Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§12—13. Німеччина та Італія

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначити особливості розвитку держав Німецького союзу; характеризувати національний рух у Німеччині в цей період; аналізувати особливості розвитку Італії після Віденського конгресу; порівнювати революційний і поміркований табір італійського Рісорджименто.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були форми національно-визвольної боротьби проти наполеонівського панування в Німеччині та Італії? 2. Які рішення щодо Німеччини та Італії були прийняті на Віденському конгресі? 3. Що таке національне відродження?

1 НІМЕЦЬКИЙ СОЮЗ. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ.

Рішення Віденського конгресу закріпили політичну роздробленість Німеччини та Італії. Така ситуація не могла задовольнити їхні народи. В історії Німеччини та Італії 1815—1847 рр. стали періодом формування передумов для об’єднання цих країн у 50—60-х рр. XIX ст.

Більшість німецьких політиків і суспільних діячів розраховували, що після перемоги над Наполеоном їхній народ нарешті здобуде державну єдність. Однак ці сподівання не справдилися. Створений за рішеннями Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері, не мав спільного законодавства, уряду, збройних сил тощо. Два головні суперники за провідну роль у ньому, Австрія та Пруссія, увійшли до союзу лише частково. Східні території цих держав залишалися за його межами. Союзний сейм, який під головуванням представника Австрії збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. До того ж голоси в ньому було розподілено так, що за Австрією завжди залишалася гарантована більшість; це підривало авторитет сейму в державах Німецького союзу. Кожна з держав союзу мала свого монарха, уряд, армію, митні тарифи, грошову й судову системи. У більшості німецьких держав влада монархів була абсолютною, а їхні піддані не мали політичних і громадянських прав.

У період наполеонівських завоювань у німецьких державах було проведено реформи, які сприяли знищенню «старих порядків». Так, у Пруссії на основі викупу селянами феодальних повинностей було скасовано кріпацьку залежність. Стало розвиватися міське самоуправління. Знать позбавили привілеїв на отримання офіцерських посад.

У сільському господарстві зберігалося чимало залишків кріпацтва, які заважали його розвитку. Промисловий переворот у Німеччині розпочався лише в 30-х рр. XIX ст. На її розгортання негативно впливали відсутність єдиного ринку вільної робочої сили та наявність митних кордонів між німецькими державами. Найбільших успіхів промислове виробництво досягло у трьох регіонах: Рейнсько-Вестфальському, Силезії та Саксонії. Розвитку промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювали лише дві парові машини, у 1847 р. — близько тисячі. Серед галузей промисловості провідними були вугільна, металургійна й текстильна.

Бранденбурзькі ворота в Берліні. Середина XIX ст.

Велика хімічна фабрика в місті Людвігсгафен. 1881 р.

Нещасний випадок на виробництві. 1890 р.

Яку інформацію про тогочасне господарство Німеччини можна отримати за ілюстраціями?

Найбільшим торговельно-промисловим центром Німеччини наприкінці 40-х рр. XIX ст. стала столиця Пруссії — Берлін. Тут були зосереджені дві третини машинобудівних і ситцевибивних підприємств Пруссії, поряд із мануфактурами діяли перші фабрики. У 1846 р. із 400 тис. берлінців 70 тис. осіб працювали найманими робітниками на великих мануфактурах і фабриках. Однак їхнє становище було дуже важким: низька заробітна плата, робочий день тривалістю 14—15 годин.

У 1818 р. Пруссія розпочала укладати з іншими німецькими державами угоди про встановлення єдиного митного кордону.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 1835 р. в Німеччині збудували першу залізницю завдовжки 6 км. Це було на десять років пізніше, ніж у Великій Британії, і на п'ять років пізніше, ніж у Франції.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із постанови учасників «Вартбурзького свята» про єдність Німеччини

Німеччина єдина й повинна залишатися єдиною. Ми, німці, брати, ми хочемо бути друзями... ми беремо на себе обов'язок поширювати щосили ту думку, що боротьба німецьких воїнів між собою є гідним прокляття братовбивством...

6. Ми хочемо, оскільки це від нас залежить, шанувати королів, князів та уряди монархічних держав, тому що необхідно поважати тих, хто бажає добра своїй країні та не чинить стосовно неї ніякої кривди. Ми дотримуємося того переконання, що якщо все-таки ім'ям правителя здійснюється несправедливість, провина за це припадає на вищу владу, і вона має понести відповідне їхній провині покарання...

10. Ми заявляємо також, що не знаємо іншої більш бажаної рівності, ніж рівність перед законом.

11. Ми вважаємо справедливим, щоб податки призначалися обраними народом депутатами лише на один рік. Ми заявляємо, що переконані у справедливості такого положення: те, чим людина володіє, складає її власність... Охорона права власності — головна мета держави...

1. Які вимоги висували учасники «Вартбурзького свята»? 2. Прибічниками яких ідей (консерватори, ліберали, націоналісти, радикали) були автори постанови? Обґрунтуйте свою точку зору.

«Вартбурзьке свято». 1817 р.

У 1834 р. 18 німецьких держав об’єдналися в новий Митний союз, учасники якого скасовували мито на товари, що перевозилися через їхні кордони. Провідну роль у ньому відігравала Пруссія. Створення союзу сприяло становленню в Німеччині єдиного національного ринку.

2 БОРОТЬБА ЗА ДЕМОКРАТИЧНІ РЕФОРМИ ТА ЄДНІСТЬ НІМЕЧЧИНИ.

Створюючи Німецький союз, німецькі держави сподівалися, що він сприятиме їх економічній єдності та впровадженню ліберальних конституцій. Однак цього не відбулося.

Мрії про єдину Німеччину, у якій невід’ємні права людини і громадянина будуть забезпечені конституцією, набули поширення насамперед у студентському середовищі. У 1815 р. студенти Єнського університету створили товариство, яке пропагувало ідею об’єднання німецьких держав. Ці погляди вони поєднували з виступами проти реакційних порядків. Восени 1817 р. у замку Вартбург студенти влаштували святкування 300-річного ювілею початку Реформації. На «Вартбурзькому святі» несподівано для багатьох вони здійснили спалення на багатті символів реакції в німецьких державах. Одночасно із цим лунали заклики до боротьби за єдину Німеччину й було прийнято відповідну постанову із цього питання.

У серпні 1819 р. на з’їзді німецьких монархів у Карлсбаді (Карлових Варах) було ухвалено заходи для придушення опозиційних настроїв. В університетах запровадили жорсткий контроль за студентами, багатьох за підозрою в опозиційній діяльності було заарештовано, розпочався поліцейський терор.

3 АКТИВІЗАЦІЯ ОПОЗИЦІЙНОГО РУХУ в 30—40-х рр. XIX ст.

Події Липневої революції 1830 р. у Франції активізували опозиційні настрої в німецьких державах. Так, 27—30 травня 1832 р. у Пфальці відбулося «Гамбаське свято» за участю майже 30 тис. осіб (підприємці, ремісники, робітники, інтелігенція). У промовах висувалися вимоги боротьби за демократичні реформи та об’єднання Німеччини.

Унаслідок переслідувань чимало німецьких патріотів були змушені залишити країну. У 1834 р. у Швейцарії виникло товариство «Молода Німеччина», яке своєю метою вважало боротьбу за об’єднання Німеччини та створення республіки. У програмових документах товариства висувалися вимоги свободи друку і зборів, запровадження вільної підприємницької та торговельної діяльності, ліквідації залишків кріпацтва. Здійснити це збиралися шляхом революційного перевороту. Висилка в 1836 р. німецьких емігрантів зі Швейцарії привела до розпаду «Молодої Німеччини».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Події в Німеччині восени 1817 р. стали для австрійського канцлера К. Меттерніха приводом для того, щоб розпочати кампанію проти «надзвичайного лібералізму» і «бунтівного духу німецького студентства». Однак рух за демократизацію та об'єднання Німеччини серед студентської молоді не припинявся.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із промови німецького письменника Й. Вірта (1831 р.)

Країна, де лунає наша рідна мова... зазнає спустошення та грабунку, її розривають на частини, вона знекровлена, нею потурають і її паплюжать. Щедро наділена природними багатствами, вона може бути для всіх своїх дітей місцем радості й добробуту, але виснажувана 34 правителями, вона перетворилася для більшості свого населення на місце голоду, лиха й скорботи. Німеччина — велика, багата, міцна Німеччина — має посідати перше місце в сімТ європейських народів. Однак, розкрадена зрадницькими аристократичними родами, вона викреслена зі списку європейських держав і віддана на посміховисько іноземцям. Призначена від природи бути в Європі джерелом світла і свободи, стояти на сторожі закону, Німеччина зробилася своєю протилежністю: вона стала придушувачем вільних народів, перетворюється на вічне царство темряви, рабства й грубого насильства. Таким чином, нещастя нашої Вітчизни одночасно є прокляттям для всієї Європи...

1. На що звертає увагу автор джерела у своїй промові? 2. У чому він вбачав небезпеку роздробленості Німеччини?

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із праці Ф. Ліста «Національна система політичної економії»

Система залізниць і Митний союз — це сіамські близнюки, народжені разом, фізично невідривні один від одного, з однією душею і волею. Вони взаємно підтримують один одного, змагаються за одну велику мету, за об'єднання німецького народу в єдину культуру, заможну, могутню й незламну націю. Без Митного союзу система німецьких залізниць ніколи не стане навіть предметом обговорення, а про її побудову годі й говорити. Тільки за допомогою цієї системи об'єднана економіка німців здатна піднестися на висоту національної величі, і тільки внаслідок цього розвитку системи залізниць покаже свої переваги.

1. Які економічні чинники автор вважає визначальними для об'єднання Німеччини? 2. Чи поділяєте ви позицію автора? Обґрунтуйте свою точку зору.

Фрідріх Ліст

Однією з найвідоміших постатей у національному русі Німеччини 30—40-х рр. XIX ст. був професор-економіст Фрідріх Ліст (1789—1846). Пропагуючи ідею об’єднання німецьких держав, він першим розкрив взаємозв’язок між розвитком економіки й національним об’єднанням країни.

Ф. Ліст вважав, що економічні інтереси є відображенням потреб нації. На тогочасний світ вчений дивився як на «світ націй», що мають власні інтереси та діють із метою досягнення сприятливих умов для їх задоволення. На думку сучасних дослідників, Ф. Ліст став одним із засновників німецького економічного націоналізму. Він вбачав у ньому дієву силу для формування нації та побудови національної держави.

4 ІТАЛІЯ ПІСЛЯ ВІДЕНСЬКОГО КОНГРЕСУ.

Рішення Віденського конгресу негативно вплинули на розвиток Італії. Її знову розділили на вісім королівств і герцогств, а в північно-східній частині утворили Ломбардо-Венеціанське королівство, що входило до складу Австрійської імперії. 1815—1830 рр. стали для Італії, як і для інших регіонів Європи, періодом Реставрації — повернення «старих порядків» і політичної реакції. У всіх італійських державах було відновлено абсолютну владу монархів, панівні позиції знову посіли дворяни й духовенство, негативно налаштовані до всіх змін, що відбувалися тут під впливом революції у Франції та наполеонівських війн. Ліквідація панування Наполеона не сприяла національному визволенню Італії, французьке гноблення поступилося австрійському, оскільки всі держави півострова певною мірою залежали від Австрії. Однією з найвідсталіших держав Італії була Папська область, що перебувала під світською владою Папи Римського. Серед усіх держав півострова лише Сардинське королівство (П’ємонт), користуючись своїм розташуванням між Францією та Австрією, наважувалося проводити самостійну політику.

Герб Ломбардо-Венеціанського королівства

Арешт карбонарія. Невідомий художник

Дуже швидко проявилися негативні наслідки австрійського панування для Ломбардо-Венеціанського королівства. Воно не отримало автономії та управлялося австрійцями. Італійців позбавили можливості обіймати будь-які важливі посади в адміністрації, судах та армії. На території королівства перебувала австрійська армія та діяла австрійська поліція. Усі періодичні видання підлягали цензурі, зазнавали переслідування будь-які національно-ліберальні ідеї. Імператор Австрії Франц І, характеризуючи свою політику, говорив: «Насамперед необхідно, щоб ломбардці забули про те, що вони італійці». Однак це мало протилежний результат: саме в тогочасній Ломбардії набагато активніше, ніж в інших регіонах півострова, розвивався національно-визвольний рух.

Період із кінця XVIII ст. до 1870 р. в історії Італії називають епохою Рісорджименто (Відродження). Це був час розгортання національно-визвольного руху й боротьби за відродження італійської державності.

У 1818 р. в Ломбардії граф Федеріко Конфалоньєрі очолив таємне товариство «Італійська федерація». Метою організації було звільнення від австрійського панування, здобуття незалежності й створення конституційної монархії в Північній Італії.

У Центральній та Південній Італії активно діяли карбонарії, які з’явилися тут на початку XIX ст. Після 1815 р. вони створили там розгалужену мережу таємних вент (осередків), члени яких своєю самовідданою боротьбою зробили значний внесок в італійське Рісорджименто.

Карбонарії (від латин. — вугілля) — члени таємної політичної організації, що існувала на початку XIX ст. в Італії й боролася проти чужоземного гноблення, за об'єднання країни.

Серед карбонаріїв були представники ліберального дворянства, буржуазії та інтелігенції. Своєю головною метою вони вважали боротьбу за національну незалежність Італії. Щодо її майбутнього державного устрою, то більшість карбонаріїв виступала за створення конституційної монархії. Однак серед них були також радикали, прибічники республіки.

Політична роздробленість Італії стала головною перешкодою для її економічного розвитку. Між італійськими державами існували митні кордони, у кожному королівстві й герцогстві діяли власні системи міри й ваги, грошові системи, закони. За рівнем економічного розвитку Італія суттєво поступалася Великій Британії, Франції та навіть Пруссії. Промисловий переворот розпочався тут лише в 30—40-х рр. XIX ст. Слаборозвинена промисловість не могла забезпечити працею тих, хто не знаходив її на селі. Розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно. Селяни не мали достатньо землі та орендували її у дворян-землевласників, віддаючи за це частину врожаю. Деякі працювали батраками лише за їжу. Відсутність роботи, злидні й голод перетворювали селян на жебраків і волоцюг.

5 РЕВОЛЮЦІЇ 20—30-х рр. XIX ст.

Складовою італійського Рісорджименто став революційний рух, що охопив держави півострова на початку 30-х рр. XIX ст. У липні 1820 р. першими

Джузеппе Мадзіні та його підпис

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Із-поміж членів «Молодої Італії» вирізнявся один із майбутніх героїв італійського Рісорджименто Джузеппе Гарібальді (1807—1882). За участь у революційній змові, організованій Дж. Мадзіні в 1834 р., його було засуджено до смертної кари, і він емігрував до Південної Америки. Там Дж. Гарібальді перебував до 1848 р. в оточенні борців за незалежність південноамериканських держав. У 1848 р. він повернувся до Італії та присвятив життя боротьбі за її об'єднання.

в Італії підняли повстання карбонарії в Неаполітанському королівстві. Революція тривала тиждень і завершилася їхньою перемогою. Король змушений був затвердити запропоновану повстанцями конституцію та скликати парламент. Тим часом європейські монархи на засіданні Священного союзу обговорили становище в Неаполі та доручили Австрії придушити революцію. Австрійська армія розгромила неаполітанські війська й відновила в країні абсолютну монархію. На всіх учасників революції чекала жорстока розправа.

У ніч із 9 на 10 березня 1821 р. розпочалася революція в Сардинському королівстві (П’ємонті). Її очолили карбонарії — офіцери сардинської армії. Повстанці висунули гасло національної незалежності всієї Північної Італії. Було проголошено конституцію та сформовано тимчасовий уряд. Австрійська армія разом із прибічниками сардинського короля Віктора Еммануїла І придушила революцію.

Після революцій 1820—1821 рр. у Неаполі та П’ємонті арешти карбонаріїв розпочалися в усій Італії. Організація офіційно заявила про свою ліквідацію, однак таємно готувалася до подальшої боротьби. Цього разу карбонарії виступили в Центральній Італії. Під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції в лютому 1831 р. вони підняли повстання в Пармі, Модені та Папській області. Спочатку повстанці перемагали, але внаслідок інтервенції австрійців зазнали поразки.

Ці невдачі змусили італійських патріотів шукати нові форми боротьби. Однією з причин поразок карбонаріїв було те, що вони діяли переважно ізольовано в межах окремих держав. У 1831 р. в Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні (1805—1872) заснував єдину загальноіталійську національно-революційну організацію «Молода Італія». Він сформулював принцип «Кожній нації — держава» і розгорнув боротьбу за створення італійської національної держави. Дж. Мадзіні сподівався досягти своєї мети шляхом революції, здійсненої «із народом і для народу». У майбутньому члени «Молодої Італії» бачили свою батьківщину єдиною незалежною демократичною республікою.

Джузеппе Гарібальді

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із таємної інструкції для членів організації «Молода Італія»

Засобами, за допомогою яких «Молода Італія» намагається досягти своєї мети, є виховання та повстання... Виховання — пресою, прикладом, словом... має стати у своїх наслідках принципом національного виховання... Повстання у своїх рисах має нести першопочаток програми майбутньої італійської нації. Там, де відбуватиметься повстання, мають бути італійський прапор, італійська думка, італійська мова. Маючи на меті відродити народ, вона розпочнеться в ім'я народу та спиратиметься на народ, яким до цього нехтували.

«Молода Італія» відрізняє стадію повстання від стадії революції. Революція розпочнеться тоді, коли повстання переможе. Стадія повстання, тобто період від початку повстання до визволення всієї території Італії, має керуватися тимчасовою диктаторською владою, сконцентрованою в невеликих колах людей. Щойно територію буде визволено, будь-яка влада має зникнути перед Національною радою, єдиним джерелом будь-якого авторитету в державі...

1. Чи можна вважати авторів документа прибічниками ідеології націоналізму? Чому? 2. Яку стратегію боротьби за національну незалежність італійців пропонували автори? 3. Як співвідносяться методи, прибічниками яких були члени «Молодої Італії», із боротьбою за демократичні реформи?

Карикатура «Апофеоз Джузеппе Мадзіні»

Палкий ентузіазм і відданість Дж. Мадзіні справі визволення Італії сприяли швидкому зростанню впливу створеної ним організації. У різних місцях півострова з’явилися місцеві осередки «Молодої Італії», які мали готувати загальноіталійську революцію. Однак неодноразові спроби підняти повстання в 1833—1834 рр. і на початку 40-х рр. XIX ст. виявилися невдалими. Унаслідок цього Дж. Мадзіні та його прибічники дійшли висновку, що найближчим часом здійснити італійську революцію неможливо.

6 ДІЯЛЬНІСТЬ ПОМІРКОВАНИХ ЛІБЕРАЛІВ наприкінці 30-х — у 40-х рр. XIX ст.

Спроби здійснити об’єднання Італії революційним шляхом виявилися невдалими. Тому із середини 30-х рр. XIX ст. в італійському національно-визвольному русі на перший план вийшли помірковані ліберали. Серед них були великі землевласники, банкіри, підприємці, юристи тощо. Вони вважали єдино можливим способом об’єднання Італії перетворення згори шляхом реформ. Ідеолог цих перетворень Вінченцо Джоберті (1801—1852) уявляв майбутню об’єднану Італію федерацією держав, створеною за згодою їхніх монархів «без крові, без хвилювань, без революцій». Свою практичну діяльність ліберали спрямовували на здійснення заходів, що мали сприяти зростанню національної свідомості італійців. У 1839—1847 рр. вони щорічно збирали загальноіталійські конгреси вчених. Хоча політичні проблеми на них прямо не обговорювалися, ця форма спілкування сприяла згуртуванню прибічників поглядів поміркованих лібералів. Із часом ставлення лібералів до австрійців та їх втручання у справи в Італії ставало більш різким. У 1846—1847 рр. у багатьох їхніх газетах і журналах почали з’являтися заклики до загальноіталійської війни проти Австрії.

Вінченцо Джоберті

ВИСНОВКИ

• У Німеччині в 1815—1847 рр. відбулося згуртування сил, які виступали за об'єднання німецьких держав і вимагали запровадження конституційного ладу із гарантіями основних прав і свобод людини.

• В Італії об'єднання країни стало першочерговим завданням для її розвитку. В італійському Рісорджименто цього періоду визначилися два напрямки — шляхом революції або реформ.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У якому місті постійно збирався сейм Німецького союзу? 2. Коли виникло товариство «Молода Німеччина»? 3. Яку назву мала головна праця Ф. Ліста? 4. У якій із держав Італії карбонарії розпочали першу у 20-х рр. XIX ст. революцію? 5. Хто створив організацію «Молода Італія»?

6. Які факти свідчать про те, що політична роздробленість заважала подальшому розвитку Німеччини? 7. Як відбувалася боротьба за демократичні реформи та об'єднання німецьких держав у 1815—1847 рр.? 8. Яку роль у національному русі Німеччини відіграв Ф.Ліст? 9. Охарактеризуйте становище Італії після Віденського конгресу. 10. Порівняйте розвиток національно-визвольного руху в Італії у 20—30-х рр. та наприкінці 30-х — у 40-х рр. XIX ст.

11. Об'єднайтеся в малі групи та обговоріть, що було спільного й відмінного в розгортанні національних рухів у Німеччині й Італії та на українських землях. 12. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Німеччина та Італія в 1815—1847 рр.». План характеристики: політичне становище: економічне життя; опозиційний, національно-визвольний рухи.

13. У 1831 р. німецький письменник Й. Вірт писав, що «її [Німеччину] розривають на частини, вона знекровлена, нею потурають і її паплюжать... Вона викреслена зі списку європейських держав і віддана на посміховисько іноземцям... Нещастя нашої Вітчизни одночасно є прокляттям для всієї Європи...». Поясніть, як ви розумієте цей вислів письменника. Чому роздробленість Німеччини була прокляттям для Європи?