Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

§§ 28-29. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ОКРЕМІ ВИДИ ЗЛОЧИНІВ

1. Злочини проти основ національної безпеки України

Злочини проти основ національної безпеки України є найнебезпечнішим посяганням на суспільні відносини. Родовим об’єктом злочинів цього виду є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності. Тобто це суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

З об'єктивної сторони ці злочини вчиняються шляхом активної поведінки - дії. Більшість з них - це злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від завдання фактичної шкоди основам національної безпеки України (шпигунство, державна зрада). Деякі злочини мають усічений склад - момент їх закінчення переноситься на такі дії, що становлять попередні стадії вчинення злочину, тобто готування злочину чи замах. Так, наприклад, до них належать змова про вчинення злочину (готування), посягання на життя державного чи громадського діяча (з моменту замаху на вбивство).

Висока небезпека цих злочинів виражається в їх суб’єктивних ознаках: усі вони здійснюються умисно і, як правило, з прямим умислом, тобто особа бажає завдати шкоди основам національної безпеки України. Особливою є й мета - завдати шкоди цьому об’єкту, тобто змінити чи повалити конституційний лад, захопити державну владу, завдати шкоди суверенітету, обороноздатності країни, змінити її територію та ін.

Злочини проти основ національної безпеки України - це передбачені кримінальним законом умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на її конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність.

До таких злочинів належать:

  • дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
  • посягання на територіальну цілісність і недоторканність України;
  • державна зрада;
  • посягання на життя державного чи громадського діяча;
  • диверсія та шпигунство.

2. Злочини проти життя та здоров’я особи

Кримінальний кодекс України, реалізуючи положення Загальної декларації прав людини (ст. 3) та вимоги Конституції України, якими встановлено, що життя людини є найвищою цінністю й кожна людина має невід’ємне право на життя, закріплює норми, які вказують, що ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них належать:

  • різні види умисних убивств (ст. 115-118);
  • убивство через необережність (ст. 119);
  • доведення до самогубства (ст. 120);
  • погроза вбивством (ст. 129);

Об’єктом убивства є життя людини. З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснено шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення життя може застосовуватися як фізичний (отруєння, удар холодною зброєю, постріл тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що спричинила смерть, підбурювання до самогубства тощо) вплив. Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку - смерті людини.

Із суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість).

Суб’єкт убивства - це будь-яка осудна особа, яка досягла 14 років, за умисне вбивство, і 16 років - за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

Не меншу суспільну небезпеку становлять злочини проти здоров’я.

До злочинів проти життя й здоров’я особи належать зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби; неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; зараження венеричною хворобою; незаконне проведення аборту; залишення в небезпеці; незаконна лікувальна діяльність тощо.

3. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Важливе місце в кримінальному законодавстві України відведено захисту природних і невідчужуваних прав особи. Третій розділ Особливої частини Кримінального кодексу містить норми, що передбачають кримінальну відповідальність за порушення вказаних прав.

Об’єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю та гідність особи. З об’єктивної сторони вказані злочини можуть бути вчинені шляхом активної поведінки - дії. Для деяких з них обов’язковою ознакою вчинення злочину є спосіб (використання обману, шантажу чи уразливого стану) або місце (психіатричний заклад).

Із суб’єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Обов’язковою ознакою певних злочинів є мотив (корисливий чи інший) і мета (отримання прибутку).

За загальним правилом суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи є фізична особа, осудна, яка досягла на час скоєння злочину 16-річного віку. Винятком є лише захоплення заручників, відповідальність за вчинення якого настає із 14 років.

При вчиненні злочину, пов’язаного з незаконним поміщенням в психіатричний заклад завідомо здорової особи, закон виділяє спеціальних суб’єктів (може бути лише лікар-психіатр).

Ураховуючи специфіку безпосередніх об’єктів, розрізняють такі групи злочинів проти волі, честі та гідності особи:

  • незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини та незаконне поміщення до психіатричного закладу;
  • торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини та експлуатація дітей.

4. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Закріплені в Конституції України виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини і громадянина гарантуються та захищаються кримінальним законодавством від злочинних посягань.

Об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Залежно від їх безпосереднього об’єкта, усі злочини можна розподілити на види:

1. Злочини проти виборчих прав громадян:

  • перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі та роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіціального спостерігача;
  • фальсифікація виборчих документів, документів референдуму, підсумків голосування;
  • незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму;
  • порушення таємниці голосування;
  • порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії та ін.

Об’єктом указаних злочинів є виборчі права громадян України. Об’єктивна сторона злочинів проти виборчих прав складає діяння у формі дії або бездіяльності, яку направлено на перешкоджання громадянину України реалізувати своє виборче право.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою перешкоджання громадянину здійснювати своє виборче право, гарантоване Конституцією України. Суб’єктом злочину є осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку. При вчиненні таких злочинів закон виділяє спеціальний суб’єкт, яким може бути лише член виборчої комісії або інша посадова особа.

2. Злочини проти трудових прав громадян:

  • перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій;
  • перешкоджання законній професійній діяльності журналістів;
  • грубе порушення законодавства про працю;
  • примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку;
  • невиплата заробітної плати, стипендії чи інших установлених законом виплат.

3. Злочини проти сім’ї:

  • ухилення від сплати аліментів на утримання дітей;
  • ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків;
  • злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіку чи піклування; зловживання опікунськими правами;
  • розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) та ін.

Об’єктами злочинів є аліментні права дітей, а також їхнє право на утримання з боку батьків; аліментні права батьків, а також їхнє право на утримання з боку дітей; права дітей і підопічних осіб на догляд і утримання з боку батьків, опікунів та піклувальників; право громадян на таємницю усиновлення (удочеріння) та ін.

Об’єктивну сторону цих злочинів виражено у вчиненні одного з таких діянь:

  • злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини, або злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх чи непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні, або злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків;
  • злісному невиконанні батьками, опікунами та піклувальниками своїх обов’язків з виховання дітей, підопічних та ін.

Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується як прямим умислом, так і необережністю.

Суб’єктами вказаних злочинів є батьки, а також особи, прирівняні до них; повнолітні особи - діти батьків; опікуни, піклувальники та ін.

5. Злочини проти власності

Злочини проти власності є наймасовішими. До них належать суспільно небезпечні діяння, які порушують право володіння, користування та розпорядження власника майна, або іншим чином нанесення (чи загроза нанесення) власнику майнової шкоди.

Охороняти власність кримінально-правовими засобами необхідно через те, що власність є такою соціальною цінністю, яка забезпечує стабільність всієї економічної системи.

Об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, а також основа економічної системи держави. Конституція України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх права державою. Тому кримінальне законодавство рівною мірою охороняє права всіх суб’єктів власності.

Особливе значення для злочинів проти власності має їх предмет - це приватне, комунальне та державне майно. Предметом злочинів проти власності можуть бути також цінні папери, гроші, документи, які є еквівалентом вартості.

Не належать до предметів злочинів проти власності предмети, що перебувають у природному стані: ліс на корені, риби та інші тварини у природних водоймах, звірі в лісах, степах тощо. їх незаконне пошкодження, вилов, знищення належать до злочинів проти довкілля, але одночасно вони стають предметом злочинів проти власності, якщо їх вилучили з природного середовища за допомогою праці людини або вирощують люди у спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Також не є предметом злочинів проти власності вибухові речовини, вогнепальна зброя, військове майно, наркотичні засоби, психотропні речовини тощо, які внаслідок своїх небезпечних властивостей належать до предметів злочинів проти громадської безпеки, здоров’я населення. Це саме стосується й предмета злочинів проти власності об’єкта інтелектуальної та промислової власності.

Специфіку злочинів проти власності визначають загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

З об’єктивної сторони переважна більшість з них є злочинами з матеріальним складом: їх обов’язковою ознакою є спричинення суспільно небезпечних наслідків у вигляді майнової шкоди. У зв’язку із цим закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Разом з тим для закінчення таких злочинів, як розбій, вимагання, погроза знищенням майна, не потрібно фактичного настання шкоди (це так званий усічений склад злочину).

Із суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризується прямим умислом, проте в ст. 194 Кримінального кодексу У країни (умисне знищення або пошкодження майна) суб’єктивна сторона може бути виражена у формі як прямого, так і непрямого умислу, а в ст. 196 (необережне знищення чи пошкодження майна) та ст. 197 (порушення обов’язків щодо охорони майна) - у будь-якій формі вини (як умислу, так і необережності).

Спосіб заволодіння чужим майном впливає на ступінь суспільної небезпеки діяння, тому встановлення форми розкрадання є обов’язковою умовою правильної кваліфікації злочину. Залежно від способу посягання на чуже майно кримінальне законодавство розрізняє такі форми розкрадання:

Загальними ознаками, що об’єднують різні злочини цієї групи, є:

  • незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;
  • корисливі мотиви та мета - прагнення, спонукання до незаконного забезпечення за рахунок чужого майна.

6. Злочини проти громадської безпеки

У Конституції України безпеку людини визначено однією з найвищих соціальних цінностей.

Об’єктом злочинів проти громадської безпеки є громадська безпека - стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищеної небезпеки. Обов’язковою ознакою більшості злочинів проти громадської безпеки є смертоносні предмети - вибухові речовини та пристрої, боєприпаси, зброя, радіоактивні матеріали та інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.

Об’єктивна сторона цих злочинів полягає у суспільно небезпечному, протиправному діянні, що порушує громадську безпеку та створює загальну небезпеку загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіює такі наслідки.

Більшість злочинів проти громадської безпеки належать до злочинів з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії, а злочини з матеріальним складом (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів; порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами; порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки) вчиняються шляхом як дії, так і бездіяльності.

Суб’єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки з формальним складом - прямий умисел, а злочинів з матеріальним складом - необережність. В останніх можлива змішана форма вини, що передбачає умисел щодо діяння (наприклад, порушення певних правил безпеки) і необережність щодо наслідків.

Суб’єктом злочинів проти громадської безпеки є осудна особа, яка досягла 16 років, а в деяких злочинах - 14 років.

Усі злочини проти громадської безпеки можна поділити на три групи:

  • створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об’єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов’язані з ними;
  • незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами;
  • порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку.

7. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Головною ознакою, за якою злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту об’єднано в одну групу, є їх єдиний об’єкт - відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів механічного транспорту.

Безпосередні об’єкти окремих злочинів залежать, по-перше, від видів транспорту, на яких можуть бути скоєні ці злочини, по-друге, від характеру об’єктивної сторони і кваліфікуючих обставин. Крім того, деякі злочини можуть вчинятися із застосуванням насильства або погроз, у зв’язку із чим може бути виділено додатковий безпосередній об’єкт - життя й здоров’я особи.

Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв’язку, сигналізації, автоматизації, які забезпечують безпеку руху транспортних засобів.

Об’єктивну сторону становлять порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту або неякісний ремонт транспортних засобів, залізничних шляхів, засобів сигналізації та зв’язку, залізничного, водного та повітряного транспортних засобів тощо; угон або захоплення залізничного рухомого складу, морського чи повітряного судна; блокування транспортних комунікацій та ін.

Обов’язковою ознакою злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту є наслідки: загибель однієї або кількох осіб; тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження; велика матеріальна шкода, інші тяжкі наслідки. Специфічними є створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

Суб’єктивна сторона транспортних злочинів визначається залежно від складності її об’єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчиняються з прямим умислом. Злочини з матеріальним складом потребують установлення психічного ставлення особи до діяння та його наслідків.

Суб’єктом транспортних злочинів є осудна особа, яка досягла 16 років. Лише за пошкодження шляхів сполучення й транспортних засобів; за угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, а також незаконне оволодіння транспортним засобом відповідальність настає із 14 років. Деякі транспортні злочини може здійснювати лише працівник транспорту, тобто спеціальний суб’єкт.

8. Злочини проти громадського порядку та моральності

Злочини проти громадського порядку та моральності ставлять під загрозу основи життя суспільства.

Громадський порядок - це система відносин, що складаються у громадських місцях у процесі спілкування людей, має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці та відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.

Суспільна мораль - це система статичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість, що визначають умови нормального громадського життя людей.

Злочини проти суспільної моральності: наруга над могилою; знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці; жорстоке поводження з тваринами; увезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості; створення або утримання місць розпусти та звідництво; сутенерство; утягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та ін.

9. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Особливістю злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є їх зв’язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визначаються злочинами. Основними джерелами норм є: статути Нюрнберзького (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, а також численні конвенції та резолюції ООН, Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.).

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є мир між народами; безпека людства та міжнародний правопорядок. Виходячи з безпосередніх об’єктів, указані злочини можна розподілити на три групи.

Об’єктивну сторону становлять публічні заклики до агресивної війни або розв’язування воєнного конфлікту, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій, розповсюдження таких матеріалів; планування, підготовка або розв’язання агресивної війни чи воєнного конфлікту; жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, розграбовування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів і звичаїв війни; застосування зброї масового знищення; виробництво, придбання, зберігання, збут зброї масового знищення; екоцид; геноцид; убивство або замах на вбивство представника іноземної держави, викрадення таких осіб чи позбавлення їх волі та інші злочини. Більшість цих злочинів вважається закінченими в момент вчинення суспільно небезпечних дій.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Суб’єктами вказаних злочинів є осудні фізичні особи, яким на день вчинення злочину виповнилося 16 років, і лише за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) відповідальність настає із 14 років.

Запитання та завдання

Розв’яжіть ситуації, користуючись кодом чи посиланням на статті Кримінального кодексу України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n605.

Ситуація 1. Злодійкуватий С. вирішив вчинити квартирну крадіжку. Він заздалегідь обрав квартиру, господарі якої поїхали на дачу у вихідні, і хотів проникнути до неї вночі через кватирку. Для цього він попросив допомоги у свого 12-річного брата, пообіцявши йому 200 грн. Брат погодився. У результаті з квартири було викрадено 50 тисяч грн.

Чи мала місце співучасть? Кваліфікуйте дії обох. Відповідь обґрунтуйте.

Ситуація 2. Зловренко О. і Пацюшинський А., маючи намір переїхати на проживання до іншої країни, почали збирати різні відомості для використання їх на шкоду інтересам України.

Кваліфікуйте дії Зловренка О. і Пацюшинського А. До якої групи злочинів можна віднести їхнє діяння?

Ситуація 3. Стрельченко В., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, захотів розважитися і налякати трьох рибалок, своїх знайомих, які ловили рибу на протилежному березі ставка, зробив у їхній бік декілька пострілів з малокаліберної гвинтівки. Одним з пострілів було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень одному з рибалок.

Кваліфікуйте дії Стрельченка В. Визначте склад правопорушення.

Запитання для самоперевірки

  • 1. Чому посягання на суверенітет, національну безпеку України та життя людини є одними з найтяжчих і найнебезпечніших злочинів?
  • 2. Порівняйте поняття «крадіжка», «грабіж», «розбій».
  • 3. Для кожної групи злочинів проти власності наведіть по два конкретних приклади, використовуючи повідомлення ЗМІ.
  • 4. Порівняйте поняття «державна зрада» і «шпигунство».
  • 5. Для кожного з видів злочинів проти виборчих, трудових та інших прав і свобод людини і громадянина визначте об’єктивну та суб’єктивну сторону. Заповніть таблицю.

Вид злочину

Об’єктивна сторона

Суб’єктивна сторона