Підручник з Мистецтва. 9 клас. Гайдамака - Нова програма

Шановні дев’ятикласники та дев’ятикласниці!

Перед вами книжка, за допомогою якої ви продовжите знайомство з художніми стилями, течіями та напрямами, що народжувалися й розквітали, впливаючи на подальший розвиток творчої художньої діяльності. Ви поринете у світ мистецтва XX та XXI століть: ознайомитеся із творами майстрів модерну та імпресіонізму, розмаїттям течій і напрямів модернізму та постмодернізму. І, звичайно, зануритеся в захопливий світ екранних мистецтв — кінематографа і телебачення, дізнаєтеся про їх різновиди та художню специфіку.

Сприйняття та інтерпретація кращих зразків світового мистецтва допоможуть вам усвідомити його роль у житті, навчитися висловлювати своє ставлення до творів, а відтак мати власну позицію не тільки щодо творів мистецтва, а й стосовно будь-якого художнього явища життя.

Рубрики підручника розширять ваші уявлення про шедеври світового мистецтва, створені в певному художньому стилі чи напрямі («Перлина»), висвітлять досягнення в царині мистецтва («Довідка»), ознайомлять із цікавими фактами («Факт»). Сподіваємося також, що ви отримаєте справжнє емоційне задоволення, співаючи пісні або створюючи художні образи.

І головне, пам’ятайте, що функція мистецтва набагато більша, ніж просто формувати певні знання чи вміння. У мистецтві немає правил і теорем, які треба заучувати, — його потрібно навчитися відчувати й розуміти. Наші з вами завдання — навчитися насолоджуватися творами мистецтва, переживати всі відтінки емоцій і почуттів, утілені в художніх образах, намагатися зрозуміти ідеї й меседжі, що посилають нам сучасні митці у своїх творах. А ще для вас відкривається широке поле для роздумів, ви матимете змогу висловлювати свої міркування, відстоювати їх у дискусіях, давати творам власні художні оцінки, працювати з додатковими джерелами інформації, а також творчо самовиражатися за допомогою тих мистецьких навичок, яких ви набули впродовж навчання.

Тож рушаймо в цікаву, пізнавальну й розвивальну подорож світом мистецтва!

З повагою — авторка

Стилі та напрями мистецтва

Стилі, стилі, стилі...

Протягом усього існування людства його супроводжувало мистецтво. За цей час воно активно розвивалося, набуваючи нових форм і втілюючи нові стилі.

У мистецтві поняттям стиль визначають вагомі етапи та напрями його розвитку. Художній стиль характеризує втілене мовою мистецтва відображення історичного життя суспільства, естетичних поглядів різних суспільних груп певної епохи або творчого напряму.

Кожна епоха створювала власний неповторний стиль у мистецтві, що через поєднання різних виразових художніх засобів і прийомів відбивав та узагальнював типові для цієї епохи теми, ідеї, світогляд людей.

Поняття «стиль» часто використовується в нашому повсякденному житті, як-от: стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо. Про стиль говорять у літературознавстві, лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. Стиль відображає також характерні ознаки національної або етнічної своєрідності, наприклад: східний, слов’янський, скандинавський, іспанський, африканський стилі тощо. Ідеться про національний стиль.

У європейському мистецтві народжувалися, формувалися, розвивалися, а потім змінювали один одного різні мистецькі стилі. Їх поява була зумовлена зрушеннями у світогляді людей, змінами художніх уподобань епохи, що давали поштовх до пошуку якісно нових художніх форм. І кожен стиль, самоцінний та самодостатній, був продуктом свого часу, відбиваючи світосприйняття людей. В історії культури ці стилі здобули назву «великі європейські стилі». Саме з ними ви ознайомлювалися в минулому навчальному році: античним, візантійським, романським, готичним, Ренесансом, бароко, рококо, класицизмом, романтизмом, реалізмом.

Яскраві ознаки стилю виявлялися переважно в одному або кількох видах мистецтва. Наприклад, споруди романського та готичного стилів; живопис і скульптура Ренесансу та бароко, музика класицизму й романтизму, живопис реалізму.

Пригадайте, у яких видах мистецтва найяскравіше виявилися ознаки відомих вам стилів.

