Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Фасоля

Художній світ прози Валер’яна Підмогильного

Письменник і його доба. На початку літературної дискусії (1925-1928) В. Підмогильний узяв участь в одному з публічних диспутів (24 травня 1925). Він зазначав, що річ не так у тезі М. Хвильового «Європа чи просвіта?» — чисто мистецькій проблемі, як у появі небезпечного типу «ура-комуніста», який продовжує «гопаківські традиції», орієнтуючись за всяких обставин виключно на примітивність свого мислення. Саме в літературі цей тип ставав особливо небезпечним, бо зводив її на той рівень, коли художній твір, який «не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний». Незважаючи на жорстокий ідеологічний тиск, митець і далі досліджує суперечності й проблеми людського буття, особливості екзистенційного вибору людини.

Творчість. Перші оповідання В. Підмогильний написав, навчаючись у Катеринославському реальному училищі.

На початку 1920 р. виходить друком збірка оповідань під назвою «Твори. Том 1», яка засвідчила появу талановитого прозаїка-психолога.

Письменник ставить за мету художньо дослідити, що відбувається із психікою людини в умовах різкої зміни соціального й духовного існування, і доходить висновків про екзистенційну приреченість людини.

Наскрізна тема його творчості — екзистенційний вибір людини у велетенському театрі абсурду, силоміць нав’язаного українцям радянською владою; виявлення й художнє осмислення справжніх причин трагічної невлаштованості людського життя.

У циклі новел про голод («Собака», «Проблема хліба», «Син» та ін.), написаних у 1920-1923 рр., автор досліджує, як відбувається особистісне становлення людини або її занепад. Митець прагнув донести думку, що відповідальність за це лежить передусім на самій людині.

У 1924 р. письменник видає книжку оповідань «Військовий літун». У повісті «Третя революція» (1925) автор звертається до проблеми взаємин села і міста, зображує драматичні життєві історії колишніх інтелігентів, для яких проблема виживання стала найважливішою.

Блискучим продовженням «малої» прози В. Підмогильного були його інтелектуальні романи «Місто» (1928), «Невеличка драма» (1930), «Повість без назви» (1934).

В. Підмогильного вважають тим автором, який особливо потребує співтворчості читача, напруженої роботи його уяви, інтелекту.

Культурно-мистецький контекст

Особливе місце у творчій спадщині В. Підмогильного займають переклади творів французької літератури. Окрім того, йому були близькі шукання європейських письменників, які, спираючись на філософські ідеї Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, З. Фройда, С. К’єркегора, показували людину в постійній внутрішній боротьбі зі світом і внутрішній боротьбі сама із собою.

У своїх творах В. Підмогильний постає продовжувачем традицій, що закладені у творах «Батько Горіо» Бальзака, «Любий друг» Мопассана, «Кандід» Вольтера, які він сам перекладав.

Запитання і завдання

  • 1. Яку роль відіграв В. Підмогильний у літературній дискусії 1925-1928 рр.?
  • 2. Відомо, що В. Підмогильний був шанувальником творчості психоаналітика З. Фройда. Підготуйте повідомлення «Слід фройдівських ідей у творчості письменника», озвучте його в класі.
  • 3. Якою є основна тема творчості В. Підмогильного?
  • 4. Поясніть, у чому філософічність «малої прози» письменника. Яка проблема людського буття була для В. Підмогильного важливою і цікавою? Як ви гадаєте, чому?
  • 5. Підготуйте повідомлення про В. Підмогильного як перекладача й популяризатора творів європейських письменників.

Читацький довідник

Екзистенціалізм (від лат. exsistentia — існування) — це філософія протесту проти деперсоналізації людини, протиставлення особистісного існування розчиненню індивіда в колективній анонімності, «масі».

Зміст екзистенціалізму: людина стоїть на роздоріжжі й розв’язує проблему власного індивідуального існування, вона конче має діяти, щоб потім прийняти рішення, яке стане підсумком її індивідуальної самосвідомості. Вибір залежить від самої людини. Екзистенційні ідеї яскраво проявились у творчості Валер’яна Підмогильного.

Урбаністичний роман — це великий за обсягом епічний твір, у якому порушується урбаністична проблематика, зображується місто, життя його мешканців. Роман «Місто» В. Підмогильного — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.

