Всесвітня історія: Підручник для 7 класу "Гісем 2015" - Нова програма

Словник понять і термінів

Абат — настоятель католицького монастиря.

Алхімія — середньовічна наука, метою якої був пошук «філософського каменя» для перетворення різних металів на золото.

Анафема — відлучення від церкви, поєднане з прокляттям.

Арбалет — пристрій для метання стріл зі сталевим наконечником.

Асиміляція — злиття одного народу з іншим.

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмову від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, заподіяння собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Астрологія — наука про зв'язок між розташуванням небесних тіл і подіями в житті людей, народів, країн тощо.

Аутодафе — урочисте виконання вироку інквізиції.

Барон — васал короля, але не спадковий.

Бенефіцій — земельний наділ, що надавався королем чи іншим великим феодалом у довічне користування васалові на умовах несення військової чи адміністративної служби.

«Божий суд» — низка випробувань (вогнем, водою, залізом), після яких виносився вирок. Різновид «Божого суду» — судовий поєдинок.

Бояри — великі землевласники в Київській Русі, Болгарії, Сербії, Московській державі, що передавали свої володіння у спадок.

Боярська дума — вищий державний орган Московського князівства з XIV ст.

Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.

Бюргерство — повноправні мешканці західноєвропейського середньовічного міста.

Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.

Васалітет — система відносин між феодалами; особиста залежність одних феодалів від інших.

Ватикан — місто-держава на території Рима. офіційна резиденція папи римського.

«Велика хартія вільностей» — один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля.

Велике переселення народів — пересування в IV—VII ст. германських, слов'янських, сарматських та інших племен на території Римської імперії.

Відродження (Ренесанс) — період, який знаменував перехід від середньовічної культури до Нового часу; характерна риса Відродження — гуманізм (людяність). Гуманісти зверталися до культурної спадщини античності.

Вікінги — скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, «північні люди».

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче — назва народних зборів у деяких народів, країнах.

Вотчина — землі, які належали руським феодалам і передавалися у спадок.

Ганза — торговельно-політичне об'єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. діяло у XII—XVII ст.

Гвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.

Герцог — великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.

Гібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.

Гільдія — міський купецький союз.

Готичний стиль — напрямок у європейському мистецтві XII—XVI ст. для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася вгору з нескінченною різноманітністю форм.

Граф — 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.

Гріх — порушення в думках або діях Божої волі.

Громада (община) — об'єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. особливістю цього об'єднання є часткове чи повне самоврядування.

Гуситські війни — національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в першій половині XV ст.

Гуманізм — у широкому розумінні — визнання цінності людини як особистості, її прав на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей.

Держава — організація політичної влади в суспільстві. ознаки держави: визначена територія, наявність апарату управління або правителів, існування права (норм поведінки, встановлених державою), збирання податків (які витрачалися передусім на утримання апарату управління).

Джихад — священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.

Династія — декілька монархів одного роду, які заступають один одного при владі.

Дож — глава Венеціанської чи Генуезької республік; обирався довічно.

Домен — спадкове земельне володіння короля.

Донжон — багатоповерхова вежа, основна замкова споруда.

Духовно-рицарські ордени — об'єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.

Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби.

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Єресь — релігійне вчення, що не визнавалося християнською церквою.

Єретик — поширювач єресі.

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Ікона — у православ'ї та католицизмі живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, якому поклоняються віруючі. Батьківщина ікон — Візантія. На Русі ікони писалися на дошках.

Іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти вшанування ікон.

Інвеститура — право призначати вищих духовних осіб.

Інквізиція — церковний суд.

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

Католицизм (католицька церква) — «всесвітня церква»; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть папа римський.

Князь — глава держави, князівства або окремого політичного об'єднання в багатьох слов'янських народів.

Князівство — державне утворення або територія на чолі з князем.

Колонізація — освоєння «вільних» територій. Розрізняють два види: внутрішня — освоєння і заселення внутрішніх або окраїнних районів країни, регіону, континенту; зовнішня — заснування поселень або освоєння територій у залежних територіях; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного, політичного поневолення її іншою країною.

Комунальний рух — боротьба городян за самоврядування міст.

Коран — священна книга мусульман.

Кочовий спосіб життя — постійне переміщення населення разом зі стадами певних видів тварин (коней, овець), розведенням яких воно займається.

Куртуазія — правила рицарської поведінки.

Курфюрсти — князі Священної Римської імперії, за якими було закріплено право обирати імператора.

Лен — те саме, що феод.

Лихвар — людина, яка позичає гроші під відсотки.

Літопис — історичний твір, у якому події наводяться за роками, у хронологічній послідовності.

Лорд — великий землевласник в Англії.

Магістрат — міська рада, орган управління міської комуни.

Мажордом — вища посадова особа при королях династії Меровінгів.

Мечеть — мусульманський храм.

