Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

РОЗДІЛ IV. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 50-х рр. XVII — НА ПОЧАТКУ XVIII ст.

§ 27. Гетьманство І. Виговського. Розкол Гетьманської держави. Андрусівське перемир'я

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: дати оцінку правління гетьмана І. Виговського, Андрусівського перемир’я; пояснити причини і наслідки українсько-московської війни 1658— 1659 рр.; з’ясувати причини громадянської війни, що спалахнула в Україні та призвела до її розколу на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину; пояснювати поняття і терміни «Гадяцька угода», «українсько-московська війна», «громадянська війна», «Руїна», «Правобережна Гетьманщина», «Лівобережна Гетьманщина», «Андрусівське перемир’я».

1. У якому становищі перебувала Українська держава на момент смерті Б. Хмельницького? 2. Якими були соціальні наслідки Національно-визвольної війни?

Внутрішня і зовнішня політика І. Виговського. Гадяцька угода.

Політична та соціально-економічна ситуація в Україні після смерті Б. Хмельницького була вкрай складною. Поразка українсько-трансильванської воєнної кампанії 1657 р. проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. До того ж загострилися українсько-московські відносини через нехтування царським урядом інтересами України. Тривала війна викликала різке погіршення матеріального становища селянства і козацтва. Чимало козаків, що не отримували плату за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху.

У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату та розгорнули боротьбу за владу. У протистоянні за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—1659 рр.), якого 15 вересня 1657 р. на Старшинській раді в Чигирині було обрано гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а в жовтні козацька рада в Корсуні призначила його вже повноправним гетьманом. Проте чимало козаків недолюблювали Виговського, називали «ляхом», дорікаючи йому за шляхетське походження.

Гетьман І. Виговський

Кошовий отаман Я. Барабаш

Ставши гетьманом, І. Виговський продовжував зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансильванією, Кримським ханством та Московською державою. Зміст своєї політики щодо Московії І. Виговський сформулював лаконічно: «Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна — Україною, ми є військо непереможне». Звичайно, таке ставлення й така політика не могли сподобатися Москві.

На час обрання гетьманом Виговський уже був досвідченим державним діячем, однак припустився досить серйозних помилок у своїй соціально-економічній політиці. По-перше, гетьман усіляко підтримував козацьку старшину й шляхту, нехтуючи при цьому інтересами простих козаків, селян і міщан. По-друге, згубним для Української держави стало те, що для боротьби з антигетьманськими виступами Виговський шукав підтримки за кордоном.

Прорахунки гетьмана призвели до того, що із жовтня 1657 р. в Україні розпочалися козацькі заворушення, які очолили кошовий отаман запорожців Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. Керівники повстанців звернулися до московського уряду, який офіційно в події в Україні не втручався, але підтримував відносини з повстанцями та надавав їм матеріальну допомогу.

Для придушення повстання Виговський вперше в історії України використав кримських татар і розплатився за їхню допомогу дозволом брати ясир із Полтавщини. Під час відчайдушних боїв, які відбувалися у травні-червні 1658 р. між прихильниками та противниками гетьмана, в Україні загинуло і було взято в ясир близько 50 тис. осіб, серед яких і керівники повстання. Фактично ці події започаткували період громадянської війни. В українській історії його також називають добою Руїни.

Громадянська війна — форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами, соціальними групами, націями задля досягнення повноти державної влади.

Руїна — термін, яким позначають процес занепаду й спустошення України під час громадянської війни, гострої боротьби старшини за владу й постійної агресії сусідніх держав.

Із листа полтавського полковника М. Пушкаря до царя Олексія Михайловича (19 лютого 1658 р.)

Перше, забувши страх Божий і присяжне вічне підданство вашій царській величності, государеві нашому, інших собі царів знайшли і вашу царської величності милість тільки через посланців своїх Іван Виговський загоджує і дійшов до того, що уже з ордами і з ляхами договорився і нині січня в 25 день, із-за Дунаю найманий люд затягши, волохів, сербів, і яничар, і козаків охочих взявши, і при тих найманих людях старших Івана Богуна, колишнього полковника брацлавського, і Івана Сербина, полковника над тими людьми іноземними, і Яцька Черкаса, жителя голтвянського, своїх помічників прислав був до міста Опішні на Ворсклу-ріку. І ми, почувши про Виговського неправду і зраду вашій величності, відповідно до присяги нашої вічної справедливої вашій царській величності, веліли те місто заперти і Полтаву, місто окраїнне вашої царської величності, через це ж заперли.

