Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Гісем 2015" - Нова програма

§ 24. Міжнародні відносини XVIII ст.

1. Між якими державами спалахнула Північна війна? 2. Якими були її результати?

Війни першої третини XVIII ст. Перша чверть XVIII ст. відзначилася серією війн, які значно змінили політичну карту Європи, що склалася після Тридцятилітньої війни. Це війна за іспанську спадщину 1701—1714 рр., Північна війна 1700—1721 рр., іспано-австрійська війна 1715—1717 рр. Дві могутні держави Європи — Іспанія і Швеція, які відігравали провідну роль у XVII ст., втратили свій статус. У результаті Північної війни Швеції довелося поступитися своїм пануванням у басейні Балтійського моря, яке перестало бути «Шведським озером». Важливу роль у європейській політиці почала відігравати нова імперія — Російська.

На початку XVIII ст. спалахнув конфлікт навколо іспанської спадщини. Він розпочався в 1701 р. після смерті іспанського імператора Карла II, який, не маючи спадкоємців по чоловічій лінії, заповів трон Філіппу Анжуйському — внуку французького короля Людовіка XIV. Це викликало невдоволення представника австрійської гілки Габсбургів імператора Священної Римської імперії Леопольда І. Він спробував захистити свої права на володіння іспанських Габсбургів. Таким чином, на початку конфлікт розвивався як традиційне протистояння між Францією та Священною Римською імперією. Проте ситуація кардинально змінилася, коли Людовік XIV спробував заволодіти Фландрією, що зачіпало інтереси Англії та Голландської республіки. У результаті утворилася коаліція, метою якої було не допустити посилення Франції. Війна охопила не лише землі Європи, а й Північної Америки.

Битва часів Північної війни 1700—1721 рр.

Битва часів іспано-австрійської війни 1715—1717 рр.

Спочатку основним театром бойових дій стала Північна Італія, де французи зазнали нищівної поразки під Турином (1706 р.). Італія опинилася під повним контролем австрійців. Потім австрійські війська висадилися в Іспанії. Іспанці визнали владу Габсбургів. Англійці, скориставшись ситуацією, захопили острів Менорка та півострів Гібралтар, який досьогодні залишається під владою англійської корони.

Найзапекліша битва війни відбулася у 1709 р. біля селища Мальплаке у Фландрії.

Французи знову зазнали поразки. Вони були настільки виснажені, що для англійців і голландців тепер більш небезпечним здавалося можливе посилення Австрії в разі її об’єднання з Іспанією.

Війна завершилася підписанням Утрехтського (1713 р.) та Раштадтського (1714 р.) мирних договорів. У результаті Філіпп отримав право успадкувати іспанський престол під іменем Філіппа V, проте втратив право на успадкування французького престолу. Це перекреслювало династичний союз між Францією та Іспанією. Австрійці отримали більшість іспанських володінь в Італії та Нідерландах, проте Іспанія зберегла за собою свої заморські володіння. У той самий час монопольне право на завезення негрів-рабів до іспанських колоній отримала Англія. Крім того, Англія закріпила за собою Гібралтар, Менорку та деякі французькі острівні колоніальні володіння в Америці. У результаті пануванню Франції в Європі було покладено край, а ідея балансу сил, що знайшла відображення в Утрехтському договорі, виявилася частиною міжнародного порядку. Австрія стала найбільш могутньою державою континентальної Європи, а Англія зміцнила свої позиції на морях.

Перше видання Утрехтського мирного договору англійською, іспанською та латинською мовами

Формування системи рівноваги в міжнародних відносинах. За підсумками війн у Європі першої чверті XVIII ст. остаточно склалася система держав, у межах якої в ролі провідних гравців виступали п’ять основних країн — Франція, Англія, Австрія, Пруссія і Росія,

які намагалися не допустити посилення однієї за рахунок іншої. Основними сферами їх військової і дипломатичної активності на континенті стали території Італії, Німеччини, Польщі та володінь Османської імперії. Основними були англо-французькі суперечності в боротьбі за домінування в Індії та Північній Америці, за контроль над південними Нідерландами і питання європейської торгівлі.

Інше коло проблем становило протистояння Австрії та Пруссії, що боролися за панування в Центральній Європі. До цього всього додавалися прагнення Росії стати провідним гравцем у європейській політиці та розширити свій вплив у балтійському та чорноморському регіонах. Усі війни, дипломатичні конфлікти XVIII ст. так чи інакше були пов’язані із взаємним переплетенням згаданих суперечностей.

Переважна більшість війн і конфліктів у XVIII ст. мала коаліційний характер. Тобто у протистояння вступали ситуативні об’єднання держав. У той самий час кожна держава відстоювала і власні інтереси. Так, Пруссія часів Фрідріха II Великого вступала у різні союзи і коаліції. Король казав: «Якщо сталося так, що треба обдурювати, то це буду робити я». Фактично всі війни і союзи були покликані зберегти баланс сил, щоб жодна держава не здобула перевагу.

Нарешті, більш важливе місце в протистоянні європейських держав стало відводитися боротьбі за колонії. Військові кампанії за океанами набули не меншого значення, ніж розподіл сил безпосередньо у Європі.

Усі ці події призвели до низки війн (війни за польську та австрійську спадщину 1733—1735 і 1740—1748 рр., війни з Туреччиною 1735—1739 рр.), які зрештою створили передумови до вибуху Семилітньої війни, що стала ще однією загальноєвропейською війною.

Семилітня війна (1756—1763). Після війн другої третини XVIII ст. позначилася нова коаліція європейських держав. Основними суперниками на континенті стали Пруссія та Австрія. Цей конфлікт активізував дипломатичні зусилля сторін. Австрія здійснила, здавалося б, неможливе: був укладений союз із Францією та Росією. Пруссія фактично опинилася в ізоляції. Вона могла розраховувати лише на Англію, і то тільки на її фінансові ресурси.

У цій ситуації прусський король Фрідріх II у 1756 р. без оголошення війни напав на Саксонію. Австрійську армію, яка йшла на допомогу саксонцям, було розбито. Потім Фрідріх II завдав поразки французам. Проте над росіянами, які вступили до Східної Пруссії, швидкої перемоги здобути не вдалося. Битва біля містечка Гросс-Єгерсдорф у 1757 р. переможця не визначила. У 1758 р. російська армія захопила могутню фортецю Кенігсберг і всю Східну Пруссію. Важлива битва відбулася біля містечка Цорндорф, але знову не було виявлено переможця.

Вирішальна битва біля Кунерсдорфа (1759 р.) завершилася розгромом армії Фрідріха II, а сам король ледве уникнув полону. У вересні 1760 р. російські війська вступили до Берліна, а у 1761 р. здобули добре укріплену фортецю Кольберг. Фрідріх II навіть думав про зречення.

У цей час померла імператриця Єлизавета і на російський престол зійшов Петро III — фанатичний прихильник Фрідріха II і прусських порядків. Він негайно припинив війну і в 1762 р. уклав мир із Пруссією, навіть запропонував союз. Росія повернула Пруссії всі завойовані землі. Вихід Росії з війни сприяв і укладенню Францією та Австрією миру з Пруссією в 1763 р. на принципах повернення до довоєнного стану.

Участь у Семилітній війні виявила Росію як вагомий чинник європейської політики.

Кунерсдорфська битва. 1848. Художник Олександр Коцебу

Фрідріх II про одну з битв Семилітньої війни

Я нещасний від того, що досі живий. Із армії в 48 тис. воїнів у мене не залишається і 3 тисяч. Коли я кажу це, все втікає, її у мене немає, вже немає більше влади над цими людьми... У мене немає більше ніяких засобів, і, щиро кажучи, я вважаю все втраченим.

1. Коли ці слова були сказані Фрідріхом II? 2. Чим був викликаний такий відчай?

На тлі війни у Європі відбувалася англо-французька боротьба за колонії. Англія намагалася оволодіти французькими колоніями в Північній Америці та Індії, Франція — захопити англійські володіння в Європі й тим самим домогтися поступок Англії в колоніальному питанні. Перемога схилялася на користь Англії, яка до 1761 р. захопила Канаду і французькі володіння в Індії. Занепокоєна Іспанія відновила династичний союз із Францією та вступила у Семилітню війну. Проте іспанська армія була слабкою і швидко зазнала поразки. У результаті Англія приєднала до своїх володінь частину іспанських колоній.

10 лютого 1763 р. був підписаний Паризький мирний договір. Згідно з його умовами Англія закріпила за собою Канаду й більшість придбань в Індії, а також іспанську Флориду. Франція повернула собі Мартініку і Гваделупу; Іспанія — Кубу, Філіппіни.

У результаті Семилітньої війни політична карта Європи не змінилася. Після Паризького миру аж до кінця ХVIII ст. на європейському континенті не було воєн між провідними державами. Це пояснювалося низкою причин. По-перше, формуванням своєрідної «досконалої рівноваги сил», у межах якої переважаючим стало уявлення про те, що війна не виправдовує тих величезних коштів, які на неї витрачалися. По-друге, збереженням австро-французького союзу. По-третє, зближенням Росії, Пруссії та Австрії, що ґрунтувалося на загальних інтересах щодо розподілу Польщі. По-четверте, відсутністю непримиренних суперечностей між усіма провідними континентальними державами. По-п’яте, розвитком міжнародного права і пануванням моральних принципів епохи Просвітництва, що ускладнювало обґрунтування необхідності військових дій.

Поділи Речі Посполитої. У другій половині ХVIII ст. ослаблена постійними шляхетськими чварами Польська держава стала об’єктом втручання могутніх сусідів — Австрії, Пруссії та Росії.

Питання розподілу польських земель давно вже обговорювалося європейськими дипломатами, проте його вирішення не переходило в практичну площину. Прискорила розподіл Польщі перемога росіян у війні з Туреччиною в 1768—1774 рр. Пруссія та Австрія, а також Франція не бажали ще більшого посилення Росії, але не маючи можливості запобігти цьому, прагнули виторгувати собі володіння в Польщі в обмін на невтручання в російсько-турецький конфлікт.

Поділ Польщі. Карикатура XVIII ст.

Занепад Польщі. 1866. Художник Ян Матейко

Росія, яка фактично контролювала Польщу, опиралася такому розвитку подій. Проте обставини, що склалися (боротьба зі збройним союзом польської шляхти — Барською конфедерацією, окупація Австрією Галичини, дипломатичний тиск із боку Франції, Англії, Пруссії), змусили Росію переглянути свою позицію. Вона погодилася на розподіл Польщі разом з Австрією та Пруссією.

У 1772 р. ці держави здійснили перший поділ Польщі. Галичина відійшла до Австрії, Східна Білорусія — до Росії, Західна Пруссія — до Прусського королівства. За другим поділом Польщі 1793 р. Правобережна Україна відійшла до Росії. Третій поділ Польщі відбувся в 1795 р. Росія отримала Західну Білорусію, Західну Волинь, Литву й Курляндію; Австрія — Краківську, Сандомирську та Люблінську області, а Пруссія — інші землі разом із Варшавою. Унаслідок трьох поділів державну самостійність Польщі було ліквідовано. Більшу частину її земель отримала Росія.

Поділи спричинили в 1794 р. національно-визвольне повстання Тадеуша Костюшка. Проте воно було жорстоко придушено російськими і прусськими військами.

Війни з Османською імперією. У XVIII ст. Османська імперія залишалася грізною силою і в першій половині століття здобула низку перемог над своїми сусідами.

Проте у другій половині століття стали більш відчутними кризові явища імперії. Європейські правителі почали розглядати

Османську імперію як об’єкт своїх колоніальних зазіхань. У свою чергу, турецькі султани, збагнувши європейську систему противаг, намагалися скористатися нею на свою користь. На тривалий час головним союзником османів стала Франція, яка розуміла небезпеку посилення Росії для Європи.

Російсько-турецька війна 1768—1774 рр. стала результатом дипломатичних інтриг Франції і прагнення Барської конфедерації знайти союзника в боротьбі проти Росії.

Скориставшись тим, що гайдамаки здійснили напад на місто Балта, що було в турецьких володіннях, турецький султан оголосив війну Росії. Восени 1768 р. війська кримського хана спустошили деякі райони України. Наступного року воєнні дії розгорнулись у Причорноморських степах, на Балканах і Кавказі. У 1769 р. російська армія розгромила турків під Хотином і зайняла Хотин, Ясси, Бухарест, Таганрог. У 1770 р. вона здобула дві блискучі перемоги (на берегах річок Ларга і Кагул). Тим часом російський флот, обігнувши Європу, увійшов у Середземне море та розгромив турецькі кораблі у Чесменській бухті. Також російський флот підтримав повстання греків проти турецького панування. У 1771 р. повстання спалахнули в Єгипті та Сирії.

У 1774 р. війна завершилася вигідним для Росії Кючук-Кайнарджийським миром. До Росії відійшли території між Бугом і Дніпром включно з морським узбережжям, фортеці в Криму — Керч і Єнікале, а також землі до Кубані. Крим і Кубань стали незалежними від Туреччини. Росія здобула право контролю за ситуацією в дунайських князівствах Молдавії та Валахії, що були на той час васалами Туреччини. Російські судна тепер могли вільно плавати Чорним морем. Скориставшись цим, Австрія в 1775 р. приєднала до своїх володінь Буковину.

У квітні 1783 р. Катерина II видала маніфест про приєднання Криму. Влітку того ж року розпочалося будівництво бази російського Чорноморського флоту — міста Севастополя.

У відповідь Туреччина почала готуватися до нової війни, яка почалася в 1787 р. Туреччину підтримували Англія та Франція. Союзником Росії була Австрія. У 1788 р. росіяни штурмом оволоділи турецькою фортецею Очаків. У 1789 р. біля річки Римнік (притока Дунаю) об’єднаний російсько-австрійський корпус (7 тис. росіян під командуванням О. Суворова і 18 тис. австрійців) перекрив шлях 100-тисячній турецькій армії та 11 вересня здобув блискучу перемогу «не числом, а вмінням». У грудні 1790 р. О. Суворов узяв неприступну турецьку фортецю Ізмаїл у гирлі Дунаю.

Штурм Очакова

Перемоги росіян вирішили долю війни. У 1791 р. в Яссах було укладено мирний договір. Росія отримала землі між Південним Бугом і Дністром. Туреччина відмовилася від своїх претензій на Крим і визнала його володінням Російської імперії. Усе Чорноморське узбережжя від гирла Дністра до Криму опинилося в межах Російської імперії.

Ослаблення Османської імперії дало змогу Росії активізувати свою діяльність у Закавказзі. Важливим кроком стало підписання 24 липня 1783 р. Георгіївського трактату між Росією та царем об'єднаної Східної Грузії Іраклієм II. Згідно із цією угодою Грузія визнавала владу Росії. Натомість Росія залишала за Грузією право вести самостійну зовнішню політику і гарантувала своє невтручання в її внутрішні справи.

Висновки

Більша частина XVIII ст. минула у війнах між провідними європейськими державами, які об’єднувалися в ситуативні коаліції.

Метою війн було недопущення посилення однієї з держав. У результаті склався баланс сил між Англією, Францією, Австрією, Пруссією та Росією.

Наймасштабнішим конфліктом XVIII ст. у Європі стала Семилітня війна, яка закріпила роздробленість Німеччини, показала зростаючу роль Росії в міжнародних відносинах і закріпила домінування Англії на морях.

Запитання і завдання

1. Які колись могутні держави Європи на початок XVIII ст. втратили свій вплив на європейську політику? 2. Коли було підписано Утрехтський договір? 3. Протистояння між якими державами Європи зберігало баланс сил упродовж XVIII ст.? 4. Яка війна перетворила Росію на вагомий чинник європейської політики? 5. Скільки поділів Речі Посполитої відбулося у XVIII ст.? 6. Які держави у війнах з Османською імперією збільшили свої територіальні володіння?

7. Чому міжнародні відносини XVIII ст. називають балансом сил? 8. Яких головних цілей прагнула досягти Англія у війнах XVIII ст.? 9. Що врятувало короля Пруссії Фрідріха II від повної поразки в Семилітній війні?

10. Складіть перелік війн, які відбулися у Європі у XVIII ст. 11. Заповніть у зошиті таблицю «Цілі провідних держав Європи у міжнародних відносинах XVIII ст.».

Франція

Австрія

Пруссія

Росія

Англія

         

12. Чому у XVIII ст. війни велися не між країнами, а між коаліціями?