Підручник з Мистецтва. 9 клас. Гайдамака - Нова програма

Екранні види мистецтва. Форми поширення мистецтва

Кінематограф: цілісність зображення і звуку

Пошуки можливостей відображення рухливості й динамічності навколишньої дійсності хвилювали людину з давніх часів. Ще в наскельних зображеннях первісної людини трапляються серії малюнків із відтворенням послідовності певних дій, що відображали етапи руху. Згодом художники постійно прагнули передати динаміку розгортання подій. Отже, ідея відтворення рухомого зображення виникла не на безплідному ґрунті, а була підготовлена всім попереднім розвитком культури.

Геніальна думка про передачу динаміки зображення через послідовну серію картинок або предметів утілювалася поступово. Винайдення в 1839 році французом Луї Дагером фотографії та створення його співвітчизниками Огюстом та Луї Люм’єрами апарата, завдяки якому з’явилась можливість проекції рухомих фотографічних зображень на екран, привели в 1895 році до появи кіно. У Парижі в «Гран кафе» на бульварі Капуцинок 28 грудня 1895 року відбувся перший публічний платний сеанс «Сінематографа братів Люм’єр». Глядачі столиці Франції побачили перший фільм — «Вихід робітників із фабрики». Саме цю подію прийнято вважати датою народження кінематографа.

Цей дивовижний винахід, значення якого співмірне хіба що зі значенням винайдення книгодрукування, дуже швидко почав розповсюджуватися не тільки Європою, а й Америкою і за досить короткий термін досягнув величезних результатів щодо можливостей виразових засобів, здатності впливати на світ і людей.

ФАКТ

В історії збереглися імена десятків винахідників системи відтворення тривалого рухомого зображення, які працювали в різних країнах (найвідоміші з-поміж них англієць Едвард Майбрідж і француз Етьєн-Жюль Марей), але їхні винаходи через фінансові або технічні проблеми здебільшого не було доведено до кінця.

Першою успішною кінематографічною системою були два пристосування: кінетограф («записує рух») — пристрій, що знімає, та кінетоскоп («показує рух») — пристрій, що відтворює. їх винайшли американський учений Томас Едісон та інженер Вільям Діксон. Патент на цей винахід було видано 14 березня 1893 року, а перший комерційний сеанс відбувся 14 квітня 1894-го. З огляду на це Едісона й Діксона можна було б вважати винахідниками кіно, але кінетоскоп було розраховано тільки на індивідуальний перегляд, що, очевидно, не дозволило публіці того часу розгледіти в ньому щось більше, ніж простий атракціон.

Тому винахідниками кінематографа визнано братів Луї та Огюста Люм’єрів, які були знайомі з конструкцією едісонівської техніки і, завдяки тому, що вчений не став патентувати свій винахід у Європі, змогли скористатися деякими його ідеями. їхній апарат «сінематограф» і дав назву кінематографу. Публічні ж сеанси братів Люм’єр просто виявилися найбільш популярними та успішними з комерційної точки зору, тому їх і прийнято вважати «батьками кінематографа».

Розвиток засобів демонстрації кінофільмів

Люм’єрівські сеанси складалися зазвичай з десятка п’ятдесятисекундних стрічок. Переважно показ починався фільмом «Вихід робітників із фабрики», потім показували різні ролики, у яких обов’язково демонстрували рух (наприклад, хвилювання моря, працюючих ковалів, вправи гімнастів, сніданок дитини, звичайні вуличні сценки тощо). Найбільшу популярність мали два ролики, яким Люм’єри, власне, зобов’язані визнанням їх «батьками кіно», — це «Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота» (1896) та «Политий поливальник» (1895). У першому із цих фільмів потяг, що під’їжджав до станції по діагоналі кадру, так швидко й помітно збільшувався, що багато глядачів з переляку зістрибували зі своїх місць — таким сильним був ефект руху ніби з глибини пласкої картинки — ефект, який ніколи раніше не траплявся в жодному із зображальних мистецтв. Саме цей фільм швидко приніс популярність новому видовищу, через що його іноді помилково вважають узагалі першим в історії кіно.

