Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

Шановні дев'ятикласники і дев'ятикласниці!

Перед тим як розпочати вивчення нового періоду всесвітньої історії, варто ознайомитися зі змістом підручника та його структурою. Матеріал підручника об’єднано у п’ять розділів та 41 параграф. Дати основних подій, поняття й терміни, імена історичних діячів, на які слід звернути увагу та запам’ятати, виділені в тексті спеціальним шрифтом. Після деяких імен у дужках подано їхні роки життя, для правителів — роки перебування при владі. Тлумачення найважливіших понять подано окремими врізками.

Важливе значення для засвоєння матеріалу мають історичні документи, ілюстрації, карти та схеми. Працюючи з параграфом, необхідно обов’язково прочитати вміщені до нього документи та відповісти на запитання. Схеми розкривають зв’язки між складовими історичних явищ, пояснюють їхні особливості тощо. Сюжетні ілюстрації, портрети історичних діячів створять цілісне уявлення про події минулого та їх учасників. Робота з історичною картою дозволить з’ясувати, де саме відбувалися події, про які йдеться в тексті, або які зміни вони спричинили. Параграфи завершуються висновками, які допоможуть вам визначити розглянуті в них провідні ідеї.

Перевірити свої знання вам дозволять запитання, наведені після кожного параграфа. Підсумувати матеріал розділу ви зможете за допомогою завдань на узагальнення знань.

У кінці підручника ви знайдете словник основних термінів і понять, до якого ви можете звернутися в процесі роботи з параграфами.

Проте не завжди інформації, наведеної в підручнику, достатньо для того, щоб підготуватися до уроків, зокрема до практичних занять, які потребують опрацювання додаткових джерел. А можливо, у вас виникне бажання поглибити свої знання та дізнатися більше, ніж написано в підручнику.

Трафальгарська битва (фрагмент). Художник Дж.Т. Серрес, 1824 р.

Щоб вам було зручніше працювати з підручником, окрема інформація в ньому об’єднана за рубриками.

• Опрацювавши цей параграф, ви зможете. У цій рубриці наведено стислий виклад основних навчальних завдань.

• Пригадайте. Запитання, подані в цій рубриці, допоможуть вам пригадати раніше вивчений матеріал і підготуватися до сприйняття нового.

• Документи розповідають. Під цією рубрикою наведені фрагменти історичних джерел і запитання до них.

• Постать в історії. Ця рубрика містить інформацію про видатних історичних діячів, що мали важливий вплив на розвиток подій.

• Цікаві факти. У цій рубриці ви знайдете цікаві історичні факти, пов’язані зі змістом матеріалу параграфа.

• Висновки. Тут наведені основні положення вивченого матеріалу, що завершують параграфи.

• Запитання і завдання. У цій рубриці містяться запитання і завдання до параграфів, що поділяються на чотири групи:

Перевірте, як ви запам'ятали. За допомогою цих запитань ви зможете здійснити самоперевірку й дізнатися, чи добре ви запам’ятали розглянутий матеріал.

Подумайте і дайте відповідь. Запитання цієї рубрики дозволять вам осмислити прочитане.

Виконайте завдання. Виконання цих завдань розвиватиме ваші навчальні вміння (працювати з історичною картою, складати плани, таблиці тощо).

Творче завдання. Тут ви знайдете багато цікавих завдань, що виконуються за вказівкою вчителя або тими учнями, які прагнуть поглибити свої знання за допомогою ресурсів Інтернету або додаткової літератури.

Атака шотландської кавалерії в битві під Ватерлоо (фрагмент). Художниця Е. Томпсон, 1881 р.

Із повагою, автори

§ 1. Вступ. Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

дізнатися, як працювати з підручником; визначити хронологічні межі періоду всесвітньої історії, який ви будете вивчати цього року; скласти загальне уявлення про особливості економічного, політичного та соціального розвитку світу наприкінці XVIII — на початку XX ст.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які періоди всесвітньої історії ви вивчали минулого року? Назвіть їхні хронологічні межі. 2. Назвіть події всесвітньої історії кінця XV — XVIII ст., які ви вважаєте найважливішими. Поясніть свій вибір. 3. Які основні зміни відбулися у світі в цей період? 4. Покажіть на карті країни, із подіями в яких ви познайомилися минулого року.

1 МІСЦЕ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ НОВОГО ЧАСУ У ВСЕСВІТНІЙ ІСТОРІЇ.

Цього навчального року ви продовжите знайомство з подіями Нової історії, або історії Нового часу. Минулого року ви вивчали події кінця XV — кінця XVIII ст. Цього року ви дізнаєтесь, що відбувалося у світі наприкінці XVIII — на початку XX ст. Як ви бачите, предметом вашого вивчення є XIX століття, тому деякі дослідники використовують щодо цього періоду Нового часу назву «довге» XIX століття.

У другій частині Нового часу, яка стала епохою модернізації, відбулося чимало важливих змін у житті людей. Зокрема, у країнах Західної Європи та Америки, які називають Заходом, сформувалося індустріальне суспільство. Його поява обумовила якісні зміни в різних сферах життя людини.

Модернізація — зміни в суспільстві, пов'язані з необхідністю перетворення всіх сфер життя відповідно до вимог сучасності.

Індустріальне суспільство («індустрія» — синонім слова «промисловість») — суспільство, у якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості як основи та провідного сектору економіки й відповідних соціальних структур.

У цей час у світі відбувалися процеси суспільної модернізації. За змістом і формою дослідники розрізняють декілька її типів. Зокрема, за формою вона буває мирною, еволюційною, у вигляді реформ, здійснюваних владою, і немирною, революційною, у вигляді докорінного насильницького руйнування того, що заважає розвитку суспільства. За змістом суспільну модернізацію поділяють на ту, яка проводиться відповідно до вимог часу, і ту, що відбувається з метою наздогнати інші країни, подолати відставання від них.

ПЕРІОДИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

Назва періоду

Хронологічні межі

Стародавня історія

Поява людини на Землі — IV ст. н. е.

Середньовічна історія

V ст. н. е. — кінець XV ст.

Нова історія

I частина: кінець XV — кінець XVIII ст.

II частина: кінець XVIII — початок XX ст.

Новітня історія

I частина:

1914—1939 рр.

II частина:

1939 р.— початок XXI ст.

2 ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА.

У країнах Заходу початок становлення індустріального суспільства був пов’язаний із розгортанням промислової революції, яка поступово поширювалася Європою із заходу на схід із Великої Британії.

Нове промислове виробництво розвивалося на засадах вільної конкуренції, коли виробники товарів вели боротьбу один з одним за кращі умови виробництва та збуту товарів. Вільна конкуренція була рушійною силою економічного розвитку й одночасно спричиняла його нестабільність: періоди економічного піднесення змінювалися економічними кризами. Це були кризи перевиробництва, коли підприємці, прагнучи отримати прибуток, виробляли більше товарів, ніж потребував існуючий попит на ринку. У період кризи підприємства розорювалися, а сотні тисяч найманих працівників опинялися без роботи. Унаслідок цього кризи спричиняли численні соціальні протести й обумовлювали необхідність пошуку шляхів удосконалення існуючої економічної системи.

Пароплав «Принцеса» (США). 1859 р.

Розлив чавуну в блоках. Художник Г. Геєнброк, 1890 р.

Парова сільськогосподарська машина XIX ст.

Маленькі робітники XIX ст.

Яку інформацію про зміни в розвитку провідних країн світу в XIX ст. можна отримати за ілюстраціями?

Зі становленням індустріального суспільства були пов’язані структурні зміни в економіці: якщо раніше її основою було сільське господарство, то тепер на перше місце вийшла промисловість. У сільському господарстві Великої Британії та північних штатів США, а згодом і в інших країнах почали застосовувати сільськогосподарські машини: багатолемішні плуги для обробітку землі, кінні сівалки для сівби, жниварки на кінній тязі для збирання зернових, кінні молотарки тощо. Втім, машини впроваджувалися в сільському господарстві набагато повільніше, ніж у промисловості.

Розвивалася торгівля, у якій чільне місце посіли порівняно дешеві фабрично-заводські товари, розраховані на масового споживача. У світовій торгівлі спостерігався поділ на провідні індустріальні країни Заходу, які були виробниками фабрично-заводської продукції й споживачами дешевої сировини, та країни, що стали ринками збуту цих товарів і постачальниками сировини. До останніх належали країни Сходу та Латинської Америки. Однак і в країнах Заходу темпи економічного розвитку були неоднаковими та суттєво відрізнялися.

3 ЗМІНИ В ПОЛІТИЧНОМУ ТА СОЦІАЛЬНОМУ ЖИТТІ.

Визначальний вплив на політичне життя країн Заходу в другій частині Нової історії мала Велика французька революція кінця XVIII ст., яка висунула ідеї свободи, рівності й братерства. Вона кинула виклик пануванню в країнах континентальної Європи «старого порядку», в основі якого були абсолютизм, поділ на стани та різні форми залежності підданих від держави. У країнах Заходу поступово затверджувалися основи правової держави, яка ґрунтувалася на принципах верховенства закону, політичних свобод і свободи підприємництва. Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. У провідних країнах світу йшло поступове формування засад громадянського рівноправ’я та парламентської демократії.

Громадянське рівноправ'я — користування населенням певної держави однаковими правами й обов'язками у статусі її громадян.

Будівля парламенту в Лондоні. Штормове небо. Художник К. Моне, 1904 р.

Парламентська демократія — форма здійснення народовладдя, за якої головним центром зосередження законодавчої діяльності в країні є парламент.

Основними формами держави в країнах Західної Європи та Америки стали республіки (парламентські або президентські) і монархії (парламентські або конституційні). Процеси політичного розвитку країн відбувалися двома відмінними шляхами — реформ або революцій. У континентальній Європі перший представляла Велика Британія, другий — Франція.

Важливу роль у політичному житті держав стали відігравати політичні партії — добровільні об’єднання прихильників певних суспільних ідеалів. їхньою метою були здобуття влади законним шляхом, тобто через вибори, і реалізація своєї програми. Ідейні засади політичних партій ґрунтувалися на певних напрямках громадсько-політичної думки XIX ст., основними з яких були:

• консерватизм — сукупність ідейно-політичних течій, прихильники яких спиралися на принципи традиції та спадковості в суспільному розвитку, виступали за збереження панівної ролі держави й церкви в житті суспільства, не сприймали революції та радикальні реформи. Консерватори прагнули зберегти старий політичний лад;

• лібералізм — ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників парламентського устрою, свободи приватного підприємництва й демократизації суспільного життя. Ліберали виступали за досягнення змін у суспільстві легальним (законним) шляхом за допомогою реформ і проти революцій як засобу розв’язання соціальних суперечностей;

• радикалізм — ідейно-політична течія, прихильники якої виступали за здійснення рішучих і глибоких змін у політичному й соціально-економічному житті. Незважаючи на велику різноманітність радикальних течій (анархізм, соціалізм, комунізм тощо), їх об’єднувало негативне ставлення як до старого — станового — устрою, так і до нового — буржуазного. Більшість радикалів були прихильниками насильницьких методів боротьби;

• націоналізм — ідейно-політична течія, що виникла в XIX ст. та об’єднувала прихильників визнання пріоритету національного чинника в суспільному розвитку. Ті, хто поділяв ідеали націоналізму, були провідними діячами в боротьбі за здобуття поневоленими народами національної незалежності та створення власних держав.

У соціальному житті західного індустріального суспільства важливе значення мали підприємці та наймані робітники. Підприємці, яким належала провідна роль в економічному житті суспільства, були зацікавлені у здобутті можливості впливати на державну політику законними парламентськими методами. Вони виступали за ліквідацію залишків «старого порядку» та утвердження демократичних засад у державі.

Кришталевий палац, побудований у Лондоні в 1851 р. {а — зовнішній вигляд, б — інтер'єр). Архітектор Дж. Пакстон

Універсальна демократія та соціальна республіка. Художник Ф. Соро, 50-ті рр. XIX ст.

На початку XIX ст. у країнах Заходу наймані робітники були безправною та соціально незахищеною верствою суспільства. Боротьба робітників за свої права стала одним із головних чинників, що визначав стабільність суспільства в цих країнах.

Упродовж XIX ст. було зруйновано традиційну станову систему поділу суспільства. Місце людини в ньому стало визначатися тим, чого вона досягла власними зусиллями.

XIX століття стало періодом розгортання процесів формування націй.

Нація — велика група людей, пов'язаних спільними традиціями та звичаями, почуттям соціальної однорідності й спільними інтересами. Її визначальними ознаками зазвичай вважають спільні мову, релігію, традиції, історію й більш-менш компактне територіальне розташування.

У Франції цьому процесу сприяла революція 1789—1799 рр. У Німеччині та Італії утворення націй завершилося в другій половині XIX ст. після подолання політичної роздробленості та об’єднання країн. Набагато складніше цей процес відбувався в Австрійській імперії, де австрійці становили лише четверту частину населення та здійснювали політику онімечування інших, переважно слов’янських народів, що населяли державу. Унаслідок поширення в країнах Заходу уявлень, що кожна нація має право бути вільною та жити власним політичним життям, національне відродження бездержавних народів стало важливою складовою суспільно-політичного життя країн Заходу XIX ст.

Національне відродження — процеси, пов'язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи, що набули поширення в XIX ст. За змістом і формою національне відродження фактично було націотворенням.

4 ЛЮДИНА В УМОВАХ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА.

У XIX ст. у Європі спостерігалося швидке зростання кількості населення. Протягом 1800—1900 рр. цей показник збільшився із 190 млн до 420 млн осіб. Це стало можливим завдяки розвитку медицини, збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, зменшенню смертності та збільшенню народжуваності, зростанню загального рівня життя.

Становлення індустріального суспільства в країнах Заходу спричинило зміни в житті людини. Якщо раніше переважна частина населення жила в селах і працювала на землі, то зараз стала збільшуватися кількість жителів міст, де були розташовані фабрично-заводські підприємства. Наприкінці XIX ст. за кількістю міського населення всі країни Заходу випередила Велика Британія, де дев’ять із десяти жителів проживали в містах. В інших країнах Європи й Америки кількість населення міст також збільшувалася, але все одно в сільській місцевості залишалося близько 70—80% жителів.

Відкриття залізниці Ліверпуль—Манчестер. Листівка 1830 р.

Як поява залізничного транспорту вплинула на життя населення?

Урбанізація — процес збільшення кількості міст і населення в них та посилення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства.

Залізничний міст над річкою Марна в Жуанвілі (Франція). Художник А. Гійомен, 1875 р.

В омнібусі. Художник М. Делондр, 1880 р.

Високим рівнем урбанізації характеризувалися промислові райони. Однак стрімке зростання кількості населення загострювало тут соціальні проблеми. Відсутність елементарних санітарних умов (водогонів, каналізацій) в оселях міської бідноти перетворювала їх на джерело можливих епідемій. Жахливі умови життя в перенаселених міських кварталах спричиняли те, що для багатьох місто ставало уособленням руйнування традиційних суспільних відносин і водночас сприятливим місцем для поширення радикальних ідей.

Ознакою XIX ст. в країнах Заходу стали значні за обсягами міграції людей, які вирушали до великих міст або інших країн у пошуках кращої долі. Міграційні процеси відбувалися у формі еміграцій та імміграцій.

Міграція — переселення людей, переміщення капіталів усередині країни та за її межі.

Еміграція — вимушене або добровільне переселення людей до інших країн з економічних, політичних або релігійних причин.

Імміграція — в'їзд іноземців до країни на тривале або постійне проживання.

Зростання міст і кількості населення в першу чергу зумовили процеси, пов’язані з промисловою революцією та індустріалізацією. Так, у 1800 р. у Європі було лише 17 міст із населенням 100 тис. осіб, а загалом міське населення налічувало близько 5 млн жителів. У 1890 р. таких міст було вже 103, а загальна кількість міського населення збільшилася в шість разів. Населення чотирьох міст перевищило 1 млн осіб: це Лондон, Париж, Берлін, Відень. З’явилася загальна широка мережа великих і малих міст, а також густозаселені промислові райони (Рур у Німеччині), які поглинули сільські околиці.

Одним із джерел урбанізації була також міграція населення як усередині країни, так і між країнами й континентами. Основний потік мігрантів спрямувався у великі промислові центри та США. Спочатку це були вихідці з Англії, Німеччини, Скандинавії. В останній третині XIX ст. основу емігрантів склали переселенці з Італії та країн Східної Європи. Крім США, люди з Європи вирушали і до Латинської Америки, і до колоній.

Велика французька революція кінця XVIII ст. започаткувала на Заході рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Ця боротьба жінок за емансипацію тривала протягом усього XIX ст.

Емансипація — звільнення від залежності, гніту; скасування обмежень, упередженого ставлення тощо. Емансипація жінок насамперед передбачала надання їм рівних із чоловіками прав у суспільному, трудовому й сімейному житті.

Першими розпочали боротьбу заміжні жінки Англії, які в 1882 р. домоглися права розпоряджатися своєю власністю. У 1886 р. англійський парламент прийняв закон, який дозволяв жінці після розлучення залишати дітей із собою. Проте найбільш тривалою стала боротьба за виборчі права жінки. Жінок, що боролися за виборчі права, називали суфражистками. Вони влаштовували мітинги й демонстрації, вчиняли бійки з поліцією та били вікна державних установ. їх заарештовували й саджали у в’язниці. На початку XX ст. жіночий рух став більш організованим. В Англії його очолила Еммеліна Панкгорст (1858—1928). У 1914 р. виборчі права були надані жінкам скандинавських країн, Австралії та Нової Зеландії, у 1918 р. — Англії, у 1919 р. — Німеччини, у 1920 р. — США.

Арешт Еммеліни Панкгорст, що очолювала рух за права жінок

Пробудження: суфражистки, що успішно відстоюють свої права на заході США, несуть факел свободи на схід. Листівка 1915 р.

Прачки прасують. Художник Е. Дега, 1884 р.

Засновниці англійського Жіночого соціального та політичного союзу Ені Кінні та Крістабель Панкгорст (дочка Еммеліни Панкгорст) із плакатом за виборчі права жінок

Суфражизм — жіночий рух за надання жінкам рівних із чоловіками виборчих прав.

Суфражизм став попередником фемінізму — більш широкого руху жінок за свої права, який розгорнувся у XX ст.

Фемінізм — суспільний рух, який виступає за рівні права жінки в усіх сферах життя, захист особливих потреб жінки, що пов'язані з їхніми фізіологічними відмінностями від чоловіків.

5 СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК.

У XIX ст. під впливом економічних змін стрімко змінювалася і соціальна структура населення. У Новий час відкрилися нові можливості перед тими, чиї пращури не належали до титулованої знаті. Інтелект, освіченість, ділові якості, наполегливість — це не повний перелік якостей, які давали змогу досягти успіхів у житті. Старі стани швидко руйнувалися, а на їх основі поставали нові класи й групи. До змін доводилося пристосовуватися і старим прошаркам суспільства. У другій половині XIX ст. проблема пристосування до нових умов гостро постала перед старою аристократією, життя якої було тісно пов’язане із селом, де були їхні земельні володіння та маєтки. їх неквапливе життя різко контрастувало з активною діяльністю населення міст. Аристократія в більшості країн Європи ще зберігала спадкові привілеї, вона складала основу вищого чиновництва, дипломатів та офіцерів. Однак із формуванням індустріального суспільства родова аристократія стрімко втрачала вплив у суспільстві. Так, в Англії в 1869 р. у палаті громад засідало 2/3 представників земельної аристократії, а вже через 40 років вони складали лише 1/3 депутатів.

Бавовняна факторія (контора) в Новому Орлеані. Художник Е. Дега, 1873 р.

Паркетники. Художник Г. Кайботт, 1875 р.

Два адвокати. Художник О.Дом'є, 30-ті рр. XIX ст.

Представники старої аристократії, що усвідомили зміни, почали займатися підприємництвом, освоювати спеціальності, пов’язані з банківською сферою, засновувати промислові підприємства. Намагаючись зберегти владу й багатства, вони часто прагнули породичатися з власниками значних капіталів, які не належали до їхнього кола. У результаті такого поєднання формувався прошарок вищого класу.

Незважаючи на могутність вищого класу, помітного впливу в суспільстві останньої третини XIX ст. почав набувати середній клас. Він об’єднував різні прошарки суспільства — підприємців, службовців, людей «вільних професій» (інженери, лікарі, викладачі, юристи тощо). Вчені виділяють кілька основних ознак, за якими ту чи іншу людину можна віднести до середнього класу: стійке матеріальне становище, яке, однак, не дозволяє жити, не працюючи; освіченість; можливість наймати прислугу тощо. Вважається, що середній клас надає суспільству стабільності, оскільки він не прагне заволодіти чужим майном, як бідняки, і не викликає заздрості, як багатії.

Найбільшим за кількістю новим класом суспільства було робітництво, яке впродовж століття теж зазнало змін. Так, відбувалося зростання його кількості (із 20 млн осіб у 70-ті рр. XIX ст. до 40 млн у 1900 р.) і розшарування за рівнем доходів і кваліфікації. У найкращому становищі були висококваліфіковані робітники, яких називали робітничою аристократією. Вони складали приблизно п’яту частину робітництва. Прибуток деяких із них дорівнював доходу представників середнього класу, їхні діти, як правило, навчалися в школах і прагнули отримати спеціальність, яка б дозволяла їм працювати в конторах (офісах), а не на виробництві.

Основну масу робітництва складали чорнороби, які отримували мізерну платню. Будь-які негаразди — хвороба, нещасний випадок, старість, економічні кризи, які із середини XIX ст. стали регулярними, — ставили робітника та його родину у скрутне становище. Відсутність системи соціального забезпечення прирікала цих людей на жебрацьке існування.

Залізо та вугілля. Художник В.Б. Скотт, 1861 р.

Яку інформацію про умови праці представників різних професій у XIX ст. можна отримати за ілюстраціями (с. 10, 11)?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Розвиток індустрії дав можливість залучати до праці на підприємстві жінок і дітей. На кінець століття жінки становили 15% робітництва. Проте вони зазнавали дискримінації в оплаті праці, отримуючи лише 30—50% від заробітної плати чоловіків, були відсутні закони, які б захищали жінку від негативного впливу виробництва. Багато жінок працювали хатніми прислугами, займалися поденною роботою. Невдовзі з'явилися професії, які стали асоціюватися із жінкою: телефоністка, машиністка, секретарка.

У XIX ст. активно використовувалася й дитяча праця. Лише наприкінці століття були прийняті закони, які обмежували або забороняли її.

Слід зазначити, що в останню третину XIX ст. реальний дохід робітництва в країнах Європи зріс на 30—50%. Це дозволило людям краще харчуватися, одягатися та навіть витрачати гроші на розваги. Також відбулося скорочення робочого дня із 14—16 до 8—12 годин. У деяких країнах це було закріплено в законодавстві.

6 КРАЇНИ СХОДУ.

Сходом називають країни Азії та Африки, де в XIX ст. продовжували розвиватися традиційні суспільства мусульманської, індійсько-південноазіатської та китайсько-далекосхідної цивілізацій.

До них належала більшість населення світу. Ці цивілізації мали визначні досягнення в господарському, суспільно-політичному й культурному розвитку. Проте завдяки виклику європейців вони зазнавали значних змін — як позитивних, так і негативних.

Традиційне суспільство — суспільство, у якому над людиною панують споконвічні традиції та звичаї, де людина не уявляє себе окремо від природи. Таке суспільство негативно налаштоване до сприйняття будь-яких нововведень.

У XIX ст. країни Заходу, спираючись на свою економічну перевагу, посилили тиск на країни Сходу, почали руйнувати в них підвалини традиційних суспільств і ділити цей регіон на колонії, залежні держави та сфери впливу. Власниками найбільших колоніальних володінь були Велика Британія, Франція, Нідерланди. Країни Сходу розгорнули національно-визвольну боротьбу проти колонізаторів, яка стала одним із важливих явищ світової історії XIX ст.

ВИСНОВКИ

• У 9 класі ви вивчатимете другу частину історії Нового часу, що охоплює події кінця XVIII — початку XX ст.

• У країнах Заходу цей період називають епохою модернізації. В економічному житті тут відбувалося становлення індустріального суспільства, що було пов'язане з розгортанням промислової революції.

• У суспільно-політичному житті західних країн цього періоду визначальними були зміни, пов'язані з руйнуванням «старого порядку» й становленням засад демократії.

• Розвиток країн Сходу, де зберігалися традиційні суспільства, у XIX ст. відбувався під тиском країн Заходу, що економічно переважали, і поступового усвідомлення необхідності протидіяти йому.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Який період всесвітньої історії вивчається в 9 класі? 2. Що таке індустріальне суспільство? 3. Чим були спричинені кризи перевиробництва товарів? 4. Що таке урбанізація? 5. Які риси характерні для традиційного суспільства? 6. Яка країна Європи стала в XIX ст. власником найбільших колоніальних володінь?

7. Які зміни відбулися в економіці західних країн у період становлення індустріального суспільства? 8. Охарактеризуйте нові явища в політичному й соціальному житті країн Заходу в XIX ст. 9. Як змінювалося життя людини в умовах індустріального суспільства? 10. Які риси характеризують розвиток країн Сходу в другому періоді Нової історії?

11. Складіть у зошиті таблицю «Зміни в розвитку країн Заходу в XIX ст.».

Сфера життя

Які зміни відбулися

12. Покажіть на карті провідні країни Європи та світу, які ви вивчатимете цього року. Назвіть їхні столиці. 13. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, яку роль відіграло «довге» XIX століття в розвитку людства.

14. Підготуйте есе за темою «Для чого ми вивчаємо історію».

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст