Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

§§ 43-44. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

1. Поняття та зміст права власності. Володіння. Користування. Розпорядження

Центральним інститутом цивільного права є право власності. Право власності юридично закріплює сформовані в суспільстві економічні відносини, належить до природних прав людини й означає те, що ніхто не може його порушувати.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Цивільний кодекс України

Ст. 319.

  • 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
  • 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.
  • 3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
  • 4. Власність зобов’язує.
  • 5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

2. Способи набуття права власності

Підставами набуття права власності вважаються первісні й похідні способи набуття права власності. Первісними вважаються такі, за яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника (наприклад, виробництво речей, відділення плодів, скарб). До похідних належать такі підстави, за яких набуття права власності даної особи засновується на праві попереднього власника (купівля-продаж, обмін, отримання у спадок).

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, визначених у Цивільному кодексі України.

Окремим інститутом цивільного законодавства є інститут набуття права власності за давністю володіння.

Цивільний кодекс України

Ст. 344.

  • 1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (надувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за надувальною давністю з моменту державної реєстрації.
  • 3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за надувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно - через п’ять років з часу спливу позовної давності.
  • 3. Підстави припинення права власності

Підставами припинення права власності, як і підставами його набуття, є певні юридичні факти, визначені законом. Підстави припинення права власності можна поділити на дві групи.

Першу групу становлять підстави, що залежать від волі власника:

  • Відчуження власником свого майна. Йдеться про різноманітні договори, що спрямовані на відчуження майна (купівля-продаж та всі її різновиди, міна, дарування, оренда з викупом тощо).
  • Відмова власника від права власності, що являє собою оголошення власником про відмову або вчинення інших дій, які свідчать про відмову від права власності.

Другу групу становлять підстави, що не залежать від волі власника (див. схему на с. 174).

Проте є і такі підстави припинення права власності, які не належать ні до першої, ні до другої групи підстав припинення права власності (наприклад, знищення майна).

4. Суб’єкти та об’єкти права власності

Цивільний кодекс України

Ст. 317. 1. Суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин. 2. Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом.

Цивільне право визначає таких суб’єктів права власності в Україні, як: Український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин.

Цивільний кодекс України зазначає, що об’єктами права власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, установлених Конституцією України. На цій підставі можна зробити висновок, що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють усі правомочності власника щодо власності народу України.

Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, але об’єкти права власності тут інші - майнові комплекси, підприємства тощо.

Об’єктом права приватної власності може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати приватним особам. Склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежено. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної чи юридичної особи.

5. Речові права на чуже майно

Ще в часи Стародавнього Риму виникла потреба у визначенні прав на чужі речі у зв’язку з тим, що неможливо було задовольнити різні потреби людей лише за допомогою права власності. Право на чужі речі - jura in re aliena - є одним з важливих обмежень права власності. Його сутність полягає в тому, що суб’єкт цього права має змогу користуватися чужою річчю або навіть розпоряджатися нею. У римському праві було визначено такі види прав на чужі речі: сервітут, емфітевзис, суперфіцій, заставне право. Сучасне європейське законодавство засноване на римських положеннях і підходах у сфері речового права.

1 Реквізиція - примусове відчуження майна у власника на підставах, установлених законом, у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності за умови попереднього та повного відшкодування його вартості.

2 Конфіскація - застосування до особи позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, установлених законом.

Крім зазначених вище законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Розглянемо кожен з видів речових прав на чуже майно.

Право володіння чужим майном - складний інститут цивільного права. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його в себе. Це право виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно передав власник, а також на інших підставах, установлених законом.

Право володіння припиняється в разі:

  • відмови володільця від володіння майном;
  • витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
  • знищення майна та інших випадках, установлених законом.

«Добросовісність» або «недобросовісність» володіння може встановити лише суд. Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону або яка є добросовісним володільцем цього майна.

Сервітут (від лат. servitus - рабство речі) - це речове право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах. Сервітути відомі ще із часів римського права. Римське право передбачало два види сервітутів: реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо).

У Цивільному кодексі України визначено види земельного сервітуту. Сервітут може полягати в можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку й трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Більш детально земельний сервітут регламентується в Земельному кодексі України.

Щодо особистих сервітутів слід зазначити, що в Цивільному кодексі України вони обмежені тільки одним видом, який у римському праві визначався як habitation (хабітаціо) - право проживання.

Цивільний кодекс України

Ст. 405. Члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

До окремої групи прав об’єднують такі речові права, як суперфіцій та емфітевзис. Обсяг правомочностей суб’єктів вказаних прав є настільки великим, що практично збігається з повноваженнями власника. Проте на відміну від права власності суб’єкти емфітевзису та суперфіцію не можуть вільно здійснювати користування та розпорядження майном. Вони обмежені в цьому законом та договором.

Емфітевзис - це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Воно виникає на підставі договору між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Емфітевзис може бути встановлено як на визначений, так і на невизначений строк. У разі, якщо емфітевзис укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від нього, попередивши про це другу сторону не менш як за рік до такої відмови.

Суперфіцій - це право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Власник земельної ділянки може надати її в користування для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Власник такої будівлі має право користуватися цією земельною ділянкою. Це право користування має такі характерні ознаки: воно є довгостроковим, відчужуваним і таким, що успадковується.

Запитання та завдання

Перейдіть за кодом чи посиланням на чинне законодавство http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1839 і розв’яжіть ситуацію.

Ситуація. Фермер Голота В. уранці 1 вересня 2018 р., коли виводив випасати козу на лісову галявину поблизу села, побачив пораненого коня, який стояв на тій самій галявині. Голота В. прив’язав коня до дерева та пішов до сільської ради заявити про знайдення худоби. Сільський голова зателефонував до поліції та попросив фермера залишити коня в себе доти, доки не з’ясують, кому він належить. Увечері Голота В. відвів коня до ветеринарного лікаря. Протягом деякого часу фермер доглядав коня і дуже звик до тварини.

2 лютого 2019 р. у селі з’явився чоловік, який шукав коня. Його повідомили, що тварину знайшов Голота В. Чоловік став вимагати повернути коня та погрожував звернутися до суду.

1. Протягом якого строку особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана повідомити про це власника? 2. Якщо власник невідомий, протягом якого строку особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов’язана заявити про це до поліції або органів місцевого самоврядування? 3. Хто із чоловіків виграє справу в суді? 4. У який строк Голота В. міг набути право власності на бездоглядну домашню тварину?

Запитання для самоперевірки

  • 1. Які правомочності є змістом права власності?
  • 2. Які способи набуття права власності зазначено в цивільному праві України?
  • 3. Які підстави припинення права власності існують?
  • 4. Назвіть суб’єктів права власності за Цивільним кодексом України.
  • 5. Що є об’єктом права власності?
  • 6. Які речові права на чуже майно передбачено цивільним законодавством?