Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Фасоля

Художній світ поезії Ліни Костенко

Письменниця та її доба. У радянські часи Ліна Костенко брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Коли в 1965 р. почався наступ на українську інтелігенцію, вона одна з небагатьох не злякалася тиску влади й підписала листи протесту проти арештів.

Вона свідомо й чесно на судовому процесі у Львові підтримувала В. Чорновола, братів Горинів, І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва, разом з І. Драчем ініціювала виступи львівських письменників на захист заарештованих.

Творчість. Художній світ поезії Ліни Костенко багатоманітний і різнобарвний. Передусім це інтимна лірика з визнанням кохання найвищою цінністю життя.

Перша збірка «Проміння землі» (1957) пройнята любов’ю до людини, своїх сучасників, інтересом до їхнього напруженого ритму життя, багатого духовного світу. Водночас у віршах звучить глибоке занепокоєння долею своїх сучасників, яким випало жити в непрості часи соціальних змін.

«Вітрила» (1958) — друга збірка Ліни Костенко, у якій простежується поетична риторика перших років післясталінської «відлиги». У цій збірці вперше з’явилися мотиви солідарного переживання долі й жертовного покликання поетеси та мистецтва як осягнення і співпереживання життєвих драм у плинності часу.

«Мандрівки серця» (1961) стала наступною книжкою Ліни Костенко із провідним мотивом пізнання серцем світу й людей. У поезіях збірки також часто звучить мотив вірності життєвій правді, мотив глибокого душевного єднання з подоланими, а не з переможцями.

«Над берегами вічної ріки» (1977) — збірка, наскрізним мотивом якої є уславлення звичайної земної людини, що має щире серце й чисте сумління. «Вічна ріка» — це життя кожної окремої людини, нації, це пам’ять народу й особистості, що знала щастя й страждання, кохання й неспокій.

«Неповторність» (1980) — збірка-резюмування внутрішнього досвіду, що його набула поетеса за роки мовчання. Лейтмотив книжки — унікальність особистості та її життєвого досвіду, самоствердження в духовному зростанні.

«Сад нетанучих скульптур» (1987) є тематичною домінантою з провідним мотивом «митець і батьківщина», що допомагає поетесі осмислити й донести до читача ще одну важливу проблему — «художник і тиран».

Прикметні особливості індивідуального стилю Ліни Костенко:

  • філософічність: мотив віталізму, уславлення життя, мотив неперервного зв’язку часів, мотив незнищенності людини, роду, народу, людства, мотив відповідальності митця за непідкупність, мудрість і сміливість поетичної Музи, швидкоплинності часу;
  • історизм мислення: у невпинній боротьбі поетеси за правду, у плеканні української мови та її етнокультурних витоків, у прагненні поєднати досвід поколінь — минулого, сучасного й майбутнього, у використанні в умовах тоталітарного режиму езопівської мови з метою привернути увагу до проблем української культури, історії;
  • традиційність: у співвіднесенні національної мовної картини світу з індивідуальною мовною картиною самої поетеси, у високій естетиці поетичного слова, афористичності висловів;
  • інтелектуалізм: в осмисленні великих історичних пластів матеріалу, у вибудовуванні паралелей між різними видами мистецтва, історичними подіями, видатними особистостями;
  • публіцистичність: в активному утвердженні громадянської позиції.

«СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧАТЬ...»

Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать...» увійшов у збірку «Неповторність» (1980). У творі висловлено роздуми про значення і сутність поетичного мистецтва в житті людини, про роль митця. Це філософська лірика, оскільки авторка намагається осмислити вічні теми, залучити до діалогу своїх читачів, які мають сформувати власне судження про призначення слова і митця у вирі буття.

Для ліричної героїні Ліни Костенко творчість — це категорія краси. Поетеса вважає, що митець несе велику відповідальність перед людьми за свої слова і творіння, бо йому вірять, до нього дослухаються, із ним здійснюють комунікацію у процесі осмислення художнього твору. Авторка так само, як і її лірична героїня, переконана, що справжній поет той, чия «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова оприявнюють головну думку вірша.

