Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 14. Церковне життя наприкінці XVI — у першій половині XVII ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: визначати особливості впливу Берестейської унії на церковне життя в Україні; характеризувати зміни, які відбулися у становищі православної церкви у 20—30-х рр. XVII ст.; пояснювати, як діяльність митрополита П. Могили сприяла зміцненню православної церкви; розповідати про становище греко-католицької церкви; пояснювати поняття і терміни «єпархіальний собор», «митрополича консисторія», «Катехізис».

1. Яким було становище православної церкви в XVI ст.? 2. У чому полягала Берестейська церковна унія 1596 р.? 3. Якими були результати та наслідки Берестейської церковної унії?

Вплив Берестейської унії на церковне життя в Україні. Укладення Берестейської унії спричинило розкол між прихильниками православної та греко-католицької церков в українському суспільстві. Одразу після укладення унії 15 грудня 1596 р. король Сигізмунд III видав універсал із вимогою до всього православного духовенства й віруючих визнати унію. Користуючись правом патронату, він роздавав єпископські кафедри тим, хто визнав унію, фактично ліквідувавши православну ієрархію. На місцях у православних силою відбирали церкви й монастирі та передавали греко-католикам. Проте православні чинили цьому опір. Зокрема, 1597 р. волинська шляхтянка, заможна землевласниця Галина Гойська (?—1617 р.) відновила Почаївський монастир, подарувавши йому великі земельні маєтки і визначивши щорічні дари зі своїх прибутків. Коли 1599 р. король призначив греко-католицького митрополита Іпатія Потія архімандритом Києво-Печерської лаври, міщани й козаки не пустили його до монастиря. У 1609 р. озброєні кияни напали на Видубицький монастир, де сховався намісник греко-католицького митрополита Антоній Грекович. За підтримки влади він мав намір захопити Софійський собор і Києво-Печерську лавру. Проте в 1618 р. козаки втопили Грековича в Дніпрі. Дії міщан підтримував київський воєвода князь К.-В. Острозький. Унаслідок боротьби православної шляхти на сеймі Речі Посполитої Сигізмунд III офіційно визнав Києво-Печерську лавру за православними.

Почаївська лавра. Сучасний вигляд

Київська митрополія фактично розкололася на визнану польською владою греко-католицьку («з’єднану») і нелегальну, не визнану владою й патронами-католиками православну («нез’єднану») церкви. У цих умовах православна церква в Україні вистояла завдяки підтримці віруючих. На захист православ’я піднялися братства. Братчики складали колективні протести щодо протиправних дій греко-католиків та їхніх протекторів на сеймики й Вальний сейм Речі Посполитої, вели процеси за церковне майно й подавали відповідні матеріали сеймовим послам. Підставою для дій і виступів на захист православ’я представників інших верств була традиція гарантування королями Речі Посполитої права на свободу совісті в межах своєї держави.

У травні 1599 р. з ініціативи Віленського братства було укладено союз між православними та протестантами для спільного захисту своєї свободи віросповідання.

Активно вела боротьбу за свої права українська православна шляхта на сеймах Речі Посполитої. Це був єдино можливий законний шлях до відновлення православної церкви. У 1601 та 1603 рр. православні посли разом із протестантами зірвали роботу сеймів. Після участі української шляхти у збройному виступі проти короля (1606—1607 рр.) сейм прийняв рішення, що православним не можуть чинитися перешкоди у відправі богослужінь, і підтвердив права та привілеї церковних православних братств. У 1609 р. сейм визнав існування в Речі Посполитій як греко-католицького, так і православного духовенства. Утиски будь-кого з них повинні були каратися на державному рівні. Важливе значення мало ухвалене в 1618 р. рішення сейму, що нікого не можна силою примушувати змінювати віру.

Із виступу волинського шляхтича Л. Деревинського на сеймі у Варшаві (1620 р.)

...У великих містах церкви запечатано, церковні маєтки зруйновано, у монастирях замість ченців тримають худобу.

Придивіться ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що, крім інших міст, робиться у Львові. Хто додержується грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом тіло померлого жителям міста і відкрито приходити до хворого з тайнами Божими...

Знову ж — хіба не гноблення у Вільні. При тому нечуване: коли хочуть тіло померлого поза замком проводжати через замкову браму, через яку проходять і проїжджають євреї і татари, то вони цю браму зачиняють і тіло доводиться проносити через іншу браму, яка служить для виводу міських нечистот... Коротко сказати: давно вже великі й нечувані утиски терпить наш руський народ як у Короні, так і у Великому князівстві Литовському.

