Підручник з Правознавства. 10 клас. Філіпенко - Нова програма

Тема 4. Міжнародне право прав людини

Рівність - це єдина і міцна основа для суспільного устрою, для порядку, законності, добрих звичаїв і відбору на високі посади людей, які справді для них придатні

Бернард Шоу, англійський письменник

§ 65. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ В ГАЛУЗІ ПРАВ ЛЮДИНИ

1. Історія розвитку міжнародного права прав людини

У міжнародному праві норми про права людини спочатку виникали як реакція на жорстокі та нелюдські способи й методи ведення воєн. На основі цих норм сформувалося міжнародне гуманітарне право.

На межі XVIII-XIX ст. під впливом ідей гуманізму в суспільстві з’явилося більш широке розуміння прав людини, яке вплинуло на становлення міжнародного права прав людини. Перші такі міжнародні акти було спрямовано на боротьбу з рабством і работоргівлею (Декларація про заборону торгівлі неграми-невільниками 1815 р., Генеральний акт про Конго 1885 р., Брюссельська конвенція 1889 р. та ін.).

Але лише в XX ст. ідея прав людини опинилася дійсно в центрі світової політики. Після закінчення Першої світової війни Ліга Націй безпосередньо почала розробляти міжнародно-правові питання захисту прав національних, етнічних, релігійних і мовних меншин.

Після Другої світової війни питання захисту прав людини постало перед ООН, яка згідно зі ст. 1 Статуту зобов’язана «здійснювати міжнародне співробітництво в заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії». Поява цієї норми у Статуті ООН не була випадковою: закріплюючи у Статуті ООН норму про права людини, держави одночасно створювали міжнародно-правову основу для об’єднаної боротьби з тоталітаризмом, оскільки права людини та тоталітаризм за своєю природою несумісні.

Це положення Статуту дозволило Генеральній Асамблеї ООН проголосити в 1948 р. Загальну декларацію прав людини. Згодом велику кількість найважливіших універсальних міжнародних договорів про права людини було розроблено й ухвалено саме в рамках ООН. У рамках ООН розроблено значну кількість міжнародних документів, які хоча і не є юридично обов’язковими, проте узагальнили в собі величезний досвід захисту прав людини і тому набули значної морально-політичної ваги (Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку, Основні принципи незалежності судових органів та ін.).

Найважливішим досягненням міжнародного співробітництва щодо захисту прав людини стало створення міжнародного механізму захисту прав людини. Деякі з таких органів можуть розглядати індивідуальні скарги про захист прав людини в окремих державах і ухвалювати щодо них рішення, юридично обов’язкові для цих держав.

Україна є учасницею більшості універсальних договорів з прав людини і визнає для себе юрисдикцію Комітету з прав людини і Європейського Суду з прав людини. Це означає, що завжди зберігається можливість оскаржити дії державних органів у міжнародних установах із захисту прав людини. Конституція України визнає таке право (ст. 55).

Становлення міжнародного права прав людини пов’язане з розробкою й ухваленням міжнародних актів універсального характеру, у яких права людини було систематизовано, а також з формуванням міжнародних організаційних механізмів захисту цих прав. У міжнародному праві таку систематизацію було здійснено з 1948 по 1966 р. у серії нормативних актів, неофіційно іменованих Міжнародною хартією прав людини, яку складають Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права.

2. Міжнародні стандарти в галузі прав людини: поняття, акти, що їх закріплюють

Міжнародний рівень закріплення прав людини характеризує поняття «міжнародно-правові стандарти прав людини», що передбачає прийняття міжнародними організаціями правових стандартів, тобто еталонів, визначення найнеобхідніших благ людини.

Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини - це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави з людьми (громадянами, іноземцями, апатридами), які проживають на її території.

Найбільш універсального характеру міжнародно-правові стандарти прав людини набули у трьох взаємопов’язаних міжнародно-правових документах Організації Об’єднаних Націй.

Загальна декларація прав людини (1948)

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966)

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966)

Крім вищеназваних універсальних міжнародних стандартів у галузі прав людини, діють і регіональні - Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950), Американська конвенція з прав людини (1969), Африканська хартія прав людини і народів (1981). Як правило, регіональні стандарти більш детальні за своїм змістом і регламентують порядок захисту прав людини в разі їх порушення державою.

Міжнародні стандарти права і свобод людини мають такі функції:

• визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні бути визнані державами - учасницями тієї або іншої конвенції;

• формулювання змісту прав і свобод, які повинні втілитися в конституціях і законах держав — учасниць конвенції. Наприклад, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її сім’ї;

• установлення зобов’язань держав із забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Україна була зобов’язана скасувати смертну кару як вид кримінального покарання;

• фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини.

Україна є учасницею основних міжнародних конвенцій у галузі прав людини. З урахуванням їхніх норм створювалася Конституція України. Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, - Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод з Протоколами (1950), Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975) та ін.