Трудове навчання (технічні види праці). 9 клас. Гащак

§ 23. Український етнічний стиль

  • 1. Які відомості з історії українського національного костюма ви знаєте?
  • 2. Що вам відомо про аксесуари в українському національному одязі?
  • 3. Як ви розумієте поняття «універсальність етнічного одягу»?
  • 4. Які речі етнічного стилю повинні бути в гардеробі кожної людини?

Із історії виникнення українського етнічного стилю. Національний костюм

Кожний елемент традиційного одягу, виконуючи вже відомі нам функції, являє собою сплетену, зв’язану або зшиту з того чи того матеріалу форму, утворену кроєм і зшиванням, а також різними способами пов’язування чи носіння. Надягнені в чіткій послідовності, у певний спосіб, усі елементи вбрання об’єднуються в певний гармонійний комплекс, який у кожній місцевості і в кожний історичний період має локальні особливості силуету, об’ємної форми, колористики, вишитий український декоративний орнамент (мал. 193).

Дерево життя зображає: корінням - минуле, стовбуром - сучасне, кроною - майбутнє

Хрест означає гармонію чотирьох стихій: вогню, води, землі та повітря

Повна сварга - знак єднання із мудрістю предків

Повна рожа - енергетичне поле живого організму

Мал. 193. Зразки українських орнаментів у техніках художньої вишивки

Важливими етнографічними класифікаційними ознаками й водночас виразним історичним джерелом є способи утворення форм традиційного національного одягу: крій, особливості одягання, носіння (пов’язування, драпірування, підтикання тощо) різних елементів і деталей убрання. Також наявні різні прийоми формоутворення одягу: за допомогою незшитих шматків тканини (пояси, жіночий поясний одяг і головні убори), а також зшитих глухих форм типу вишитих сорочок, спідниць, чоловічого шаровароподібного поясного одягу, складних жіночих головних уборів тощо.

Відмітною рисою української чоловічої сорочки є розріз спереду («пазушка»), прикрашений вишивкою. За конструкцією ворота сорочки бувають зі стоячим, відкладним коміром або без коміра. Сорочку в останньому випадку збирають у збірку, її обшивають тасьмою або вузькою смужкою матерії, таким чином виходить низький стоячий комір, який українці пришивають до коміра сорочки не згори, а знизу. Відомий українцям і широкий відкладний комір (мал. 194).

Мал. 194. Сорочки-вишиванки з розрізом-«пазушкою»

В українському селянському національному одязі майже до XX ст. зберігся поширений ще в Давній Русі вид поясного одягу, що складався з дерги, опинки, обгортки або двох шматків тканини, закріплених на талії. Стегнова пов’язка зі шматка тканини є тим прототипом, з якого розвинулися різноманітні види поясного одягу. Еволюція незшитого поясного одягу в Україні відбувалася не в напрямі вдосконалення крою, а за рахунок розвитку народного художнього ткацтва.

Слово «дерга», яким називається один із поширених в Україні XIX ст. видів однопланового розпашного поясного одягу з товстого саморобного сукна, має декілька значень: це й товста тканина, попона, і полотнище вовняної чорної тканини, що його носили літні жінки, це й покривало або маленький килим. Можна припустити, що цей вид одягу походить із тих часів, коли шматок тканини виконував функції і поясного одягу, і наплічного покривала, і ковдри.

Дерга - незшита частина жіночого одягу нижньої частини тіла, яку носили в будній день. У свята носили плахту. Цю назву вживали в Центральній та Східній Україні, в інших місцевостях таку незшиту частину жіночого одягу називали «опинка», «горботка», «фота», «запаска».

Дерга - це шматок сукна завширшки 60...70 см. Його фарбували в червоний або чорний колір. Три метри такого сукна розрізали на три частини та зшивали й отримували таким чином одне полотнище, яким обгортали стан та підперізували поясом. Дергу носили найбільше на Полтавщині та Харківщині (мал. 195).

Цікаво знати, що назва опанча збереглася в українському реліктовому одязі на Поділлі. Вона має загальнослов’янське коріння, що сягає терміна «япончиця», що згадувався у «Слові про похід Ігорів».

Характерна для національного верхнього вбрання значна типологічна різноманітність, пов’язана зі специфікою природно-кліматичних умов і господарської діяльності, соціально-майновою нерівністю, а також з етнокультурними впливами, підтверджується й поширенням в Україні з давніх часів осінньо-весняного одягу з мануфактури місцевого виробництва.

