Географія. 7 клас. Гільберг

Короткий словник географічних термінів і понять

АЙСБЕРГ (нім. льодяна гора) — велика брила льоду в океані чи морі. Густина льоду становить 920 кг/м2, а густина морської води — майже 1025 кг/м2.

АКВАТОРІЯ — ділянка поверхні природної або штучної водойми.

АНТРОПОГЕННЕ ЗАБРУДНЕННЯ — уплив на навколишнє середовище, спричинений діяльністю людини, світовим господарством.

АРЕАЛ (латин. area — площа, або ділянка, простір) — територія поширення якогось об’єкта або явища, яке не спостерігається на прилеглих територіях.

АРХІПЕЛАГ (грецьк. архі — старший, пелаг — море) — група островів, що розташовані на невеликій відстані один від одного, мають однакове походження та подібну геологічну будову й розглядаються як єдине ціле.

АТМОСФЕРНА ЦИРКУЛЯЦІЯ — це постійний горизонтальний і вертикальний рух повітря в атмосфері Землі.

АТОЛ — кораловий острів у океані.

БАЗАЛЬТОВИЙ ШАР (англ. basaltic layer of the Earth’s crust; нім. Basaltschicht er Erdrinde) — нижній шар земної кори, розташований між гранітним шаром і верхньою мантією Землі. У ньому міститься велика кількість кальцію, заліза та магнію.

БАСЕЙН БЕЗСТІЧНИЙ — область внутрішньоматерикового стоку, не пов’язана зі Світовим океаном.

БАСЕЙН СТОКУ — частина суходолу, з якої вода стікає в певну річку, озеро, море.

БЕРЕГОВА ЛІНІЯ — умовна межа між берегом і водним об’єктом за заданим рівнем, передбаченим відповідними правилами картографування.

ВАДІ — сухі долини річок на Аравійському півострові та в Північній Африці.

ГЕОЛОГІЧНА ЕРА — найбільший відрізок часу в хронології геологічної історії Землі. Відповідає часові утворення гірських порід певної групи.

ГЕОЛОГІЧНА КАРТА — це графічне зображення на топографічній основі особливостей геологічної будови певної території.

ГЕОХРОНОЛОГІЯ (грецьк. гео — Земля, хронос — час) - геологічний літопис, що визначає час і послідовність утворення гірських порід земної кори.

ГУМУС — поверхневий родючий шар ґрунту, який утворюється з перегнилих решток рослин.

ДЕЛЬТА — низовинна частина суходолу в гирлі річки, складена річковими наносами й розчленована мережею рукавів річки та протоків.

ДРЕЙФ МАТЕРИКІВ — повільний рух літосферних плит, що утворюють земну кору.

ЕНДЕМІКИ — рослини або тварини, поширені лише в певній місцевості.

ЗАПОВІДНИК — територія, яка охороняється законами держави з метою збереження рідкісних рослин, тварин, ландшафтів тощо.

КЛІМАТИЧНИЙ ПОЯС — широтна смуга з відносно однорідним кліматом.

ЛАНДШАФТНІ КАРТИ — один із нових типів тематичних карт природи. Їх головна особливість полягає в тому, що об’єктом зображення на них є не один якийсь компонент природи, а весь їх комплекс, що включає поверхневі гірські породи й рельєф, поверхневі та підземні води, особливості клімату земної поверхні, характер рослинності, ґрунтів, тваринний світ. Тому ландшафтні карти називають ще комплекси им и фізико - географічними.

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ — сукупність усіх тіл, сил і явищ природи, серед яких живе людина.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК — заповідна територія, де дозволяється туризм за певними, строго визначеними маршрутами.

ОАЗИС — острівець рослинності посеред пустелі, розташований біля природної водойми.

ОЗОНОВА «ДІРА» — область атмосфери Землі, у якій концентрація озону менша від природної.

ОЗОНОВИЙ ШАР — шар газу озону (грецьк. озон — запашний) в атмосфері на висоті 30-40 км від земної поверхні. Він утворює своєрідний захисний екран, що запобігає проникненню на Землю небезпечного для всього живого ультрафіолетового сонячного випромінювання.

ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА (ОХОРОНА ПРИРОДИ) — система розумних взаємозв’язків людини із середовищем її проживання та виробничої діяльності, спрямована на збереження й правильне використання природних ресурсів, на запобігання забрудненню навколишнього середовища, на збереження окремих видів тварин, рослин і природних комплексів у цілому.

ПАМПА — місцева назва субтропічних степів у Південній Америці.

ПАРНИКОВИЙ ЕФЕКТ — здатність атмосфери утримувати тепло біля земної поверхні, що призводить до глобального потепління.

ПРИРОДНА РІВНОВАГА — первісний стан, що характеризує не змінені людською діяльністю природні комплекси.

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ — тіла й сили природи, що забезпечують існування людського суспільства та використовуються в господарстві.

ПРОМІЛЕ (з латин. pro mille — на тисячу) — тисячна частка будь-якої речовини. Під час визначення солоності морської води характеризує кількість солей на 1 літр води; позначається %о.

РЕЛІКТОВІ ОЗЕРА — озера, що є залишками давнього морського басейну.

РЕЛЬЄФ (з латин. relieft — піднімаю) — сукупність усіх нерівностей земної поверхні.

РИФТ (з англ. rift — розрив) — лінійно витягнута ровоподібна тектонічна структура типу грабена (з нім. graben — рів, канава), зазвичай утворюється в зонах розходження літосферних плит.

СЕЛЬВА — вологі екваторіальні ліси в Південній Америці.

ТАЙФУН (кит. тай фунг — сильний вітер) — тропічний циклон, що виникає в західній тропічній частині Тихого океану.

ТЕКТОНІЧНА КАРТА — це тематична карта, на якій показано межі тектонічних структур і зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.

ТЕРМІТНИК — гніздо термітів, за формою — конічна, витягнута або грибоподібна споруда. Його розміри збільшуються протягом всього періоду існування колонії термітів і можуть досягати 13 м у висоту та 3 м у діаметрі, важити до 12 т.

ТОРНАДО — руйнівні вихори (смерчі) над суходолом, діаметром кілька десятків метрів.

ШЕЛЬФ (з англ. shelf — полиця, виступ) — материкова відмілина в океані (глибина — до 200 м).

ШЕЛЬФОВИЙ ЛЬОДОВИК — льодовик у межах материкової обмілини, який перебуває на плаву або частково спирається на дно.

ШИРОТНА ЗОНАЛЬНІСТЬ — закономірна зміна ландшафтів від екватора в бік полюсів.