Підручник з Правознавства. 10 клас. Філіпенко - Нова програма

Тема 3. Форми права. Джерела права

Звичаї - це люди, закони - це розум країни. Звичаї нерідко бувають жорстокіші, ніж закони. І звичаї, часто нерозумні, беруть гору над законами.

Оноре де Бальзак, французький драматург

§ 34-35. ФОРМИ ПРАВА. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

1. Джерела права. Форми права

Поняття «джерела права» має багато трактувань. У найширшому розумінні під цим терміном розуміють матеріальні умови життя суспільства. Саме суспільні відносини створюють певні вимоги, які закріплюються у прописаних правилах поведінки.

Правові норми є правотворчістю уповноважених органів держави, тому джерелом права виступає воля держави, яка закріплена в цих нормах. Однак найчастіше під джерелом права розуміють правові акти.

Термін «джерело права» уперше було введено в науковий обіг за часів Стародавнього Риму. Тіт Лівій у праці «Римська історія» назвав Закони XII таблиць «джерелами всього публічного і приватного права», оскільки давньоримські правознавці вважали їх витоками права. Таке розуміння джерела права відповідає первинному лінгвістичному значенню слова «джерело», під яким розуміють те, що дає початок чому-небудь.

Правові акти можуть набувати різної форми, звідси і розрізняють форми права.

Форма права - це спосіб юридичного виразу права, який формально закріплює та організує правове явище.

Право завжди повинно мати певну форму, а форма має бути змістовною. Якщо нормі не надано певної форми, ця норма залишається лише нормою поведінки, але не нормою права.

2. Правовий звичай

Першою історичною формою права є правовий звичай. Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру, яке в результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу стало традицією.

Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільноти або суспільства в цілому. Місце звичаю в системі джерел права в різні епохи було різним. Наприклад, у Київській державі існували різні терміни для визначення звичаєвого права: звичай, норов, закон. Так, у «Повісті минулих літ» Нестора Літописця поняття «закон» згадується поряд з поняттям «звичай»: «...Мали звичаї свої і закони батьків своїх...».

Норми, присвячені правовому звичаю як джерелу цивільного права, містить Цивільний кодекс України. Правовим звичаєм Цивільний кодекс визнає правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Прикладом правового звичаю в цивільному праві є, наприклад, звичай ділового обороту.

3. Правовий прецедент

Правовий прецедент - це письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому державою надається формальна обов’язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком під час розгляду всіх подібних справ у майбутньому.

Правовий прецедент характерний для країн, що належать до англо-американської правової сім’ї. Правила, які є в судових рішеннях, згідно з англійським правом використовуються і в майбутньому, інакше буде порушено стабільність загального права. У Великій Британії загальне право в основному складається із судових рішень, а також створено таку система правил дії прецеденту:

• рішення, винесене Палатою лордів, є обов’язковим не тільки для неї, але й для всіх судів;

• рішення, ухвалені апеляційним судом, обов’язкові для всіх інших судів, крім Палати лордів;

• рішення, ухвалені Вищим судом правосуддя, обов’язкові для нижчих судів.

4. Нормативний договір

Нормативний договір - це правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою.

Прикладом нормативного договору є Конституційний договір між Президентом України Л. Кучмою і Верховною Радою України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року. У трудовому праві за взаємною згодою між працівниками і власником або уповноваженою ним особою підписується колективний договір, який є за своєю суттю нормативним договором.

5. Нормативно-правовий акт. Міжнародно-правовий акт

Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного суб’єкта права, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

Нормативно-правий акт є основною формою права романо-германської правової сім’ї (до якої належить Україна) і має низку переваг перед іншими джерелами права:

• нормативний акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві;

• нормативні акти, як правило, систематизовані, що дозволяє легко орієнтуватися в системі законодавства;

• нормативні акти дозволяють точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики не допускати довільного тлумачення.

Міжнародно-правові акти - це норми міжнародного співтовариства, які із санкції держави поширюються на її територію.

6. Міжнародний договір

Міжнародний договір - це письмова угода, що регулюється міжнародним правом, укладена між двома або декількома суб’єктами міжнародного права, незалежно від її конкретної назви (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Міжнародний договір може бути складений у вигляді одного чи декількох документів (наприклад, обмін нотами). Договір складається або мовами всіх договірних сторін, або однією чи декількома узгодженими між сторонами мовами. Договори, укладені в рамках міжнародних організацій, складаються на офіційних мовах цих організацій. Міжнародні договори є одним з найважливіших джерел міжнародного права.

Найбільш важливими універсальними конвенціями, що регулюють відносини у зв’язку з укладанням і застосуванням міжнародних договорів, є:

• Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., що докладно регламентує порядок укладення міжнародних договорів між державами, набуття ними чинності, тлумачення, використання та скасування, а також умови їхньої дійсності;

• Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.;

• низка міжнародних звичаїв.

Важлива роль у регулюванні укладення та виконання договорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Так, у ст. 9 Конституції вказується, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Види міжнародних договорів

За кількістю учасників

За способом приєднання

Залежно від того, які органи представляють державу

• Двосторонні

• Односторонні

• Правостворюючі (багатосторонні конвенції, спрямовані на впорядкування окремих сфер міждержавного співіснування)

• Відкриті (можуть приєднатися всі зацікавлені)

• Напіввідкриті (можна приєднатися тільки за згодою учасників)

• Закриті

• Міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави)

• Міжурядові (від імені уряду)

• Міжвідомчі (від імені міністерств і відомств)