Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Фасоля

«Під чужим небом»

...Український літературний процес поза межами рідного краю — факт реально існуючий.

Григорій Костюк, літературознавець із української діаспори

«Еміграції всіх часів і народів супроводжувалися народженням і розвитком громадсько-політичної й літературно-естетичної думки, що відображала історичну долю народу», — зазначав літературознавець Ф. Погребенник. Виїзд української творчої інтелігенції до країн Західної Європи, США та Канади охоплює період від 1914 р. і до кінця XX ст. Емігранти-українці сприяли розквітові національного політично-громадського та мистецько-літературного життя діаспори. Важливу роль у цьому процесі відіграли представники української еміграційної літератури Євген Маланюк й Іван Багряний.

Читацький путівник

Ключові поняття теми «Під чужим небом»: Празька школа; громадянська лірика Євгена Маланюка; творчість Івана Багряного; пригодницький роман.

Навчальні цілі теми «Під чужим небом»

Знання:

• історичні умови розвитку української літератури за кордоном у 20-40-х роках, основні відомості про Празьку школу української поезії та її представників; факти з життя і творчості Євгена Маланюка, Івана Багряного; зміст виучуваних художніх творів; термін «пригодницький роман».

Уміння:

• розкривати особливості художнього осмислення долі України в громадянській ліриці Є. Маланюка «Уривок з поеми», тлумачити символічність її назви; аналізувати поезію Є. Маланюка «Напис на книзі віршів», визначати її проблематику; пояснювати актуальність поезій Є. Маланюка; висвітлювати автобіографічну основу роману Івана Багряного «Тигролови»; визначати проблематику, жанрові особливості та своєрідність композиції твору; характеризувати художні образи роману, розкривати його символіку; добирати цитати з твору для аргументації своїх думок; з’ясовувати причини популярності роману «Тигролови» в повоєнній Європі та його значущість для сучасних читачів.

Ставлення:

• усвідомлення значення свободи для духовного розвитку особистості; психологічна готовність виявляти активну життєву позицію.

Одним з освітніх, наукових і культурних осередків української еміграції на початку 20-х років XX ст. була Прага. Тодішній чехословацький уряд на чолі з президентом Т. Масариком підтримував емігрантів з України — учасників національної визвольної боротьби українського народу 1917-1921 рр. і свідків трагічної поразки Ті, інтернованих у табори, зокрема на землях Польщі. Здебільшого це були українські письменники або ж діти колишніх емігрантів, які сприйняли революційний переворот 1917 р. як національну ганьбу.

Для біженців з України та колишніх вояків українських повстанських армій у Чехословаччині відкривали навчальні заклади, видавали журнали, створювали видавництва. У Празі діяли Український вільний університет при Карловім університеті, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, у Подебрадах — Українська господарська академія. Тоді ж було засновано Українське товариство пластичного мистецтва й Українську студію пластичного мистецтва, де викладали видатні художники І. Кулець, С. Мако, І. Мозалевський, Р. Лісовський та інші; створено Українське музичне товариство, до якого входив Український академічний хор і музичне товариство «Кобзар».

Із культурним життям Праги тісно пов’язана діяльність багатьох українських письменників. Водночас із представниками старшого покоління, що сформувалося ще в Україні (Олександр Олесь, С. Черкасенко), у 20-х роках на теренах західноєвропейської еміграції діяла молодша генерація митців — Празька школа. Її репрезентують такі талановиті поети, як Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Юрій Клен, Н. Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Олег Ольжич та ін.

Празька школа — об’єднала українських поетів, які залишили Україну в 20-х роках і в міжвоєнне двадцятиліття та жили й творили в еміграції. Становлення їх як творчих особистостей відбулося в Празі та Подебрадах, де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих навчальних закладах. «Се яскрава заграва блискучого дня нашої літератури. Бурхлива й тривожна — гарніша за сам день», — так відгукнувся про це потужне відгалуження українського письменства літературознавець із діаспори Д. Донцов. Фундаторами Празької школи вважають поетів Ю. Дарагана, Є. Маланюка і Л. Мосендза.

Іван Кулець. Натюрморт. 1927

Сергій Мако. Коні на березі

Назву Празька школа вперше використав літературний критик з української діаспори В. Державин у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947)». Цей термін доволі умовний. Попри певну співзвучність художніх, філософських, політичних, ідеологічних ідей поетів Празької школи, це не була група, об’єднана організаційно, оскільки не мала ні статуту, ні програми. Деякі представники її жили не тільки в Празі, а й у Варшаві, Львові, інших містах Європи. Її найістотнішим об’єднавчим чинником, на думку літературознавця з діаспори Юрія Шереха, була віра в національну духовність, здобуття української державності.

Творчість митців Празької школи розвивалася під впливом західноєвропейської літератури на ґрунті історичної пам’яті рідного народу. «Світогляд поетів-емігрантів, — зазначає літературознавець І. Фізер, — був перевантажений неймовірною трагедією їхнього народу... Втрачена батьківщина і майже травматична туга за нею в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення. Вона... мобілізує їхню увагу, вона викликає надмірну ідеалізацію історичної минувшини...». Тому історія в поезії «пражан» перестає бути історією як об’єктивною дійсністю, тобто минулим із чіткими просторово-часовими обрисами, а набуває глибокого переосмислення. Таке ставлення до історії називають історіософізмом (осмислення, аналіз, усвідомлення суспільних подій; співвіднесення теперішнього з минулим, перенесення історичних назв, імен і реалій на сучасність).

Поети Празької школи поділяли погляди ідеолога українського націоналізму, редактора еміграційного часопису «Літературно-науковий вісник» Дмитра Донцова щодо важливості формування нового типу українця. У боротьбі за реалізацію української ідеї вони прагнули виховати національно свідомих українців, здатних відстояти волю нації до життя.

«Найталановитішим з молодих поетів української еміграції» М. Зеров називав Є. Маланюка. Саме його ідейні переконання постали основою естетичної концепції Празької школи, зокрема щодо відповідальності письменника за долю нації, розуміння літератури як рівновеликої й не підлеглої іншим сферам життя (як, скажімо, політика, релігія, педагогіка тощо).

Для творчості поетів Празької школи характерні яскравий історіософізм, національний пафос, усвідомлення важливої ролі літератури в боротьбі за виживання нації. Літературознавець М. Ільницький назвав їх поетами «трагічного оптимізму».

В історії української еміграційної літератури Празька школа — значуще літературно-мистецьке явище, що вирізняється ідейно-естетичною самобутністю.

Запитання і завдання

  • 1. Які історичні події зумовили розвиток української літератури за кордоном у 20-40-х роках XX ст.?
  • 2. Розкажіть про Празьку школу української поезії та її представників. У чому полягає значущість творчості поетів-«пражан» для розвитку української літератури XX ст.?