Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

§ 90. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

1. Земельна ділянка. Суб’єкти права власності на землю

Право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Земельний кодекс України

Ст. 79. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться... розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб’єктами права власності на землю є:

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

2. Форми та види права власності на земельну ділянку

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб’єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи. Суб’єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: 1) при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок; 2) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; 3) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; 4) за рішенням суду.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі й посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а в разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки:

  • має право на доходи від використання спільної земельної ділянки;
  • відповідає перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними зі спільною земельною ділянкою;
  • повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах з утримання й зберігання спільної земельної ділянки;
  • у разі продажу одним з учасників належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку має переважне право купівлі частки.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

3. Права та обов’язки власників земельних ділянок

Земельне законодавство закріплює права та обов’язки власників земельних ділянок.

Земельний кодекс України

Ст. 90. Власники земельних ділянок мають право:

  • а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
  • б) самостійно господарювати на землі;
  • в) право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
  • г) використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;
  • ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
  • д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
  • Ст. 91. Власники земельних ділянок зобов’язані:
  • а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
  • б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
  • в) своєчасно сплачувати земельний податок;
  • г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
  • ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
  • д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;
  • е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
  • є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

4. Добросусідство

Добросусідство - це використання земельних ділянок, за яким власники та землекористувачі повинні обирати такі способи цього використання відповідно до цільового призначення, за яким власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Використання земельних ділянок способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати свої земельні ділянки за їх цільовим призначенням, є неприпустимим впливом.

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.

5. Право земельного сервітуту

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними та строковими. Установлення земельного сервітуту не позбавляє власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він установлений.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

Щодо порядку встановлення земельних сервітутів, то його можна встановити договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації.

Дія земельного сервітуту зберігається в разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких установлено земельний сервітут, плату за його встановлення. Також власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих установленням земельного сервітуту.

Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

  • поєднання в одній особі суб’єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого його встановлено, та власника земельної ділянки;
  • відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
  • рішення суду про скасування земельного сервітуту;
  • закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
  • невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
  • порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: • припинення підстав його встановлення; • якщо встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

6. Користування землею

Користування землею (землекористування) - це використання землі у визначеному законом порядку.

Право користування є похідним від права власності на землю. Землекористувач користується ділянкою в обсязі і межах, які надає йому власник землі. Відхилення землекористувача від основного цільового призначення земельної ділянки може стати підставою для припинення його права користування нею. В Україні встановлено декілька видів користування землею.

Суб’єктами права землекористування є:

  • за постійного користування землею - підприємства, установи та організації державної та комунальної власності;
  • за оренди землі - громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні організації, іноземні держави;
  • за концесії - органи державної влади або органи місцевого самоврядування, суб’єкти підприємницької діяльності;
  • за земельного сервітуту - власники та землекористувачі сусідніх земельних ділянок.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без установлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

  • підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
  • громадські організації інвалідів України, їх підприємства, установи та організації;
  • релігійні організації України, статути яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням та організаціям, а також іноземним державам. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів або на земельних ділянках дна водних об’єктів.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше ніж п’ять років та довгостроковою - не більше ніж 50 років.

Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, зокрема продаватися на земельних торгах, а також передаватися в заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

У 95-й та 96-й статтях Земельного кодексу України визначено права та обов’язки землекористувачів. Права та обов’язки землекористувачів багато в чому подібні до прав власників земельних ділянок. Водночас таке важливе повноваження власника, як право розпорядження землею, у землекористувача відсутнє.

Запитання та завдання

Перейдіть за кодом чи посиланням на чинне законодавство http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 і розв’яжіть ситуацію.

Ситуація. Безхатченко А. виїхав до Польщі на постійне проживання, через 5 років він набув громадянства цієї країни. В Україні у Львівській області у нього залишився один гектар землі сільськогосподарського призначення, який він здав в оренду строком на 5 років. Під час короткої поїздки до рідного села сільський голова повідомив Безхатченка А. про те, що той не може бути власником земель сільськогосподарського призначення й тому повинен протягом місяця відчужити земельну ділянку, здану ним в оренду. Безхатченко А. проти цього заперечував.

Вирішіть цей спір.

Запитання для самоперевірки

  • 1. Що таке земельна ділянка?
  • 2. Який правовий режим власності на землю, установлений українським законодавством для іноземців та осіб без громадянства?
  • 3. Які види права власності на землю існують за законодавством України?
  • 4. Що означає право земельного сервітуту? Назвіть його види.
  • 5. Які права та обов’язки землекористувачів закріплені Земельним кодексом України?