Маргінальність (від лат. marginalis — побічний) — характеристика героя, що перебуває «на межі», між двома станами. Герой-маргінал, зазвичай, виходець із нижчого класу, який намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху.

Традиція героїв-маргіналів іде від Оноре де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману В. Підмогильного «Місто» — уже не селянин, але ще не інтелігент.

«МІСТО» — ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОМАН

«Місто» — найвидатніший твір письменника, творча потуга якого відчувається й тепер.

Валерій Шевчук, літературознавець

Історія написання. За задумом В. Підмогильного, «Місто» мало бути комедією: «Головним стимулом до написання такого сценарію був переїзд до Управи ВУФК з Харкова до Києва і та кінолихоманка, що почалася у зв’язку з цим серед київських письменників... Кінокомедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі», — зазначав автор.

Роман «Місто» вийшов окремою книжкою у квітні 1928 р. й одразу приніс письменникові визнання читачів, а заразом і нищівні нападки літературних критиків. На початку 1930 р. твір було заборонено.

Тематика і проблематика. Тема людина і революція є магістральною у творчості В. Підмогильного, однак він усвідомлював, що в жодному разі не можна оминути актуальної проблеми міста і села.

До теми міста в пореволюційні роки зверталися українські (М. Семенко, М. Вороний) та російські (В. Брюсов, О. Блок, А. Бєлий) письменники. Проте саме роман В. Підмогильного мав особливості, що чітко вирізняли його з-поміж інших творів, передусім — психологічна глибина, жанрове новаторство та майстерність стилю.

Композиція і сюжет. Роман «Місто» — своєрідна сповідь душі енергійного сільського юнака Степана Радченка, котрий приїздить до Києва, аби здобути освіту й повернутися додому, у село, уже кваліфікованим фахівцем. Твір має три сюжетні лінії. Перша відображає суспільну діяльність героя, друга пов’язана зі становленням Степана Радченка як письменника і третя стосується взаємин із жінками.

У романі немає розв’язки, чітко окресленої кульмінації (таким сюжетним елементом можна вважати, наприклад, звістку про смерть Зоськи й відвідини вагітної Надійки). Розвиток дії, досягнувши певного рівня динамічності, далі йде рівно.

Олександр Богомазов. Сінний ринок. 1914

Урбанізм і психологізм як жанрові ознаки. Роман «Місто» за жанровою своєрідністю визнається як урбаністично-психологічний роман.

Урбанізм як жанрова ознака твору полягає в просторових вимірах міста, у його зображенні як категорії універсального образу, наповненого глибоким психологічним, культурним, філософським змістом.

Ознаки психологічного роману виявляються в розкритті характерів героїв через їхні переживання, що превалюють над описом «зовнішніх» обставин. Читач у співтворчості з автором намагається відчути в докладному описі внутрішнього стану героя найтонші порухи його душі. Саме зміна настроїв та емоцій перебуває в центрі уваги письменника й позначається на особливостях будови твору: композиційною домінантою стає історія душевного буття Степана Радченка; відбувається часткове обмеження подієвості за рахунок психологічних «відступів», де автор сам аналізує психічний стан героя або подає його самоаналіз; сповільнення часу, неодноразове повернення оповідача чи героя до переосмислення певних моментів життя (невдале повернення Степана до Надійки тощо).

Іван Іванов. Місто. 1919

Давид Бурлюк. Час. 1918

Художні образи роману. «Люблю місто, не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи», — так декларує свою позицію В. Підмогильний. Він представляє читачам місто різнобічно і багатогранно — як проблему, образ, чітко окреслений простір, психологічну категорію.

Образ великого міста постає перед читачем насамперед через світосприймання головного героя роману «Місто» — Степана Радченка. Воно постає як жива істота, ірраціональна, механістична, без душі й серця, місце страхів і поневірянь, що «пишно розгорнуло свої білі артерії і гордовито піднесло своє чоло...».

«Ненажерне місто» вдень не було таким страшним, як уночі: «В сутінках вулиці він вбачав якусь приховану пастку».

Урбаністичні ескізи вражають не тільки кольорами, а й звуками, рухами: «кам’яне й гордовите, оселя культури і зверхності», «незрозумілий механізм».

