Підручник з Правознавства. 10 клас. Філіпенко - Нова програма

Тема 5. Правотворення. Систематизація законодавства

Правотворчість - це процес, яким суспільство, народ, держава творять форми державної і суспільної організації, комбінують і пристосовують до потреб життя елементи звичаєвого права, традиції, старе право, впливи найновіших правових систем.

Михайло Грушевський, український громадський і державний діяч

§ 40. ПРАВОТВОРЧІСТЬ

1. Правотворчість як процес організації права

Правотворчість - це форма владної діяльності уповноважених суб’єктів, яка спрямована на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких у чинній юридичній системі запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми.

Принципи правотворчості - це керівні, основоположні ідеї, що обумовлюють єдність та загальну спрямованість правотворчої діяльності.

Основні принципи правотворчості:

• принцип законності полягає в тому, що розробка та ухвалення нормативно-правових актів повинні проходити з дотриманням правової процедури;

• принцип науковості означає, що діяльність науковців відіграє важливу роль на всіх етапах підготовки нормативного акта;

• принцип демократизму. Реальна участь громадян у розробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливість узагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян;

• принцип системності й узгодженості означає послідовність у правотворчості, взаємозв’язок і взаємодію законодавчих актів, обов’язкову узгодженість кожного нормативного акта з нормами конституції і законів;

• принцип наступності означає, що ухваленню нормативного акта повинно передувати використання минулого правотворчого досвіду;

• принцип гуманізму, тобто формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, природних прав людини.

Методи правотворчості розрізняються залежно від того, як створюються правові норми. Основними методами є нормотворчість та санкціонування звичаю. До першого належить установлення правових норм шляхом ухвалення нормативного акта. До другого - санкціонування інших соціальних норм (зокрема, звичаю).

Уважається, що існує три функції правотворчості:

• функція оновлення нормативного матеріалу;

• функція усунення прогалин;

• функція упорядкування правового матеріалу.

Види правотворчості

За суб’єктами

За способами формування норм права

За юридичною силою актів

• Безпосередня (пряма) правотворчість (наприклад, референдум)

• Правотворчість державних органів

• Правотворчість громадських об’єднань і трудових колективів

• Утворення правових норм

• Санкціонування - надання юридичних властивостей уже існуючим соціальним нормам

• Законодавча діяльність

• Діяльність щодо створення підзаконних актів

Особливий вид правотворчості, який належить до підзаконної правотворчості - правотворчість органів місцевого самоврядування і недержавних юридичних осіб.

2. Етапи правотворчої діяльності

Правотворчий процес - це юридично встановлена процедура діяльності суб’єктів правотворчості, порядок формування і закріплення їх волі в загальнообов’язкових юридичних приписах, упорядкована система стадій діяльності щодо встановлення, зміни чи скасування правових норм.

У правотворчому процесі можна виділити дві основні стадії:

Стадія офіційного надання юридичної сили правовим нормам складається з таких етапів:

• офіційне схвалення проекту (передача проекту на розгляд суб’єкта правотворчості; розгляд проекту; обговорення проекту);

• ухвалення офіційного рішення щодо проекту нормативного акта;

• офіційне оприлюднення (промульгація) ухваленого акта.

Ці етапи правотворчості чітко й повно проявляються у правотворчій діяльності державних органів. Адже демократична природа правової держави вимагає, щоб у діяльності її органів під час підготовки та видання будь-якого нормативного акта відбивалися всі вищезгадані етапи. Це є надійною гарантією ухвалення нормативних актів належної якості, ретельності відпрацювання їх юридичної форми.