Ця поезія багата на засоби художньої виразності, зокрема епітети («страшні слова», «безсмертний дотик»), антитезу («краса й потворність», «асфальти й спориші»), метафори («слова мовчать, причаїлись»), оксиморон («слова мовчать») тощо.

«ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО. ДОТИКОМ ПЕРА...»

Вірш «Хай буде легко. Дотиком пера...» увійшов до збірки «Неповторність» (1980). Це ліричні роздуми про значення слова в житті людини. Поезія належить до філософської лірики й має форму етюду, замальовки. Ліричну героїню переповнює відчуття щастя й радості, водночас вона приходить до усвідомлення того, що людині для гострішого відчуття наповненості свого буття іноді потрібно виходити із зони психологічного комфорту, приємних вражень («Хай буде гірко») і зосереджуватися на плинності, мінливості й строкатості життя.

Поезія метафорична («осінь похлинулась димом», «хай не розбудить смутку телефон», «печаль не зрушиться листами», «сон... ледь торкнувся пам’яті вустами»). Епітети («білий світ», «чорні дні») увиразнюють контрастність буття, а використаний засіб паралелізму (настрій — природа) робить вірш чуттєвим, споріднює його з художньою аквареллю.

«НЕДУМАНО, НЕГАДАНО...»

Вірш «Недумано, негадано...» — неперевершений зразок інтимної лірики. Для Ліни Костенко кохання — всеохопне почуття, і лірична героїня віддається йому повністю: «...я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя]». Провідним мотивом твору є освідчення ліричної героїні в коханні, ідея — оспівування краси й сили любові: «А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю!». Почуття закоханої сильні й глибокі, вони суголосні красі навколишньої природи, самому життю — «Ловлю твоє проміння крізь музику беріз». Одухотворений образ ліричної героїні зливається з образом авторки, відтак розкриває відвертість, щирість самої Ліни Костенко, яка своїм коханим віддавала своє серце і душу — «Люблю до оніміння, до стогону, до сліз».

Текст поезії багатий на метафори: «кадильниці світань», «музика беріз», вечір «пахне м’ятою»; риторичні оклики: «Я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя!».

Запитання і завдання

  • 1. Коротко схарактеризуйте творчий доробок Ліни Костенко. Назвіть особливості індивідуального стилю поетеси.
  • 2. Тема значущості слова, мистецтва та його ролі в суспільстві — одна з основних у творчості Ліни Костенко. Дослідіть її розкриття на прикладі віршів «Страшні слова, коли вони мовчать...» і «Хай буде легко. Дотиком пера...».
  • 3. Як у поезії Ліни Костенко розкрито глибоко інтимне почуття кохання? Які засоби художньої виразності використано? Які акценти зроблено?
  • 4. Мотив єднання людини зі світом мистецтва і природою звучить у вірші «По сей день Посейдон посідає свій трон...». Самостійно проаналізуйте цю поезію. На її прикладі визначте ознаки індивідуального стилю поетеси.
  • 5. Чому поезію Ліни Костенко називають філософічною? Яка важлива філософська проблема знаходить своє вираження в її творах?
  • 6. Чи можна вважати, що поезія Ліни Костенко інтелектуальна? Доведіть це на матеріалі віршів поетеси.

Читацький довідник

Роман у віршах належить до ліро-епосу і презентує один із різновидів романного жанру. Він поєднує епічну оповідь, розгорнутий сюжет, доволі велику кількість образів-характерів із суб’єктивною передачею думок, емоцій, почуттів автора віршованою мовою, що властиво для ліричних творів.

Роман у віршах став популярним у ХІХ-ХХ ст. В Україні цей жанр набув поширення в 40-70 роках XX ст. («Марина» М. Рильського, «Червоногвардієць» В. Сосюри, «Поліська трилогія» О. Підсухи, «Молодість брата» Л. Первомайського, «Маруся Чурай»Ліни Костенко).