ЧОЛОВІЧЕ ВБРАННЯ

Одяг верхньої половини тіла

Сорочка • Делія • Жупан • Каптан • Кирея • Кобеняк • Кунтуш • Куртка • Манта • Опанча • Сіряк • Чуга • Чемліт • Чамарка

Одяг нижньої половини тіла

Пояс • Штани

Головне вкриття

Бриль • Йолом • Клепаня • Кучма • Магерка • Шапка

Оздоби та приналежності

Стрічка • Шпонка • Перстень • Ціпок • Топірець • Табівка • Дзьобенька • Кубок

Взуття

Чоботи • Личаки • Ходаки • Черевики • Сап’янці • Постоли

ЖІНОЧЕ ВБРАННЯ

Одяг верхньої половини тіла

Сорочка • Ґуґля • Гуня • Жупан • Кептар • Кожух • Корсетка • Лейбик • Манта • Сардак • Свита • Чуга • Юпка

Одяг нижньої половини тіла

Пояс • Запаска • Дерга • Плахта • Літник • Димка • Спідниця • Андарак • Обгортка • Фартух

Головне вкриття

Бавниця • Кибалка • Кораблик • Намітка • Очіпок • Хустина

Оздоби

Стрічки • Чільце • Вінок • У плітки Зґарда • Чапраги • Ґердан • Дукач • Коралі • Намисто • Сережки • Дзумбал

Мал. 195. Чоловіче та жіноче вбрання українців

Стародавній верхній одяг із покупних тканин, дуже розширений донизу, вільного халатоподібного крою (шушун, шушпан, халат, бурнус) наприкінці XIX ст. молоді й літні заміжні селянки надягали в урочистих випадках: на свято, до церкви; використовувався як обрядовий одяг під час весілля. Його робили різної довжини з набивного ситцю або тонкої вовни, з великим виложистим коміром; спинка у верхній частині, під коміром, закладалася у дрібні збори, утворюючи виразний об’єм усього вбрання.

Окрім основних компонентів національного одягу, важливим джерелом етнографічних знань слугують такі його елементи, як головні убори, взуття, пояси та прикраси, котрі підкреслювали призначення одягу, вносили композиційну рівновагу, значно урізноманітнювали його.

Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу: силует, об’ємна форма, матеріали, пов’язування, носіння, колористика, декоративно-орнаментальне вирішення та опорядження

Український одяг дуже різноманітний завдяки регіональним особливостям, сформованим за довгий період часу. У жіночому українському костюмі помітніше проявляються регіональні відмінності, ніж у чоловічому. Це можна бачити в побудові фасону і силуету, особливостях крою і техніки шиття, складі костюма, декоративних елементах і прикрасах. Прикладом класичного українського костюма прийнято вважати одяг, який носили в Середній Наддніпрянщині, хоча жителі Полісся носили одяг більш давніх слов’янських традицій. Відчувається і вплив сусідів на одяг окремих регіонів: на Поділлі - молдаван, у північно-західних областях - поляків тощо. Відрізняється своїми елементами й одяг жителів Карпат.

У західних регіонах сорочка складається з двох окремих частин, що не зшиваються між собою. Як святкові сорочки використовувалися цільні ошатні вишиванки з тонкого білого полотна. Жіночі полотняні сорочки шили, як і чоловічі, з комірами або зовсім без комірів. Давніший варіант - без коміра, коли верх сорочки мав збірку, обшиту тасьмою. Такі сорочки носили жінки Східної України. Для Західної України характерніші вишиванки, що мають комір - відкладний або стійка (мал. 196).

Усе своє дитинство українки східних областей носили довгі сорочки, підперезані тонким плетеним поясом. Тільки засватані дівчата й ті, яким виповнилося п’ятнадцять років, надягали поверх сорочки поневу - елемент одягу, що прикриває нижню частину тіла та кріпиться на талії (цей одяг носили жінки майже всіх слов’янських народів). Українки носили три різновиди поневи: дергу або запаску в будні, плахту - у свята (мал. 197).

Плахта була святковим, красивим одягом. Для неї ткали полотно зі складним орнаментом у клітинку. Додатково плахту прикрашали вишивкою, використовуючи кольорові нитки із шовку, вовни тощо. Відомі плахти старих часів, зшиті з дорогої парчі або із шовку.

Мал. 196. Форми жіночої сорочки і святкової плахти

Мал. 197. Різновиди поневи: а - плахта; б - запаска

У більш пізній час стали популярними в Поліссі й поширилися по всій Україні андараки - спідниці зі смугастого вовняного полотна. Барвистий український жіночий костюм доповнювався численними нагрудними прикрасами: яскраві різнокольорові намиста й намиста зі скла та напівдорогоцінного каміння, дукачі, гайтани, ґердани тощо.

В Україні шили й носили різноманітний та оригінальний верхній одяг. Він зручний і красивий, має відмінності за регіонами у крої, декорі та в назвах. Можна розділити верхній одяг на чотири основних типи. Перший тип - одяг з прямою спиною. До цього типу належать предмети у вигляді халата, плаща або сорочки. Одним з видів халатів є опанча з капюшоном і широкими рукавами. Як плащ у Західній Україні застосовувалася чуга (чуганя, чугай). Чугу накидали на плечі. Хоча в неї були рукави, але їх не використовували за прямим призначенням, а зашивали знизу. У такому вигляді вони служили кишенями.

Гуцули носили манту (гуглю) - верхній одяг у формі плаща. По крою вона схожа на мішок, у якого не прошита одна довга сторона. Дно «мішка» було капюшоном. Манту закріплювали на плечах шнурками (мал. 198).

Більше століття тому манта використовувалася як весільний обрядовий елемент одягу нареченої. У формі сорочки виготовляли верхній повсякденний одяг для роботи - шушпан. Його шили з полотна. У східних районах шушпан підперізували.

У вигляді халата шили одяг, який надягали поверх кожуха, - кобеняк, кирею, стовбовату свиту, свиту з кобеняком. Цей вид одягу виготовляли із сірого сукна. До нього пришивали капюшон, схожий на мішок з округлим дном і прорізами для очей, - каптур, кобко, відлоги, шаньку, бородицю. У такого самого халата в Східній Україні замість капюшона був широкий комір із сукна.

Мал. 198. Манта

Другий тип крою одягу - клиноподібний. Він був дуже поширений у всій Україні. Клини вшивали ззаду нижче пояса. Підстава клина була на рівні нижнього краю одягу, а гострий кут досягав талії. Такий фасон мали свити, куцінка, сіраки, гуні.

Третій тип верхнього одягу - частково відрізний по лінії талії з боку спини. До верхньої частини одягу ззаду на талії пришивали нижню частину, зібрану в складки або невелику збірку. За таким типом шили юпки, кожушанки, свити, корсетки - жіночі легкі безрукавки.

Четвертий тип крою схожий на третій, але відрізняється тим, що складання або складки робилися і ззаду, і спереду, а з’єднувальний шов між верхньою і нижньою частиною проходив навколо всієї талії. Прикладом такого фасону є чемера (чамарка, чемерка).

Будь-який український костюм, особливо святковий, обов’язково мав пояс. Він не тільки закріплював на людині нижній одяг - спідницю або штани, але мав і декоративне значення (мал. 199). До того ж, за старослов’янським повір’ям, пояс був хорошим оберегом, що захищає людину від неприємностей.

Святковий пояс був досить широкий, а в довжину міг досягати 3...4 м. Його обмотували навколо талії багато разів, а потім перев’язували, залишаючи звисати довгі кінці пояса, які зазвичай завершуються красивими китицями різної форми. Пояси ткали і в’язали з тонкої вовни, також купували перські пояси із шовку, під час весільного ритуалу наречена підперізувалася спеціально вишитим рушником.

Українці носили різноманітні головні убори, які відрізнялися формою, матеріалами, з яких їх виготовляли, і назвами. Чоловічі головні убори шили у формі циліндра, конуса, півкола. Матеріалом для шапок слугували: овече хутро, шерсть, сукно і солома (для літніх капелюхів). З хутра шили кучму - смушкову високу шапку та ушанці (малахай) - шапку з овчини з довгими навушниками. З вовни або соломи виготовляли капелюхи - брилі (мал. 200). З XIX століття в українців стали популярними картузи, а пізніше й кепки. Гуцульські крисані оздоблювали «писаною» мідною бляхою, байорками — різнобарвним шнуром, закосичували кольоровими перами. Інколи збоку чіпляли китицю круглих волічкових (виготовлених з ниток) дармовисів (підвісок).

