Трудове навчання (технічні види праці). 9 клас. Гащак

Блок 2. Технологія виготовлення виробів в етнічному стилі

Опановуючи навчальний матеріал цього блоку,

ви зможете дізнатися про:

- сучасні конструкційні матеріали, які можна використовувати для виготовлення виробів в етнічному стилі; технологію обробки конструкційних матеріалів з рослинної сировини;

- стилі інтер’єру та одягу; особливості українського національного стилю;

- художню виразність українського етнічного стилю у предметному середовищі;

- технологію проектування виробів в етнічному стилі;

- особливості художнього конструювання;

- професії дизайнера інтер’єрів, монтажника гіпсокартонних конструкцій;

ви зможете навчитися:

- характеризувати етнічні стилі оформлення інтер’єрів; поєднувати мотиви різних етнічних стилів у створенні предметів інтер’єру в етнічному стилі;

- пояснювати особливості застосування сучасних конструкційних матеріалів для виготовлення виробів в етнічному стилі;

- моделювати й конструювати вироби в етнічному стилі;

- добирати потрібні матеріали для виготовлення виробів;

- формувати банк ідей, використовуючи інформаційні джерела, зокрема Інтернет;

- дотримуватися правил безпечної праці під час обробки матеріалів.

Розділ 1. Основи матеріалознавства

§ 19. Конструкційні матеріали для виготовлення виробів в етнічному стилі

  • 1. Вироби з яких матеріалів виготовляють народні майстри у вашій місцевості?
  • 2. Які художні техніки використовують народні майстри вашої місцевості для оброблення матеріалів?
  • 3. Які художні техніки, матеріали та інструменти вас приваблюють найбільше?
  • 4. Які регіональні орнаменти вашої місцевості ви знаєте?

Кожний етнос характеризується сукупністю обов’язкових рис та ознак, які разом становлять сутність поняття «етнічність». Отже, етнічність - це цілісна складна система відносин, що поєднує носіїв етнічних рис з їхнім етнічним середовищем. З урахуванням своєрідності етнічного середовища, переважанням у ньому того чи того матеріалу творилася матеріально-художня етнокультура інтер’єрів та екстер’єрів. Вона віддзеркалювала історичні й природно-географічні особливості, характер господарської діяльності та культурно-естетичні потреби українського народу.

До наших днів дійшли численні пам’ятки художньої обробки металу, різьблення по дереву, розпису, кераміки, декоративного ткацтва, вишивки тощо.

Для виготовлення різноманітних виробів майстри використовують конструкційні матеріали: метали, деревину, натуральне дерево, папір, текстильні матеріали, композити тощо.

Художній метал - декоративно-ужиткові або монументально-декоративні твори, виготовлені вручну з металів і сплавів у різних художніх техніках: ковки, карбування тощо (мал. 129). Ковалі художню ковку називають «живою», оскільки метал розплавляється під дією високої температури і з нього можна формувати різноманітні вироби. Далі виріб гартується, і процес можна вважати завершеним.

Мал. 129. Техніки художньої обробки металу: а - художня ковка металу; б - карбування по металу; в - тиснення на фользі

Мал. 130. Твори в техніці контурної та геометричної різьби, випалювання

Крім технологічних властивостей, традиційні конструкційні матеріали відзначаються декоративними властивостями: фактурою, текстурою. Найважливіша з них - пластика як універсальний засіб художньої виразності.

Художня обробка дерева і деревини. У попередніх класах вам доводилося випилювати лобзиком або художньо оздоблювати вироби з деревини контурною та геометричною різьбою, випалюванням (мал. 130), інкрустувати деревину склом, металом, перламутром, каменем тощо (мал. 131).

Мал. 131. Інкрустація

Зверніть увагу також на особливості техніки інтарсія - оздоблення поверхні дерев’яних виробів вставками з інших порід деревини (мал. 132).

Мал. 132. Інтарсія

Мал. 133. Маркетрі в інтер’єрі: а - на годиннику; б - на стелі

Інкрустація та інтарсія - це своєрідні види мозаїки для оздоблення деревини. Особливим видом інтарсії є маркетрі - мистецтво мозаїки зі шпону, тобто тонких дерев’яних пластинок (мал. 133).

Є скульптури, вирізані з дерева (мал. 134). Природний хист до жанру дерев’яної скульптури й барельєфів мав художник-аматор П.П. Верна (мал. 135). Він володів рідкісним даром бачити твір цілісним, у всій його довершеності. Народився майстер у селі Гора Бориспільського району на Київщині.

Мал. 134. Дерев’яні скульптури міста Дубно Рівненської області

Мал. 135. П.П. Верна (1876-1954) та його «Кобзар»

Мал. 136. Коренепластика

Доступними для вас є технологія художнього токарства на верстаті й техніка коренепластики (мал. 136).

Текстильні матеріали. Художнє ткацтво. Для створення килимів, ліжників, гобеленів тощо (мал. 137) широко використовується вовна в поєднанні з лляними, шовковими або бавовняними нитками. Ці матеріали дозволяють домогтися виявлення декоративних властивостей текстилю. На відміну від вовни, такі матеріали більше придатні для детальних сплетінь та витончених творів.

Мал. 137. Технологія ткацтва: а - рушника; б - ліжника

Мал. 138. Гобелен: а - виготовлення; б - виріб в інтер’єрі

Для основи майстри беруть бавовняну чи лляну сирову ще не пофарбовану пряжу (основа не використовується в колористичній композиції килима). Для утоку використовують найрізноманітнішу пряжу: вовну, шовк, льон, сизаль (волокно однойменної кубинської рослини), різноманітні синтетичні нитки. Кольорове переплетення утоку немов «застилає», повністю закриває нитки основи. Кольорові нитки утоку, які тчуть за певною схемою різних переплетень, утворюють малюнок (мал. 138).

Природні матеріали. Сьогодні люди дедалі частіше заповнюють свою оселю пластиком, металом, склом, унаслідок чого інтер’єр стає штучним і недостатньо екологічним. Важливо віддавати перевагу натуральним, природним матеріалам для створення інтер’єрів. Дизайнери інтер’єрів також використовують екологічно чисті природні матеріали завдяки їх пластиці, фактурі й текстурі.

Мал. 139. Матеріали з рослинної сировини: а - лоза; б - рогіз; в - солома

До найпоширеніших екологічно чистих природних матеріалів належать рослинні: лоза, рогіз, солома тощо (мал. 139). Такі матеріали використовують для плетіння різноманітних побутових виробів. Плетіння в Україні поширилося біля річок, інших водойм, де росло багато природних матеріалів.

Плетіння з лози - одна з найдавніших технік. З гілок рослин зводили житла, господарські будівлі, робили огорожі, дитячі колиски, кузови саней і возів, меблі, дитячі іграшки та посуд. Найпоширенішими виробами з лози були кошики. Невеликі за розмірами плетені речі створюють в оселі неповторну атмосферу тепла й затишку. Хлібниці та вазочки, скриньки й короби для білизни - це далеко не повний перелік плетених виробів (мал. 140). Такі вироби можна купити на ринку або в спеціалізованих магазинах, але набагато приємніше та цікавіше зробити їх власноруч.

Лоза - найпоширеніший матеріал завдяки своїй міцності та зручності в користуванні. Лоза кущової верби - основний матеріал для плетіння. Заготовляти лозу для плетіння можна впродовж усього року. Але найчастіше її заготовляють навесні (березень, квітень) і влітку-восени (серпень, вересень).

У весняних пагонів кора знімається легко, без попередньої обробки. Якщо прути зрізані в іншу пору року, то для того, щоб зняти кору, їх потрібно вимочити або випарити. У літню пору й восени прути вимочують у проточній воді річки чи струмка або у відповідних ємностях (але в цьому випадку потрібно міняти воду). Прути вимочують протягом одного-двох тижнів. Замість вимочування їх можна пропарити - тоді термін обробки скоротиться з одного-двох тижнів до однієї-двох годин. Для цього кладуть прути в ємність, згортаючи їх по периметру, заливають водою і ставлять на вогонь. Доводять воду до кипіння та кип’ятять прути одну-дві години. Потім їх охолоджують і знімають кору.

