Підручник з Правознавства. 10 клас. Філіпенко - Нова програма

§ 41. ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

1. Правозастосування. Правозастосовний акт

Правозастосування - це владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки й ухвалення індивідуального правового рішення в юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.

Правозастосування є процесом підведення конкретного життєвого випадку під загальну правову норму й ухвалення з приводу цього спеціального акта (правозастосовного акта). У країнах романо-германських правових систем застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах, уважають основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави.

Застосування права має такі ознаки:

• здійснюється органами чи посадовими особами, яких наділено функціями державної влади;

• має індивідуальний характер;

• направлене на встановлення конкретних юридичних наслідків - суб’єктивних прав, обов’язків, відповідальності;

• реалізується у спеціально передбачених процесуальних формах;

• завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.

Необхідність застосування норм права виникає в разі правопорушень, у разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів, у разі спору, коли сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність прав та обов’язків, і в інших випадках.

Правозастосування полягає:

• у наділенні одних учасників правовідносин суб’єктивними юридичними правами і покладанні на інших суб’єктивних юридичних обов’язків;

• у вирішенні спору про право - про наявність або міру суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків;

• у визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

Рішення в юридичній справі являє собою акт застосування права.

Правозастосовний акт - це правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, який визначає права, обов’язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб.

До правозастосовного акта належать: постанова Верховної Ради України, наказ про звільнення, вирок суду, постанова компетентного органу про накладення штрафу та інші.

2. Тлумачення норм права

Тлумачення норм права - це з’ясування фактичного змісту правових норм, тобто висловленої в них волі законодавця як загального правила, що дає змогу встановити, чи відповідає цьому правилу конкретний випадок суспільного життя.

З’ясування змісту правової норми виступає як внутрішній процес мислення. Під час роз’яснення об’єктивуються результати в письмовій формі (офіційний акт, правовий акт) або в усній (порада, рекомендації). Отже, тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з’ясування та роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті.

Тлумачення права - особлива діяльність, специфіку якої обумовлено цілою низкою чинників:

• ця діяльність пов’язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, а правових актів;

• тлумачення правових норм має за мету реалізацію правових приписів;

• в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;

• реалізація тлумачення закріплюється у спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.

3. Способи тлумачення правових норм

Спосіб тлумачення - це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права та вираженої у ній волі з метою їх реалізації. Кожен із способів відрізняється від іншого своїми специфічними особливостями та засобами з’ясування змісту правової норми.

Основні способи тлумачення норми права:

• граматичний спосіб тлумачення - це з’ясування змісту правової норми шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства. Іноді це тлумачення називають філософським, мовним, текстуальним. Наприклад, у буденності існують як синоніми два слова «термін» і «строк», тоді як у правовій науці вони мають досить конкретні значення;

• логічний спосіб тлумачення полягає в тому, що тлумачення правового акта здійснюється з використанням різних логічних прийомів, законів формальної логіки. Інтерпретатор може робити висновки за аналогією. Йому надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, у законодавстві дається перелік подій стихійного лиха: заноси, землетруси, повені тощо. У цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони мають місце, а в законодавчому акті не були зазначені;

• систематичний спосіб тлумачення - це з’ясування змісту конкретних норм шляхом зіставлення їх з іншими нормами. Цей спосіб найбільш повно проявляється під час зіставлення норм загальної частини галузі права з особливою частиною;

• історико-політичний спосіб тлумачення встановлює зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов ухвалення нормативно-правових актів;

• телеологічне (цільове) тлумачення виражається в аналізі суті правової норми шляхом з’ясування її мети;

• спеціально-юридичне тлумачення - це розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, практики.