Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

§§ 55-56. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

1. Поняття зобов’язання

На основі норм зобов’язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов’язання. Давньоримські юристи визначали зобов’язання як правові окови, через які особа примушується що-небудь виконати згідно із законами римської держави.

Зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У зобов’язанні беруть участь не менше як дві особи, які іменуються його суб’єктами. У визначенні зобов’язання названо два суб’єкти - кредитор і боржник. Це загальне найменування сторін, в окремих видах зобов’язань вони мають спеціальні назви, наприклад замовник та підрядчик, довіритель та повірений. Кредитор виступає як активна сторона зобов’язання, оскільки має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник - це пасивний учасник зобов’язального правовідношення.

Об’єктом зобов’язальних відносин є конкретні блага, заради яких між суб’єктами виникають юридичні зв’язки. Зміст становлять певні права і обов’язки учасників. Цим зобов’язання відрізняється від неюридичних (а саме - політичних, моральних та інших) зобов’язань, що не мають підтримки держави і тому не містять прав і обов’язків.

За своею юридичною природою зобов’язання є абсолютними, оскільки в них певним управомоченим особам протистоїть необмежене коло осіб, які зобов’язані утримуватися від неправомірних посягань на чуже майно і не заважати управомоченим особам здійснювати їх права.

2. Виникнення та припинення зобов’язань

Зобов’язання, як і інші правовідносини, виникають з юридичних фактів, що в зобов’язальному праві мають назву підстав виникнення зобов’язань.

Підстави виникнення зобов’язань - це певні юридичні факти або їх сукупність, за настанням яких правові норми пов’язують виникнення зобов’язальних відносин між кредитором і боржником.

Зобов’язання виникають:

  • з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із правочинів, хоч і не передбачених законом, але які йому не суперечать;
  • у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мистецтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
  • унаслідок завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;
  • унаслідок інших юридичних фактів.

Правовий зв’язок, що існує між суб’єктами зобов’язань, ніколи не може бути довічним. Виникають ситуації, коли права і обов’язки, що пов’язували учасників того чи іншого зобов’язального правовідношення, перестають існувати, і, як наслідок, правовий зв’язок між цими учасниками втрачається. За таких обставин постає питання про припинення зобов’язання, що існувало раніше.

Цивільний кодекс України передбачає досить різноманітні ситуації, коли суб’єктивні права та обов’язки, що складали зміст відповідного зобов’язального правовідношення, припиняють існування.

Найчастіше зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Зобов’язання припиняється за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки та порядок передання відступного встановлюються сторонами.

3. Майново-правові та зобов’язально-правові способи забезпечення зобов’язань

Зобов’язання є правовідносинами, тому вони охороняються засобами примусового характеру. Ці засоби можна поділити на дві групи.

За майново-правовими способами забезпечення зобов’язань інтереси кредитора задовольняються за рахунок наперед виділеного майна, наприклад у випадку застави, притримання, завдатку.

За зобов’язально-правовими способами забезпечення зобов’язань боржнику пред’являють зобов’язальні вимоги, а саме: неустойку, гарантію, поруку.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Гарантія є чинною від дня її видачі і діє протягом строку, на який її видано. За загальним правилом, її не може відкликати гарант, якщо в ній не встановлено інше. Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

  • сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
  • закінчення строку дії гарантії;
  • відмови кредитора від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові;
  • відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, указаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

Запитання для самоперевірки

  • 1. Дайте визначення поняття «зобов’язання».
  • 2. Назвіть підстави виникнення та припинення зобов’язання.
  • 3. Які існують способи забезпечення зобов’язання?
  • 4. Дайте визначення неустойки (поруки, гарантії, завдатку, застави, притримання тощо).