом виборів, і реалізацію своєї програми. Ідейні засади політичних партій ґрунтувалися на певних напрямках громадсько-політичної думки XIX ст., основними з яких були такі:

консерватизм — сукупність ідейно-політичних течій, прихильники яких спиралися на принципи традиції та спадковості в суспільному розвитку, виступали за збереження домінуючої ролі держави й церкви в житті суспільства, не сприймали революції та радикальні реформи;

лібералізм — ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників парламентського устрою, свободи приватного підприємництва й демократизації суспільного життя. Ліберали виступали за досягнення змін у суспільстві легальним (законним) шляхом за допомогою реформ і проти революцій як засобу розв’язання соціальних суперечностей;

радикалізм — ідейно-політична течія, прихильники якої виступали за здійснення рішучих і глибоких змін у політичному й соціально-економічному житті. Незважаючи на велику різноманітність радикальних течій (анархізм, соціалізм, комунізм тощо), їх об’єднувало негативне ставлення як до старого — станового — устрою, так і до нового — буржуазного;

націоналізм — ідейно-політична течія, що виникла в XIX ст. та об’єднувала прихильників визнання пріоритету національного чинника в суспільному розвитку.

У соціальному житті західного індустріального суспільства важливе значення мали підприємці та наймані робітники. Підприємці, які відігравали провідну роль в економічному житті суспільства, були зацікавлені у здобутті можливості впливати на державну політику законними парламентськими методами.

На початку XIX ст. у країнах Заходу наймані робітники були безправною та соціально незахищеною верствою суспільства. Боротьба робітників за свої права стала одним із головних чинників, що визначав стабільність суспільства в цих країнах.

Упродовж XIX ст. було зруйновано традиційну станову систему поділу суспільства. Місце людини в ньому стало визначатися тим, чого вона досягла власними зусиллями.

У «довгому» столітті розгорнулися процеси формування націй. У Франції цьому сприяла революція 1789—1799 рр. У Німеччині та Італії утворення націй завершилося в другій половині століття після подолання політичної роздробленості та об’єднання країн. Набагато складніше цей процес відбувався в Австрійській імперії, де австрійці становили лише чверть населення та здійснювали політику онімечування інших, переважно слов’янських народів, що населяли державу. Унаслідок поширення в країнах Заходу уявлень, що кожна нація має право бути вільною та жити власним політичним життям, національне відродження бездержавних народів стало важливою складовою суспільно-політичного життя країн Заходу XIX ст.

4. Людина в умовах індустріального суспільства. У XIX ст. у Європі спостерігалося швидке зростання кількості населення. Протягом 1800—1900 рр. цей показник збільшився зі 190 млн до 420 млн осіб.

Становлення індустріального суспільства в країнах Заходу спричинило зміни в житті людини. Якщо раніше переважна частина населення жила в селах і працювала на землі, то зараз стала збільшуватися кількість жителів міст, де були розташовані фабрично-заводські підприємства. Високим рівнем урбанізації характеризувалися промислові райони. Однак стрімке зростання кількості населення загострювало тут соціальні проблеми.

Урбанізація — процес збільшення кількості міст і населення в них та посилення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства.

Нація — велика група людей, пов'язаних спільними традиціями і звичаями, почуттям соціальної однорідності та спільними інтересами. Її визначальними ознаками зазвичай вважають спільні мову, релігію, традиції, історію й більш-менш компактне територіальне розташування.

Національне відродження — процеси, пов'язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи, що набули поширення в XIX ст. За змістом і формою національне відродження фактично було націотворенням.

Населення країн Європи та США в XIX ст., млн осіб

Країна

1800 р.

1900 р.

Австрія

20,0

47,0

Німеччина

24,5

56,4

Велика Британія

20,5

37,0

Франція

26,9

39,0

Італія

17,2

32,5

Росія

37,0

125,6

США

5,3

76,2

1. У якій країні темпи зростання кількості населення в цей період були найбільшими? Чим, на вашу думку, це було обумовлено? 2. Яка держава мала найбільшу кількість населення на початку та наприкінці XIX ст.?

Відкриття залізниці Ліверпуль — Манчестер. Листівка 1830 р.

Як поява залізничного транспорту вплинула на життя населення?

Міграція — переселення людей, переміщення капіталів усередині країни та за її межі.

Еміграція — вимушене або добровільне переселення людей до інших країн з економічних, політичних або релігійних причин.

Імміграція — в'їзд іноземців до країни на тривале або постійне проживання.

Ознакою XIX ст. в країнах Заходу стали значні за обсягами міграції людей, які вирушали до великих міст або інших країн у пошуках кращої долі. Міграційні процеси відбувалися у формі еміграцій та імміграцій.

Зростання міст і кількості населення насамперед зумовили процеси, пов’язані з промисловою революцією та індустріалізацією. Так, у 1800 р. у Європі було лише 17 міст із населенням 100 тис. осіб, а загалом міське населення налічувало близько 5 млн жителів. У 1890 р. таких міст було вже 103, а загальна кількість міського населення збільшилася в шість разів. Населення чотирьох міст перевищило 1 млн осіб: це Лондон, Париж, Берлін, Відень.

Одним із джерел урбанізації була також міграція населення як усередині країни, так і між країнами, континентами. Основний потік мігрантів був спрямований у великі промислові центри та США. Спочатку це були вихідці з Англії, Німеччини, Скандинавії. В останній третині XIX ст. основу емігрантів склали переселенці з Італії та країн Східної Європи. Крім США, люди з Європи вирушали і до Латинської Америки, і до колоній.

Велика французька революція кінця XVIII ст. започаткувала на Заході рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Ця боротьба жінок за емансипацію тривала протягом усього XIX ст. Вона відбувалася у трьох напрямках: в освіті, у правах на власність і виборчих правах. Найтривалішою стала боротьба за виборчі права жінки. Жінок, що боролися за виборчі права, називали суфражистками. Вони влаштовували мітинги й демонстрації, вчиняли бійки з поліцією. На початку XX ст. жіночий рух став організованішим. В Англії його очолила Еммеліна Панкгорст (1858—1928). У 1914 р. виборчі права були надані жінкам скандинавських країн, Австралії та Нової Зеландії, у 1918 р.— Англії, у 1919 р.— Німеччини, у 1920 р. — США.

Емансипація — звільнення від залежності, гніту; скасування обмежень, упередженого ставлення тощо. Емансипація жінок насамперед передбачала надання їм рівних із чоловіками прав у суспільному, трудовому й сімейному житті.

Суфражизм — жіночий рух за надання жінкам рівних із чоловіками виборчих прав.

Фемінізм — суспільний рух, який виступає за рівні права жінки в усіх сферах життя, захист особливих потреб жінки, що пов'язані з їхніми фізіологічними відмінностями від чоловіків.

Суфражизм став попередником фемінізму — більш широкого руху жінок за свої права, який розгорнувся у XX ст.

5. Соціальний розвиток. У XIX ст. під впливом економічних змін стрімко змінювалася і соціальна структура населення. У Новий час відкрилися нові можливості перед тими, чиї пращури не належали до титулованої знаті. Інтелект, освіченість, ділові здібності, наполегливість — це не повний перелік якостей, які давали змогу досягти успіхів у житті. Старі стани швидко руйнувалися, а на їх основі поставали нові класи й групи.

До змін доводилося пристосовуватися і старим прошаркам суспільства. Аристократія в більшості країн Європи ще зберігала спадкові привілеї, вона складала основу вищого чиновництва, дипломатів та офіцерів. Однак із формуванням індустріального суспільства родова аристократія стрімко втрачала вплив у суспільстві.

Представники старої аристократії, що усвідомили зміни, почали займатися підприємництвом, освоювати спеціальності, пов’язані з банківською сферою, засновувати промислові підприємства. Намагаючись зберегти владу й багатства, вони часто прагнули породичатися з власниками значних капіталів, які не належали до їхнього кола. У результаті такого поєднання формувався прошарок вищого класу.

Незважаючи на могутність вищого класу, помітного впливу в суспільстві останньої третини XIX ст. почав набувати середній клас: підприємці, службовці, люди «вільних професій» (інженери, лікарі, викладачі, юристи тощо). Вчені виділяють кілька основних ознак, за якими ту чи іншу людину можна віднести до середнього класу: стійке матеріальне становище, але таке, що не дає жити, не працюючи; освіченість; можливість наймати прислугу тощо. Вважається, що середній клас надає суспільству стабільності, оскільки він не прагне заволодіти чужим майном, як бідняки, і не викликає заздрості, як багатії.

Паркетники. 1875. Художник Гюстав Кайботт

Прачки прасують. 1884. Художник Едгар Дега

Яку інформацію про умови праці представників різних професій у XIX ст. можна отримати за ілюстраціями?

Найбільшим за кількістю новим класом суспільства було робітництво, яке впродовж століття теж зазнало змін. Так, відбувалося його зростання (із 20 млн осіб у 70-ті рр. XIX ст. до 40 млн у 1900 р.) і розшарування за рівнем доходів і кваліфікації. У найкращому становищі були висококваліфіковані робітники, яких називали робітничою аристократією. Основну масу робітництва складали чорнороби, які отримували мізерну платню. Будь-які негаразди — хвороба, нещасний випадок, старість тощо — ставили робітника та його родину в скрутне становище.

Відсутність системи соціального забезпечення прирікала цих людей на жебрацьке існування.

Розвиток індустрії дав можливість залучати до праці на підприємстві жінок і дітей. На кінець століття жінки становили 15% робітників.

Проте вони зазнавали дискримінації в оплаті праці, були відсутні закони, які б захищали жінку від негативного впливу виробництва. Багато жінок працювали хатніми прислугами, займалися поденною роботою. З’явилися професії, які стали асоціюватися із жінкою: телефоністка, машиністка, секретарка.

У XIX ст. активно використовувалася й дитяча праця. Лише наприкінці століття були прийняті закони, які обмежували або забороняли її.

Слід зазначити, що в останню третину XIX ст. реальний дохід робітників у країнах Європи зріс на 30—50%. Це дозволило людям краще харчуватися, одягатися та навіть витрачати гроші на розваги. Також відбулося скорочення робочого дня із 14—16 до 8—12 годин. У деяких країнах це було закріплено законом.

Традиційне суспільство — суспільство, у якому над людиною панують споконвічні традиції та звичаї, де людина не уявляє себе окремо від природи. Таке суспільство негативно налаштоване до сприйняття будь-яких нововведень.

6. Країни Сходу. Сходом називають країни Азії та Африки, де в XIX ст. продовжували розвиватися традиційні суспільства мусульманської, індійсько-південноазіатської та китайсько-далекосхідної цивілізацій. До них належала більшість населення світу.

Ці цивілізації мали визначні досягнення в господарському, суспільно-політичному й культурному розвитку. Проте завдяки виклику європейців вони зазнавали значних змін — як позитивних, так і негативних.

У XIX ст. країни Заходу, спираючись на свою економічну перевагу, посилили тиск на країни Сходу, почали руйнувати в них підвалини традиційних суспільств і ділити цей регіон на колонії, залежні держави та сфери впливу. Власниками найбільших колоніальних володінь були Велика Британія, Франція, Нідерланди. Країни Сходу розгорнули національно-визвольну боротьбу проти колонізаторів, яка стала одним із важливих явищ світової історії XIX ст.

Висновки

У 9 класі ви вивчатимете другу частину історії Нового часу, що охоплює події кінця XVIII — початку XX ст.

У країнах Заходу цей період називають епохою модернізації. В економічному житті тут відбувалося становлення індустріального суспільства, що було пов’язане з розгортанням промислової революції.

У суспільно-політичному житті західних країн цього періоду визначальними були зміни, пов’язані з руйнуванням «старого порядку» й затвердженням засад демократії.

Розвиток країн Сходу, де зберігалися традиційні суспільства, у XIX ст. відбувався під тиском країн Заходу, що економічно переважали, і поступового усвідомлення необхідності протидіяти йому.

Запитання і завдання

1. Який період всесвітньої історії вивчається в 9 класі? 2. Що таке індустріальне суспільство? 3. Що таке урбанізація? 4. Назвіть основні прошарки суспільства кінця XIX ст. 5. Які зміни відбулися в долі жінки в XIX ст.? 6. Які риси притаманні традиційному суспільству?

7. Які зміни відбулися в економіці західних країн у період становлення індустріального суспільства? 8. Охарактеризуйте нові явища в політичному й соціальному житті країн Заходу в XIX ст. 9. Як змінювалося життя людини в умовах індустріального суспільства?

10. Складіть у зошиті таблицю «Зміни в розвитку країн Заходу в XIX ст.».

Сфера життя

Які зміни відбулися

   

11. Покажіть на карті атласу провідні країни Європи та світу, які ви вивчатимете цього року. Назвіть їхні столиці. 12. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, яку роль відіграло «довге» XIX століття у поступальному розвитку людства.

13. Підготуйте есе за темою «Для чого ми вивчаємо історію».

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка