Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Гісем 2015" - Нова програма

§ 23. Освічений абсолютизм

1. Що таке Просвітництво? 2. Якими були погляди просвітителів на державу, церкву і людину? 3. Назвіть риси абсолютної монархії.

Поняття освіченого абсолютизму. Один зі шляхів досягнення свободи, рівності та братерства просвітителі вбачали в діяльності освічених монархів — мудреців на троні, які, користуючись своєю владою, сприятимуть справі освіти суспільства і встановлення справедливості. Уявлення про державу як головний інструмент досягнення суспільного блага було пануючим у той час. Проте розуміння монархами рівності й свободи знаходило прояв лише в закріпленні прав і привілеїв кожного стану в межах абсолютної монархії.

У результаті епоха Просвітництва спричинила таке явище, як освічений абсолютизм. Воно мало загальноєвропейський характер. Його змістом було знищення або перетворення згори найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, представляли своє правління як союз королів і філософів. Ключовим у політиці освіченого абсолютизму стала ідея переустрою держави «на засадах розуму». Із цього випливало, що існуючий устрій держави, влади, система відносин у суспільстві мали бути переглянуті та в разі потреби змінені з точки зору їх доцільності згідно з новими умовами. На чолі всього цього процесу мав стояти «монарх-філософ». Найбільш яскраво риси освіченого абсолютизму проявилися в правлінні Марії Терезії та Йосипа II (Австрія), Фрідріха ІІ (Пруссія) і Катерини ІІ (Росія).

На практиці освічений абсолютизм знаходив прояв у проведенні адміністративних реформ, обмеженні впливу церкви, запровадженні системи державної освіти, упорядкуванні системи податків, змінах становища деяких прошарків суспільства тощо.

Володіння австрійських Габсбургів. Реформи Марії Терезії та Йосипа II. Вестфальський мир (1648 р.) надовго закріпив роздробленість німецьких земель. У Німеччині налічувалося близько 300 князівств, 51 вільне місто і майже 1,5 тис. самостійних рицарських володінь. Усі ці держави було об’єднано у Священну Римську імперію німецької нації. Проте реальна влада імператора, який належав до родини австрійських Габсбургів, поширювалася лише на його родові володіння. Загальнонімецький рейхстаг (представницький орган), який засідав у Регенсбурзі, теж не мав реальної влади. У Німеччині не було ні єдиної армії, ні об’єднаних фінансів.

Імператорський палац Бельведер у Відні. XVII ст.

? Що мали на меті правителі, створючи такі резиденції?

Землі мали різний рівень економічного розвитку. Кожний князь поводився як абсолютний монарх.

Найбільшими державами імперії були Австрія, Бранденбург-Пруссія, Саксонія, Баварія. Крім того, Австрія і Пруссія мали володіння, які не входили до складу Священної Римської імперії.

Так, під владою австрійських Габсбургів, крім австрійців, були чехи, словаки, хорвати, угорці, італійці та інші народи. Усі вони розмовляли різними мовами, мали самобутню культуру, звичаї. Кожна із земель володінь Габсбургів жила за своїми законами, мала власну скарбницю і свого головного міністра — канцлера, зберігалися станово-представницькі зібрання (чини) із місцевих дворян, духовенства, городян. Чини затверджували податки з населення. Монархію Габсбургів для зручності називають Австрією, хоча на той час Австрія була лише однією зі складових держави, яка називалася «спадковими володіннями австрійського дому» Габсбургів. Величезний вплив у суспільстві мала католицька церква, а протестанти зазнавали переслідувань.

Економічний розвиток окремих володінь відрізнявся. Найбільш розвиненими були власне Австрія та Чехія; найвідсталішими — Тіроль та Угорщина. В Австрії та Чехії розвивалося цехове ремесло, створювалися мануфактури. Металургія і обробка металів були провідними галузями. Місто Відень наприкінці XVII ст. налічувало 100 тис. жителів. Уряд проводив політику меркантилізму, сприяв розвитку власної промисловості, особливо військової.

Аграрні відносини були різними: у Тіролі селяни-горці були особисто вільними; у Чехії, Угорщині, Словаччині селяни були кріпаками; в Австрії — фактично вільними.

Період кінця XVII — початку XVIII ст. Австрія провела в майже нескінченних війнах. Головними її противниками були Османська імперія, Франція, а згодом Пруссія. У цих війнах імперія, з одного боку, розширила свої володіння, а з іншого — розтратила фінансові й матеріальні ресурси. Загострилися соціальні та національні проблеми, які призвели до вибуху повстань у Чехії та Угорщині.

У 1740 р. помер імператор Карл VI, у якого не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступником імператора згідно з Прагматичною санкцією стала його 23-річна донька Марія Терезія. Їй одразу довелося вступити в боротьбу з претендентами на престол (Війна за австрійську спадщину 1740—1748 рр.). Марія Терезія зуміла захистити своє право, але Австрія втратила Силезію. Згодом це призвело до нового збройного протистояння — Семилітньої війни.

Прагматична санкція — закон про престолонаслідування, який проголошував неподільність володінь Габсбургів і про перехід престолу за жіночою лінією в разі відсутності спадкоємців-чоловіків.

За всю 650-річну історію династії Габсбургів Марія Терезія була єдиною жінкою на престолі. Її розум, освіта, природні здібності викликали захват і друзів, і ворогів. Більша частина правління Марії Терезії була пов'язана з війнами. Саме участь у цих війнах і спонукала імператрицю реформувати армію. Великі зміни було здійснено і у внутрішньому житті імперії. Марія Терезія мала 16 дітей, найвідомішими з яких були Марія-Антуанетта — королева Франції, страчена разом із чоловіком Людовіком XVI під час Великої французької революції кінця XVIII ст., та Йосип II, який заступив свою матір на престолі.

Імператриця Марія Терезія з родиною на терасі палацу

Марія Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму. Майже всі реформи були продиктовані прагненням Марії Терезії відстояти єдність своїх володінь. Із метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Австрія і Чехія були об’єднані під владою одного канцлера. Для успішного ведення війни було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. воїнів. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, який сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати їхні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень.

Імператор Йосип ІІ

Було видано цивільний «Терезіанський кодекс» і кримінальний кодекс «Терезіанська Немезіда».

Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.

Значно більших успіхів у проведенні реформ досяг син Марії Терезії Йосип II (самостійне правлення 1780—1790 рр.). Він був освіченою і розумною людиною, вихованою на ідеях Просвітництва.

Йосип ІІ замислив широку програму реформ, які, на його думку, мали покращити життя підданих.

Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу канцлерів, яких призначав імператор, зрівняно в правах усі землі, у судах та адміністраціях запроваджено німецьку мову.

Йосип ІІ прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоб папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; зменшив кількість монастирів і ченців. Церковні школи було переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. У 1781 р. було скасовано особисту залежність селян.

Проведені Йосипом II реформи викликали широкий опір у суспільстві. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські; релігійна — спричинила конфлікт із Папою та повстання в Бельгії; адміністративні — загострили суперечності між народами імперії. Зрештою наприкінці свого правління Йосип II скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості. «Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають», — сказав перед смертю Йосип II.

Піднесення Бранденбург-Прусської держави. Освічений абсолютизм Фрідріха II Великого. Після Вестфальського миру основні володіння бранденбурзьких курфюрстів складалися з чотирьох частин: Бранденбургу, Пруссії (до 1657 р. перебувала у васальній залежності від Польщі), Східної Померанії, герцогства Клеве, розташованого на Рейні.

Через землі Бранденбургу-Пруссії пролягли основні торговельні шляхи (переважно річками) із Німеччини до Балтійського та Північного морів. Отож, майже вся хлібна і посередницька торгівля з Англією та Нідерландами опинилася в руках бранденбурзького курфюрста. Це зумовило економічне піднесення цих земель.

Фрідріх Вільгельм І

Лінійний стрій прусської піхоти під час битви

Особливо швидко процес посилення Бранденбургу-Пруссії відбувався за правління курфюрста Фрідріха Вільгельма (1640—1688 рр.). Проголосивши у своїх володіннях віротерпимість і пільги для переселенців, курфюрст домігся прибуття значної кількості кваліфікованої робочої сили. Він розгорнув роботи з будівництва каналів, осушування боліт, що збільшило кількість придатних для землеробства земель і покращило торговельні відносини з Англією та Нідерландами. У сфері торгівлі й промисловості проводилася політика меркантилізму.

Засновувалися державні мануфактури. Навіть в’язниці було перетворено на майстерні. Заборонялося вивезення монет (срібних, золотих). Натуральний податок замінили грошовим. Було впорядковано систему збирання податків. На державній службі встановлювалася сувора дисципліна. Усі ці заходи сприяли створенню міцної фінансової системи і сильного війська (30 тис. воїнів).

У 1657 р. Фрідріх Вільгельм домігся припинення васальної залежності Пруссії від Польщі. Його син Фрідріх І (1688—1713 рр.) за участь у війні за іспанську спадщину на боці імператора отримав від нього титул короля Пруссії.

Для здійснення загарбницьких планів потрібно було велике військо, а отже, і значні кошти на його утримання. Тому наступний король Фрідріх Вільгельм І (1713—1740 рр.) під час свого правління запровадив сувору економію. Завдяки таким заходам кількісний склад армії було доведено до 80 тис. воїнів. В армії панувала сувора дисципліна (знаменита «прусська муштра»). Проте наука і мистецтво занепадали.

 

Політику Фрідріха Вільгельма І щодо збільшення володінь Пруссії продовжив його син Фрідріх II (1740—1786 рр.). Ставши королем, він одразу вступив у війну проти Австрії і захопив більшу частину Силезії.

Війна перетворила Пруссію на впливову європейську державу, і Фрідріх II виношував нові загарбницькі плани. Проте Семилітня війна (1756—1763 рр.) ледь не закінчилася для Фрідріха катастрофою. Хоча війна не змінила карти Європи, а Пруссія не змогла здійснити своїх загарбницьких планів, вона піднесла Великий герб ПруссіїПруссію на рівень Австрії.

Фрідріх II не залишав спроб збільшити територію Пруссії. У 1772 р. він разом із Росією та Австрією взяв участь у першому поділі Польщі. Після цього Фрідріх II повернувся до свого захоплення літературою та мистецтвом. Він написав чимало музичних творів і листів до філософів.

З ім’ям Фрідріха II пов’язаний період Просвітництва в німецькій історії. Усі заходи, хоча вони іноді й збігалися з ідеями Просвітництва, були спрямовані лише на те, щоб зберегти й покращити військово-економічний устрій держави. Із цією метою король проголосив повну віротерпимість. Було видано збірник законів «Фрідріхів кодекс», за яким запроваджувався рівний для всіх і незалежний суд, скасовувалися тортури. Фрідріх II також дбав про розвиток землеробства і промисловості (особливо військової). Відкривалися банки, будувалися канали, дороги, здійснювалося масштабне будівництво у Берліні та Потсдамі.

Запроваджуючи реформи, король не змінював соціальної структури суспільства. Дворяни, яких він вважав єдиною опорою армії, залишалися панівною верствою.

Фрідріх ІІ із селянами

Битва біля Фонтенуа під час Семилітньої війни

Для покращення становища поміщицьких селян він провів незначну реформу в Померанії: забороняв зганяти селян із землі та забирати їх наділи. Фрідріх II побоювався, що зміни в становищі селян позбавлять його армію рекрутів.

Проте становище державних селян покращилося. Вони отримали право володіти землею і передавати її у спадок. Ця реформа була продиктована прагненням, щоб у країні не зменшувалася кількість тих, хто сплачує податки.

Фрідріх II піклувався про розвиток вищої, частково — середньої освіти. У 1763 р. була запроваджена загальна обов’язкова початкова освіта, проте її якість була низькою.

Єлизавета І Петрівна

Російська імперія у XVIII ст. Реформи Петра І дали могутній поштовх розвитку Російської імперії. Особливим досягненням країни у другій половині ХVIII ст. стала металургія: наприкінці століття Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та експорту продукції залізоробних заводів. Іншою важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому вивезення переважало над ввезенням. Незважаючи на успіхи, країна залишалася переважно аграрною. Більшість населення (95,9 %) жила в селах, де майже половина (48,7 %) перебувала у кріпосній залежності від поміщиків.

У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це дало привід до низки державних переворотів. Узагалі другу чверть ХVIII ст. нерідко називають епохою палацових переворотів і правління фаворитів. На престолі змінилося декілька правителів: Катерина І (1725—1727 рр.), Петро II (1727—1730 рр.), Анна Іванівна (1730— 1740 рр.), Іван V (1740—1741 рр.).

Нововведення царя ще не встигли вкорінитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя.

Після вступу на престол доньки Петра І Єлизавети (1741—1761 рр.) влада нарешті стабілізувалася.

На початку правління Єлизавета Петрівна не дуже переймалася державними справами. Вона полюбляла гарний одяг, бали, феєрверки, карнавали та інші розваги. Проте з часом стала серйозно ставитися до своїх обов’язків і проявила себе розсудливою і мудрою правителькою. За 20 років перебування Єлизавети на престолі було відновлено систему правління, започатковану Петром І, скорочено кількість при дворі іноземців-службовців.

Значною подією стало скасування у 1753—1754 рр. внутрішніх митних кордонів, що сприяло розвитку торгівлі. Водночас Єлизавета здійснила низку заходів, спрямованих на зміцнення становища дворянства. Так, поміщикам дозволялося збирати подушне, продавати своїх селян для здачі в рекрути.

Свідченням зміцнення Російської держави стали її перемоги у Семилітній війні.

Наступником Єлизавети став її племінник Карл-Петро Ульріх, онук Петра I і Карла XII, що правив Російською імперією під іменем Петра III (1761 —1762 рр.). Він був при владі лише 186 днів, але встиг видати указ про перехід церковних земель до держави, послабив гоніння на старообрядців. Найважливішою його справою став Маніфест про вольності дворянства, яким скасовувалася обов’язкова служба для дворян.

Петра III було усунуто від влади 28 червня 1762 р. внаслідок останнього у XVIII ст. палацового перевороту.

Новою імператрицею стала Катерина II (1762—1796 рр.). Період її правління називали «золотим віком» Російської імперії.

Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербтська походила з роду небагатих німецьких князів. Її батько був генералом в армії прусського короля Фрідріха II. За протекцією короля її одружили з Петром Федоровичем (Петро III, племінник Єлизавети Петрівни, онук Петра І).

Після прийняття православ'я принцесу охрестили Катериною Олексіївною. На відміну від свого чоловіка, розумна й честолюбна Катерина швидко вивчила російську мову та особливості менталітету (національного характеру, способу мислення) народу. Діяльність цариці виявилася настільки активною і «зрозумілою», що незабаром забулося німецьке минуле «государині-матушки».

Молодята Великий Князь Петро Федорович (майбутній Петро ІІІ) і Велика Княгиня Катерина Олексіївна (Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербтська — майбутня Катерина ІІ)

Катерина ІІ. 1793. Художник Йоганн Лампі

Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах. Так, Катерина II остаточно перебрала на себе право видавати закони (укази).

Своїми указами Катерина II заборонила кріпосним селянам подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати їх без землі; у 1783 р. поширила кріпосне право на Лівобережну Україну, Слобожанщину.

Вершиною дворянських привілеїв став Маніфест від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам. За дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов’язку нести військову й державну службу тощо. У містах створювалися міські думи, а міщани поділялися на шість розрядів за майновим цензом. Для роздачі земель дворянам у країні було проведено секуляризацію монастирських земель. Відбувалася подальша централізація та бюрократизація державного апарату. Катерина II зосередила в своїх руках усю повноту виконавчої влади.

У 1775 р. було здійснено адміністративну реформу, за якою територію Росії переділено на 50 губерній (замість 23), які, у свою чергу, складалися з повітів.

Імператриця скасувала «особливий прибалтійський порядок», реорганізувала управління Донським краєм. Було ліквідовано гетьманство на Лівобережній Україні та козацький устрій у Слобідській Україні (1765 р.). 3 серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про ліквідацію Запорозької Січі. У 1781—1783 рр. на Гетьманщині скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Самобутня Україна була перетворена на пересічну частину Російської імперії — Малоросію.

Посилення кріпосного гніту, свавілля землевласників, важке становище уральських приписних робітників, утиски козацтва спричинили Селянську війну 1773—1775 рр. під проводом донського козака Омеляна Пугачова (1742—1775). Війна охопила величезну територію — Південний та Середній Урал, Західний Сибір, Башкирію, Пермський край, Прикам’я, Поволжя та Дон. Незважаючи на ряд перемог над урядовими військами, повстання було жорстоко придушене, а кріпосницькі порядки проіснували аж до 1861 р.

Період правління Катерини II став часом розширення володінь Російської імперії. Завдяки майже безперервним війнам і дипломатичним домовленостям до Росії було приєднано такі території: Північне Причорномор’я та Крим, Північний Кавказ, частина Казахстану, Правобережна Україна, Білорусія, Литва, частина Фінляндії. Закріпилася Росія і в Північній Америці (Аляска, Тихоокеанське узбережжя Америки). Росія розправилася зі своїми давніми противниками: Кримським ханством, Річчю Посполитою та Швецією.

Омелян Пугачов

Висновки

Священна Римська імперія німецької нації після Тридцятилітньої війни залишалася роздробленою державою; наймогутнішими з німецьких держав були Австрія та Пруссія.

У XVIII ст. провідною галуззю економіки німецьких земель залишалося сільське господарство, яке переживало період піднесення.

Після смерті Петра І Росія вступила в епоху палацових переворотів 1725—1762 рр., які були закономірним етапом у зміцненні абсолютизму Росії.

У результаті палацових переворотів змінилося становище дворянства, розширилися його права і привілеї.

У другій половині XVIII ст. завершився процес формування Російської імперії.

У внутрішній політиці відбулося остаточне оформлення абсолютизму, який за часів Катерини II мав риси освіченого; зміцніли кріпосницькі відносини, соціальні виступи населення жорстоко придушувалися.

Запитання і завдання

1. Що таке освічений абсолютизм? 2. Назвіть наймогутніші держави, що входили до складу Священної Римської імперії німецької нації. 3. Що таке Прагматична санкція? 4. Які народи були об'єднані під владою австрійських Габсбургів? 5. Які реформи здійснила Марія Терезія? 6. Чим відзначилося правління Йосипа II? 7. Діяльність яких монархів забезпечила могутність Пруссії за часів Фрідріха II? 8. В інтересах якого стану суспільства Російської імперії здійснювали реформи Єлизавета Петрівна і Катерина II? 9. У результаті яких подій Катерина II стала імператрицею Росії? 10. Які територіальні придбання здійснила Росія у другій половині XVIII ст.?

11. Назвіть причини виникнення багатонаціональної Австрійської імперії. 12. Що спонукало Марію Терезію до реформаторської діяльності? Назвіть основні результати реформ. 13. Що мала на меті Катерина II, здійснюючи внутрішні реформи? 14. Які заходи Марії Терезії, Йосипа II, Фрідріха II та Катерини II можна охарактеризувати як прояв політики освіченого абсолютизму?

15. Складіть історичний портрет Марії Терезії, Йосипа II або Фрідріха II (на вибір). 16. Порівняйте внутрішню політику Єлизавети Петрівни та Катерини II в Російській імперії. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 17. Які зміни відбулися у становищі російського дворянства упродовж XVIII ст.?

18. Чому сучасники не сприйняли частину реформ Йосипа II? 19. Чи зуміла Росія у XVIII ст. подолати свою відсталість від провідних європейських держав?