Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§14—15. Австрійська та Російська імперії

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

аналізувати особливості розвитку тогочасної Австрійської імперії; з'ясувати, у чому полягав передберезневий період в історії Австрії; визначати особливості національного відродження слов'янських народів Австрійської імперії; характеризувати особливості розвитку тогочасної Російської імперії; аналізувати суспільні рухи 20—40-х рр. XIX ст. у Російській імперії.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що ви знаєте про реформи Марії Терезії та Йосифа II в імперії Габсбургів? 2. Які українські землі входили до складу імперії Габсбургів наприкінці XVIII ст.? 3. Яким був державний устрій Російської імперії наприкінці XVIII ст.? 4. Яку роль відігравали Австрія та Росія в міжнародних відносинах у Європі в 1789—1815 рр.?

1 ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО, СУСПІЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ.

Австрійська імперія за своїм державним устроєм була абсолютною монархією з необмеженою владою імператора. Роль дорадчих органів при імператорі виконували Придворна військова рада, Гофрат (Палацова рада) і Таємна рада. Імператор призначав склад уряду й канцлера, що був його керівником. За правління Франца І (1806—1835 рр.) та Фердінанда І (1835—1848 рр.) визначальну роль в імперії відігравав міністр закордонних справ і фактичний глава уряду в 1809—1821 рр. та канцлер у 1821—1848 рр. Клеменс Меттерніх (1773—1859).

Австрійська імперія мала територію 576 тис. км2 і була другою за розмірами після Росії. У Європі її називали «клаптиковою монархією», оскільки вона складалася з адміністративних утворень (королівства, провінції тощо) із багатонаціональним населенням. Австрійські німці в його складі становили дещо більше чверті населення. Влада у своїй політиці в національному питанні дотримувалася давнього імперського принципу «розділяй і володарюй».

Унаслідок політики канцлера К. Меттерніха народи багатонаціональної Австрійської імперії страждали від політичного та духовного гноблення. Освіта перебувала під контролем католицької церкви. Звичним явищем стали таємні суди, затримання неблагонадійних осіб на невизначений термін без висування звинувачень, друкування приватних і дипломатичних листів, політичний нагляд тощо.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Клеменс Меттерніх

Граф (пізніше — князь) Клеменс Меттерніх вважається одним із найвидатніших політиків XIX ст. На Віденському конгресі 1814—1815 рр. він став творцем нової системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона Бонапарта. К. Меттерніх вважав, що період існування відносно ізольованих одна від одної держав завершився, склалася їх спільність, і кожна своїми інтересами пов'язана з іншими. Саме він увів у тогочасну європейську дипломатію поняття «політика рівноваги в Європі», «політика союзів», «політика європейської безпеки». Однак для підтримання рівноваги в Європі К. Меттерніх наполягав на застосуванні «права сили» — втручання у справи інших держав із метою їх підпорядкування загальному ладу. Саме тому він став одним з організаторів Священного союзу.

За своїми поглядами К. Меттерніх був консерватором. Його зовнішня політика сприяла поверненню Австрії до складу великих держав. Однак за нього Австрійська імперія стала головним оплотом Реставрації в Європі, противником об'єднання Німеччини та Італії.

У внутрішній політиці К. Меттерніх намагався засобами політичної реакції зберегти панування над неавстрійськими народами імперії, які в цей час переживали період національного відродження. Він також багато зробив для збереження в країні «старих порядків» і привілеїв дворянства. Однак подолати революційний рух в Австрії К. Меттерніх не зміг.

Міст Фердінанда у Відні. Художник Г. Чернецов, 1848 р.

Залізнична станція в Австрії. Середина XIX ст.

Проаналізуйте наведену ілюстрацію та визначте характерні риси тогочасного життя в Австрії.

Зростання політичного впливу Австрії на європейські справи не супроводжувалося досягненнями в розвитку її економіки. У 1815—1847 рр. вона залишалася аграрною країною, дві третини жителів якої працювали в сільському господарстві. Однак його розвиток гальмували залишки феодальних відносин. Розвитку промисловості перешкоджало втручання влади. Промисловий переворот розпочався в Австрії в 30—40-х рр. XIX ст. в її найбільш розвинених провінціях — Нижній Австрії та Чехії. Перша в імперії парова машина з’явилася на фабриці в Брно в 1816 р. Наприкінці 20-х рр. XIX ст. в Австрії було лише 11 парових машин, у 40-х рр. — 30, у середині XIX ст. — 900. Будівництво залізниць в імперії розпочалося в 1828 р., але в 1846 р. їх протяжність становила лише 148 км. У 1830 р. відкрилася перша пароплавна лінія, яка з’єднала Відень із Пештом в Угорщині.

Характерною для Австрійської імперії була нерівномірність розвитку її частин: одні провінції (Чехія, Ломбардо-Венеція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, а інші (Галичина, Буковина, Далмація) відігравали роль аграрно-сировинних придатків, ринків збуту готової продукції.

2 ПЕРЕДБЕРЕЗНЕВИЙ ПЕРІОД.

Вплив Липневої революції у Франції призвів до загострення суперечностей в Австрійській імперії. Добу із 1830 р. до революції 1848—1849 рр. в історії Австрії називають передберезневим періодом (революція 1848—1849 рр. розпочалася в країні в березні). У цей час Австрію охопило громадсько-політичне піднесення. Представники більшості верств населення, за винятком правлячої верхівки, поділяли думку про необхідність здійснення в державі соціальних перетворень і реформування державного устрою. Незважаючи на суттєві відмінності в поглядах, вони погоджувалися в необхідності встановлення обмеженої монархії, скликання представницького органу влади із законодавчими функціями для прийняття Конституції, запровадження основних громадянських і політичних свобод.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ СТАНОМ на 1848 р.

Народ

Кількість, млн осіб

Слов'янські народи

18

Австрійські німці

7

Італійці

5

Угорці

5

Румуни

2

Разом

37

Іштван Семені

Йозеф Добровський

На початку 30-х рр. XIX ст. граф Іштван Семені, один із видатних діячів тогочасної Угорщини, розробив програму реформ, яка передбачала ліквідацію залишків кріпацтва й заміну панщини найманою працею в сільському господарстві, ліквідацію ремісничих цехів, підтримку національної промисловості, створення Національного банку та мережі кредитних установ. Однак уряд К. Меттерніха відкидав навіть можливість обговорення будь-яких перетворень в імперії.

3 НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ.

У період наполеонівських війн у Європі поширилися уявлення про те, що кожна нація має право на самовизначення. Унаслідок цих переконань народи Австрійської імперії стали все наполегливіше вимагати надання громадянських свобод і забезпечення національного рівноправ’я. В історії словенців, хорватів, сербів, чехів, словаків, поляків, українців, що перебували під австрійською владою, кінець XVIII — перша половина XIX ст. стали початком доби національного відродження.

Велику роль у цьому відігравали слов’янські просвітителі, яких називали «будителями». Чимало зробили для національного відродження чехів Йозеф Добровський (1753—1829), автор праць з історії мови та культури чехів, і Йозеф Юнгман (1773—1847), який створив підручник чеської літератури та чесько-німецький словник. Видатними діячами словацького відродження були Ян Коллар (1793—1852), поет, автор збірок словацьких народних пісень, і Людовіт Штур (1815—1856), який розпочав створення словацької літературної мови.

Вагомими були здобутки «будителів» західних українців, що перебували під владою Габсбургів. Михайло Поп-Лучкай (1789—1843) створив першу на західноукраїнських землях «Граматику слов’яноруську» та шеститомну «Історію карпатських русинів». Історик Денис Зубрицький (1777—1862) дослідив історію галицьких українців, корінного населення краю, в «Описі історії народу руського».

На національне відродження слов’ян, як і інших пригноблених народів Австрійської імперії, впливали здобутки угорців (мадярів) у боротьбі проти онімечування, а особливо — заміна середньовічної латини угорською мовою як офіційною мовою королівства. Однак угорці самі здійснювали мадяризацію слов’ян. Це ставало поштовхом для активізації національних прагнень слов’ян, зокрема закарпатських русинів, які перебували у складі Угорського королівства.

4 ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО, СУСПІЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ.

У період 1815 1847 рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.

Денис Зубрицький

Олександр І

За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщиків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.

За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр І (1801 — 1825 рр.) і Микола І (1825—1855 рр.).