«Политий поливальник» — це був, по суті, перший сюжетний фільм, що мав закінчену оповідальну структуру за всіма канонами класичної драматургії. У ньому є експозиція (людина поливає зі шланга сад), зав’язка (хлопчик за спиною поливальника наступає на шланг), розвиток дії (поливальник у подиві зазирає в наконечник шланга), кульмінація (хлопчисько прибирає ногу зі шланга, і струмінь води б’є в обличчя поливальника) і розв’язка (поливальник б’є хлопця, а той — тікає).

Кінофільм «Политий поливальник» (реж. Луї та Огюст Люм’єри).

Простежте драматургію фільму.

Кадри з фільмів: 1 — «Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота»; 2 — «Политий поливальник» (реж. Луї та Огюст Люм’єри)

Поняття «художній (ігровий) фільм» виникло в 1908 році у Франції завдяки Жоржу Мельєсу, який першим став знімати фільми за сценаріями. Цей час і вважається народженням кіно як самостійного виду мистецтва. Мельєс так захопився новим винаходом, що неподалік Парижа збудував перший кінознімальний павільйон і почав створювати фільми-вистави. Відповідно до всіх театральних законів він творив на сцені дійство, а потім фіксував його на плівку. Поєднуючи в одній особі режисера, постановника, оператора, сценариста, декоратора, актора, Мельєс зняв близько 500 кінострічок, серед яких «Подорож на Місяць», «Неймовірна подорож», «Завоювання полюса».

І якщо у витворах Люм’єрів життя поставало у своїх природних формах, то мельєсівські фільми були «рукотворним», поставленим за законами театру видовищем. Картини Мельєса вирізнялися багатством вигадки, різноманітністю технічних вирішень, розмахом декорацій, але, на відміну від фільмів братів Люм’єр, актори були обмежені сценою і фільми були не багаті на різні плани. Знімаючи досить розгорнуті сюжети із зав’язкою, розвитком сюжету, кульмінацією, він не обмежувався одним монтажним кадром і збирав сюжет із кількох епізодів. Це й привело Мельєса до відкриття одного з провідних засобів кінематографічної виразності — монтажу.

Таким чином, мистецтво кіно зобов’язане своєю появою діяльності братів Люм’єр та Жоржа Мельєса. Їхні імена уособлюють два полюси кінематографічної образності — документальність (фотографічність, правда життя) та театральність (акторська та режисерська майстерність). Уся подальша історія розвитку ігрового кіно репрезентує, по суті, домінування тієї чи тієї художньої моделі.

Кадри (реконструкція) з фільмів: 1 — «Подорож на Місяць»; 2 — «Неймовірна подорож» (реж. Жорж Мельєс)

Довідка

Кіномистецтво можна поділити на такі види:

Художній (ігровий) кінематограф, у якому відтворюються сюжети, які зіграли актори.

Документальний кінематограф, що відтворює події, відзняті в реальному житті. Особливу групу неігрового кінематографа складають освітні й науково-популярні фільми, призначені для популяризації знань.

Мультиплікація (анімація) — «оживлені» графічні або лялькові персонажі.

За тривалістю показу фільми поділяють на повнометражні та короткометражні (15—20 хв).

На початку свого існування через недосконалість технічних можливостей кінофільми були «німими». Але «німота» ранніх картин була тільки технічною, люди в них говорили (це сприймалося через артикуляцію), їхня мова передавалася через написи-титри, шрифт яких відбивав гучність і навіть інтонацію. Для створення виразних екранних образів за відсутності голосу — важливого інструменту актора — виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за допомогою міміки та жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Велику аудиторію збирали кінотеатри, де демонстрували фільми за участю видатних акторів німого кіно Чарлі Чапліна, Макса Ліндера, Віри Холодної.

Зазвичай показ німих кінострічок відбувався під музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер». Під час демонстрації фільмів музикант іноді імпровізував, а частіше — просто виконував фрагменти класичних творів. Музика мала ілюструвати зміст подій, що відбувалися на екрані, — героїчних, комічних, драматичних, ліричних. У деяких випадках покази фільмів супроводжували ансамблі або навіть цілі оркестри.

На дозвіллі перегляньте один з фільмів німого кіно. Зверніть увагу на гру акторів. Які засоби виразності вони застосовували для реалістичності й зрозумілості втілюваного образу? Схарактеризуйте музичний супровід фільму.

Об’єднайтеся в пари (трійки). Поміркуйте над сюжетом, який ви могли б «зіграти» як актори німого кіно. Спробуйте його відтворити. Подумайте, якою за характером музикою було б доцільно озвучити вашу гру.

1 — Макс Ліндер; 2 — Віра Холодна

Виникнення звуку в кіно датується жовтнем 1927 року, коли компанія Warner Bros. («Ворнер Бразерс») продемонструвала в Нью-Йорку перший звуковий художній фільм «Співак джазу» (реж. Алан Кросленд), у якому було поєднано зображення і звук. Безумовно, апарати для запису звуку та відтворення його через гучномовці існували й раніше, але не було способу синхронізувати звук і кінозображення.

Афіша до кінофільму «Співак джазу»

З уведенням звуку кіномистецтво збагатилося живим словом, повсякденними шумами, різними звучаннями. Звук став одним з найважливіших засобів художньої виразності в кіно, несучи на екран власну інформацію.

Одними з перших звукових фільмів, які вважаються справжніми шедеврами кіномистецтва, є «Нові часи» Чарлі Чапліна, «Грона гніву» Джона Форда, «Хліб наш насущний» Кінга Відора, «Волга-Волга» і «Цирк» Григорія Александрова тощо.

Роль музики як важливого художнього засобу у створенні екранного образу — «емоційного підсилювача» зорових вражень — стала досить вагомою. Конкретне призначення музики у фільмі визначалося авторським задумом. Без слів «сповіщаючи» про настрої і почуття героїв, так звана закадрова музика стала не лише емоційним забарвленням фільму та окремих епізодів, а й виразом людських пристрастей, утіленням конфліктів.

У кінофільмах часто використовують пісні, які нерідко стають такими популярними, що продовжують самостійне життя поза екраном.

1 — Кадр із кінофільму «Волга-Волга» (реж. Григорій Александров); 2 — Чарлі Чаплін у кінофільмі «Пожежник» (реж. Чарльз Чаплін)

Назвіть пісні — «візитівки» улюблених кінофільмів. Поміркуйте про їхню роль у фільмі.

Хороша музика — не просто талановита, а влучна саме для цієї картини — наділяє кінотвір надзвичайно потужним впливом на глядача. Особливу — гуманістичну — місію виконує музика в кінофільмі «Титанік» (реж. Джеймс Кемерон) про катастрофу в мореплавстві. У кульмінаційному епізоді, коли всіх пасажирів лайнера, що наразився на айсберг, розколовся навпіл і потопав, охопила паніка, музиканти взяли до рук смички — і залунали прекрасні мелодії високої класики. Спокійна, піднесена камерна музика підтримувала дух приречених на загибель людей, яких пронизували жах і відчай. Музиканти грали до останньої хвилини, доки океан не поглинув їх разом з понад тисячею інших жертв. Лейтмотивом вічного кохання стала пісня із цього фільму у виконанні Селін Діон. Кінострічка «Титанік» увінчана цілою низкою однієї з найпрестижніших нагород у кінематографі — «Оскар».

Кадр із кінофільму «Титанік» (реж. Джеймс Кемерон)

Кінофільм «Титанік». (реж. Джеймс Кемерон, фрагменти).

Поміркуйте, як звукове оформлення впливає на сприйняття фільму.

Селін Діон. My Heart Will Go On (з кінофільму «Титанік»).

Музику до кінофільмів писали багато відомих композиторів, зокрема з-поміж наших співвітчизників — Борис Лятошинський, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Володимир Бистряков та ін.

Багатопланові симфонічні композиції, у яких музика ставала важливим компонентом утілення художнього задуму, притаманні фільмам режисерів, які тісно співпрацювали з композиторами. Зокрема, невід’ємною частиною мистецького синтезу є музика Євгена Станковича до історичного фільму «Роксолана» (реж. Борис Небієрідзе) та твори Володимира Губи й Ігоря Поклада в мультсеріалі «Як козаки...» (реж. Володимир Дахно).

Кадр із кінофільму «Титанік» (реж. Джеймс Кемерон)

1 — Кадр із кінофільму «Весілля в Малинівці» (реж. Андрій Тутишкін); 2 — кадр із мультфільму «Бременські музиканти» (реж. Інесса Ковалевська)

Справжнім «головним героєм» кіноекрана ставала музика в музичних фільмах. Класиці присвячено екранізації опер «Чарівна флейта» Вольфганга Амадея Моцарта (реж. Інгмар Бергман), «Травіата» Джузеппе Верді (реж. Франко Дзеффіреллі), «Кармен» Жоржа Бізе (реж. Франческо Розі). Улюбленими для багатьох глядачів є музичні комедії «Веселі хлоп’ята» (реж. Григорій Александров), «Карнавальна ніч» (реж. Ельдар Рязанов); «За двома зайцями» (реж. Віктор Іванов) та мультфільми, приміром «Бременські музиканти» (реж. Інесса Ковалевська). Сучасну музику популяризують фільми, присвячені джазу, наприклад, «Рег-тайм» (реж. Мілош Форман), а також мюзикли, серед яких найвідоміші «Звуки музики» (реж. Роберт Вайз) і «Моя чарівна леді» (реж. Джордж К’юкор) за «Пігмаліоном» Бернарда Шоу (останні дві стрічки отримали премії «Оскар»).

Про творчість всесвітньовідомих співачок знято кінострічки «Каллас назавжди» і «Повернення Баттерфляй» (реж. Олег Фіалко). В останній зі згаданих картин звучить голос славетної Соломії Крушельницької, що тривалий час лунав з найкращих оперних сцен світу. Саме завдяки її вокальній майстерності було «врятовано» оперу італійського композитора Джакомо Пуччіні, що спочатку зазнала провалу на прем’єрі, а невдовзі, коли головну роль Баттерфляй виконала українська співачка, — мала грандіозний успіх.

Джакомо Пуччіні. Опера «Чіо-Чіо-сан». Арія Чіо-Чіо-сан у виконанні Соломії Крушельницької.

Схарактеризуйте музику арії, пригадайте, що таке арія в оперному спектаклі. У вільний час (за бажання) перегляньте художній фільм Олега Фіалка «Повернення Баттерфляй».

Кадри з кінофільмів: 1 — «За двома зайцями» (реж. Віктор Іванов); 2 — «Веселі хлоп’ята» (реж. Григорій Александров); 3 — С. Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-сан

Від середини XX століття починається виробництво стереофільмів — аналогів сьогоднішнього 3D. З появою стереозвучання, багатоканальних систем звукопередавання (Dolby Stereo, Dolby Digital, Dolby Digital Surround) у кінематографістів з’явився новий засіб художньої виразності щодо звукового рішення фільмів, новий спосіб впливу на аудиторію.