Античний стиль безпосередньо пов’язаний з давньогрецькою та давньоримською культурою, античними філософією та міфологією. Він відомий, зокрема, чудовими пам’ятками архітектури та скульптури. Ці неперевершені твори досі викликають у нас захоплення своєю неповторною красою і довершеністю. Для архітектурних споруд Давньої Греції була характерна збалансованість композиції та рівновага їхніх частин. Саме в архітектурі Еллади було вироблено сувору систему, засновану на пропорційному співвідношенні всіх частин будівлі. Склалися три класичних ордери, які продовжують застосовуватися й нині: доричний, іонічний і коринфський. Давньогрецька архітектура була такою гармонійною та цілісною, що згодом пізнішими стилями сприймалася як першоджерело — еталон для наслідування. Давні римляни, як хороші «учні» греків, не тільки повністю перейняли їхню спадщину, але й розвинули її. Колізей, тріумфальні арки, колони, циліндричні склепіння, прекрасні скульптури знатних людей, богів, богинь, рельєфи, дивовижний художній розпис до сьогодні вражають своєю гармонійністю.

Найхарактерніші ознаки візантійського стилю — витонченість, розкіш і вигадливість — яскраво втілилися в культових християнських спорудах, де зовнішня простота поєднувалася з пишнотою декору інтер’єру. Для його оздоблення використовували глазуровану плитку, слонову кістку, золото, срібло, мармур, напівкоштовні камені. У мозаїках з’явилося умовне золоте тло, фігури звелися до плоских зображень. Візантійському мистецтву ми завдячуємо створенням ікони (візантійський іконографічний канон), хрестово-купольних храмів, іконостаса тощо.

У романському стилі основна роль належала архітектурі. Провідними типами будівель були лицарський замок, монастирський ансамбль, храм. Замки завжди будували в місцях, зручних для захисту. Їх зводили на високих пагорбах, схилах річок, обмуровували стіною та обкопували ровом. Оскільки основною метою було дотримання міцності будівель, їхня архітектура не вирізнялася особливою витонченістю і красою. Споруди цього стилю були строгі, позбавлені будь-яких надмірностей у декорі. Замки переважно складалися із широких круглих або чотирикутних веж із зубчастими платформами. Будівлі мали масивні стіни, вузькі вікна. Вхід до них оформлявся врізаним у стіни порталом.

На зміну романському стилю прийшов готичний, споруди якого відрізнялися своїми витягнутими формами — вони ніби линули вгору. Готичне мистецтво було переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою. Особливе місце в ньому посідав собор — найвищий зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису (вітражів). Храми щедро прикрашали рельєфами, статуями, зображеннями фантастичних тварин, рослинним орнаментом тощо. Великого розквіту досягло мистецтво вітража, з’явився вівтарний живопис. Масштабний простір собору, вертикалі його веж і склепінь, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам, багатобарвне сяйво вітражів справляли потужний емоційний вплив на вірян.

Новий стиль — Ренесанс — збагатив мистецтво духом свободи й вірою в людські можливості. Саме в цей час склалося уявлення про гармонію, що панує в природі, і про людину як вінець її творіння. Саме віра в необмежені можливості людини, безмежний дух пізнання спричинили докорінні зміни і у світосприйнятті людей, і в художній творчості. Головними ознаками цього світоглядного перевороту епохи є гуманізм (віра в людину) і секуляризація (звільнення від релігійного впливу) — перехід до світського стану суспільства. На зміну панівним гаслам Середньовіччя щодо швидкоплинності людського життя й вічного життя на «тому світі», уславлення всього, пов’язаного з Богом, в епоху Відродження приходять інші: людина може бути щасливою не лише на небі, після смерті, а й на землі, за життя. Навіть назви філософських праць: середньовічної («Про презирство до світу») і ренесансової («Про гідність людини») — свідчать про те, що людина доби Ренесансу чітко усвідомлювала свою роль, відчувала, що почала жити в інші, Нові часи.

Саме в епоху Відродження створено математично строге вчення про способи передачі простору, що отримало назву система перспективи. Після її відкриття реалістичне зображення навколишньої дійсності стало обов’язковим для європейських художників.

Глибока перспектива, пропорційність, симетрія, гармонійність форм — неодмінні вимоги естетики Ренесансу. А відома теза давньогрецького філософа Протагора «людина є мірою всіх речей» отримує наочне втілення у творах мистецтва Відродження. Митці Ренесансу досягли високої майстерності у втіленні гармонійного образу людини — її фізичної краси та глибини почуттів.

