Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§37. Міжнародні відносини наприкінці XIX — на початку XX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати міжнародні відносини другої половини XIX — початку XX ст.; визначати головні події міжнародних відносин.

ПРИГАДАЙТЕ

1. У чому полягає сутність віденської системи міжнародних відносин? Коли вона була створена? 2. Коли завершилося об'єднання Німеччини та Італії в національні держави?

1 СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ У ЄВРОПІ в 70-ті рр. XIX ст.

Поразка Росії в Кримській війні 1853—1856 рр., об’єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-німецькій (франко-прусській) війні 1870—1871 рр. призвели до зміни співвідношення сил у Європі та загострення міжнародних відносин. Усі ці події були на користь Росії, яка повернулася до групи великих держав і продовжила зовнішню експансію.

Поява в центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої, агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння всіх сусідніх держав.

У той час зовнішньополітичний курс Німеччини визначав О. фон Бісмарк, який прагнув утвердити повне панування своєї країни в Європі. Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху. Щоб забезпечити перемогу в наступній війні, необхідно було заручитися підтримкою інших держав для ізоляції Франції. Із цією метою уряд Німеччини неодноразово провокував Францію на нову війну («франко-німецькі тривоги» 1874—1875 рр.), але марно. Франція вважала, що до війни з Німеччиною їй слід ретельно підготуватися.

Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро-Угорщину до зближення з нею, хоча Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р. До такого кроку Австро-Угорщину спонукали обставини. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище двоєдиної монархії, прагнення здобути підтримку німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.

Тим часом О. фон Бісмарк прагнув досягти нейтралітету з Росією, яка в 60-х рр. XIX ст. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р. Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення.

У 1873 р. зусилля О. фон Бісмарка дали позитивні результати. Після підписання російсько-австрійської угоди про розмежування сфер впливу на Балканах між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією було укладено «Союз трьох імператорів». Проте ця дипломатична перемога О. фон Бісмарка виявилася примарною. Між сторонами угоди існували значні суперечності. У 1875—1877 рр. Росія не підтримала Німеччину під час «франко-німецьких воєнних тривог», тобто виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це не залишилося непоміченим у Парижі, що згодом привело до франко-російського зближення.

Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Англія була головним противником збільшення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах. Так, через рішучу протидію Англії та Німеччини Росія не змогла повною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877—1878 рр.

Отто фон Бісмарк

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

З англійського журналу «Сатердей рев'ю» (1897 р.)

О.фон Бісмарк уже давно визнав, що... в Європі існують дві великі непримиренні, спрямовані одна проти одної сили, дві великі нації, яким хотілося б увесь світ перетворити на своє володіння та отримувати з нього торговельну данину, — Англія... і Німеччина... Німецький комівояжер та англійський мандрівний торговець... навперебій змагаються в кожному куточку земної кулі.

Мільйон дрібних сутичок створює привід до найбільшої війни, яку будь-коли бачив світ. Якби Німеччину було б завтра зрівняно із землею, то післязавтра не знайшлося б у світі жодного англійця, який не став би від цього багатшим.

Який конфлікт був визначальним у міжнародних відносинах наприкінці XIX ст.?

Крім того, Німеччина несхвально поставилася до протекціоністських заходів Росії, які обмежили доступ німецьких товарів на російський ринок. У відповідь Німеччина скоротила російський експорт хліба і в 1887 р. відмовилася надати Росії кредити. Тоді Росія звернулася до Франції, яка надала значні позики. У результаті подальше існування «Союзу трьох імператорів» було неможливим.

Таким чином, характерною рисою міжнародних відносин 70-х рр. XIX ст. було те, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн.

Троїстий союз. Карикатура кінця XIX ст.

2 УТВОРЕННЯ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИХ БЛОКІВ.

На початку 80-х рр. XIX ст. в міжнародних відносинах відбулися докорінні зміни. Почалося формування військово-політичних союзів.

Перший крок у цьому напрямку зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. Одночасно О. фон Бісмарк не залишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. було відновлено «Союз трьох імператорів».

Проте це не виключало Росію із групи головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на п’ять років, який поновлювався через кожні п’ять років і проіснував до 1915 р.

