Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Гісем - Нова програма

§ 27. Утворення Османської імперії

1. Перші турецькі держави

Утворення Османської держави. Як вам уже відомо з історії Візантійської імперії, наприкінці XI ст. в Анатолію проникли турки-сельджуки (тюркські кочові племена, що прийшли із Середньої Азії), які відтіснили візантійців на захід і створили там свою державу — Румський султанат. Уся їхня подальша історія пройшла в постійних війнах проти сусідів: візантійців, арабів, персів та інших народів. Вони відіграли вирішальну роль у розгромі держав хрестоносців у Палестині. Постійні війни, внутрішні негаразди підірвали міць сельджуків.

Турок-сельджук

У ХІІІ ст. в Малу Азію переселилася значна кількість кочових тюрків (етнічно близьких сельджукам), які тікали від монгольської навали. Ці племена розселилися на сельджуцько-візантійському прикордонні. Вони здійснювали набіги на Візантію або ж наймалися до візантійців для боротьби проти болгар, сербів і навіть сельджуків. Поступово кочовики почали створювати свої князівства-емірати. Із занепадом держави сельджуків еміри здобули незалежність. Найбільше серед емірів поталанило Османові.

Емір — титул правителя або князя в деяких мусульманських країнах, а також особа, що носить цей титул. Також уживається в значенні повелителя мусульман взагалі. До появи ісламу емірами називалися полководці.

То був природжений воїн, який вірив у справедливість «священної війни» (джихаду). Він розширив кордони своїх володінь, об’єднав під своєю владою інші тюркські племена, які почали називатися турками-османами.

Згодом еміри Османської держави прийняли титул султана

Як виникла держава турок-османів?

2. Завоювання османських султанів у Європі та Азії

Коли на західному кінці Малої Азії зростала і могутнішала Османська держава, її сусіди перебували в занепаді. Візантійська імперія під проводом останньої династії Палеологів ледь оговталася від погрому хрестоносців у 1204 р. і вже не мала сил протистояти новій загрозі. До того ж османи у завойованих у Візантії землях накладали на населення значно менший податок, ніж за часів імперії. Болгарське царство, яке було найбільшим у ХІІІ ст. на Балканському півострові, до середини XIV ст., розпалося на три самостійні князівства. Сербське королівство, яке за часів короля Стефана Душана зазнало короткочасного піднесення і досягло найбільшого розширення, напередодні турецької навали розпалося на окремі володіння. Крім того, Сербія та Болгарія були одвічними суперниками Візантії на Балканах.

Постать в історії

Друга чверть XIV ст., правління Стефана Уроша, прозваного Душаном, стала найславнішою сторінкою в історії Сербії. Душан захолов на північному заході Боснію, відтіснивши Угорщину, на південному заході — Епір (Албанію), значну частину Фесалії й Македонії та дістався Езейського моря, розділивши в такий спосіб надвоє візантійські землі. Він був дуже талановитим організатором держави: установив у ній лад, умів домогтися прихильності всіх народів, об'єднаних у новому Сербському царстві. Його «Законник» став однією з найвизначніших пам'яток слов'янського права. Померши дуже рано і несподівано (1355 р.), Душан не встиг установити порядок престолонаступництва. Зібрані ним землі невдовзі було втрачено, а Сербська держава, ослабивши Візантію, сама не могла стати на заваді турецьких завоювань.

Стефан Душан

Наступники Османа скористалися слабкістю сусідів і продовжили завойовницьку політику. Син Османа Орхан захопив у Малій Азії місто Брус, яке стало першою столицею османів. Потім його військо переправилося через Босфор і захопило місто Галліполі. Османи опинилися у Європі. Наступний емір Мурад І (1362—1382) переніс столицю держави у захоплене місто Адріанополь — європейську частину своїх володінь. Мурад І спрямував свою агресію на Балкани. У 1389 р. на Косовому полі зійшлися османська і сербська армії. Османська армія вдвічі переважала сербську, проте серби билися відчайдушно. Хоробрий сербський патріот Милош Обилич зміг проникнути в табір османів і вбити еміра Мурада І. Серби перейшли в наступ, але завдяки рішучим діям син еміра Баязид розгромив їх. Баязид І, який дістав титул султана, підкорив собі Македонію, Болгарію, частину Сербії та Албанії, а також Малу Азію. На карті Європи постала нова могутня й агресивна держава.

Мурад І

Завоювання османів занепокоїли Захід. Папа Римський оголосив проти них хрестовий похід. У 1396 р. військо хрестоносців, яке складалося з рицарів Франції, Німеччини, Угорщини, Польщі, Чехії, зустрілося з османами біля міста Никопола (Болгарія) та було повністю розбите.

Битва на Косовому полі

Візантійська імперія опинилася один на один з османами. Із її колишніх територій залишалися Константинополь і незначне володіння в Греції. Візантійський імператор, не маючи армії та грошей, у відчаї звернув свій погляд на Захід. У 1399—1403 рр. він відвідав Венецію, Мілан, Флоренцію, Париж, Лондон. Усюди імператора зустрічали з пишністю, але, крім обіцянок, ніякої допомоги він не отримав. Будь-яку допомогу Захід обіцяв за умови об’єднання православної та католицької церков.

Вбивство Мілошем Обиличем еміра Мурада І

Під впливом зовнішньополітичних факторів і суперечок навколо уній відбувся останній розквіт візантійського богослов’я на основі православного містицизму.

У XIV ст. Григорій Палама, який згодом став константинопольським патріархом, стверджував, що людина може пізнати Бога завдяки особливій енергії, яка йде від Бога і ніби пов’язує Бога зі світом. Ця енергія проявляється у світі як Світло. Люди можуть сприймати це Світло тільки духовним зором, але не оком. Лише найбільш благочестиві люди, проповідники, здатні сприйняти Божественне Світло і пізнати Бога. Це вчення назвали ісихазмом. Особливо багато його прихильників було серед монахів гори Афон (Свята гора), де й на сьогодні розташований центр православного чернецтва. Це вчення справило значний вплив на церковне мистецтво, особливо на іконопис і фрески. Образи святих стали зображатися, наче охоплені зсередини дивним світлом.

Католицька церква давно плекала надії на підкорення православної церкви. Візантійські імператори, керуючись політичними міркуваннями, були готові визнати зверхність пап, і 1274 р. на Ліонському соборі було укладено Ліонську унію, але її не підтримало населення, особливо духовенство.

У 1437—1439 рр. під час Ферраро-Флорентійського собору було укладено Флорентійську унію, яка теж лишилася на папері. Ніякої реальної допомоги Візантія не отримала.

У 1399 р. турки оточили Константинополь. Не сподіваючись узяти місто приступом, вони готувалися до тривалої облоги. Але сталося несподіване: від середньоазійського правителя, нащадка Чингісхана Тамерлана (Тимура) прийшла звістка про поразку під Анкарою султана Баязида, який потрапив у полон і, не витримавши приниження, помер. Османи відійшли від Константинополя, а їхня держава розпалася. Ця поразка османів продовжила життя Візантійської імперії на 50 років.

Які держави і землі підкорили османи до кінця XIV ст.?

3. Створення Османської імперії

Після нетривалої міжусобиці 1451 р. османський престол посів 16-річний султан Мехмед II (1444—1446, 1451—1481 рр.), який продовжив завоювання.

Мехмед II

Зібравши 200-тисячне військо, він підступив до Константинополя. Щоб припинити надходження підкріплень, було збудовано флот і створено наймогутнішу в Європі артилерію. Для блокування Босфорської затоки в її найвужчому місці було збудовано фортеці, які контролювали прохід кораблів і збирали мито. Останній візантійський імператор Константи XI квапливо готував місто до оборони. Створювалися запаси зброї та продовольства, укріплювалися мура.

Облога Константинополя почалася в квітні 1453 р. Турецький флот (130 кораблів) увійшов у Мармурове море. Артилерія почала систематичний обстріл міста і його мурів. Перший штурм було відбито. Спроба здійснити підкоп під мури теж виявилася невдалою. Останньою перемогою захисників міста був прорив п'ятьох суден зі зброєю та продовольством. Аби повністю відрізати місто від зовнішнього світу, Мехмед ІІ наказав турецькому флоту ввійти в бухту Золотий Ріг. Але вхід у неї перекривав масивний ланцюг. Тоді турки за ніч спорудили дерев'яний настил і, змазавши його жиром, перетягнули по ньому з Босфору в Золотий Ріг свій флот. Із гармат, що були розміщені на кораблях, вони почали обстріл міста з півночі.

Падіння Константинополя

Собор Св. Софії перебудований на мечеть на тлі Золотого Рогу

29 травня 1453 р. настав вирішальний день. Уранці турецька армія пішла на штурм. Через дві години османи крізь браму Св. Романа ввірвалися до міста. Три дні місто грабували, а 60 тис. жителів були продані в рабство. Мехмед ІІ в'їхав у собор Св. Софії, наказав збити з неї хрест, установити півмісяць і перетворити її в найбільшу мечеть мусульманського світу. Також Мехмед ІІ дав наказ припинити пограбування міста. Місто було перейменовано в Стамбул, почалася його відбудова. Щоб відродити економічне життя в місті, його заселили вільновідпущеними в'язнями, торговцями і ремісниками з провінцій. Запросили й іноземних майстрів.

Узяття Константинополя стало не лише початком 30-річних завойовницьких походів султана, за які він отримав прізвисько «Завойовник», а й початком народження нової імперії — Османської. Мехмед II захопив рештки візантійських володінь, установив повне панування над православними державами — Сербією, Боснією, Валахією.

У 1469 р. турки вторглися в землі Священної Римської імперії, а 1477 р. вступили у володіння венеціанців. Венеціанці, занепокоєні зростанням могутності Туреччини і з її союзника перетворилися на суперника. Кримське ханство стало васалом Османської імперії.

Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Його було переділено між Османською імперією і Річчю Посполитою. Єдиною православною країною, яка залишалася незалежною, була Московська держава.

Загибель такого могутнього культурного цивілізаційного центру в Європі перетворила католицький Захід в основу, на якій будувалося майбутнє Європи.

Завдяки завоюванням Мехмеда ІІ Туреччина (Османська імперія) стала європейською державою (щоправда, у географічному розумінні) та вступила в найблискучіший період свого існування, який тривав до 20-х років XVII ст. Однією з причин швидкого зростання Османської імперії була армія, значна частина якої складалася з постійних, добре навчених воїнів.

Яничари

Чітка централізація Османської імперії давала можливість збирати армії кількістю понад 200 тис. воїнів, тоді як європейські армії налічували по декілька десятків тисяч. Армія складалася з кавалерії (імператорської, легкої та провінційної), піхоти, у якій вирізнялися особливі інженерні, охоронні та інші загони, артилерії, якій не було рівної у Європі, та елітних підрозділів яничарів. Підрозділи яничарів формувалися переважно з християн, які ще дітьми були взяті в полон і виховувалися як воїни, віддані султану та Аллаху.

Хто був засновником Османської імперії?

4. Османська імперія наприкінці XV ст.

У результаті завоювань на просторах Європи та Азії склалася нова могутня імперія, що, як і всі попередні, прагнула до світового панування. Усе господарство розвивалося завдяки зусиллям завойованого населення. Турецьке суспільство займалося лише війною, яка стала головним джерелом прибутків нової імперії.

Завоювання турок супроводжувалося небаченою жорстокістю, пограбуваннями, насильством і вбивствами. Частину підкореного населення як здобич продавали в рабство на невільницьких ринках. Немусульманське населення було обкладене всілякими податками, які інколи складали до 50 % урожаю. Проте мусульманське населення або сплачувало мінімальний податок, або взагалі не платило (але за це виконувало воєнну службу).

На чолі імперії стояв султан, який на початку XVI ст. став ще і халіфом — релігійним лідером мусульман. При султані була вища рада — диван, яка виконувала дорадчі функції. Попервах адміністративний апарат був нечисленним.

За свідченнями істориків, Османська імперія була єдиною військовою державою Середньовіччя. Її державний устрій та адміністративна структура були підпорядковані потребам війни. Провінції (на початок XVI ст. їх було 16) поділялися на округи, їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції, вони очолювали ополчення сипахів (воїнів-кіннотників) і місцеві гарнізони яничарів (гвардія султана, що набиралася з хлопчиків-рабів, які виховувалися в спеціальних школах-казармах як безжальні й віддані воїни).

Диван

Сипахи

Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю (уся земля в імперії була державною), але за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він мав проживати лише у своєму окрузі, де виконував поліцейські функції та обов’язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого було чітко визначено.

Чиновники центрального апарату також отримували за службу землю — великі володіння, які заборонялося передавати в спадок. Проте, як правило, посаду батька займав син.

Така система управління імперією виявилася оптимальною на час, коли її територія зростала і землі було багато. Невеликі податки із селян компенсувалися великою воєнною здобиччю.

Тим часом в Україні...

1482 р. — спалення Києва Менґлі Гіреєм.

Як здійснювалося управління Османською імперією?

Закріпимо знання

1. Коли і як було створено державу турок-османів?

2. Назвіть основні битви, унаслідок яких османи підкорили Балкани.

3. Коли відбулися хрестові походи європейських країн проти турків-османів? Чим вони завершилися?

4. Які держави знищили турки-османи під час своїх завоювань XIV—XV ст.?

5. Чому держави Балканського півострова не змогли стримати наступ османів?

6. Яка битва відтермінувала падіння Візантії на 50 років?

7. Якими були наслідки падіння Візантійської імперії?

8. Визначте сильні риси війська турків-осман.

9. Хто такі сипахи? Чим вони відрізнялися від європейських рицарів?

10. Із якою метою було створено військо яничарів?

11. Чому Османську імперію називають єдиною військовою державою Середньовіччя?