1. Які факти обмежень стосовно православного населення наводить автор?

2. Про що свідчить розрив між декларованою владою віротерпимістю та реальною ситуацією?

Проте здобутки в сеймовій боротьбі відрізнялися від становища православної церкви на місцях. Проти православних, як і раніше, чинили свавілля й примус. Монастирі й церкви передавали греко-католикам, обмежували в правах православну шляхту, не допускали до участі в роботі магістратів православних міщан.

Відновлення ієрархії православної церкви. На початку 20-х рр. XVII ст. важливу роль у захисті православної церкви в Україні відіграли козаки. Гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Він підтримав ідею, що виникла у православних колах, про відновлення православної ієрархії без згоди влади Речі Посполитої. Для цього було вирішено скористатися приїздом до Києва в 1620 р. єрусалимського патріарха Феофана. Його охорону забезпечував гетьман П. Конашевич-Сагайдачний.

На прохання православних міщан, козаків і шляхти патріарх Феофан висвятив київським митрополитом Іова Борецького, а також луцького, володимирського, холмського, перемишльського, полоцького й турово-пінського єпископів. Таким чином, було відновлено православну ієрархію.

Влада Речі Посполитої відмовилася визнати висвячених за допомогою козацтва православних ієрархів, вбачаючи в цьому порушення королівського права патронату. Розпочалася тривала боротьба, у якій важлива роль належала козацтву, що на той час являло собою потужну військову силу. Лише в 1632 р. при обранні нового короля Речі Посполитої Владислав IV погодився офіційно визнати ієрархів православної церкви. Це рішення увійшло до складених 1632 р. «Статей для заспокоєння народу руського». За ними відновлювалося право обрання православного митрополита «за давніми правами та звичаями — дворянством, духовенством та обивателями грецької віри, які не перебували в унії». Тож православні отримали право обирати собі чотирьох єпископів — львівського, перемишльського, луцького і мстиславського.

Діяльність митрополита П. Могили щодо зміцнення православної церкви. Після 1632 р., коли Владислав IV погодився узаконити православну церкву, привілей на Київську митрополію він надав архімандриту Києво-Печерського монастиря Петру Могилі.

Ставши митрополитом київським і галицьким, П. Могила спрямував свою діяльність на реформування церкви. Перш за все він упорядкував церковне життя. Відтепер жоден єпископ не міг посісти кафедру без згоди митрополита. За розпорядженням П. Могили було проведено ретельну перевірку дотримання церковних канонів під час призначення всіх рядових священиків і видання їм нових свідоцтв із детальним визначенням обов’язків.

Для контролю за станом церковного життя й поведінкою духовенства до парафій монастирів і єпископів направляли спеціальних «митрополичих намісників» і «візитаторів». Запроваджувалися спеціальні екзамени на знання пастирських обов’язків для священиків. Для вирішення поточних проблем у єпархіях щорічно скликалися з’їзди священиків — єпархіальні собори. Із метою ліквідації звичаю розв’язання позовів серед духовенства світськими судами П. Могила заснував митрополичу консисторію — церковний судовий орган.

Митрополит упорядкував відносини із церковними братствами, примусивши їх зважати на його владу. П. Могила домігся послаблення негативного впливу права патронату на церковну організацію. Було чітко визначено права й обов’язки патронів, закріплено парафії за впливовими патронами з православної шляхти або братствами. Митрополит залишав за собою право відмови висвячувати на церковні посади запропонованих патронами негідних осіб.

Митрополитом П. Могилою та його сподвижниками було підготовлено новий православний Катехізис («Православне ісповідання віри») із викладом основ християнського віровчення, що був затверджений Київським церковним собором 1640 р. П. Могила написав великий полемічний твір «Літос, або камінь» (1644 р.) та «Требник» (1646 р.), у якому визначалися догмати й обряди православної церкви.

П. Могила

Петро Могила (1596—1647 рр.) походив із молдавського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та кількох західноєвропейських університетах. Спочатку служив у польському війську, брав участь у Хотинській війні 1621 р., а в 1625 р. прийняв чернецтво. Від 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, а від 1632 р. — митрополит київський і галицький. Чимало зусиль доклав для легалізації православної церкви, домігся повернення захоплених уніатами монастирів і церков (Софійського собору й Видубицького монастиря в Києві тощо). Його зусиллями й коштами було вперше ґрунтовно відреставровано Софійський собор і багато споруд Києво-Печерської лаври. П. Могила був ініціатором створення Київського колегіуму (1632 р.), його відділень у Вінниці, Кременці й Гощі та відкриття Слов'яно-греко-латинської академії у столиці Молдавського князівства місті Ясси в 1640 р. Йому належала важлива роль в оновленні православного богослов'я та зміцненні православної церкви в Україні.

Становище греко-католицької церкви. Становлення греко-католицької церкви відбувалося досить успішно завдяки підтримці влади Речі Посполитої та Папи Римського. Однак досить часто воно супроводжувалося утисками й насильством над православними. Водночас обіцяних місць у сеймі Речі Посполитої греко-католицькі єпископи так і не отримали.

Митрополит Іпатій Потій (1599—1613 рр.) активно залучав до греко-католицької церкви українську шляхту. Так, 1603 р. завдяки його наполегливості греко-католиками стали представники 50 родів волинської шляхти. У 1605 р. І. Потій отримав від короля Сигізмунда III право зверхності над усіма церквами «гречеського та руського обрядів» на території Речі Посполитої. Він заснував першу греко-католицьку семінарію у Вільні та школу в Бересті.

Реформи устрою греко-католицької церкви здійснив митрополит Йосиф-Вельямін Рутський (1613— 1637 рр.). Для покращення рівня освіти греко-католицького духовенства він домігся від Папи Римського дозволу навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях. Прагнучи перешкодити полонізації та окатоличенню українців та білорусів, Й.-В. Рутський 1615 р. за дозволом Рима зрівняв статус греко-католицьких та єзуїтських шкіл. У 1617 р. за зразком католицького чернецтва митрополит здійснив реорганізацію греко-католицького чернецтва, об’єднавши його у Василіянський орден. За його наполяганням ченці-василіяни майже при кожному своєму монастирі засновували школи.

Митрополит Й.-В. Рутський

Після відновлення православної церкви в 1621 р. митрополит Й.-В. Рутський розпочав переговори з її владиками про примирення «Русі з Руссю» та створення в Речі Посполитій для об’єднаних православної і греко-католицької церков окремого Київського патріархату, підпорядкованого Риму. Однак проти цього категорично виступили православна шляхта та запорозьке козацтво. Католицьке духовенство було незадоволене тим, що внаслідок реформ Рутського воно втрачає прибутки, оскільки митрополит переманював віруючих до себе.

У 30-х рр. XVII ст. після легалізації православної церкви королем Владиславом IV греко-католицька церква отримала сім єпархій. У цей період становище греко-католицької церкви ускладнилося. Влада Речі Посполитої, переконавшись у неможливості об’єднати всіх українців та білорусів в одній греко-католицькій церкві, була змушена піти на діалог із православною церквою, яка зберігала свої вплив і значення.

Митрополит І. Потій

Висновки. Унаслідок Берестейської унії православна церква опинилася у важкому становищі. Вистояти вона змогла лише завдяки підтримці широких верств населення України.

Відновлення ієрархії православної церкви відбулося насамперед завдяки підтримці козацтва, що набувало ролі захисника й виразника прагнень українського народу.

Реформи митрополита П. Могили сприяли зміцненню церковного управління, дисципліни й моральності духовенства.

Греко-католицька церква в цей період переживала своє становлення. Зміцненню її устрою сприяли церковні реформи митрополита Й.-В. Рутського.

Запитання та завдання

1. Якими були основні здобутки сеймової боротьби православної шляхти за свої права? 2. Коли було відновлено ієрархію православної церкви? 3. Хто став першим митрополитом відновленої православної церкви? 4. Коли було легалізовано православну церкву владою Речі Посполитої? 5. Що таке митрополича консисторія? 6. Які заходи для впорядкування життя греко-католицької церкви здійснив митрополит Й.-В. Рутський?

7. Охарактеризуйте зміни в церковному житті України, що відбулися внаслідок Берестейської унії. 8. Як було відновлено православну церковну ієрархію в Україні? 9. Які заходи для зміцнення православної церкви здійснив П. Могила? 10. Охарактеризуйте становище греко-католицької церкви в першій половині XVII ст.

11. Складіть у зошиті розгорнутий план за темою «Становище православної і греко-католицької церков в Україні в першій половині XVII ст.».

12. На думку історика л. Семаки, «Петро Могила належить до тих особистостей, імена яких символізують оновлення народу та набувають загальнонаціонального значення». Висловіть своє ставлення до наведеної характеристики, використовуючи факти з параграфа.