...Утрьох проти тих неприятелів пішли, і, коли ми стрінулися з ними в полі, то в скорому часі нас почали перемагати яничари... В той же час за щастям вашої царської величності перемогу над супостатом здобули і тих іновірних супостатів відігнали.

А нині Виговський з Грицьком Лісницьким, полковником Миргородським, і з помічниками своїми після тієї військової ради і від вашої царської величності начальників, таємно з Карач-беєм у Чигирині присягнув і з деякими мурзами, скупивши полк чигиринський, разом з ордою хоче воювати міста українські, які присягли вашій царській величності. І хотіли ми в місто Переяслав іти до ради посполитої. але Іван Виговський заступив з людьми іноземними, і ми не можемо пройти. Ми, бачачи ту зраду. таємно послали до ближнього окольничого іоружейного і намісника іжевського, до Богдана Матвійовича Хитрово з товаришами, про то сповіщаючи, щоб він обережний був і Виговському не вірив.

1. Про які дії Виговського повідомляє царя полковник? Чому він кваліфікує їх як зраду? 2. Чим пояснює Пушкар свій виступ проти Виговського? 3. Які дії проти Виговського здійснює полтавський полковник? На чию допомогу він розраховує?

Основні причини виникнення Руїни:

Загострення суперечок у середовищі української державної еліти.

Виникнення гострих соціальних конфліктів.

Охоплення значної частини народних мас і насамперед козацтва бунтівними настроями та небажанням підпорядковуватися будь-якій владі.

Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія щодо Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Остаточно авторитет гетьмана підірвали його прагнення відновити союз із Річчю Посполитою. Починаючи з весни 1658 р. тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік міста Гадяча було укладено українсько-польську угоду. Одним з авторів цієї угоди був Юрій Немирич.

Юрій Немирич народився в 1612 р., найімовірніше — у маєтку Черняхові на Житомирщині, у давній родині бояр Немиричів, що згадуються в київських актах від початку XVI ст. Юрій був старшим із шістьох дітей (трьох синів і трьох дочок). Початкову освіту за бажанням батька він здобув у Раковській соцініанській академії в Польщі, а в 1630—1633 рр., як на той час було заведено серед юнаків його суспільного статусу, здійснив освітню мандрівку за кордон. Він слухав лекції в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда й Кембриджа. Завершуючи освіту в Сорбонні, талановитий юнак, якому пророкували велику наукову кар'єру, видав у Парижі власний твір, написаний латиною, під назвою «Розвідка про Московитську війну», який присвятив порівняльному аналізу політичного устрою Московської і польсько-литовської держав. Перу Немирича належить також ряд праць теологічно-протестантського змісту, зокрема виданий так само в Парижі латиномовний трактат «Опис і виклад духовного арсеналу християн», низка молитов і гімнів, складених для потреб соцініанських громад. Повернувшись додому, молодий освічений шляхтич почав вести звичний для свого кола спосіб життя, де почесними вважалися два заняття — війна та політика.

На початку Національно-визвольної війни Немирич воював на боці поляків. У 1655 р. він перейшов на бік трансильванського князя Дьєрдя ІІ Ракоці, який підтримував протестантів, а в 1657 р. — на бік козаків. Одночасно прийняв православну віру.

Після смерті Б. Хмельницького Немирич став правою рукою І. Виговського у планах примирення України з Польщею через федеративний союз трьох держав. У серпні 1659 р. Немирич трагічно загинув.

За умовами Гадяцької угоди:

Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — нарівні з Польським королівством і Великим князівством Литовським;

Федерація об’єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;

на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король, обираючи із чотирьох кандидатів, що були представниками козацької старшини; гетьман обирався довічно;

гетьману заборонялися будь-які зовнішньополітичні відносини з іншими державами;

польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні;

реєстр мав становити 30 тис. осіб; гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;

церковна унія мала бути скасована; водночас п’ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;

дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.

Проте положення Гадяцької угоди не були втілені в життя. Хоча польський сейм і ратифікував її (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови угоди поляки не збиралися. Гадяцькі пункти за всіх їхніх позитивних моментів спізнилися щонайменше років на сто. Після тривалої боротьби з поляками вони не сприймалися в українському суспільстві.

Сторінка Гадяцької угоди

На думку сучасних українських істориків В. Смолія та В. Степанкова, «Гадяцький договір зводив нанівець суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад... унеможливлював досягнення незалежності й соборності (лише частина українських земель входила до князівства), ліквідував соціально-економічні завоювання селян, міщан і нереєстрових козаків, його основні положення запізнилися щонайменше на 100 років». Проте існують й інші думки. Зокрема, історик В. Шевчук вважає, що «саме Гадяцький договір став вищою політичною ідеєю українців, які змагалися за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України».

Українсько-московська війна 1658—1659 рр. Конотопська битва.

Гадяцька угода стала приводом до відкритої агресії Московської держави. Восени 1658 р. розпочалася українсько-московська війна. Скориставшись існуючими в Україні суперечностями, Москва закликала український народ не підкорятися гетьману. Московська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським силою схиляла населення до підданства московському царю. Частина лівобережних козацьких полків перейшла на бік царя. Тим часом І. Виговський

розіслав європейським правителям лист-звернення, у якому повідомляв про розрив із Москвою та його причини.

На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем О. Трубецьким підійшло до Конотопа та взяло його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Григорієм Гуляницьким. Героїчна оборона дала змогу І. Виговському зібрати сили і разом із поляками й татарами рушити на допомогу обложеним.

8—9 липня 1659 р. під Конотопом відбулася вирішальна битва, у якій І. Виговський завдав нищівної поразки 100-тисячній московській армії. У битві поліг цвіт московської кінноти, переляканий цар навіть залишив Москву, боячись походу козаків на місто.

Конотопська битва розгорталася таким чином. Вранці 8 липня І. Виговський з українськими та польськими полками рушив до переправи через річку Куколка біля села Соснівка, що за 12 км від Конотопа. Тим часом татари й українська кіннота пішли в обхід Соснівки. Назустріч українському війську рушила добірна московська кіннота. У районі переправи зав'язалася запекла битва. Українські полки вдавано відступили, заманивши частину московської кінноти на протилежний берег річки. Тим часом у тил московського війська вдарила татарська й українська кіннота. У московитів почалася паніка, й вони кинулися тікати, але не багатьом це вдалося. У полон потрапили князі Семен Пожарський, Семен Львов та інші. Вночі О. Трубецькой дав наказ знімати облогу з міста та відступати. У цей момент із Конотопа вдарив Г. Гуляницький і захопив частину обозу московського війська. Згодом наспіли Виговський з Іслам-Гіреєм і завдали московитам ще більшої поразки; їх переслідували ще три доби. Вцілілим частинам московського війська вдалося дістатися Путивля.

Проте через гостру внутрішньополітичну ситуацію скористатися результатами перемоги гетьман не зміг. Рух проти влади Виговського охопив Лівобережжя й частково Правобережжя. До того ж в Україну знову посунули московські війська. У цей час гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан, оскільки вінницький полковник І. Сірко разом із запорожцями здійснив військовий похід на Акерман.

Незадоволена політикою І. Виговського козацька старшина на чолі з І. Богуном об’єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано Ю. Хмельницького. Виговський врятувався втечею до поляків, але в 1664 р. його було звинувачено у змові проти Польщі й страчено.

Україна в 1657—1659 рр.

Із таємного донесення в Розрядний приказ Московської держави (літо 1659 р.)

...Довірився мені... полковник переяславський, що має [намір] на раду чорну вдарити, вибравши час, і тут скоро до князя Григорія Григоровича [Ромодановського] про це давати знати, щоб, знаючи про це, давав князь Ромодановський поміч. А ту раду з тієї причини хоче учинити, що бачить, як через Виговського сталося спустошення землі ордою і ляхами. І що від його царської величності відступивши без усякої важливої причини, Виговський хоче і всіх до свого умислу залучити.

Чув я... що пані гетьманова дорікає панові Виговському, мужеві своєму, кажучи, що «і сам пропадеш, і людей погубиш»; те ж і Антон Жданович в очі панові Виговському говорив.

Чув я. що говорив пан Виговський, як би, раз чи два побившись із військом московським, мир учинити.

.Вся чернь, як козаки, так і міщани ніжинські, хочуть під рукою його царської величності бути, тільки гетьманича Гуляницького через своїх людей всяко схиляла на бік задуму Виговського.

...Хан нібито Виговському переказав, що без нього... на государеві міста... не йде. Як тільки татари коней відгодують, а він. Ромни візьме, то вони підуть на Сейм-ріку на государеві міста разом.

1. Яку інформацію про змову проти Виговського передає документ? 2. Хто стоїть на чолі змовників? Які звинувачення він висуває проти Виговського? 3. Що на основі документа можна сказати про становище Виговського та його оточення в цей час? Які свідчення слабкості позицій гетьмана містяться в документі?