Олександр І на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.

Правління Миколи І розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола І не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.

За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.

Микола І

Павло Пестель

Микита Муравйов

Повстання декабристів на Сенатській площі. Художник В. Тімм, 1853 р.

Яку інформацію про те, що відбулося 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі, можна отримати за ілюстрацією?

Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).

5 РУХ ДЕКАБРИСТІВ.

Відмова Олександра І від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.

Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.

Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.

Кіндрат Рилєєв

Декабристи в кайданах. 1825 р.

У 1821—1822 рр. на його основі виникли Південне товариство в українському місті Тульчин, очолюване Павлом Пестелем, та Північне товариство в Петербурзі, очолюване Микитою Муравйовим і Кіндратом Рилєєвим. Програми обох організацій передбачали ліквідацію самодержавства, кріпосного права, поділу на стани, упровадження конституцій із широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зборів, віросповідання тощо). Південне товариство пропонувало запровадити пряме й рівне для всіх громадян виборче право, а Північне товариство — встановити для виборців високий майновий ценз.

Нові організації вдалися до змови й підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 р., після смерті Олександра І, члени Північного товариства вивели кілька гвардійських полків на Сенатську площу в Петербурзі, щоб зірвати присягу новому імператору Миколі І, але запізнилися. 29 грудня 1825 р. Південне товариство підняло повстання Чернігівського полку в Україні. Обидва виступи були придушені владою, яка потім жорстоко розправилася з їх учасниками.

Сергій Уваров. Художник В. Голік, 1833 р.

6 СУСПІЛЬНИЙ РУХ у 30—40-х рр. ХІХ ст. В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ.

Правління Миколи І було періодом політичної реакції в Російській імперії. Глибокі соціальні суперечності обумовили виникнення в 30—40-х рр. XIX ст. різних напрямків суспільного руху, що пропонували відмінні шляхи розвитку Росії.

Урядовий табір представляли консерватори. Оскільки вони виступали за збереження самодержавного устрою Російської імперії в незмінному вигляді, їх називали «охоронцями». До них належали Сергій Уваров, Михайло Погодін, Микола Карамзін та інші. Ідеологічною базою прибічників урядового табору стала «теорія офіційної народності», уперше сформульована міністром народної освіти графом С. Уваровим у 1833 р.

В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали за реформування російської дійсності мирним шляхом. Ініціатором реформ, на їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед лібералів сформувалися різні бачення шляху розвитку Росії. Вони розділилися на слов’янофілів (слов’янолюбів) та західників. Слов'янофіли підкреслювали самобутність шляху розвитку як російського, так і будь-якого іншого народу. Петро І, запроваджуючи в Росії європейські досягнення, порушив її природний шлях розвитку. Слов’янофіли вбачали можливість уникнення згубного західного шляху в селянській громаді, православ’ї та морально-релігійних якостях російського народу. Політичним ідеалом слов’янофілів було самодержавство допетровських часів, коли дарі правили, спираючись на підтримку народу, час від часу скликаючи земські собори. Вони виступали за негайну ліквідацію кріпосного права шляхом реформ. До основоположників слов’янофільства належали Олексій Хом'яков, Іван Киреєвський, Юрій Самарій та інші.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із доповідної записки «Накреслення головних початків» С. Уварова для Миколи І

...Без любові до віри предків народ, як і приватна особа, має загинути. Росіянин, відданий Вітчизні, так само мало погодиться на втрату одного з догматів православ'я, як і на крадіжку однієї із перлин із вінця Мономахова.

Самодержавство становить головну умову політичного існування Росії... Рятівне переконання, що Росія живе й зберігається духом самодержавства, сильного, людинолюбного, освіченого, має проникати до народної освіти і з нею розвиватися.

Поряд із цими двома національними початками є і третій, не менш важливий, не менш сильний: народність. Питання народності не має такої єдності, як попереднє, але обидва мають витоки з одного джерела і пов'язуються на кожній сторінці Російського царства.

1. У чому полягала «теорія офіційної народності», сформульована С. Уваровим? 2. Які наслідки мала спричинити її реалізація в умовах різновірної та багатонаціональної Російської імперії?

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СУСПІЛЬНОГО РУХУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в 30—40-х рр. XIX ст.

Олексій Хом'яков

Західники вважали, що європейська цивілізація єдина, і штучне відокремлення будь-якого народу призведе до його занепаду. Західники звеличували роль Петра І в російській історії та схвалювали здійснені ним за європейськими зразками перетворення. Головною метою Росії, на їхню думку, є приєднання до європейського Заходу. При цьому вирішальне значення вони надавали не вірі, а розуму. На противагу селянській громаді західники висували вільну особистість. їх політичним ідеалом була конституційна монархія західноєвропейського зразка з обмеженням влади монарха парламентом, гарантіями свободи слова, друку, недоторканності особи та гласності суду. Опозиційно ставлячись до урядової політики, вони виступали за ліквідацію кріпосного права згори, вважали, що влада має змінити російську дійсність шляхом реформ. Основоположниками поглядів західників були Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, Костянтин Кавелін та інші.

Іншими представниками опозиційних сил були радикали, які обстоювали необхідність зміни державного устрою Росії шляхом революції. За своїми поглядами переважна більшість російських радикалів були прибічниками поширених тоді в Європі соціалістичних ідей. Не поділяючи надій на реформування Росії існуючою владою, вони вважали, що лише завдяки революції буде знищено самодержавство та кріпосне право. Після цього необхідно створити нове соціалістичне суспільство, вільне від будь-яких форм гноблення людини людиною. Найвідомішими російськими радикалами-соціалістами були Михайло Буташевич-Петрашевський, Олександр Герцен, Микола Огарьов.

Олександр Герцен

Тарас Шевченко

Адам Міцкевич

Результатом політики асиміляції та русифікації стала поява в Російській імперії національно-визвольних рухів. У їхньому складі були як ліберали, так і радикали, яких об’єднувало усвідомлення необхідності боротьби за збереження національно-культурних традицій своїх народів, ліквідацію самодержавства й національне звільнення неросійських народів імперії. Видатними представниками національно-визвольного руху цього періоду були Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Ніколоз Бараташвілі, Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані, Шимон Конарський, Адам Міцкевич, Валеріан Лукасиньський.

7 КРИМСЬКА ВІЙНА.

У середині XIX ст. російський імператор Микола І вирішив скористатися занепадом Османської імперії, яку він називав «хворою людиною Європи», посиливши свій вплив на Близькому Сході та Балканському півострові. Імператор прагнув підвищити міжнародний статус своєї держави.

Приводом до війни стали суперечки між католицькою та православною церквами щодо права опіки над християнськими святинями в Палестині. Миколу І вкрай образило те, що турецький султан передав це право католикам. У червні 1853 р. російська армія без оголошення війни окупувала залежні від Туреччини князівства Молдавію та Валахію. У відповідь турецький султан, заручившись підтримкою Великої Британії та Франції, оголосив війну Росії.

Кримська війна 1853—1856 рр. — війна, розпочата Росією проти Туреччини за панування в чорноморських протоках і на Балканському півострові. Пізніше перетворилася на війну Росії з коаліцією у складі Великої Британії, Франції, Османської імперії та Сардинського королівства.

Дії Росії викликали негативну реакцію в Європі, і країна опинилася в дипломатичній ізоляції. Турецькі війська спершу воювали вкрай невдало й зазнавали поразок від російської армії. 30 листопада 1853 р. російська ескадра знищила вдвічі

Тонка червона лінія (битва біля Балаклави в 1854 р. під час Кримської війни). Художник Р. Гібб, 1881 р.

Як художник зобразив мужність і героїзм учасників битви?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Назва шапки «балаклава», що закриває обличчя, залишаючи лише отвори для очей, походить від назви міста Балаклава в Криму. За легендою, солдати британської армії під час Кримської війни 1853—1856 рр. опинилися в Криму без зимового обмундирування й настільки сильно мерзли, що в'язали собі такі шапки, щоб хоть якось захиститися від холоду та вітру.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Один француз-дотепник так охарактеризував російську армію періоду Кримської війни: «У російській армії солдати — із головами левів, офіцери — із головами віслюків, а генерали — узагалі без голів».

більшу турецьку ескадру в Синопській бухті. Турецька армія також була розгромлена російською в Закавказзі. Такий розвиток подій викликав занепокоєння в Європі. На початку березня 1854 р. Велика Британія та Франція оголосили Росії війну. Згодом до них приєдналося Сардинське королівство. Погрожувала війною й Австрія. Під міжнародним тиском Росія вивела війська з Молдавії та Валахії.

Тим часом командування англо-франко-сардинської армії розробило план експедиції до Криму. У вересні 1854 р. десант союзників, який прибув на парових броньованих судах, висадився на півострові. Російський дерев’яний флот не міг завадити цьому.

Технічна відсталість російської армії робила її перемогу у війні неможливою. Десант союзників завдав кількох поразок росіянам у Криму і взяв в облогу Севастополь. Облога міста тривала з 14 вересня 1854 р. до 30 серпня 1855 р. Проте зрештою російська армія була змушена відступити.

Падіння Севастополя визначало результат війни. Новий російський імператор Олександр II (1855—1881 рр.), розуміючи, що сили держави виснажені війною, вирішив її припинити.

Поразку Російської імперії в Кримській війні закріпили умови Паризького договору (30 березня 1856 р.). За ним Росія повертала Туреччині захоплену раніше фортецю Каре і передавала Південну Бессарабію залежній від турецького султана Молдавії. Росія позбавлялася права одноосібної опіки над християнами Молдавії, Валахії та Сербії. Союзники залишали Севастополь і Кримський півострів. Чорне море оголошувалося нейтральною територією, Росія позбавлялася права утримувати тут свій військово-морський флот.

Поразка в Кримській війні для російської влади стала переконливим свідченням необхідності подолання відсталості країни.

Підписання Паризького мирного договору. Художник Л.-Е. Дюбюф, 1856 р.

Олександр II

ВИСНОВКИ

• У суспільно політичному житті Австрійської імперії в 1815—1847 рр. панували консервативні тенденції, уособленням яких стала діяльність К. Меттерніха.

• Слов'янські землі у складі Австрійської імперії в цей період охопило національне відродження.

• У Російській імперії в цей час тривала політична реакція. Головною проблемою, відчутною для влади й опозиції, стало реформування життя країни. Проте правлячі кола не наважувалися на перетворення, що обумовлювало поступове відставання Росії від провідних держав Заходу. Поразка у Кримській війні чітко показала цю тенденцію.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли К. Меттерніх став канцлером Австрійської імперії? 2. Який період в історії Австрії називають передберезневим? 3. Назвіть імена «будителів» слов'янських народів. 4. Хто був правителем Російської імперії в 1825—1855 рр.? 5. Програма якого з товариств декабристів передбачала перетворення Росії на конституційну монархію? 6. Хто був автором «теорії офіційної народності»? 7. Коли тривала Кримська війна? 8. Які держави були противниками в Кримській війні?

9. Охарактеризуйте політичне, суспільне та економічне життя Австрійської імперії в період 1815—1847 рр. 10. Що вам відомо про передберезневий період в історії Австрії? 11. Як відбувалося національне відродження слов'янських народів Австрійської імперії? 12. Визначте характерні риси політичного, суспільного та економічного життя Російської імперії. 13. Охарактеризуйте рух декабристів. 14. Чим відрізнялися погляди представників різних напрямків суспільного руху Російської імперії 30—40-х рр. XIX ст.? 15. Охарактеризуйте причини, перебіг і результати Кримської війни.

16. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Економічне, політичне та суспільне життя в Австрійській та Російській імперіях у 1815—1847 рр.». 17. За допомогою додаткових джерел інформації підготуйте повідомлення про розгортання національно-визвольного руху на українських землях у складі Австрійської та Російської імперій цього періоду. 18. Проведіть дискусію за проблемою «Три імперії — Британська, Австрійська і Російська: що їх відрізняє, а що є спільним?».

19. Міністр народної освіти Російської імперії С. Уваров розглядав свою «теорію офіційної народності» як «останній якір порятунку», як «розумову греблю» проти проникнення із Заходу «руйнівних ідей» і поширення їх у Росії. Від яких саме ідей, на вашу думку, хотів урятувати Росію С. Уваров? Чому саме «православ'я, самодержавство, народність» мали стати «розумовою греблею» проти поширення в російському суспільстві західноєвропейських ідей?