Велич людини віддзеркалювалась як у пластичних, так і в просторових мистецтвах. В архітектурі значення надавалося симетрії, пропорційності, заснованій на принципі «золотого перерізу», геометрії і порядку складових частин. Архітектурним спорудам Ренесансу властиве панування півсфери купола, упорядковане розміщенням колон, арок, ніш тощо. Інтер’єри будівель (стіни і стелі) прикрашали масштабними фресками, що візуально розширювали простір приміщення і в цілому створювали враження торжества людського духу і можливостей.

Найвищого розквіту мистецтво Ренесансу набуло у творчості митців Високого Відродження та Північного Відродження, витвори яких є перлинами золотого фонду європейського мистецтва.

Пригадайте відомих вам митців Відродження. Які жанри живопису сформувалися в цю художню епоху?

Спокійний, урівноважений стиль мистецтва епохи Відродження змінив емоційний, динамічний стиль бароко, що знайшов своє відображення в архітектурі, живописі, музиці й літературі.

Основними рисами бароко є прагнення до величі й пишності, контрастності, просторового розмаху, розкошу, динамічності образів, симетрії і змішування масштабів, поєднання реальності та ілюзії. Яскраве та емоційне мистецтво бароко прагнуло приголомшити глядача, пробудити в ньому піднесені почуття, але все-таки його вищою метою було служіння християнській вірі.

Архітектурі в стилі бароко властиві цілісність, плинність складних криволінійних форм, великі розміри споруд. У фасаді та інтер’єрі будівель зазвичай використовуються скульптури, безліч пристінків, рустовані колони, пілястри. Куполи переважно багатоярусні, складної форми.

В епоху бароко живопис став більш аристократичним, барвистим і динамічним, йому були притаманні незвичайні сюжети. Твори живопису сповнені драматизму та експресії, їм властива виражена гра світла й тіні, кольору та відтінків.

Цей час ознаменувався початком нової на той час епохи в розвитку музичної культури Європи — виникненням опери, поширенням світського мистецтва, появою великого розмаїття нових жанрів, форм, виражальних засобів, серед яких найголовнішими стали краса та виразність мелодії. Важливого значення набули сольний спів, зокрема бельканто, а також утілення в музиці багатства людських почуттів. Цей стиль збагатив музичне мистецтво утвердженням мажорно-мінорної системи, а також нових музичних форм: партити, сюїти, фуги. У музиці бароко вершини свого розвитку досягла поліфонія, а «королем інструментів» став орган.

Пригадайте, як в українському мистецтві виявився стиль бароко. Схарактеризуйте його на прикладі творів мистецтва.

Рококо — вишуканий і витончений стиль початку XVIII століття, що став ніби продовженням бароко, його видозміною. Поява рококо зумовлена змінами у філософії та смаках придворної аристократії (щонайперше французької). Архітектурі цього стилю притаманні невеликі розміри будівель (салони, приміські будиночки, павільйони тощо), камерність і затишність приміщень. Ознакою рококо є вишуканість форм, що досягалася за рахунок невеликих розмірів кімнат із заокругленими кутами або ж овальних у плані, особливого декорування інтер’єрів — вишуканих, витончених, комфортних, з великим декоративним навантаженням (позолочені орнаменти у вигляді переплетень, завитків, опуклих щитів тощо, різьблені панелі, дзеркала, статуетки, вишукані меблі). Музиці рококо також властиві камерність і мініатюрність форми, наявність граційно-грайливих образів, що втілювалися переважно у творчості французьких клавесиністів.

Довідка

Народженню опери ми маємо завдячувати епосі Відродження — у той час італійці, як, власне, і весь світ, виявляли великий інтерес до культури Давніх Риму та Греції. Особливо їх цікавила антична драма — розповіді історій про богів і міфологічних героїв у драматичній формі, — у якій коментатором подій був хор. Перший такий спектакль під музичний супровід — «Дафна» за давньогрецьким міфом про бога Аполлона італійського композитора Якопо Пері — було поставлено у Флоренції в 1597 році. На жаль, до наших днів він не зберігся, однак залишилася інша опера цього композитора — «Еврідіка». Утім, ці твори, хоч їх і вважають родоначальниками оперного жанру, не можна назвати операми в загальновідомому сенсі. Це було скоріше чергування музичних номерів між актами п’єси. Та й власне назви «опера» тоді не існувало. Самі італійці вживали це слово на позначення твору загалом, а поставлені трагедії називали «музичною драмою». Насправді ж це були звичайні постановки з музичними номерами між актами.

Першою ж оперою, що певною мірою відповідає сучасному визначенню, стала трагедія «Орфей» композитора Клаудіо Монтеверді, написана в 1615 році. Оркестр, що супроводжував музично-драматичний твір, налічував до 40 інструментів, які не просто виконували музику між актами, а передавали характери персонажів і сцен.

У часи класицизму німецький композитор Христоф Віллібальд Глюк здійснив оперну реформу, що полягала в підпорядкуванні музики драматичній дії. Усю увагу митець зосередив на виявленні внутрішнього світу героїв. Інструментальні й вокальні засоби було спрямовано на розкриття змісту кожного слова тексту. Знаковою оперою стала «Орфей і Еврідіка».

Вершиною розвитку цього жанру в часи класицизму стала творчість Вольфганга Амадея Моцарта. Митець створив власний інтернаціональний оперний стиль, що відзначався гармонією між сольними й ансамблевими номерами, між вокальним та інструментальним началами.

XIX століття називають класичною епохою історії оперного театру. У цей кульмінаційний період розкрилися всі його ресурси, сягнули повноти розвитку всі компоненти. Розквіту оперний жанр досяг у творчості Джузеппе Верді. Одним із великих реформаторів опери XIX століття був відомий німецький композитор Ріхард Вагнер. Він намагався створити оперу, у якій драма була головною метою, а музика — засобом. Митець вважав, що традиційну оперу має змінити музична драма, у якій слово й музика рівноправні та об’єднані в єдине ціле. Для безперервного розвитку дії майстер пропонував увести вільні діалоги й монологи. Великого значення він надавав виразності вокальної мови, де слово мало значне смислове та емоційне навантаження.

Стиль класицизму (від лат. classicus — «зразковий») утверджував думку про розумність і гармонійність буття, про єдність та порядок у світі. Цей стиль яскраво виявився в архітектурі та музичному мистецтві. На будівлях класицизму позначається вплив розсудливості й математичної розрахованості, статичності та рівноваги. Геометризм підкреслено статичних форм і логічність планування класицисти запозичують в античної ордерної системи, не прагнучи, утім, до прямого копіювання. Стіни трактуються як гладенькі поверхні, що обмежують чіткі, симетрично розташовані об’єми. Архітектурний декор застосовується скупо й так, щоб не закривати загальної структури стін, залишаючись лише своєрідним акомпанементом. Естетика класицизму яскраво виявилася і у французьких регулярних парках з чітким геометричним їх плануванням та живописних творах, у яких утілено порядок, чіткість, гармонію, урівноваженість, піднесено-безпристрасну високу красу. На класицистичних портретах зображено людей сильних характерів і величних учинків, високого суспільного призначення, на їхніх обличчях панує спокій як вираження віри в перемогу розуму. Мова живопису наповнена мірою і порядком, композиційною врівноваженістю, плавним і чітким лінійним ритмом. Ці засоби чудово передають сувору величність ідей і характерів. Колорит будується на гармонії глибоких і сильних тонів. Найвищі зразки класицизму в музичному мистецтві — творчість віденських композиторів-класиків: Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта й Людвига ван Бетховена, — у якій сформувалися великі жанри: симфонія, камерна соната та інструментальний концерт. Інструментальним творам та оперним аріям притаманні чіткість ритму, досконалість і ясність гармонічної мови, стрункість і пропорційність форми.

На зміну впорядкованому класицизму в європейському мистецтві приходить новий художній стиль — романтизм з його гуманістичними ідеалами й особливою увагою до думок, почуттів та емоційних станів людини. Музика, ніби голос серця, здатна передати все розмаїття людської душі, відкрити у звуках найтонші нюанси безмежного світу почуттів, настроїв, задумів. І, можливо, саме тому ідеї романтизму чи не найяскравіше втілилися в музичному мистецтві. Адже саме емоційну виразність, першість почуття над раціональним мисленням романтики мали за найвищу мету. Просвітницькому ідеалу розуму представники цього стилю протиставили культ почуттів. Вони зосередилися на людських переживаннях, що виражали неповторну індивідуальність особистості. Однак протилежність романтизму класицизму відносна, оскільки романтики сприйняли й розвинули досягнення класиків. Але романтики прагнули більшої конкретності музичних ідей, тіснішого зв’язку з образами літератури, інших видів мистецтва. Це привело до появи програмних творів.

Головним досягненням романтичної музики було чуйне, тонке й глибоке вираження внутрішнього світу людини, розмаїтості її душевних переживань. Тому ця музика тяжіє до різнохарактерних мініатюр, активно розвиваються камерні жанри, часто створюються їх цикли або вільні композиції в дусі романтичних поем і фантазій.

Розвиваючись у багатьох країнах, романтизм повсюдно набував яскравої національної своєрідності, обумовленої власними історичними особливостями й національними традиціями. Фортепіано стає не тільки досконалим інструментом для втілення емоційного світу людини, але й творчою лабораторією композитора й виконавця, що вражали своєю майстерністю та віртуозністю у вираженні найглибших інтимних настроїв. Завдяки музично-просвітницьким старанням Роберта Шумана, Фелікса Мендельсона, Ференца Ліста та їхніх послідовників утверджується новий підхід до виконавської інтерпретації, що ґрунтується на відчутті гармонії між художнім змістом твору та його виконанням і певній мірі артистичної свободи, пов’язаної з проявом панівної естетики втілення безпосереднього почуття. Саме в цей час яскраво виявляється індивідуальна творча манера різних митців-виконавців — стиль митця.

Прагнення митців зображати дійсність у формах самої дійсності приводить до появи в мистецтві стилю реалізм. Яскраво він виявився в образотворчому мистецтві, особливо в живописі, де художники прагнули достовірності у відтворенні подій, явищ і предметів. Вони зверталися до історичних подій і персонажів, реально відтворювали образи, характери, обставини дійсності, повсякденного життя - без ідеалізації й прикрашання.

Об’єднайтеся у групи (за видами мистецтва). За допомогою поданих у підручнику ілюстрацій (с. 6—13) розкрийте найхарактерніші риси відомих вам художніх стилів.

1 — Ебенейзер Кроуфорд. Вольфганг Амадей Моцарт і його батько Леопольд займаються музикою; 2 — Ежен Делакруа. Свобода, що веде народ

Про що можуть розповісти ці мистецькі полотна? Поміркуйте над твердженням про те, що мистецтво може бути способом пізнання, виховання, засобом інформації. Для аргументованої відповіді (схвальної чи критичної) наведіть приклади творів різних видів мистецтва.

ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ

Музика і вірші Святослава Вакарчука

Приспів:

Що все буде добре

Для кожного з нас.

Що все буде добре,

Настане наш час.

2. Я бачив, як навколо нас і долі, і вогні

Все далі й далі змінювали світ.

І ми все вище, бо в долині небо не таке,

І далі щось веде мене в похід. Приспів.

3. І ось, коли ми майже там, де холодно і сніг,

І зовсім близько наша самота,

Бажання сильні, як любов, поможуть нам дійти —

І буде вся та наша висота. Приспів.

Поміркуйте над змістом пісні. Подискутуйте на тему «Які пісні слухаю я? Чому вони мені подобаються?».

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Створіть закладку із зображенням творів мистецтва різних стилів (аплікація).

СЛОВНИК

Національний стиль — відображення в мистецьких творах етнонаціональних особливостей певного народу, нації, країни або окремих її регіонів.

Стиль — сукупність спільних ознак, система художніх форм, наділених певною якістю й змістовою виразністю. Ознаки певного стилю можуть проявлятися в різних сферах життя людини.

Стиль митця — індивідуальна творча манера митця, його «творче обличчя».

Запитання і завдання

1. Назвіть відомі вам стилі мистецтва.

2. Порівняйте твори одного виду мистецтва, виконані в різних художніх стилях. Визначте характерні ознаки кожного з обраних стилів.

3. Поміркуйте, чому в процесі історичного розвитку відбувалися зміни стилів у мистецтві.

Робота з додатковими джерелами інформації

Тема кохання героїв давньогрецького міфу Орфея та Еврідіки, як свідчить історія, була знаковою для розвитку оперного жанру. Поцікавтеся творами музично-театральних жанрів на цю тему. Висловте свої враження. Спробуйте здійснити порівняльну характеристику творів.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст