Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 37. Гетьман П. Орлик і його Конституція. Ліквідація козацтва на Правобережній Україні

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: охарактеризувати гетьманство П. Орлика та його Конституцію; з’ясувати, як було остаточно ліквідовано козацтво на Правобережжі.

1. Чому на початку XVIII ст. частина козацтва опинилася в еміграції? 2. Як складалася доля козацтва на Правобережній Україні наприкінці XVІІ — на початку ХVIIІ ст.?

Гетьман П. Орлик і його Конституція. 16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672—1742 рр.). Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції).

Політична еміграція — це вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни через політичні причини.

Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Його батько загинув у війні з Туреччиною. Навчався П. Орлик спочатку в єзуїтській колегії у Вільні, а потім у Києво-Могилянському колегіумі. Він був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана І. Мазепи.

Під час козацької ради 16 квітня було прийнято складений П. Орликом документ «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ дістав назву Конституція Пилипа Орлика). Це була угода між старшиною та запорозькими козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу.

Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу й 16 статей. У документі проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством. Територія України визначалася Зборівським договором 1649 р. Козакам поверталися їхні території в Подніпров'ї. При гетьмані утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Великдень, Покрову. Справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися. Державна скарбниця й майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі. Установлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом. Спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення. Гетьман мав захищати козацтво та все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій Української держави, Конституція Пилипа Орлика стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й узагалі в Європі.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, впроваджувалася виборність посад.

Зміст документа відповідав інтересам козацької старшини, яка через послаблення гетьманської влади отримала можливість більшої участі в управлінні державою. Конституція Пилипа Орлика до 1714 р. діяла на тій частині Правобережної України, де зберігався військово-територіальний полковий устрій.

Гетьман П. Орлик

Із «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького»

Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке Військо, домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережене постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за респектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, із кожного полку до Загальної ради мають бути вибрані за гетьманською згодою генеральні радники по одній значній, старовинній, добре розумній та заслуженій особі. І з тими всіма генеральними особами, полковниками і генеральними радниками має радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи...

...Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи то б гонор гетьманський зважився образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має права карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу, чи кримінальну, чи некримінальну, здати на Військовий генеральний суд, і який у нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести.

1. Хто і на яких підставах мав входити до Загальної ради? 2. Які функції виконувала Загальна рада? Як вона обмежувала владу гетьмана? 3. Хто здійснював судочинство? Які тут передбачені обмеження гетьманської влади?

Похід П. Орлика на Правобережжя. Московсько-турецька війна.

Подальші дії П. Орлика були спрямовані на звільнення України з-під московської влади. Він уклав угоди з кримським ханом Девлет-Гіреєм, шведським королем Карлом ХII, прибічниками поваленого польського короля С. Лещинського з метою спільного визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До них приєдналася Османська імперія, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Московії. За спільним планом союзників передбачалося здійснити військову експедицію з метою звільнення Правобережної України.

На початку 1711 р. хан із 40-тисячною ордою та 2 тис. запорожців вирушив на Слобідську Україну. Не досягнувши там воєнного успіху, він із 12 тис. захоплених бранців повернувся до Криму. Тим часом П. Орлик із 5 тис. запорожців, 20—30-тисячною татарською ордою та загоном поляків рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю й узяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тис. місцевих козаків на чолі з полковником Самусем. Однак після звістки про наближення московських військ татари припинили облогу та почали брати ясир (10 тис. жителів). Місцеві козаки залишили гетьмана й кинулися рятувати своїх близьких. П. Орлик втратив мало не все своє військо й був змушений припинити похід і повернутися до Бендер. Козаки Самуся відмовилися відступити та продовжили боротьбу. Вирішальна битва з московськими й польськими військами відбулася при обороні Богуслава. Самусь та його прихильники потрапили в полон і були заслані до Сибіру.

Влітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії (Прутський похід). Московська армія вирушила до Молдавії, де її володар підняв антитурецьке повстання.

8—9 липня 1711 р. поблизу річки Прут відбулася вирішальна битва. Армія Петра І була оточена турецьким військом, і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення лише завдяки підкупу та значним політичним поступкам.

За Прутським мирним договором 1711 р. московська сторона повертала Туреччині Азов, знищувала свої фортеці на Запорожжі і зобов’язувалася не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої. Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Росія мала відмовитися та повернути їх під протекторат Кримського ханства й Туреччини. Проте його сформулювали дуже нечітко, і було незрозуміло, про що йдеться — Запорожжя, Правобережжя або всю Гетьманщину. Зокрема, у ньому йшлося: «...Ми [турецький султан] оцю Україну по цей бік Дніпра, яка на основі воєнного права перейшла до нашого непереможного цісарства від московського царя, передаємо і ласкаво відступаємо у повне володіння вищейменованому гетьманові козаків українських і запорозьких, найяснішому Пилипу Орлику і його нащадкам, гетьманам українським і запорозьким... під нашою непереможною протекцією».

Московія зволікала з виконанням умов договору. Зрештою наприкінці 1711 р. Туреччина висунула московській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Києвом під її протекторат відповідно до умов Прутського миру. Проте Московія не погодилася на ці умови. У результаті переговорів за сприяння англійського й голландського послів було досягнуто домовленостей, що росіяни відмовляються від Правобережжя (крім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а турки не висувають претензій на інші запорозькі землі та Лівобережну Україну. Ці домовленості були зафіксовані в московсько-турецькому договорі, підписаному у квітні 1712 р., та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для П. Орлика та його сподвижників.

Розуміючи, що Правобережжя втрачене, царський уряд аж до 1714 р. «зганяв» місцеве населення на Лівобережжя з метою позбавити Орлика будь-якої підтримки.

З указу Петра I полковнику білоцерківському Антону Танському (23 вересня 1711 р.)

Тому що, згідно з укладеними з поляками трактатами про вічний мир, тогобічну задніпровську Україну (Правобережжя) з її рубежами, точно в трактатах записаними, належить залишити полякам,— то тамтешнім полковникам з полковою, сотенною і рядовою козацькою старшиною, козаками і іншими, що в підданстві нашому вірно бути бажають, з жінками і дітьми, з їх рухомими пожитками перейти на проживання в Малу Росію, в тамтешні полки, де хто побажає, та з тієї ж сторони від містечка Трахтемирова вниз на Дніпрі, аж до гирла ріки Тясмин, з усіх містечок і сіл жителів перевести в Малу Росію, а тим землям бути пустими завжди і на них поляків ніяких не поселяти... а хто там які свої маєтності має, хутори і інші підприємства залишить, ті від нас, государя, нашої царської величності, в Малій Росії маєтностями також нагороджені мають бути. І котрі там під державою нашою нам вірно служили — і надалі служити будуть. Такі ж нашої царської величності укази і в інші задніпровські (правобережні) полки полковникам послані.

1. Кому мали відійти правобережні землі? 2. Хто підлягав переселенню з Правобережжя? Куди Петро I переселяв правобережне українське населення? 3. Яку долю визначав цар правобережним українським територіям? 4. Які компенсації українській старшині передбачалися Петром I за втрачені статки?

Ліквідація козацького устрою на Правобережжі. Спроба П. Орлика створити антимосковську коаліцію. Після підписання миру між Москвою та Стамбулом Україна залишалася знову розділеною. Влада ж П. Орлика над Правобережжям, отримана згідно з указом султана, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею.

Ще в 1712 р. польський сейм прийняв рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. московські війська передали полякам Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправилися через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі. Проте ці землі не стали «пусткою». Уже від 1720-х рр. почалося їх інтенсивне заселення й відродження. Однак цього разу вже не козацтву належала вирішальна роль у цьому процесі.

У червні 1714 р. П. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався отримати допомогу в боротьбі проти Московії. На запрошення Карла XII П. Орлик зі своїми прибічниками прибув до Швеції. У 1720 р. він подався до Німеччини, а згодом до Франції. Однак підтримки своїх планів у правителів європейських держав гетьман не знайшов.

Після підписання російсько-шведського Ніштадтського мирного договору 1721 р. перебування українських політичних емігрантів у всіх європейських столицях не схвалювалося. До того ж за наказом Петра I непокірного гетьмана намагалися заарештувати. У 1722 р. П. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив останні 20 років свого життя. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними.

Висновки. Після поразки виступу гетьмана І. Мазепи козаки, які опинилися в еміграції, у 1710 р. обрали собі гетьманом П. Орлика.

Заступаючи на посаду, П. Орлик підписав із козаками договір, який увійшов в історію як Конституція Пилипа Орлика. Вона стала першою в сучасному розумінні конституцією Української держави.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, запроваджувалася виборність посад.

Спираючись на підтримку Османської імперії, П. Орлик спробував утвердити свою владу на українських землях. Однак відновлення козацької держави не входило в плани тодішніх європейських володарів. Проте завдяки діяльності П. Орлика в дипломатичних колах стали краще розуміти складнощі політичної ситуації на українських землях і прагнення українців.

Ще однією сумною подією стала остаточна ліквідація козацтва на Правобережжі в 1714 р.

Запитання та завдання

1. Коли було ухвалено Конституцію Пилипа Орлика? 2. На які держави спирався П. Орлик у боротьбі за відновлення незалежності Гетьманщини? 3. У якому році відбувся Прутський похід Петра І? 4. За яким договором Запорожжя переходило під владу Османської імперії? 5. Коли польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацького устрою на Правобережжі? Коли ця ухвала була здійснена?

6. Чим гетьманство П. Орлика відрізнялося від управління всіх його попередників? 7. Із якою метою П. Орлик запропонував козацтву «Пакти і Конституції...»? 8. Чому походи П. Орлика в Україну зазнали поразки?

9. Чому на Правобережній Україні було ліквідовано козацький устрій?

10. Складіть історичний портрет П. Орлика. 11. Прослідкуйте за картою атласу напрямки походів П. Орлика на Правобережжя. 12. Складіть у зошиті хронологічну таблицю «Діяльність П. Орлика».

13. Які зовнішні чинники завадили П. Орлику реалізувати ідею відновлення Української козацької держави?