Місто як образ у структурі роману поєднує в собі й культурно-історичний комплекс: Степан навідується в Лавру, заходить на Аскольдову могилу, буває в Софіївському та Володимирському соборах, не шкодує тридцяти копійок і відвідує Історичний музей та музей Ханенка, оглядає корпус колишньої Києво-Могилянської академії, відпочиває в Ботанічному саду.

Степан Радченко. «Сила центрального образу, — зазначає літературознавець Г. Костюк, — полягає в типовості і збірності характеру». На початку роману молодий селянин, який пливе на пароплаві до міста, перебуває в ситуації переходу з однієї ментальної системи до іншої. Це добре видно з авторського заглиблення в душу юнака: «Він почував у душі своїй невиразне хвилювання і млость, мов лишив у своєму селі й по всіх, що бачив був, не тільки минуле, але й надії». Тому дівчина з його села, Надійна, яка теж їхала вчитися, «здавалася йому кращою від усіх жінок».

Спочатку Степан вороже сприймає Київ, бо все йому здається чужим, ворожим, а головне, його тут ніхто не знає (у своєму селі він мав заслужений авторитет!). Коли юнакові було запропоновано жити в сараї поряд із коровами, він обурився, бо не хотів мешкати в хліві «як тварюка, як справжнє бидло». Це тільки додало негативу в його сприйняття міста.

В інституті Степана змусили на загальних підставах пройти всі етапи бюрократичної тяганини. Він відчував, що губиться у вирі міста, де кожна людина — піщинка.

Якось на літературній вечірці він побачив, що означає — бути відомим, і вирішив будь-що здобути славу й «завойовувати» міщанське, вороже середовище міста. Герой мав певність: аби творити місто за новими законами, треба розпрощатися зі своїм минулим, відкинути свої переконання, життєві принципи та поламати всі обмеження. Перевдягнувшись у модне вбрання, бо «усі лиха українців в тім, що вони кепсько одягаються», він спалює старий одяг, викидає чоботи й остаточно пориває зі своїм минулим. Зовнішньо тепер він городянин.

Життя міста захоплює вчорашнього селянина, і думки про повернення додому остаточно розвіюються. Однак у глибині душі Радченко що далі, то глибше починає розуміти: уже одірвався від одного берега, але ще не пристав до другого. Завдяки своєму талантові й наполегливості він досягає успіхів на літературній ниві, отримує солідні гонорари, змінює помешкання, піднімаючись дедалі вище щаблями міського життя, проте майже водночас руйнує стосунки з багатьма людьми й залишається на самоті з душевною роздвоєністю.

Степана Радченка показано таким, яким він уявлявся письменникові з усіма високими й ницими поривами, навіть злочинством і жалем, підлістю і відданістю — сповнений внутрішніх конфліктів і суперечностей. Водночас це — багатогранна особистість, людина компромісів, здатна критично ставитися і до себе, і до навколишнього світу.

Образ, що його вивів письменник, не відповідав ідейно-естетичним вимогам часу — зображувати виключно позитивно творця нового ладу, який з ентузіазмом будує майбутнє. Новаторство автора в тому, що він простежує трансформацію психіки сільської людини на психіку жителя міста, художньо осмислює тогочасний процес урбанізації.

Анастасія Бабиш. Один у місті

Жіночі образи в романі. Характери жінок, їхня вдача, рівень культури, особливості поведінки відповідають етапам внутрішнього розвитку Степана Радченка: Надійна втілює в собі сільську культуру, Зоська — типову міську, а Рита уособлює вже міську екстравагантність.

Надійна — дівчина з його рідного села, яка закохалася в Степана, однак той потоптом пройшовся по її щирих почуттях. Усю злість, сором, ганьбу після спілкування з літературним критиком Світозаровим Радченко вихлюпує на Надійну, бозна в чому її звинувачуючи. Показово, що він кидає Надійну, яка не задовольняє вже його теперішнього смаку, нових вимог, бо втілює в собі характер, вдачу звичайної української селянки.

Зоська — міська дівчина, і «саме міськість і вабила його в ній, бо стати справжнім городянином було першим завданням його сходу». Вона примхлива, має мінливі настрої та бажання. Степанові «не важко було дорозумітися, що дівчина ця — вередлива крутійка, яка сама не тямить, чого їй треба». Непросто виявилося «завоювати» Зоську, але дорогими подарунками, своєю впертістю Радченко таки зумів добитися, що Зоська стала його коханкою. Однак інтуїтивно дівчина «прочитала» справжню сутність чоловіка: «У тебе голос гарний (...) І очі... і очі. (...) Душа в тебе погана. Погана якась душа».

Настає день, коли і Зоська вже не влаштовує Степана, який прагне нових пригод, нових відчуттів: «Безліч є жінок неопізнаних, безліч чарівних облич і витончених тіл, що проминути їх — значить втратити!».

З’являється Рита. У її портреті, поданому динамічно й експресивно, відчувається людина-маска, застиглість обличчя химерним чином поєднується з мінливістю очей, які «жили, ворушились і сміялись за все обличчя, великі, облудні очі, що блищали в мороці, як у кицьки». Випещена й екстравагантна, вона, як і Степан, не відчуває жодної потреби в глибоких почуттях. Обоє це розуміють, кожен грає свою роль, стосунки не зобов’язують до найменшої відповідальності. Діалог у момент розставання психологічно тонко й виразно оприявнює поверховість взаємин героїв: «Прощайте, пустунчику! — Прощайте, мріє!».

Після всіх своїх дон-жуанських пригод Степан залишається геть самотнім. І коли Зоська пішла з життя, він розуміє, що все ж таки кохав цю дівчину, яка стала для нього символом кохання, уособленням утраченої мрії.

Образи інтелігентів. Роман спонукає до роздумів про роль інтелігенції, яку зображено у творі зовсім не так, як того вимагалося тоді — відчуженою від провідних ідей гегемонізму робітничого класу, ідеологічно чужою пролетаріатові, що спричинило хвилю критики на адресу автора.

Діалоги Степана з Вигорським, носієм філософії песимізму, є психологічно мотивованими інтелектуальним внутрішнім сюжетом. Іноді здається, що в уста цього персонажа В. Підмогильний вкладає власні думки: «На межі двох діб неминуче з’являються люди, що зависають якраз на грані, звідки видно далеко назад і ще далі вперед». Ідеться, напевне, саме про долю, про місію в суспільстві справжніх митців, які сприймають життя в усій його складності, суперечливості, багатоплановості.

Запитання і завдання

  • 1. Доведіть, що роман «Місто» є урбаністично-психологічним.
  • 2. Чому автор обрав одразу два епіграфи для роману «Місто»? Чим можна пояснити звернення письменника до твору А. Франса?
  • 3. Яким ви сприйняли Степана Радченка — позитивним чи негативним героєм? Обґрунтуйте свої міркування, підкріпивши їх цитатами з тексту.
  • 4. Прокоментуйте слова літературознавця В. Мельника: «Образ Степана Радченка далеко не однозначний... Письменник вивів людину, у якій постійно борються добро і зло, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на переступ, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю». Із чим ви погоджуєтесь, а з чим — ні? Наведіть аргументи.
  • 5. Доведіть, що Степан Радченко — герой маргінальний.
  • 6. Зробіть таблицю на порівняння маргінальних героїв (герой, назва твору, автор, суть маргінальності), про яких ви дізналися з уроків української та зарубіжної літератури.
  • 7. Поясніть, яку роль виконують жіночі образи в романі. Кому з героїнь ви співчуваєте й чому? Підготуйте колективну рольову гру, намагаючись не відходити від задуму митця та показати своє читацьке ставлення до обраної героїні.
  • 8. Якою постає в романі українська творча інтелігенція? Проаналізуйте збірний образ інтелігенції.
  • 9. Прокоментуйте своє розуміння екзистенціалізму в літературі, наведіть приклади екзистенційних ситуацій із вивчених раніше творів.
  • 10. Прокоментуйте вислів Ю. Лавріненка про В. Підмогильного: «Письменник-інтелектуал, твори якого подають чималий матеріал для пізнання психології людини часів революції і після неї». На прикладі характеристики головних образів-персонажів роману покажіть, як автор досліджує психологію людини.

Ваші читацькі проекти

  • Створіть власний дизайн обкладинки до роману та підготуйте проект «Роль обкладинки у виданні художнього твору».

Читацьке дозвілля

  • Підготуйте віртуальну екскурсію «Прогулянки містом Валер’яна Підмогильного у XXI столітті».