Завдяки технічному облаштуванню кінотеатрів звуковими стереосистемами, появі об’ємного звуку (відтворення багатоканальних фонограм через систему гучномовців, розміщених по колу від слухача) з’явилася можливість «виходу» екранного простору в зал, підсилення глибини занурення глядача в атмосферу фільму, «задіяння» його безпосереднім учасником, а не стороннім спостерігачем події. Адже звук несе величезне емоційне навантаження. Він стимулює уяву, але ще більшою мірою — відчуття. Саме завдяки різноманітному звучанню глядачі під час перегляду фільму гостріше відчувають тривогу і спокій, страх і радість, сум’яття і впевненість, безпеку і небезпеку.

Першу спробу використати просторовий звук і музичний звукозапис у кіно зробив 1940 року Волт Дісней, який зняв анімаційний фільм «Фантазія». Саме тоді звук уперше фізично «оточив» глядача, помістивши його в простір екранної історії.

Кадри з мультфільму «Фантазія» (реж. Джеймс Елгар та ін.)

Мультфільм «Фантазія». Фрагмент (реж. Джеймс Елгар та ін.).

На дозвіллі перегляньте мультфільм у повному обсязі. Схарактеризуйте враження від нього. Які відомі вам твори музичної класики в ньому звучать? До якого музичного жанру ви зарахували б таке поєднання музичних номерів у єдине ціле? Як узгоджено характер музики та анімаційних образів?

Стереозвук відкрив у кіно нові можливості для відтворення дії «поза кадром». Тепер закадровий простір може бути заповнений різними звуками, і це не обов’язково підтримка візуального ряду. Завдяки майстерній роботі звукорежисера можливо відтворити перспективу віддалення звуку, дати чітке спрямування руху об’єкта, визначити, де він перебуває. Наприклад, герой фільму «Володар перснів: Братерство персня» (реж. Пітер Джексон) Хоббіт бігає по сусідніх кімнатах, і глядачі чують тільки звук його переміщення, отримавши на початку епізоду уявлення про те, як розташовані кімнати в будинку. У кадрі ж ми бачимо іншого героя.

Кадр із кінофільму «Володар перснів: Братерство персня» (реж. Пітер Джексон)

Завдяки різноманітним технічним досягненням сучасного кіномистецтва за допомогою звуків можна «розповісти» історію, що виходить за межі екрана. Як-от у фільмі «П’ятий елемент» (реж. Люк Бессон) канал наднизьких частот передає гул космосу, посилюючи ірреальність простору. Від краю до краю залу над глядачами «пролітають» зірки, рухаються небесні тіла — у кадрі та в закадровому звучанні. І саме в силу акустичної відчутності космічного простору візуальні образи у фантастичних історіях такого роду набувають «тілесності», забезпечуючи «ілюзію реальності».

У цьому фільмі у сцені втечі головної героїні Лулу дія розвивається у фантастичному місті майбутнього. Будинки розташовані дуже близько один до одного. Їдучи від переслідувачів, таксі, у якому перебуває дівчина, швидко рухається то вгору, то вниз, робить круті повороти. Кадрів, які відтворюють рух, небагато, і вони переважно середнього й загального планів. Але уява глядача «домальовує» власну картину події. І саме звук розширює простір кінооповіді, «добудовуючи» зображення у свідомості глядача, а зображення провокує людську уяву.

Кадри з кінофільму «П’ятий елемент» (реж. Люк Бессон)

Довідка

Серед професій майстрів творення кінозвучання є саунд-дизайндри, які створюють звуки, яких не існує в природі. Наприклад, ричання гігантського монстра Годзілли або різноманітні магічні звуки у фільмах про Гаррі Поттера тощо. Дизайнер звуку використовує щось максимально схоже за звучанням і починає «ліпити» з нього дещо чарівне за допомогою різних комп’ютерних програм. Безперечно, робота дуже цікава, але вимагає неймовірної фантазії!