У 1887 р. був підписаний російсько-німецький «договір перестраховки», однак відносини між державами залишалися напруженими. На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення, того ж року Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. російське місто Кронштадт відвідала французька ескадра. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт. У 1892 р. країни підписали воєнну конвенцію, яку було затверджено в 1893 р. Отже, у Європі утворилися два ворожі військово-політичні союзи.

Російсько-французьке зближення викликало велику стурбованість у Німеччині, яка скасувала всі обмеження на торгівлю з Росією та уклала новий торговельний договір. Проте залишилася одна велика держава — Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.

Наприкінці XIX ст. Велика Британія все ще проводила політику «блискучої ізоляції» (непряме втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою Англії було розширення та утримання її колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини із Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904—1905 рр. перемогти її у війні.

Символічне зображення держав Антанти — Франції, Росії, Англії. XX ст.

Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за поділ світу (почалося будівництво потужного морського флоту). Так, англо-німецьке суперництво в економічній і військовій сферах змусило Англію переглянути свою зовнішню політику.

8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. У ній розмежовувалися сфери впливу у двох державах в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція — право Англії на Єгипет. Ця угода отримала назву Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905—1907 рр., які послабили Росію, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента. Крім того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. Ініціаторами зближення двох держав стали міністр закордонних справ Англії Едуард Грей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії Олександр Ізвольський. Це зумовило укладення 31 серпня 1907 р. англо-російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані та Тибеті. Так було завершено створення Антанти.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із союзного договору між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, укладеного у Відні 20 травня 1882 р.

...Їх Величність імператор австрійський... імператор німецький... король Італії, запалені бажанням збільшити гарантії загального миру, зміцнити монархічний принцип і забезпечити цим збереження недоторканності суспільного й політичного ладу в їхніх державах, домовилися укласти договір, який завдяки своїй істотно охоронній та оборонній природі має на меті забезпечити їх від загроз, які могли б виникнути для безпеки їхніх держав і спокою Європи.

Стаття 1. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній мир і дружбу, і вони не вступлять ні в який союз або зобов'язання, спрямовані проти однієї з їхніх держав.

Вони зобов'язуються розпочати обмін думками з політичних та економічних питань спільного характеру, які могли б виникнути, і вони, крім того, обіцяють взаємну підтримку одна одній у межах своїх інтересів.

Стаття 2. У разі, якщо Італія без прямого виклику з її боку зазнала б нападу Франції з будь-якого приводу, обидві Договірні Сторони зобов'язані надати атакованій стороні допомогу та сприяння всіма своїми силами.

Таке ж зобов'язання буде покладене на Італію в разі неспровокованого прямого нападу Франції на Німеччину.

Стаття 3. Якби одна або дві з Високих Договірних Сторін, без прямого з їхнього боку виклику, зазнали нападу та були б утягнуті у війну проти двох або кількох великих держав, які не беруть участі в цьому договорі, то casus foederis (випадок, який вимагає практичного застосування союзного договору, — Авт.) одночасно трапиться для всіх Високих Договірних Сторін.

Стаття 4. У разі, коли яка-небудь велика держава, що не бере участі в цьому договорі, стала б загрожувати безпеці території однієї з Високих Договірних Сторін, і сторона, якій загрожують, була б цим змушена оголосити їй війну, обидві інші зобов'язуються дотримуватися щодо їхньої союзниці доброзичливого нейтралітету. Кожна в такому разі залишає за собою можливість вступити у війну в слушну для себе мить для участі у спільній справі зі своєю союзницею.

Стаття 5. Якщо для миру однієї з Високих Договірних Сторін створюється загроза за обставин, передбачених у попередніх статтях, то Високі Договірні Сторони домовляються в потрібну мить щодо воєнних заходів у разі спільного виступу.

Вони тепер зобов'язуються в усіх випадках спільної участі у війні не укладати перемир'я, миру або договору інакше, як зі спільної між собою згоди.

Стаття 6. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній тримати в таємниці зміст та існування цього договору. ..

1. Якими були умови союзного договору? 2. Чи справді він мав «охоронну та оборонну природу», як про це йшлося?

Японо-китайська війна. Невідомий художник

Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало. Її уклали лише на початку Першої світової війни.

3 МІЖНАРОДНІ КРИЗИ ТА КОНФЛІКТИ наприкінці XIX — на початку XX ст.

Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці XIX ст. призвів до загострення їх суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їх поділу. Нестримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи й локальні війни, що почастішали з кінця XIX ст. і поки що відбувалися за межами Європи або на її окраїнах.

• У 1894—1895 рр. відбулася японо-китайська війна, у результаті якої Японія захопила ряд китайських територій (острів Тайвань і острови Пенху).

• У 1898 р. спалахнула іспано-американська війна — перша війна за переділ світу. До США, які здобули в цій війні перемогу, відійшли колишні іспанські володіння — острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба була проголошена незалежною, але фактично потрапила під протекторат США. Американці також захопили Філіппіни, заплативши Іспанії компенсацію в розмірі 20 млн доларів.

• У 1899—1902 рр. відбулася англо-бурська війна, у результаті якої Велика Британія захопила дві бурські держави в Південній Африці — Трансвааль і Оранжеву республіку. Після перемоги над бурами англійці об’єднали свої володіння на півдні Африки.

• У 1904—1905 рр. відбулася російсько-японська війна. У результаті Японія отримала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. Восени 1905 р., скориставшись перемогою над Росією, Японія нав’язала протекторат Кореї (у 1910 р. Корея стала японською колонією).

• У 1905—1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великою Британією та Францією за панування в Марокко. Згідно з англо-французьким договором 1904 р., за Францією закріплювався контроль над більшою частиною Марокко. Це викликало невдоволення з боку Німеччини, яка прагнула зміцнити свій вплив. Німецький уряд наполягав на скликанні міжнародної конференції й погрожував Англії та Франції війною. У січні 1906 р. конференція, що проходила в іспанському місті Алхісерас, фактично визнала незалежність Марокко, але насправді вплив продовжували зберігати Франція та Іспанія. У підсумку Німеччина нічого не здобула. Жодна країна, крім Австро-Угорщини, не підтримала її.

• У 1908 р. спалахнула боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної Сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Проте Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.

• У 1911 р. виникла друга марокканська криза. У Марокко спалахнуло повстання проти султана. Німеччина прагнула втрутитися у внутрішнє становище країни, а тому до марокканського берега вийшли крейсер «Берлін» і канонерський човен «Пантера», де перебував імператор Вільгельм II. Проте на бік Франції знову стала Велика Британія, яка, погрожуючи Німеччині війною, змусила останню відмовитися від втручання в марокканську проблему. Розв’язання основних питань залишалося за Францією.

• У 1911—1912 рр. відбулася італо-турецька (тріполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Тріполітанію та Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.

• У 1912—1913 рр. відбулися дві балканські війни, які не розв’язали проблеми Балкан.

Іспано-американська війна. Невідомий художник

Марокканські поспи на Алхісераській конференції в Іспанії в січні 1906 р. Невідомий художник

Італійці здійснюють авіаналіт на піхоту турків під час тріпознанської війни. Невідомий художник

Панцерник «Дредноут». XX ст.

Чому поява таких бойових кораблів спричинила зростання напруженості в міжнародних відносинах і прискорила гонку озброєнь?

4 ГОНКА ОЗБРОЄНЬ.

Напруженість, що наростала у відносинах провідних держав, супроводжувалася шаленою гонкою озброєнь. Із 1883 до 1903 р. тільки в європейських країнах військові витрати зросли майже вдвічі, а кількість армій збільшилася на 25%.

Найбільш активно відбувався процес нарощування військово-морських сил. Так, наприкінці XIX ст. німецький військовий флот посідав п’яте місце в Європі та був призначений лише для оборони морського узбережжя. Однак із 1898 р. після прийняття першого морського закону в Німеччині почалася гонка морських озброєнь, метою якої було подолання переваги Англії на морях. До 1914 р. у Німеччині було прийнято ще чотири програми військово-морських озброєнь.

Нарощувала свою військову міць й Англія. У 1905 р. там був закладений панцерник нового типу, названий «Дредноут». Від звичайних панцерників він відрізнявся тим, що фактично був броньовою плавучою платформою для гармат великого калібру (десять артилерійських гармат великого калібру замість колишніх чотирьох). Надалі схожі судна стали називатися дредноутами. Уряд вважав, що, створивши ці потужні кораблі, він посилить морську перевагу Великої Британії. Проте вже в 1907 р. Німеччина спустила на воду відразу п’ять дредноутів.

У 1912 р. рейхстаг прийняв доповнення до закону про флот, відповідно до якого військово-морський флот Німеччини був істотно збільшений за рахунок великих бойових кораблів. Англія відповіла на це рішенням будувати надалі два кораблі на противагу одному німецькому («два кіля проти одного»).

ЦІКАВІ ФАКТИ

Один із видів акустичних гітар зі збільшеним грифом та корпусом характерної форми називається «дредноут», або «вестерн»- гітара. На відміну від класичної, такі гітари звучать голосніше і зазвичай використовуються в поп-музиці та кантрі. Назва походить від американського панцерника «Дредноут», на який ці гітари дещо схожі кутасто-прямокутною формою.

Хайрем Максим і його кулемет. Кінець XX ст.

Зростала кількість сухопутних збройних сил. У 1913 р. Франція прийняла закон про перехід від дворічного на трирічний термін військової служби, що мало збільшити кількість французької армії мирного часу на 50%. Розширювала кількісний склад і російська армія. Стрімко нарощувала свою сухопутну армію Німеччина. Разом зі своєю союзницею Австро-Угорщиною до 1914 р. вона мала у своєму розпорядженні 8 млн осіб, навчених військової справи.

Відбувалося переозброєння армій. Для створення новітніх систем озброєнь широко використовувалися досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки розвитку металургії та хімії стало можливим удосконалення вогнепальної зброї. Наприкінці XIX ст. з’явився перший станковий кулемет, винайдений X. Максимом, різні швидкострільні й далекобійні гармати, бездимний порох тощо. Виробництво й упровадження нових видів озброєнь викликали значне збільшення військових витрат.

За період із 1901 до 1913 р. великі держави витратили на військові потреби понад 20 млрд доларів і збільшили розмір своїх збройних сил майже на 30%.

Лідерство в гонці озброєнь залишалося за Німеччиною. Німецька армія технічно була оснащена краще, ніж французька й російська. Спираючись на свій економічний потенціал, Німеччина встигла краще й швидше за інші країни підготуватися до війни.

ВИСНОВКИ

• Підсумком розвитку міжнародних відносин на межі XIX—XX ст. став поділ Європи та світу на два ворожі військово-політичні блоки — Троїстий союз і Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі цих союзів була підготовка до світової війни за поділ уже поділеного світу. Перші такі протистояння розпочалися наприкінці XIX ст.: іспано-американська (1898 р.), англо-бурська (1899—1902 рр.), російсько-японська (1904—1905 рр.) війни.

• Підготовка до війни призвела до шаленої гонки озброєнь, першість у якій узяла Німеччина.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Протистояння між якими державами визначало зміст міжнародних відносин у Європі в 70-ті рр. XIX ст.? 2. Коли виник «Союз трьох імператорів»? Які держави його утворили? 3. Коли і як було утворено Троїстий союз? Які держави до нього увійшли? 4. Який союз виник на противагу Троїстому союзу? 5. Що таке гонка озброєнь? 6. Назвіть основні міжнародні конфлікти за переділ світу.

7. Які події призвели до перерозподілу сил у європейській політиці в останній третині XIX ст.? 8. Якою була мета створення «Союзу трьох імператорів»? 9. Що зумовило появу військово-політичних блоків? 10. Чи закономірним було загострення міжнародних відносин наприкінці XIX — на початку XX ст.? 11. Яку мету ставили перед собою народи Балканського півострова?

12. Підготуйте розгорнутий план відповіді за темою «Міжнародні відносини в другій половині XIX — на початку XX ст.». 13. Складіть хронологічну таблицю основних подій міжнародних відносин у другій половині XIX — на початку XX ст.

Дата

Подія

14. Суперечності між якими державами стали визначальними для міжнародних відносин другої половини XIX — початку XX ст. і чому? Підготуйте повідомлення за цим питанням.