Підручник з Природничих наук. 2 частина. 10 клас. Гільберг - Нова програма

ПАНГЕЯ

Достеменно невідомо, як утворилися перші материки й океани та якими вони були, і взагалі невідомо, якою була первісна поверхня планети. Усі висновки залежать від знань про те, як утворилася Земля. Поки що існують лише гіпотези. Зокрема, є припущення, що поверхня Землі неодноразово зазнавала об’єднання материків в один суперконтинент і подальше роз’єднання їх. Останнім, на думку дослідників, була Пангея — (від грец. γη gê — Земля та παν — усе, буквально — уся Земля). Назву запропоновано Альфредом Веґенером (1880 — 1930, Німеччина), який висунув теорію руху літосферних плит.

Пангея існувала наприкінці кам’яновугільного та на початку юрського періодів. Утворення відбулося близько 300 млн років тому, початок руйнації — близько 175 млн років тому. Пангею (мал. 4.2.) оточував океан Панталасса (від. грец. — παν — увесь і θαλασσα — море, буквально — усеокеан).

Мал. 4.2. Від Пангеї до сучасних материків

У мезозої та кайнозої цей материк розколовся на частини. Північна й Південна Америка відкололися від Європи та Африки й під дією відцентрової сили відійшли далеко на захід. Між материками утворився Атлантичний океан. Відпливши на захід, материки Америки наштовхнулися на твердіші базальтові маси й зазнали їхнього опору, унаслідок чого їхні передні частини зім’ялися в складки. Так утворилися Кордильєри й Анди.

Африка відкололася від Азії та своєю південною частиною відійшла на південний захід, унаслідок чого утворився Індійський океан. Австралія й Антарктида теж відкололися від Азії й Африки, відійшли від них і зайняли теперішні свої місця. Гірська смуга від Атлаських гір й Альп до Гімалаїв утворилася внаслідок руху материків, зумовленого відцентровими силами в напрямку до екватора. Острівні дуги на сході материків (Алеутські острови, Курильські, Японські, Філіппінські, Великі й Малі Зондські, Антильські, Південні Сандвічеві тощо) є уламками відповідних материків. Вони відірвалися від материків через те, що відставали в русі. На підтвердження своєї гіпотези Веґенер навів такі докази:

• відповідність контурів багатьох берегових зон континентів, що допускає уявне з’єднання їх;

• характер гірських порід, спосіб їхнього утворення та вік у Південній Америці й Африці, а також у Північній Америці та Європі подібні;

• скам’янілі рештки та палеокліматичні свідчення того, що на територіях нині віддалених континентів раніше мешкали подібні види тварин й існували однакові кліматичні умови.

Згідно з прогнозами вчених, через 250-300 млн років усі континенти перетворяться на одне ціле й складуть суперконтинент під назвою Остання Пангея.