Мал. 140. Зразки виробів у техніці лозоплетіння

Мал. 141. Розколювання прутів: а - колунки; б - розколювання

Окрім круглих прутів у плетінні використовують пластини та лозові стрічки, які отримують розколюванням вербових лозин на частини по всій довжині прута (мал. 141).

Перед розколюванням прут попередньо наколюють ножем. Потім надколотий кінець прута насувають на колунку (мал. 141, а) і протягають прут через неї, розщеплюючи по всій довжині (мал. 141, б). Підготувавши матеріал, починають виготовляти вироби.

Рогози - багаторічні трав’янисті рослини до 2 м заввишки. Кореневище в них товсте, повзуче, листки - лінійні. Волокно, одержане з листків і стебел рогозів біологічним вимочуванням або хімічним варінням, придатне для виготовлення мотузків, мішковини, матів, доріжок, а відходи волокна - для повсті, паперу, картону.

Плетіння з рогозу - одне з традиційних ремесел у багатьох областях України. Особливо воно поширене там, де є великі зарості цієї рослини: по заплавах річок Дніпра, Дністра, Бугу, Псла, Ворскли, Удаю та ін. Рогіз росте практично повсюди на берегах заболочених водойм, меліоративних каналів, промислових відстійників та інших очисних споруд.

Рогіз в Україні здавна використовували для плетіння господарських кошиків, жіночих сумок, черевиків, брилів, килимків, як матеріал для утеплення будівель тощо (мал. 142). Для виготовлення виробів використовують листки та серцевину стебла рослини.

Початок заготівлі рогозу визначають за дозріванням стебел рослини. Практично це період з другої половини серпня по жовтень. У цей час рогіз еластичний, гнучкий, міцний. Стиглість стебел визначають за зміною зовнішніх ознак: листки тьмяніють, а їхні верхівки жовтіють. Для точнішого визначення часу заготівлі слід зрізати кілька стебел і залишити їх на відкритому повітрі. Через добу оглядають їх поперечний розріз. Якщо він рівний, заготівлю на цій ділянці можна розпочинати. Здебільшого до моменту заготівлі стебла ще знаходяться у воді, а зрізувати їх потрібно якомога нижче (5...10 см від кореневища). Цю операцію виконують спеціальними серповидними різаками або вкороченими косами. Зрізані стебла очищають і вибраковують. Придатні просушують протягом двох-трьох тижнів, після чого їх зв’язують у снопи та досушують до вологості 18 %. Потім снопи складають у скирти для довготривалого зберігання.

Мал. 142. Вироби з рогозу: а - личаки; б - сумка; в - пуф

Перед використанням стебла рогозу піддають лущенню й сортуванню. У результаті лущення стебла роз’єднують та одержують окремо листя й серцевину. Найціннішими є листя та серцевина середньої частини стебла, з них плетуть художні вироби. Лущення виконують послідовно, відділяючи спочатку верхні листки, а потім ті, що ближче до серцевини, не допускаючи згинів та переломів. Для одержання декору листки фарбують аніліновими барвниками.

Сухі трави недостатньо гнучкі для плетіння. Тому перед початком роботи їх зволожують, опускаючи на кілька хвилин у воду, а потім загортають у шматки вологої тканини: пофарбовані - в один, непофарбовані - в інший (мал. 143). У процесі плетіння тканину час від часу змочують чистою водою.

Солома - стебла хлібних злаків: пшениці, ячменю, жита, вівса - дешевий та доступний матеріал для плетіння. Крихка та ламка солома в результаті замочування чи розпарювання стає м’якою, пластичною, легко гнеться, а висохнувши, добре утримує надану їй форму. Такі якості в поєднанні з природними декоративними властивостями - глянцевою поверхнею, природною красою золотистого кольору - дозволяють у роботі із цим матеріалом досягти високого художнього результату.

Таємницю перетворення звичайної соломи на шедеври народного ремесла українці передавали з роду в рід. Сільський люд завжди цінував цей матеріал. Ним покращували ґрунт полів, роблячи його більш пухким і пластичним. Соломою вкривали селянські житла. Нею годували худобу в голодні роки неврожаїв. Цей матеріал може набувати будь-яких форм, легко перетворюватися

Мал. 143. Зволожування лози

Мал. 144. Вироби в техніці соломоплетіння: а - капелюх; б - іграшка «коник»; в - ваза на меблі, посуд, прикраси. Поступово солома стала звичним матеріалом для виготовлення привабливих виробів (мал. 144).

Виготовлення виробів із соломи супроводжувалося українською народною творчістю - жнивною обрядовістю. Повсюди існували звичаї прикрашати перший («зажинковий») та останній («обжинковий») снопи, зібрані в полі, сплітати з хлібних колосків вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Колись цим діям надавали магічного змісту. Із часом обрядові атрибути жнив набули символічного значення, стали предметами інтер’єру.

Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць, їх дарували господарю поля як побажання достатку. «Дідух», майстерно виготовлений з обжинкових колосків, є невід’ємним атрибутом різдвяних свят нашого народу. Він займає почесне місце на столі на Свят-вечір у більшості населених пунктів України. Традиційною прикрасою інтер’єру селянської хати на Різдво були й залишаються підвісні декоративні конструкції - солом’яні «павуки».

Солом’яні «павуки» - один з найдавніших і, мабуть, найзагадковіших витворів із соломи. У їх формах гармонійно поєднується значна кількість однакових модулів, які вражають своєю красою. Хаотичне нагромадження безлічі солом’яних трубочок у руках майстрів перетворюється на впорядковані дивовижні космічні конструкції - руками майстра ніби створюється Всесвіт. Гармонія форм і руху «павука» була спрямована на оберігання будинку та його господарів: у павутину «вбиралася» вся негативна енергія оселі. Щороку повторювався певний цикл: старого «павука» спалювали, а на його місце вивішували нового. Традиційно «павука» підвішували також над колискою дитини й над головами молодят під час весілля.

У буденному просторі селянської хати незвичайні декоративні предмети створювали особливий настрій, мали символічне значення й були оберегом, покликаним охороняти будинок, забезпечувати майбутній урожай і благополуччя сім’ї в новому році (мал. 145). Солома, з якої їх традиційно виготовляли, у народних уявленнях та обрядах завжди символізувала родючість.

Із соломи в Україні традиційно виготовляли тару для зберігання зерна, кошики, господарські сумки, хлібниці, килимки, капелюхи, різноманітні художні вироби (фігурки людей, звірів та птахів, ляльки, декоративні панно, прикраси до свят тощо). Вироби із цього матеріалу не є рідкістю в наших інтер’єрах і нині.

Мал. 145. Обереги із соломи: а - «дідух»; б - різдвяний «павук»; в - лялька; г - підвіска «янгол-охоронець»

Солому найкращої якості одержують, заготовляючи її до повного достигання зерна: стебла в цей час м’які та золотисті. Після сушіння колоски обрізають ножицями, залишаючи міжвузля (трубочки), які сортують за розмірами. Згинати стебла не потрібно. Зберігають їх у сухому місці. Солома, яка перезимувала у скирті, набуває коричневого кольору. Додаткові відтінки матеріалу отримують прасуванням зволожених стебел.

Перед роботою, для того щоб солома була м’якою, міжвузля заливають окропом, витримують 10...15 хв, а потім витягають їх з води. Довше у воді солому тримати не можна, тому що вона втрачає пластичність.

Креативність майстрів зі створення виробів із соломи сьогодні не має меж (мал. 146). Народні майстри збагатили традиційне мистецтво новими образами й технологіями.

Мал. 146. Скульптури із соломи

Мал.147. Вироби з глини

Глина - природний матеріал, який людина освоїла ще в глибоку давнину. Висока пластичність глини дозволяла виготовляти з неї безліч потрібних у побуті предметів: посуд, прикраси, а також різні культові фігурки (мал. 147).

Для гончарства обирають чисту глину. Іноді для досягнення певних якостей до неї додають інші речовини: пісок, попіл, деревну тирсу тощо. Видобуту глину залишають на один-два роки на повітрі або у воді. Якість глини в таких умовах покращується.

Виготовлення керамічних виробів включає кілька етапів: приготування тістоподібної маси, формування виробу, нанесення декору, сушіння, випалювання в муфельній печі.

Глиняна маса повинна бути однорідною за структурою, без шаруватості й повітряних бульбашок, рівномірно перемішаною з добавками, зволоженою до потрібної пластичності, здатною набувати певної форми за невеликих зусиль.

Є кілька способів приготування глиняного розчину. Ось один з них: підсушену й роздроблену глину заливають великою кількістю води, розмішують до рідкого стану, пропускають через сито в чисту ємність. Глина осідає на дно. Потім надлишок води видаляють випарюванням (улітку вода легко випаровується в широкій ємності) або за допомогою насоса. Перед формуванням глиняна маса підлягає додатковій обробці: з неї видаляють бульбашки повітря, стискують, надають їй однорідної структури.

Під час виробництва художніх виробів (квітів, прикрас тощо) застосовують ручний спосіб пластичного формування («від руки»). Гончарний круг дозволяє створювати симетричні, рівномірно розширені або звужені ділянки різноманітної форми (наприклад, у глечиках).

Сиру глину, розміщену на гончарному крузі, мокрими руками витягують у вигляді конуса. Натискаючи на нього зверху рукою, гончар опускає масу вниз. Це повторюють кілька разів (для вирівнювання текстури глиняної маси). Витягнуту грудку матеріалу натисканням великого пальця руки перетворюють на порожній циліндр. Пропускаючи стінки циліндра між двома пальцями, виточують корпус і шийку виробу. За допомогою дерев’яного різака масі надають потрібної форми (мал. 148).

Основні центри гончарства в Україні - це Опішня, Хомутець (Полтавська обл.), Бубнівка (Вінницька обл.), Дибинці (Київська обл.), Ічня (Чернігівська обл.), Косів (Івано-Франківська обл.).

Мал. 148. Виготовлення виробу на гончарному крузі

Наші предки будували якісні будинки з природної сировини, адже раніше не було сучасних технологій виготовлення штучних будматеріалів. Останнім часом набуває поширення екологічне будівництво з натуральних матеріалів.

У країнах Європи дуже популярним стає застосування очерету й соломи в будівництві екологічного житла. Із солом’яних блоків будують цілі будинки - такі, що «дихають», не виділяють шкідливих речовин, вони цілком міцні та надійні, а головне - недорогі.

Дедалі більше таких будинків зводять і в Україні. Солом’яні блоки укладають між напрямними дерев’яного каркаса (мал. 149, а), потім штукатурять їх з обох боків, будують дах, проводять зовнішню та внутрішню обробку фасаду і стін.

Такі будинки добре зберігають тепло, підтримують природну вентиляцію, адже солом’яні блоки є прекрасним теплоізолятором. Теплопровідність складених із них стін набагато нижча, ніж стін, виготовлених із традиційних матеріалів. Теплопровідність соломи в 4 рази нижча, ніж у деревини, і в 7 разів нижча, ніж у цегли.

Для опалювання будинку із соломи та зберігання тепла в ньому потрібно набагато менше витрат, ніж на опалення будинків з інших матеріалів. А в літню спеку в такому будинку прохолодно.

Широко застосовують очерет і солому у виготовленні покрівлі будинків (мал. 149, б). Очеретяні дахи добре зберігають тепло і створюють сприятливий мікроклімат у будинку, вони вологостійкі, екологічні, добре поглинають шум.

Мал. 149. Застосування природних матеріалів у будівництві житла: а - стіновий каркас із соломи; б - покрівля з очерету

Мал. 150. Будинок із саману

Однією з найважливіших переваг очеретяного даху є його гідроізоляційна властивість - очерет не вбирає води, не промокає, набрякає від вогкості, а глибина промокання такої покрівлі навіть під час тривалих злив становить не більше ніж 3...5 см. За рахунок трубчастої структури матеріалу дах швидко провітрюється. До того ж очерет від природи здатний витримувати великі перепади температур, що важливо в умовах суворого клімату.

Популярними стають і саманні будинки, які мають безліч переваг не тільки в сільській місцевості, але й у межах міста. Із саману будують справжні архітектурні шедеври (мал. 150).

Саман отримують з натуральних природних матеріалів, доступних для кожного жителя сільської місцевості (мал. 151, а). Технологія створення такої сировини зведена до розрідження ґрунту, що має глину. Спочатку землю з глиною розминають у спеціальних ящиках, а після цього додають у суміш воду та спеціальні добавки, що поліпшують міцність і практичність готових цеглин.

Глиняну штукатурку вважають екологічно чистим природним матеріалом, який використовується в будівництві з давніх часів (мал. 151, б). Застосування штукатурки на практиці дозволяє забезпечити гарне оформлення кімнати. Стіни, оштукатурені глиною, «дихають». До того ж цей матеріал не є шкідливим на відміну від решти шпаклювальних розчинів, виготовлених на основі полімерів та інших синтетичних речовин.

Досить швидко розвивається використання сухого очерету й соломи для опалення. Із сухих рослинних залишків пресуванням виготовляють паливні брикети (мал. 152). У біомасі вміст вологи може досягати 50 %, однак унаслідок збирання в зимовий час та сушіння на повітрі її рівень знижується до 20...25 %. Така властивість дозволяє виробляти паливні брикети з мінімальними витратами енергії на сушіння сировини.

Мал. 151. Виготовлення цеглин із саману (а); внутрішня обробка глиною (б)

Мал. 152. Паливні брикети

Таблиця 2. Порівняльна теплотвірна здатність різних видів палива

Вид палива

Теплотвірна здатність

Природний газ

8060 Ккал/м3

Вугілля

4000-6000 Ккал/кг

Брикети із соломи

3500-4400 Ккал/кг

Соняшникове лушпиння

3685 Ккал/кг

Виберіть природний матеріал своєї місцевості й техніку виготовлення виробів з нього.

ПРАКТИЧНА РОБОТА №10

Виготовлення виробів з лози. Формування основи виробу

Обладнання та матеріали: заготовки лози, деревини, ніж, шило, колунки, кусачки, ножівка, молоток, ручний дриль, свердла.

Мал. 153. Вироби з лози

Послідовність виконання роботи

  • 1. За завданням учителя або зображеннями на мал. 153 ознайомтеся з варіантами конструкцій виробів з лози.
  • 2. Оберіть один з варіантів. З’ясуйте конструктивні особливості виробу.
  • 3. Підготуйте потрібні матеріали та інструменти для виготовлення основи виробу.

Виготовлення квітки

1. Починайте з плетіння круглого денця. Наріжте шість заготовок із лози завдовжки 200 мм та діаметром 3...5 мм. Довжина та товщина заготовок залежать від розмірів обраного виробу.

2. У заготовках більшого діаметра посередині ножем проріжте щілини та легко розколіть. Довжина щілини - 30...40 мм.

3. У щілини вставте по черзі під прямим кутом заготовки меншого діаметра.

4. У крайніх заготовках зробіть надрізи на глибину 1/3 товщини лозини на відстані 3...5 мм від перехрестя для кращого розведення крайніх лозин убік під час плетіння.

5. Для процесу плетіння використайте спосіб «мотузка» у дві лозини. Візьміть дві найтонші лозини завдовжки 600...700 мм, закладіть їх у щілину та обплетіть хрестовину по три планочки: одна лозина зверху, друга - знизу.

6. Обплівши два ряди, щільно притисніть лозини до центра, утворивши «замок».

7. Відігніть перший стоячок хрестовини, обплетіть його, наступний не згинайте, обплетіть, а третій зігніть та обплетіть «мотузкою». Виконуючи цей процес, витримуйте однакову відстань між заготовками хрестовини.

8. Плетіння денця повинно бути щільне та рівне по кругу до потрібного діаметра. Якщо одна з лозин закінчується, зробіть нарощування, зрізавши її та наступну лозину під кутом і з’єднавши їх.

9. Завершіть плетіння денця тонкими лозинами, останню зафіксуйте під лозину останнього рядка. Отримавши основу, перейдіть до плетіння корпусу обраного виробу.

10. Маючи готове дно, виготовте квітку.

11. Доберіть 12 лозин Ø 2...3 мм завдовжки 300 мм. З обох боків кінці кожної лозини зріжте, щоб утворився гострий кут. Установіть один кінець з правого боку стояка дна, а другий - через один біля третього з лівого боку стояка, формуючи пелюстку. Потім другу лозину встановіть біля другого стояка й через один біля четвертого стояка, продовжуючи до завершення. Отримаєте квітку.

12. Сформуйте стебло та квітку меншого діаметра. Пелюстки формуйте із двох чи трьох лозин, пропускаючи дві.

Виготовлення кошика для фруктів

1. Виготовіть шаблон, використавши лист ДСП 200 х 200. Віднайдіть центр, накресліть коло R80 мм. Коло розмітьте на 19 однакових частин та проставте точки. Бажано, щоб отворів була непарна кількість.

2. Просвердліть свердлом наскрізні отвори Ø 3...4 мм.

3. З лози Ø 3...4 мм наріжте стояків заввишки 100...120 мм. Установіть їх в отвори, щоб вони вільно входили.

4. Почніть плести кошик. Плести можна одною або двома лозинами. Якщо однією, то обплітайте кожний стояк іззовні і зсередини по колу, нарощуючи лозини. Якщо двома лозинами, то слід плести їх одну ззовні, другу зсередини, чергуючи способом «мотузки». Усі ряди постійно ущільнюйте.

5. Після завершення плетіння на потрібну висоту закріпіть верхню лозину під нижній ряд. Після завершення роботи зніміть плетиво із шаблона.

6. Денцем кошика може бути сплетене дно або заготовка Ø 160 мм із ДВП. Дно встановіть між стояками, які були в шаблоні. Притисніть до плетива, візьміть лозину завдовжки 60...70 мм і закріпіть дно, обплітаючи кожен стовпчик.

7. Поверніть виріб для кріплення ручки. Біля стояків, що знаходяться на протилежних кінцях дна, установіть по дві лозини завдовжки 300...400 мм з одного і з другого боку.

8. Обплетіть лозини в «косичку», а кінці закладіть біля стояків.

9. Для оздоблення виробу використайте барвники.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 11

Виготовлення виробу із соломи. Солом’яний «павук»

Обладнання та матеріали: заготовки стебел соломи, ножиці, нитки, голки, підставка.

Послідовність виконання роботи

  • 1. Ознайомтеся із запропонованими зразками виробу та їхніми схемами (мал. 154, 155). Визначте, з яких об’ємних фігур складено вироби.
  • 2. Змоделюйте власний варіант виробу, зобразіть ескізно. Визначте його параметри.
  • 3. Підготуйте потрібні матеріали.
  • 4. Обравши за основу ромб, наріжте 12 соломин однакової довжини із солом’яних трубок однакової товщини. Нанизуйте всі соломини на кручену нитку, використавши для цього довгу голку з великим вушком. Нанизані соломини розкладіть на рівній горизонтальній поверхні. Чотири крайні соломини зліва зв’яжіть у формі квадрата тією самою ниткою, на яку їх нанизано. Зробіть два вузлики, кінців нитки не обрізайте.
  • 5. Дві наступні соломини розмістіть біля однієї зі сторін квадрата так, щоб отримати трикутник. Вершину трикутника перекрутіть через його основу в напрямку до центра квадрата.
  • 6. Далі послідовно перекрутіть три пари соломин, які залишилися на нитці. При цьому щоразу змінюйте напрямок: якщо 1-ша пара - до центра, то 2-га - від центра, 3-тя - до центра, 4-та - від центра. Якщо всі пари перекручено, кінець нитки, який залишився, зв’яжіть з другим кінцем двома вузлами. У результаті отримаємо плоску фігуру з квадратом у центрі.

  • 7. Щоб отримати просторову ромбічну фігуру, підніміть 2-й і 4-й трикутники та зв’яжіть їх разом другою ниткою. 1-й і 3-й трикутники відведіть у протилежний бік і також зв’яжіть.
  • 8. Отримавши один з елементів, виготуйте наступні.
  • 9. Сформуйте з виготовлених елементів задуману конструкцію.

Мал. 154. Вироби-аналоги

Мал. 155. Схеми

Природні матеріали використовують дизайнери для художнього проектування сучасних інтер’єрів.

Професія дизайнера інтер’єрів (мал. 156) - одна з найпрестижніших у сучасному середовищі життєдіяльності людини. Ці фахівці з художнього проектування створюють, моделюють вироби інтер’єрного призначення, проектують інтер’єри в різних стилях.

Мал. 156. Дизайнер інтер’єрів

Ознайомтеся з кваліфікаційними вимогами до професії дизайнера інтер’єрів (таблиця 3).