Гетьманство Ю. Хмельницького. Поділ українських земель на Лівобережну і Правобережну Гетьманщину. Ставши гетьманом, Ю. Хмельницький вирішив укласти мир із Москвою. Під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проект і нав’язали новий договір на основі Березневих статей, що отримав назву Переяславські статті 1659 р. Згідно із договором:

старшина була позбавлена права без дозволу царя переобирати гетьмана;

гетьман втрачав право самостійно призначати, звільняти або засуджувати до страти старшину й полковників;

московське військо, крім Києва, розміщувалося в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані;

Київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху (цю статтю пізніше було скасовано);

українському уряду було заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами й організовувати військові походи без дозволу Москви.

Нові обмеження, що містилися у Переяславських статтях, викликали глибоке обурення в більшості козаків. У той самий час Річ Посполита та Московська держава готувалися до нової війни, щоб остаточно завершити боротьбу за українські землі. У воєнній кампанії 1660 р., вирішальна битва якої відбулася в районі міста Чуднова (тому її назвали Чуднівська), на Правобережній Україні польсько-татарська армія завдала поразки українсько-московській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік поляків і підписання Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Гадяцької угоди, але з деякими змінами:

було вилучено статтю про Руське князівство;

гетьман був зобов’язаний надавати військову допомогу Речі Посполитій у її війнах з іншими державами;

підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовнішню політику;

польській шляхті й магнатам поверталися всі маєтності на українських землях.

Гетьман Ю. Хмельницький

Україна в 1659—1667 рр.

 

Підписання Слободищенського трактату призвело до політичного розколу українського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулася восени 1660 р. в Корсуні, схвалила його, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися підтримати трактат й обрали своїм наказним гетьманом переяславського полковника Якима Сомка. Ю. Хмельницький за допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Сомка. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Москви. Наприкінці 1662 р., зневірившись у можливості об’єднати під своєю булавою всю Україну, Ю. Хмельницький зрікся гетьманства й постригся в ченці під ім’ям Гедеона.

Гетьман П. Тетеря

У цей час остаточно склався поділ території України на Правобережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережну, підвладну Московській державі. В обох частинах козацької держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати: на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663—1665 рр.), на Лівобережжі після короткого гетьманування Якима Сомка (1662 р.), якого не визнала Москва, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях міста Ніжина гетьманом обрали Івана Брюховецького (1663—1668 рр.).

Отже, у козацькій державі виникла глибока криза. Щоб об’єднати Україну, кожен гетьман покладався на силу.

Наслідки підписання Слободищенського трактату

Спроби об'єднати Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Андрусівське перемир'я 1667 р. У жовтні 1663 р. на територію Лівобережної України вторглося польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, татари та правобережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Цей похід тривав до березня 1664 р. і зазнав цілковитої поразки.

Повернувшись із невдалого походу, польська шляхта завзято почала відновлювати шляхетські порядки на Правобережжі. У відповідь спалахнуло антипольське повстання. Новим гетьманом Правобережжя було обрано П. Дорошенка. Він зумів покінчити з безвладдям, що панувало в краї, відновити діяльність органів влади та зміцнити свою владу. Першочерговим завданням П. Дорошенко вважав об’єднання двох частин України.

Обрання гетьманом Лівобережжя кошового отамана Запорозької Січі І. Брюховецького відбулося перш за все завдяки московській підтримці. Іншим претендентом на булаву був Я. Сомко, який виступав за сильну гетьманську владу й засуджував свавільні дії московських воєвод в Україні. Москва вирішила зробити ставку на Брюховецького, який не приховував своїх відверто промосковських настроїв. Новообраний гетьман неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату в Україні й перетворення її на князівство, очолюване московським царевичем Федором.

У листопаді 1663 р. новий гетьман підписав із представниками царського уряду Батуринські статті. Порівняно з попередніми вони містили п’ять нових пунктів:

гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продуктами харчування московські гарнізони, розташовані в Україні;

гетьманський уряд зобов’язувався здійснювати заходи для затримання й повернення московських втікачів (їх переховування каралося смертю);

установлювалася заборона для українських купців у Московській державі продавати вино й тютюн, оскільки це завдавало збитків царській монополії на продаж цих товарів;

заборонявся продаж хліба на Правобережну Україну й кримським татарам;

необхідно було скласти перелік козаків, міщан і поселян та зазначити розміри їх земельних володінь.

У вересні 1665 р. І. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької України від царського уряду.

Гетьман І. Брюховецький

Згідно з Московськими статтями:

українські землі й міста проголошувалися володіннями московського царя, а з їх населення (крім козаків) стягувалися до царської скарбниці податки;

вибори гетьмана відбувалися в присутності московських представників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;

дипломатичні відносини гетьмана з іншими державами заборонялися;

київську митрополію мав очолити московський ставленик;

гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування, відтепер це здійснював тільки цар;

збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони розміщувалися в усіх основних містах, а повноваження московських воєвод суттєво зростали (збирання податей із некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів, податків із купців, грошових зборів із винних оренд тощо).

Сам І. Брюховецький за виявлену поступливість отримав від московського царя титул боярина та великі маєтки, навіть був одружений із московською бояринею.

У цей період також тривала війна між Московською державою та Річчю Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві держави схилялися до примирення. Коли про початок переговорів довідався П. Дорошенко, він зрозумів, що розраховувати на допомогу Польщі в боротьбі проти Москви не варто. Тоді він за допомогою татар розгромив під Браїловом польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим не давши йому розміститися на Правобережжі.

У той самий час у результаті тривалих переговорів 30 січня 1667 р. у селі Андрусово, що під Смоленськом, між Росією та Польщею було досягнуто угоди про перемир’я на 13,5 року. На підписання Андрусівського перемир'я не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П. Дорошенка, що вкотре засвідчувало ставлення Москви й Варшави до України. Згідно з умовами перемир’я закріплювався поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя та тимчасово Київ (на два роки) залишилися за Московією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

Сторінка з Андрусівського договору між Московією і Річчю Посполитою

Із літопису Григорія Грабянки

Гетьман Брюховецький повернувся з Москви... і привіз із собою воєвод великоросійських у всі начальні гради українські. а саме: в Гадяч, в Полтаву, в Миргород, в Лубни, в Прилуки, в Стародуб, в Новгород, в Глухів, в Батурин і інші; від тих же воєвод послані були в менші гради і належні їм повітові села прикажчики. А воєводи по всій Україні. наклали податок.

Того ж (1666) року, по весні, прислані були з Москви в усю Україну спищики, які всіх людей по градах і селах. переписавши, від усього. податок давати наклали.

Того ж року, восени, постали бунти на присланих воєвод за великі їх здирства і напасті і переписи.

1. Що свідчить про розширення московського панування в Україні? 2. Що викликало народне повстання проти царських воєвод?

Висновки. У період гетьманства І. Виговського через внутрішні й зовнішні чинники в Україні спалахнула громадянська війна.

Укладена з поляками Гадяцька угода не знайшла підтримки в більшої частини населення, що стало головною причиною втрати І. Виговським гетьманської булави. Його авторитет навіть не врятувала перемога під Конотопом.

Обрання гетьманом політично несамостійного Ю. Хмельницького не могло врятувати Україну від громадянської війни. Політичні хитання від Московії до Польщі зрештою призвели до усунення його від влади, а наступна боротьба за гетьманську булаву призвела до розколу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну.

Річ Посполита й Московська держава, уклавши між собою Андрусівське перемир’я, юридично оформили поділ України. Андрусівське перемир’я завдало тяжкого удару по Українській державі. Воно стало гальмом на шляху політичного об’єднання Правобережжя й Лівобережжя та призвело до політичного занепаду козацької України.

Запитання та завдання

1. У результаті яких подій І. Виговський став гетьманом? 2. Хто очолював антигетьманське повстання, яке було жорстоко придушене І. Виговським за допомогою татар? 3. Із якою державою І. Виговський підписав Гадяцьку угоду? 4. Де відбулася вирішальна битва українсько-московської війни 1658—1659 рр.? 5. Які договори та з якими державами були підписані за гетьманства Ю. Хмельницького? 6. Коли стався поділ Української держави на Правобережну і лівобережну Гетьманщину та як це було закріплено?

7. Які прорахунки політики І. Виговського призвели до загострення соціально-політичного становища в Україні восени 1657 — взимку 1658 р.? 8. Охарактеризуйте зміст Гадяцької угоди. У чому полягала відмінність цього документа від Зборівського договору 1649 р. і Березневих статей 1654 р.? Умови договорів із якими державами були більш прийнятними для України: із Московською державою чи Річчю Посполитою? Свою думку обґрунтуйте. 9. Чому перемога під Конотопом не додала авторитету гетьману І. Виговському? 10. Поясніть, у чому полягає недалекозорість політики Ю. Хмельницького. 11. Чому похід польського короля Яна Казимира на лівобережжя в 1663 р. зазнав поразки?

12. Прослідкуйте за картою в атласі перебіг воєнних дій українсько-московської війни 1658—1659 рр. 13. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Договори, укладені Україною із сусідніми державами». Питання для порівняння визначте самостійно.

14. Який рік слід вважати роком розколу Української держави на лівобережну і Правобережну Гетьманщину: 1660, 1663 чи 1667? Обґрунтуйте свою відповідь.