Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

§ 42. ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

1. Підстави виникнення представництва. Представник. Особа, яку представляють

Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.

Зазначений перелік підстав представництва не є вичерпним, оскільки інші підстави, на яких може ґрунтуватися представництво, можуть встановлювати акти цивільного законодавства. Прикладом останніх може бути представництво за довіреністю або представництво за передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, що обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером.

Широке розповсюдження представництва спричинено низкою факторів, які можуть мати як юридичний, так і фактичний характер. До перших належить відсутність у фізичної особи повного обсягу цивільної дієздатності, а до других - хвороба, перебування у відрядженні, відпустці, відсутність необхідних юридичних знань, особиста зайнятість та інші.

Сутність представництва полягає у вчиненні представником певних юридичних дій, до яких належить вчинення правочинів. Згідно із цим не є представництвом вчинення особою фактичних дій, які безпосередньо не ведуть до настання юридичних наслідків (наприклад, підбір будинку для покупця).

Учасниками правовідносин представництва є три суб’єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа, з якою в особи, яку представляють, унаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права та обов’язки. Особою, яку представляють, може бути будь-яка юридична або фізична особа (навіть недієздатна або з обмеженою дієздатністю).

Представником може бути як фізична, так і юридична особа. Фізична особа може бути представником, якщо вона має повну цивільну дієздатність. Не може бути представником фізична особа, над якою встановлено опіку, піклування. Юридичні особи мають право виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх правосуб’єктності. Наприклад, представником при вчиненні правочинів з купівлі-продажу нерухомості не може бути банк або торговець цінними паперами, оскільки закон не дозволяє їм займатися представницькою діяльністю в цій сфері.

Представницька діяльність може бути для представника основним видом діяльності (наприклад, для страхового агента) або додатковим (наприклад, для органів опіки та піклування). Здійснення представництва з окремих видів діяльності, які вимагають наявності відповідних дозволів (ліцензій), можливе лише після одержання такого дозволу.

Третьою особою, з якою представник від імені особи, яку він представляє, вчиняє правочин, може бути будь-який учасник цивільних відносин, який має потрібну для вчинення правочину правосуб’єктність.

2. Види представництва

Залежно від наявності волевиявлення особи, яку представляють, на здійснення представництва та підстав виникнення представництва, представництво поділяється на добровільне та обов’язкове.

Добровільним є представництво, за якого дієздатна особа, яка сама здатна вчиняти правочини, використовує для їх вчинення на власний розсуд представника, надаючи йому відповідні повноваження.

Добровільне представництво може здійснюватися, наприклад, на підставі договору або довіреності, за якими представник має право вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє. Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво. Згідно із законом комерційним представником є особа (фізична або юридична), яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво ґрунтується на договорі, наприклад договорі доручення або агентському договорі.

Обов’язкове представництво, на відміну від добровільного, вирізняється тим, що воно існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють, а обсяг повноважень представника та їх зміст визначається законом.

До обов’язкового представництва належить, наприклад, представництво за законом. До цього виду представництва належать представництво об’єднаннями громадян законних інтересів своїх членів у державних і громадських органах, представництво профспілками трудових, соціально-економічних прав членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями тощо.

3. Повноваження представника

Для здійснення представництва представникові потрібні відповідні повноваження. Наявність повноважень є необхідною умовою для здійснення будь-якого представництва.

Повноваження - це суб’єктивне право представника вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, якому не протистоїть конкретний обов’язок будь-якої особи.

Отже, для вчинення правочину від імені іншої особи представник повинен мати відповідні повноваження, оскільки правочин, вчинений від імені іншої особи особою, яка не уповноважена на це або з перевищенням повноважень, буде чинним лише в разі його подальшого схвалення цією особою.

Цивільний кодекс України

Ст. 238. Правочини, які може вчиняти представник.

  • 1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
  • 2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
  • 3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Прикладами правочинів, які за своїм змістом можуть бути вчинені лише особисто тією особою, яку представляє представник, можуть бути заповіт, довіреність тощо.

4. Види та форма довіреностей. Нотаріальне посвідчення

Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Довіреність є підставою представництва, яка ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють. Вона також може ґрунтуватися на договорі, наприклад довіреність, видана на підставі договору доручення, транспортного експедирування, або акті юридичної особи.

За своєю правовою природою видача довіреності є одностороннім правочином. Вчинення цього правочину здійснюється вольовими діями однієї сторони, а саме довірителем. На довіреність як на цивільний правочин розповсюджуються загальні вимоги щодо чинності цивільних правочинів.

Нотаріально посвідчена довіреність на право користування та (або) розпорядження майном, зокрема транспортними засобами, та її припинення підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідчених в нотаріальному порядку.

За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяють на:

  • разові, які видаються на вчинення одного правочину, наприклад на продаж будинку або отримання заробітної плати;
  • спеціальні, які видаються на вчинення багатьох однорідних правочинів, наприклад на укладення договорів керівнику філії або представництва юридичної особи; отримання заробітної плати, пенсії протягом визначеного строку;
  • загальні, які видаються на визначений термін на здійснення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на вчинення учасником простого товариства правочинів з третіми особами від імені всіх учасників.

Довіреність завжди оформлюється у письмовій формі. Форма довіреності повинна відповідати формі, у якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції прирівнюється до нотаріально завірених, якщо вона посвідчена посадовою особою організації, у якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання.

Недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення довіреності має наслідком її нікчемність.

Законом визначено перелік довіреностей, які хоча і не є нотаріально посвідченими, але згідно із законом прирівнюються до них:

  • довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні у госпіталі або іншому військово-лікувальному закладі, що можуть бути посвідчені начальником цього закладу, його заступником, старшим або черговим лікарем;
  • довіреності військовослужбовців, у пунктах дислокації яких немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреності робітників, службовців, членів їхніх сімей, що можуть бути посвідчені командиром частини або установи;
  • довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, що можуть бути посвідчені начальником місця позбавлення волі;
  • довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном.

5. Підстави припинення довіреності

Представництво за довіреністю припиняється внаслідок низки юридичних фактів, визначених ЦКУ:

  • закінчення строку довіреності;
  • скасування довіреності особою, яка її видала;
  • відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
  • припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
  • припинення юридичної особи, якій видано довіреність;
  • смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;
  • смерті особи, якій видано довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З метою забезпечення неможливості використання довіреності, яка втратила чинність, закон зобов’язує представника в разі припинення представництва за довіреністю негайно повернути довіреність особі, яку представляють.

Ще однією підставою припинення довіреності є її скасування. Особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати її або передоручити. Скасування довіреності особою, яку представляють, є одностороннім правочином, який може бути вчинений з будь-яких причин та в будь-який час. Винятком із цього правила є безвідкличні довіреності, право на видачу яких встановлюється законом. Відмова від цього права особи, яку представляють за довіреністю, згідно із законом є нікчемною.

Запитання та завдання

Перейдіть за кодом чи посиланням на чинне законодавство http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1341#n1341 та опрацюйте ст. 244-250 Цивільного кодексу України. Змоделюйте в малих групах процедуру складання довіреності.

Запитання для самоперевірки

  • 1. Назвіть підстави виникнення представництва.
  • 2. Хто такий представник?
  • 3. Які види представництва існують у цивільному праві?
  • 4. Як називається суб’єктивне право представника вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє?
  • 5. Які вимоги висуває законодавство до форми довіреності?
  • 6. Перерахуйте підстави припинення довіреності.