Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

§§ 24-25. КРИМІНАЛЬНЕ ПОКАРАННЯ

1. Поняття кримінального покарання

Кримінальну відповідальність розуміють як обов’язок особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, зазнати передбачені кримінальним законом за вироком суду заходи державного примусу.

Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Можна виокремити такі ознаки кримінального покарання:

  • має публічний характер. Призначається від імені держави. Вирок, що набрав законної сили, обов’язковий для всіх державних і громадських інстанцій;
  • передбачене лише кримінальним законодавством і застосовується до особи, яка вчинила злочин;
  • призначається та застосовується лише за вироком суду;
  • є карою для винного за вчинений злочин. Проявляється в позбавленнях і обмеженнях фізичного, морального та матеріального характеру, які зазнає особа при застосуванні й відбутті покарання;
  • має особистий характер;
  • тягне за собою судимість;
  • зумовлене правовою оцінкою вчиненого злочину та особою злочинця.

2. Мета покарання

Призначуване особі, визнаній за вироком суду винною у вчиненні злочину, покарання має забезпечити досягнення мети, яка стоїть перед покаранням.

Метою покарання в кримінальному праві вважаються ті кінцеві фактичні результати, яких намагається досягти держава, установлюючи кримінальну відповідальність, засуджуючи винуватого в здійсненні злочину до покарання та застосовуючи цей захід.

Закон передбачає, що покарання не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності. Засобами виправлення засудженого є режим відбуття покарання; праця; виховна робота; навчання.

3. Види кримінальних покарань згідно з Кримінальним кодексом України (основні, додаткові, змішані покарання)

У Кримінальному кодексі України закріплено вичерпний і обов’язковий для судів перелік видів покарань, розміщених у певному порядку - залежно від ступеня їх тяжкості (від менш тяжких видів до більш тяжких), який називається системою покарань.

За порядком (способом) призначення всі покарання підрозділяють на три групи:

  • основні - це покарання, які призначаються у вироку лише як самостійні заходи впливу та ні за яких умов не можуть приєднуватися до інших покарань. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання;
  • додаткові - це покарання, які призначаються лише шляхом їх приєднання до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Особливість їх полягає у тому, що за один злочин суд має право призначити як одне додаткове покарання, так і декілька додаткових покарань одночасно;
  • змішані - це покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Громадські роботи - це виконання засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Це покарання встановлюється на строк від 60 до 240 годин і триває не більше як чотири години на день.

Виправні роботи - це примусове залучення засудженої особи до праці на строк, визначений вироком суду, з відрахуванням у дохід держави відповідного відсотка від заробітку. Призначається судом на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. У дохід держави відраховується від 10 до 20 % від суми заробітку.

Службові обмеження для військовослужбовців - це позбавлення можливості на строк, указаний вироком суду, підвищення за посадою, у військовому званні, з обов’язковим утриманням у дохід держави відповідного відсотка (від 10 до 20 %) грошового забезпечення, одержаного засудженим.

Арешт - це тримання засудженого в умовах ізоляції від суспільства на строк від одного до шести місяців. Це покарання застосовується до осіб, які досягли 16 років, і не може застосовуватися до вагітних жінок і до жінок, які мають дітей віком до семи років.

Обмеження волі - це тримання особи, яка досягла 18 років, у кримінально-виховних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців - це примусове направлення на встановлений вироком суду строк до особливої військової частини - дисциплінарного батальйону, призначеного для відбування покарання військовослужбовцем на строк від шести місяців до двох років.

Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи на строк від одного до 25 років.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Суд, ухваливши рішення, ставить до відома відповідні компетентні органи, які на підставі цього рішення вживають заходів з анулювання прав, пільг і привілеїв, пов’язаних з наявністю в засудженого звання, чину та нагород.

Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого, за вчинення тяжкого або особливо тяжкого корисливого злочину.

Штраф - це грошове стягнення, яке накладається судом у випадках і в межах, установлених чинним законодавством. Розмір штрафу визначається залежно від тяжкості вчиненого злочину в межах від ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає у встановленні судом заборони засудженому протягом певного строку (від двох до п’яти років як основне і від одного до трьох років як додаткове покарання) бути на державній службі або обіймати певну посаду в органах місцевого самоврядування та вести професійну діяльність.

4. Порядок призначення покарання судом

Призначення покарання є виключно компетенцією суду. Призначення покарання полягає в обґрунтуванні судом обвинувального вироку та конкретизації міри покарання до особи, яку визнано винною у вчиненні злочину.

Обране судом покарання повинне відображати дійсний ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, оптимальний шлях виправлення винного. Загальними засобами призначення покарання є визначені законом певні правила.

Для того щоб покарання було дієвим засобом у боротьбі зі злочинністю та зміцненні правопорядку, справедливим, сприяло виправленню засуджених і запобігало вчиненню нових злочинів, процедура призначення має відповідати певним принципам.