Таблиця 3

ДИЗАЙНЕР ІНТЕР’ЄРІВ

Професійна діяльність включає: розробку художньо-конструкторських проектів майбутніх серійних виробів інтер’єрного призначення, забезпечення їх функціональних та естетичних якостей; створення проектів оформлення інтер’єрів приміщень; пошук найбільш раціональних варіантів зовнішнього оформлення предметів; здатність до компонувальних і композиційних рішень.

Умови праці. Навантаження на зоровий аналізатор. Робота з фарбами, клеями може викликати алергію.

Спрямованість. Художній образ у сполученні з виробництвом (реалістичний + підприємницький тип).

Домінуючі професійні інтереси. Образотворче мистецтво, конструювання, виробництво, формотворення для тиражування.

Потрібні якості. Аналіз і синтез, просторове мислення і конструкторські здібності, креативність, художні здібності (композиція, гармонія, пропорції, почуття кольору), комунікативні й вербальні здібності, гнучкість мислення, самостійність, відповідальність, реалістичність, спритність.

Споріднені професії. Декоратор, оформлювач, фахівець у галузі реклами.

Працевлаштування. Проектні та науково-дослідні інститути; архітектурні майстерні й студії; дизайнерські студії; галереї, виставкові комплекси; рекламні агентства; освітні установи (професійна і додаткова освіта).

Перешкоди успішній професійній діяльності. Ригідність мислення (людина засвоює нові знання через ідеї, що виходять з авторитетних джерел, а не завдяки власному чуттєвому досвіду); відсутність художніх здібностей.

Висока затребуваність на ринку праці. Висока оплата праці.

Для найдопитливіших

  • Солом’яний капелюх завжди був красивою деталлю селянського костюма. Перша письмова згадка про нього належить до 946 року. У той час великі солом’яні капелюхи були частиною екіпірування саксонських воїнів. Уже в XV-XVI ст. солом’яний капелюх був дуже популярний у Європі. Цей головний убір використовували як прості люди, так і знать. Спочатку такі капелюхи носили чоловіки, пізніше - також і жінки. У XVI-XVII ст. солом’яний капелюх стає одним з найпопулярніших європейських головних уборів.
  • Солома - стратегічний ресурс України. На тонну зібраного зерна в середньому припадає близько тонни соломи. Щороку українські аграрії, залежно від погодних умов і врожаю, виробляють від 45 до 70 млн т соломи. Як правило, її або заорюють у землю, або спалюють безпосередньо в полі, знищуючи гумус. Тим часом цей залишок сільгоспвиробництва є природним висококалорійним джерелом енергії: під час спалювання однієї тонни соломи виділяється близько 3 МВт теплової енергії, тобто три тонни соломи замінюють 1000 кубометрів природного газу або одну тонну дизельного палива. Основні переваги використання соломи як джерела енергії: висока тепловіддача, екологічно чиста й легко відновлювана енергія, що не потребує великих фінансових витрат, зокрема під час зберігання, великий діапазон застосування. Як побічний продукт виробництва зерна, вона є відносно дешевим видом палива порівняно з традиційними (газом, вугіллям, мазутом). Важливо зазначити, що солома екологічно нейтральна, оскільки не збільшує вмісту парникових газів в атмосфері.

Рогіз, лоза, оберіг, саман, колунка.

Етнічність - цілісна складна система відносин, що поєднує носіїв етнічних рис з їхнім етнічним середовищем.

Лозоплетіння - спосіб з’єднання між собою еластичних матеріалів (стебел або коріння деяких рослин, прутів верби, лика, стрічок берести, соломи тощо); «поєднання води і сонця».

Оберіг - побутовий предмет, характерна риса якого - наявність деякої містичної сили, покликаної захищати людину від небезпек.

Саман - будівельний стіновий матеріал у вигляді невипаленої цегли із суміші соломи, глини та піску.

Солом’яний «павук» - підвісна декоративна конструкція, одне із цікавих винаходів народного соломоплетіння.

  • 1. Назвіть конструкційні матеріали з рослинної сировини.
  • 2. У чому полягає підготовка лози до роботи?
  • 3. У чому різниця між лозою та рогозом?
  • 4. Назвіть сферу використання соломи.