Мал. 199. Український пояс

Мал. 200. Український чоловічий головний убір: а - капелюх-«крисаня»; б - солом’яний бриль; в - козацька шапка

Традиційні жіночі та дівочі українські головні убори (мал. 201) мають одну істотну відмінність - головні убори заміжньої жінки повинні повністю закривати все волосся. Цей звичай дійшов до нас із старослов’янського часу, зберігається він і нині у традиційному жіночому костюмі. Жінка не наважувалася показуватися на людях з відкритим волоссям, а заходити в церкву з непокритою головою неприпустимо й зараз. Найпопулярнішим головним убором усіх слов’янок є хустка. У давнину були поширені прямокутні покривала для голови, що за формою нагадують рушник, - намітка, серпанок, перемітка. Ними покривали голову, а довгі кінці зав’язували на потилиці й опускали на спину. Зараз такий головний убір трапляється в західних областях України.

Кибалку (хомлю, хомевку) носили заміжні жінки. Це досить жорстка дуга, на яку жінки накручували волосся для того, щоб їх можна було укласти під традиційний головний убір - очіпок. Очіпок (чепчик) - головний убір українок у вигляді легкої м’якої шапочки, що повністю закриває волосся. Зав’язувався він шнурком, який протягується в підшивку. Очіпок шили з однотонної або різнобарвної тканини. Над лобом робили горизонтальний підріз, так, щоб на чоло лягала гладка смужка тканини, а над нею збиралися численні збірки. Шнурок зав’язували на потилиці. Для свят шили ошатні очіпки з парчі. На Сході України носили очіпки з двома гребенями з обох боків голови.

Мал. 201. Український жіночий головний убір: а - очіпок; б - хустка; в - намітка

Поверх очіпка жінки надягали барвисті хустки, кінці яких зав’язували над чолом. На Черкащині носили невеликі кольорові очіпки, поверх яких надягали прямокутні довгі пов’язки, зав’язані на потилиці, а довгі вишиті кінці їх звисали ззаду.

Найвідоміший український дівочий головний убір - вінок з живих або штучних квітів з барвистими стрічками. Крім вінків, українські дівчата прикрашали голову стрічками, смужками із золотистої парчі, дротяними обідками з підвісками, картонними розфарбованими колами, а також хустками, які зав’язували під підборіддям. Усі ці головні убори не приховували довгих кіс - гордості кожної дівчини. Коса могла бути одна, але частіше українські дівчата заплітали дві коси, які могли оповити навколо голови й прикрасити пов’язкою, вишитою бісером. У святкові дні дівчата прикрашали коси численними різнокольоровими стрічками.

Українське взуття теж дуже різноманітне. Його виготовляли в основному зі шкіри. У давнину взуття не шили, його морщили або закладали невеликими складками, а до ноги прив’язували смужками шкіри чи мотузками. Таке взуття називали «морщуні», «ходаки», «личаки».

Шиті невисокі шкіряні чобітки з м’якими халявами називали чоботами. Вони були без підборів, іноді для міцності на п’яті замість каблука кріпили металеву підківку. До XIX століття були поширені виворітні чоботи, які шили зсередини, а потім вимочували у воді й вивертали на лицевий бік.

Носили в старовину українці й постоли. Вони відрізнялися від личаків, прийнятих в інших слов’янських народів. Українські постоли мали прямокутне плетіння, низькі бічні сторони, оформлений носок. Верхній край боків і носка постола мав петлі, через які простягався шнурок, що зв’язував його, а потім кінцями шнурка взуття прив’язували до ноги.

Основною особливістю українського національного костюма була, є і залишається вишивка. Регіональні вишивки в українських національних костюмах подано на малюнку 202.

Дніпропетровщина

Харківщина

Волинь

Київщина

Поділля

Івано-Франківщина

Тернопільщина

Вінниччина

Львівщина

Буковина

Закарпаття

Чернігівщина

Мал. 202. Вишивки на одязі в українському етнічному стилі

Найдавніша вимога людини щодо прикрас була тісно пов’язана із захисною функцією і водночас відбивала світогляд первісної людини, «допомагаючи» їй у боротьбі з незрозумілими силами природи, «захищаючи» від злих духів, наврочень тощо, це так звана оберегова (магічна, талісманна) функція.

Оберегова функція, що простежується в народному одязі та прикрасах протягом майже всієї їх історії, свідчить про дуже давнє походження тих або тих елементів убрання, які зберігали її навіть до недавніх часів.

Оберегами слугували, зокрема, обруч, зґарда, дукачі, салби, дівоча стрічка або віночок; окреме місце в цьому ряду займає весільний вінок (мал. 203).

Вінок

Зґарди

Салба

Дукачі

Коралі

Ґердани

Буси

Мал. 203. Обереги в національному одязі українців

Так, у давні часи українські жінки дуже часто надягали зґарди, адже вони не лише мали привабливий вигляд, а й були наділені властивостями оберегу. Як відомо, зґарди прийшли до нас від солярного культу аріїв-рахманів з Карпат. Це дуже особлива прикраса, яка на той час відігравала значну роль у повсякденному житті українців.

Салба - нашийна прикраса, яка складається із різноманітних монет, що кріпляться на полотняну основу. Подорожуючи, чоловіки збирали заморські «медальйони» та привозили додому. Жінок так приваблювали чужоземні монети, що вони вирішили з них створити ось таку прикрасу. Пізніше українці почали додавати до намиста й місцеві грошові знаки.

Про прикраси періоду Київської Русі красномовно розповідають скарби, які археологи виявили на території сучасної України, зокрема на Поділлі (скарби Болохівської землі). У них збереглися атрибути влади чи високого сану - гривни (нашийні обручі), поясні набори, персні, дорогоцінна збруя, колти, намиста, діадеми, опліччя (дробинці), хрести, енколпіони, змійовики та ін., що виконувалися різноманітною технікою: перегородчастої емалі, зерні, скані, черні, інкрустації, золочіння тощо.

Прикраси декорували реалістичним орнаментом у вигляді голови коня, птахів, змій чи геометричним малюнком. У давньоруському орнаменті присутня язичницька символіка: сонце, місяць, хміль, засіяне або зоране поле, «дерево життя», турячі роги, зображення Дажбога, богині весни, горгони Медузи, грифонів і т. п. Пізніше язичницькі елементи поєднуються з християнськими - хрестом, мотивами вознесіння тощо.

Український етнічний стиль інтер’єру, його ознаки та особливості

Основний принцип українського інтер’єру - це простота і натуральна строкатість (мал. 204). В українському домі ми бачимо білі або пофарбовані в інші світлі кольори стіни, які є «полотном» для демонстрації багатства традицій. Серветки, килими, декоративні подушечки, карпатські сувеніри, обереги створюють неймовірний простір затишку, краси й тепла. В українському інтер’єрі дуже часто використовують предмети з дерева: драбини, лавки, меблі, комоди, сходи, скрині та багато інших.

Особливою рисою української творчості є своєрідне використання кольору - вироби рясно прикрашають усією палітрою барв, а не розмальовують тонкою лінією. Цей спосіб передає народні смаки та сприйняття естетичних норм. Українці воліють мати в оселі прості та комфортні меблі. Найчастіше обирають меблі з натурального дерева - бука, дуба, берези.

Одними з найпопулярніших місць в Україні, у яких поширене національне етнічне мистецтво, є Закарпаття, Прикарпаття, Буковина. Щоб передати атмосферу тих місць в інтер’єрі, можна використовувати яскраві кольорові акценти й «гуцульські» вироби, такі як килимок з овечої вовни, з різними давніми знаками. Доповнити інтер’єр українським колоритом вам допоможуть різні аксесуари. Наприклад, дерев’яні ложки, розписані дощечки, глечики, усілякі елементи національного одягу.

Мал. 204. Український етнічний стиль побуту

Оригінальність внутрішнього планування української хати, як правило, виявлялася через світоглядні уявлення та обряди, пов’язані з окремими предметами: піччю, столом, скринею, лавами, жердками-полицями, символіка яких в етнічній духовній культурі є своєрідною для кожного з етносів. Традиційними оберегами українського етнічного побуту були вода й вогонь. Носієм вогню була піч. Українська варильна піч завжди займала внутрішній кут із боку вхідних дверей і була обернена своєю аркою до чільної стіни. Отвір арки закривали заслінкою. Посуд з водою ставили з протилежного боку від печі. Тому в українському етнічному інтер’єрі важливо передбачити вироби, які символізують вогонь і воду й розміщуються з обох боків від вхідних дверей.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 16

Моделювання авторського побутового костюма в етнічному стилі

Обладнання та матеріали: фотозразки моделей костюмів у національному стилі, зразки українських оберегів, графічний інструмент, робочий зошит, папір формату А4.

Послідовність виконання роботи

  • 1. Розгляньте зображення на малюнку 205. Використайте подані зразки для трансформації та макетування власного авторського проекту побутового етнокостюма.

Мал. 205. Моделі костюмів

  • 2. Здійсніть трансформацію творчого джерела з народного традиційного костюма в сучасний костюм у стилі етно за зразком.

  • 3. Розробіть два-три пробних ескізних проекти моделей-ідей побутового костюма в етнічному стилі.

  • 4. Проведіть аналіз художньої довершеності моделей-ідей, визначте одну для корегування. Здійсніть корекцію художньої довершеності ескізу. Виберіть кольорову гаму.

  • 5. Використайте обереги для створення на ескізі виробу українського орнаменту.

  • 6. За наявності відповідних умов виконайте об’ємно-просторове втілення задуму.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 17

Виконання проекту з макетування української печі

Обладнання та матеріали: фотозразки моделей української печі, зразки декору етнічного орнаменту, графічний інструмент, робочий зошит, папір формату А4, цупкий папір, гофрований папір, дерев’яні планки, розмічальний інструмент, ножівка дрібнозуба, ножиці, клей, двосторонній скотч, ґрунтівка на водяній основі, фарби.

Послідовність виконання роботи

  • 1. Ознайомтеся із запропонованими зразками моделей печі (мал. 206) або підготуйте свої.

Мал. 206. Зразки моделей печі

  • 2. Змоделюйте власний варіант форми виробу або внесіть зміни в один із запропонованих, зобразіть ескізно. Обґрунтуйте свої зміни. Визначіться з параметрами майбутнього макета (орієнтовні параметри: висота - 600...650 мм, ширина - 300 мм, довжина - 400 мм).
  • 3. Використайте цупкий матеріал, виготовте розгортки окремих складових проектованого виробу в масштабі до визначених параметрів, дотримуючись пропорцій.
  • 4. Виготовте міні-модель. Здійсніть технічну характеристику, за потреби внесіть правки в конструкцію проектованого макета.
  • 5. Для виготовлення макета використайте гофрований папір від пакувальних коробок. Виготовте розгортки окремих деталей, складіть по лініях розмітки та скріпіть почергово з внутрішнього боку двостороннім скотчем (можете використати і степлер). Окремі місця додатково підклейте.

  • 6. Проґрунтуйте корпус ґрунтівкою на водній основі та пофарбуйте водоемульсійною фарбою. Після висихання виконайте декорування макета в українському етнічному стилі, використавши заготовлені шаблони орнаментів.

  • 7. Презентуйте свою роботу.

Стрій одягу, орнаменти вишивки, етностиль інтер’єру.

Андарака - спідниця зі смугастого вовняного полотна.

Дерево життя - орнамент в українському етнодизайні, який зображає: корінням - минуле, стовбуром - сучасне, кроною - майбутнє.

Зґарда - архаїчна гуцульська шийна прикраса релігійного призначення.

Повна рожа - символ енергетичного поля живого організму.

Повна сварга - орнаментальний знак, що означає єднання із мудрістю предків. Хрест у вишивках - знак, що означає гармонію чотирьох стихій: вогню, води, землі та повітря.

  • 1. Які українські орнаменти є в національному одязі? Назвіть їх. Що вони означають?
  • 2. Опишіть будову чоловічого національного одягу українців.
  • 3. Схарактеризуйте будову жіночого національного одягу українок.
  • 4. Схарактеризуйте аксесуари й прикраси українського національного одягу.
  • 5. Які особливості українського етнічного інтер’єру ви знаєте?

Тестові завдання

1. У «Слові про похід Ігорів» згадується термін «япончиця», яким позначається такий реліктовий одяг українців:

  • А дерта
  • Б чепчик
  • В опанча
  • Г плахта

2. В Україну передалася із солярного культу аріїв-рахманів така прикраса-оберіг:

  • А вінок зі стрічками
  • Б коралі
  • В зґарди
  • Г дукачі
  • Д ґердани
  • Е буси