Принципи призначення покарання у кримінальному праві - це вихідні найбільш важливі правові положення, які визначаються єдністю кримінального і кримінально-процесуального законодавства із застосування покарання до осіб, винних у вчиненні злочину. До принципів призначення покарання належать: законність; ґрунтовність; гуманність; індивідуальність та справедливість покарання.

5. Обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання

Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, - це встановлені судом за конкретною справою об’єктивні та суб’єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину та не впливають на його кваліфікацію, проте знижують чи підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим впливають на пом’якшення чи посилення покарання.

Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, мають велике значення під час його призначення. Зокрема, урахування обставин, які пом’якшують покарання, дає суду право призначити основне чи додаткове покарання ближчим до мінімуму санкції або в мінімальних межах, обрати найменш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією, не призначати додаткового покарання, яке передбачено в санкції як факультативне.

Наявність обставин, що обтяжують покарання, навпаки, надає суду можливість:

  • призначити основне чи додаткове покарання ближче до максимуму санкцій або в максимальних її межах;
  • обрати найбільш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією;
  • призначити відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції покарання.

Кримінальний кодекс України

Ст. 66. Обставини, які пом’якшують покарання.

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:

  • 1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
  • 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
  • 3) вчинення злочину неповнолітнім;
  • 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
  • 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
  • 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
  • 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
  • 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
  • 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Ст. 67. Обставини, які обтяжують покарання.

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

  • 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
  • 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
  • 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності;
  • 4) вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;
  • 5) тяжкі наслідки, завдані злочином;
  • 6) вчинення злочину щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо малолітньої дитини або у присутності дитини;
  • 6-1) вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував ) у сімейних або близьких відносинах;
  • 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
  • 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
  • 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
  • 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
  • 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
  • 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
  • 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Зазначення в законі необхідності врахування пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин не означає вимогу автоматичного зниження чи підвищення покарань за наявності таких обставин. У кожному окремому випадку питання вирішує суд. Перелік обставин, що пом’якшують покарання, є приблизним, а тих, що обтяжують, - вичерпним.

6. Повторність, сукупність і рецидив злочинів

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за жоден з яких її не було засуджено.

Повторність злочинів - це вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання більш суворе або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається у межах, установлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає більш суворе покарання.

Якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Під час складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, установленого для цього виду покарання.

Під час складання покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим за 15 років, але не повинен перевищувати 25 років.

Під час складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

7. Звільнення від покарання та його відбування. Порядок звільнення від покарання

Звільнення від покарання - це відмова держави від застосування покарання до особи, яку за обвинувальним вироком суду було визнано винною у вчиненні злочину.

Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію» чи акта про помилування). Кримінальний кодекс України передбачає безумовне звільнення від покарання (особу звільняють негайно та не висувають їй жодних умов) і умовне звільнення від покарання (особі висувають певні вимоги протягом певного часу).

Щодо порядку звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміни більш м’яким або пом’якшення призначеного, то покарання може застосовувати тільки суд. Процесуальний порядок ухвалення судом рішення про звільнення особи від покарання визначає Кримінальний процесуальний кодекс України.

Види звільнення від покарання:

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов’язки:

  • періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
  • повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На таких осіб суд може додатково покласти такі обов’язки:

  • попросити публічно або в іншій формі вибачення у потерпілого;
  • не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
  • працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися ;
  • виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;
  • пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб;
  • дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

8. Амністія. Порядок застосування амністії

Амністія - це повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи щодо яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який ухвалюється відповідно до положень Конституції України. Нормативною базою застосування амністії є Закон України «Про застосування амністії в Україні».

Рішення про застосування чи незастосування амністії суд ухвалює щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Установивши у стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Законом про амністію можуть визначатися й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

9. Помилування. Порядок здійснення помилування. Право на клопотання

Помилування - це відмова держави в особі Президента України від подальшого виконання щодо засудженої особи призначеного їй судом покарання.

Акти помилування індивідуальні. Вони поширюються тільки на названих у них конкретних осіб. Порядок здійснення помилування регулюється «Положенням про порядок здійснення помилування», затвердженим Указом Президента України.

Право клопотати про помилування має особа, яка:

  • засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;
  • засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;
  • засуджена в Україні й передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати та виконати ухвалене в Україні рішення про помилування;
  • є захисником, одним з батьків, дружиною (чоловіком), дитиною, іншим членом сім’ї, законним представником засудженої особи.

У виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин клопотання про помилування також може бути подано головою або іншим членом Комісії при Президентові України у питаннях помилування, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженим Президента України з прав дитини, Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноваженим Президента України у справах кримськотатарського народу.

Клопотання про помилування можна подати після набрання вироком законної сили, а в разі оскарження вироку в касаційному порядку - після ухвалення рішення відповідним судом.

У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше як 20 років призначеного покарання.

Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Департамент з питань помилування Адміністрації Президента України.

Клопотання про помилування попередньо розглядаються Комісією при Президентові України в питаннях помилування. За результатами попереднього розгляду клопотань і матеріалів, підготовлених Департаментом, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.

Про помилування засудженого Президент України видає указ.

10. Судимість. Погашення та зняття судимості

Судимість - це особливий правовий стан особи, зумовлений засудженням до кримінального покарання.

Виникненню судимості завжди передує обвинувальний вирок та призначення кримінального покарання. Судимість виникає з моменту вступу обвинувального вироку в законну силу та триває до її погашення або зняття у встановленому законом порядку.

Наявність судимості має для особи негативні наслідки. Так, до раніше судимої особи застосовується більш жорстка кваліфікація злочину. При судимості використовують особливий порядок звільнення від покарання. Наявність судимості не дозволяє звільнити особу від кримінальної відповідальності за злочин, що визнано злочином невеликої тяжкості. При цьому судимість поширюється як на строк відбування покарання, так і на повний строк його відбування.

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних передбачених законом умов. Головною з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Сплив строків і невчинення протягом цих строків нового злочину дозволяє вважати особу такою, що не має судимості.

Під зняттям судимості розуміють припинення судимості постановою суду. При знятті судимості, на відміну від її погашення, сплив установленого законом строку та невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібно, щоб це питання розглянув суд. Закон не зобов’язує, а лише надає суду право на основі конкретних, передбачених у законі умов зняти з особи судимість.

Зняття судимості можливе лише до спливу строків погашення судимості. Тому воно завжди є достроковим.

11. Примусові заходи медичного характеру: види та порядок застосування

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, у спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Рішення про застосування примусових заходів медичного характеру ухвалює суд, виходячи з певних критеріїв: зокрема, медичного (тобто характеру й тяжкості захворювання, що базується на клінічній формі психічного захворювання, його глибині, стійкості, динаміці хвороби тощо); соціального (включає небезпечність вчиненого діяння для оточуючих, зміст і характер вчинку, психічний стан особи на момент розгляду справи судом); юридичного.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі види примусових заходів медичного характеру:

  • надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
  • госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом;
  • госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом;
  • госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

Примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи і здійснюються за рішенням суду, тому вони прирівнюються до перебування під вартою та зараховуються до строку покарання у вигляді позбавлення волі день за день.

Запитання та завдання

Розв’яжіть ситуації, користуючись кодом чи посиланням на статті Кримінального кодексу України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n313.

У яких із ситуацій, поданих нижче, може йти мова про наявність пом’якшуючих обставин?

Ситуація 1. Санітар Васильченко В. у бійці зламав руку пацієнту Селезню С., а потім негайно наклав пов’язку, шину та гіпс.

Ситуація 2. Необдуманий Н., будучи у стані алкогольного сп’яніння, підпалив сарай Сусідової С., а вранці прийшов до неї з вибаченнями, побудував новий сарай і віддав своє сіно.

Ситуація 3. Сірко А. запідозрив, що в його гараж заліз злодій, вистрелив у темряву та вцілив у Необачного Н., який зайшов в гараж слідом за кошеням. Сірко А. відвіз Необачного Н. у лікарню. Протягом всього часу перебування постраждалого в лікарні Сірко А. регулярно відвідував його, приносив їжу та ліки.

Ситуація 4. Засуха 3. та його поплічники забрали у випадкового перехожого шапку, кожушок і валізу. Уранці Засуха 3. прийшов з повинною до поліції, віддав шапку та надав допомогу у виявленні інших злочинців.

Ситуація 5. Ващенко В. з надзвичайною жорстокістю знущався з бродячого собаки, і обурена цим Справедлива А. вдарила катівника цеглиною по голові, чим нанесла йому тілесні ушкодження.

Ситуація 6. Бідна К. кинула саморобну гранату в будинок власниці магазину «Діамант» після того, як її чоловік - продавець цього магазину, не отримуючи рік зарплатню, намагався покінчити життя самогубством.

Запитання для самоперевірки

  • 1. Що таке кримінальне покарання? Яка мета кримінального покарання?
  • 2. Схарактеризуйте види кримінальних покарань.
  • 3. Назвіть порядок призначення покарання судом.
  • 4. Схарактеризуйте пом’якшуючі та обтяжуючі обставини.
  • 5. Порівняйте сукупність і повторність злочинів.
  • 6. Які умови звільнення від покарання з випробуванням?
  • 7. Порівняйте амністію та помилування.
  • 8. Що таке судимість? Яка відмінність між зняттям і погашенням судимості?
  • 9. Схарактеризуйте примусові заходи медичного характеру.