Отже, у кіномистецтві звук є повноправним партнером зображення. Професійні режисери ретельно ставляться до того, як під час зйомки фільму буде записано, а потім змонтовано звук. І тому одним з вагомих етапів у створенні фільму є звуковий монтаж. Це, по суті, велика звукова картина, що складається зі звуків-«пазлів» — розмовних і музичних фрагментів, інших звуків: скрипіння, шурхотіння, тупотіння, скрикування тощо. Під час монтажу різних звучань можливі різноманітні накладення, що допомагає не просто формально скріпити, а й пов’язати за змістом різні сцени. Завдяки звуковому монтажу ми можемо почути одночасно схлипування і сміх, танцювальну музику й ридання, створюючи безліч виразних образів.

На жаль, сьогодні часто «хорошим» звуком називають гучний звук. Але висока точність запису пострілів і вибухів, вдало стилізовані голоси інопланетних істот — ще не ознака майстерної режисури звуку. Добре оркестрована й записана музика набуває цінності, коли вона інтегрована в структуру фільму. Шуми, музика тощо мають цінність тільки тоді, коли вони є частиною цілого - фонограми, що розвивається в часі та взаємодіє з іншими компонентами фільму.

Є ТІЛЬКИ МИТЬ

Вірші Леоніда Дербеньова

Переклад Ігоря Федчишина

Музика Олександра Зацепіна

2. Вечный покой сердце вряд ли обрадует,

Вечный покой — для седых пирамид.

А для звезды, что сорвалась и падает,

Есть только миг, ослепительный миг.

3. Пусть тот миг вдаль летит сквозь столетия,

Но не всегда по дороге мне с ним.

Чем дорожу, чем рискую на свете я —

Мигом одним, только мигом одним.

4. Счастье дано повстречать иль беду еще,

Есть только миг, за него и держись.

Есть только миг между прошлым и будущим,

Именно он называется — жизнь.

Есть только миг между прошлым и будущим,

Именно он назьівается — жизнь.

2. З року у рік ми на спокій загадуєм,

Він лиш для тих, хто ніде не спішить,

А для зорі, що палає і падає,

Є тільки мить, обворожлива мить.

3. Вмить промайне все життя наше праведне,

А за гріхи дорікати не смій,

Миті одній ми будуємо пам’ятник,

Миті одній, тільки миті одній.

4. Щастям назвем ми всі миті поблажливо,

Лихо і сум заберем в небуття,

Є тільки мить між минулим і завтрашнім,

Саме вона має назву — життя!

Разом з однокласниками подискутуйте щодо змісту пісні та висловів видатних людей: «Жити — значить творити речі, а не купувати їх» (Аристотель, філософ); «Життя — це не майно, яке слід захищати, а дар, який потрібно розділити з іншими людьми» (Вільям Фолкнер, письменник); «Є тільки два способи прожити своє життя. Перший — так, ніби ніяких чудес не існує, другий — так, ніби все на світі є дивом». (Альберт Ейнштейн, фізик).

Запитання і завдання

1. Що вам відомо про історію народження кінематографа? Які існують види кінематографа?

2. Якою є роль звуку в кінофільмі?

3. Порівняйте звукове оформлення фільмів різних періодів розвитку кіно (наприклад, кінофільму «Веселі хлоп’ята» (реж. Григорій Александров) та одного з ваших улюблених сучасних кінотворів). Зробіть висновки.

4. Пригадайте пісні з кінофільмів (мультфільмів), які вам подобаються. За бажання виконайте їх.

Робота з додатковими джерелами інформації

1. Дослідіть на практиці! (індивідуальна чи колективна робота). Спробуйте попрацювати «а ля брати Люм’єр», «а ля Жорж Мельєс»:

на відеокамеру зніміть кілька репортажів із реального життя, використовуючи зйомку різними планами;

разом з однокласниками зробіть постановку фрагмента літературного твору та зніміть його на відео;

проаналізуйте власні досягнення.

2. Переглядаючи улюблений фільм, проаналізуйте, як його звукове оформлення впливає на вас, як воно сприяє розкриттю ідеї, художніх образів кінотвору.

3. Поцікавтеся творчими професіями, фахівці яких задіяні у звуковому оформленні кінофільму.