Міжусобні війни — війни між феодалами за землю і владу.

Міняйло — людина, яка за певну плату обмінює гроші.

Місіонер — проповідник християнства.

Містика — релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.

Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спадково.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

Монах — член релігійної общини, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Мусульманин — людина, яка сповідує іслам.

Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються тільки для задоволення потреб господаря, а не для продажу.

Оброк — плата залежних селян феодалам; буває продуктовий або грошовий.

Община — те саме, що громада.

Орда (тюрк. — намет хана, стоянка) — у тюркомовних народів спершу — назва військово-адміністративної організації, згодом — стоянки кочовиків, об'єднання кількох племен. У Середні віки — ставка хана, столиця; назва тюркських і монгольських держав — Золота Орда, Кримська Орда тощо.

Осілий спосіб життя — спосіб життя, за якого населення проживає на одному місці.

Паломництво — подорож віруючих до святих місць.

Папа римський — глава католицької церкви.

Папська область — територія держави папи римського в Центральній Італії, що проіснувала до другої половини XIX ст.

Парламент — вищий законодавчий орган влади в деяких державах.

Патриціат — міська верхівка.

Патріарх — глава православної церкви.

Плем'я — сукупність певної кількості родів, пов'язаних між собою спільним походженням та віруваннями, однаковими звичаями та обрядами.

Племінний союз — об'єднання кількох племен, які за певних умов ставали зародками державної організації.

Повинності — обов'язкові примусові роботи селян на свого феодала (оброк, панщина тощо).

Ратуша — будинок, у якому розташовувалися органи міського самоврядування.

Реконкіста — відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених арабами.

Республіка — форма правління, за якої вищі органи державної влади обираються на певний строк і несуть відповідальність за свою діяльність.

Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.

Рід — універсальний колектив людей, об'єднаних походженням від спільного предка і виконанням шлюбних, господарських та релігійних функцій.

Родова община — об'єднання членів одного роду, що ведуть спільне господарство. В роді могло бути кілька общин.

Романський стиль — архітектурний стиль, поширений у V—XII ст. переважно у будівництві культових і оборонних мурованих споруд. Відзначається наявністю елементів римського і візантійського стилів.

саги — героїчні пісні вікінгів.

сеньйор — землевласник, феодал; господар щодо своїх васалів.

собор — 1) великий християнський храм; 2) збори вищого духовенства в межах однієї країни або всієї церкви для вирішення важливих питань.

стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов'язками, місцем у суспільстві.

станова монархія (станово-представницька монархія) — державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами (парламентом, рейхстагом, кортесами, сеймами тощо).

судебник — збірник законів.

султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

сусідська община (сільська, територіальна) — громада, утворена трудівниками, що не є між собою родичами.

схизма — розкол християнської церкви.

Таборити — представники радикальної течії гуситського руху.

Титул — почесне звання, пов'язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон тощо).

Турнір — рицарські поєдинки.

Унія — об'єднання, союз.

Феод — спадкове земельне володіння, що дарувалося сеньйором васалу як плата за службу.

Феодал — власник феоду; представник панівної верстви середньовічного суспільства.

Феодалізм — суспільний лад, економічну основу якого становила власність панівної верстви чи держави на землю, а соціальну — ієрархічна система залежності груп, станів, окремих осіб.

Феодальна роздробленість — розпад колись єдиної держави на окремі держави, володіння. Втрата центральною владою контролю над усією територією держави.

Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на вогкій штукатурці.

Халіф — наступник Мухаммада, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Хан — вища посада у Кримському ханстві та деяких інших східних країнах.

Хартія — документ, у якому були записані правила і норми суспільного життя.

Хрестові походи — війни європейських феодалів, підтримані католицькою церквою, під гаслом визволення від мусульман християнських святинь у Палестині.

Хрестоносці — учасники хрестових походів. Зазвичай нашивали на одяг зображення хреста на знак своїх добрих намірів.

Християнство — одна з трьох світових релігій. Виникло в I ст. н. е. у східних провінціях Римської імперії (у Палестині). Головне у християнстві — вчення про боголюдину — Ісуса Христа, який прийняв страждання і смерть заради спокутування первородного гріха. Поступово у християнстві вирізнилися три напрями: католицизм, православ'я, протестантизм.

Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Централізована держава — країна, що управляється з одного центру, зазвичай королем.

Церква — об'єднання, організація віруючих, яка керує їхнім релігійним життям.

Церковна десятина — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.

Цехи — союзи ремісників однієї або споріднених спеціальностей.

Чернечі ордени — організації ченців, підпорядковані єдиному центру та власному статуту.

Шедевр — виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.

Шляхта — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали «шляхетне» (рицарське) походження.

Яничари — турецька піхота, яка формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.

Ярлик (тюрк. — указ) — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.

Ярмарок — щорічний торг.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст