Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Д’ячков - Нова програма

РОЗДІЛ II. ЄВРОПА ТА АМЕРИКА В ДОБУ РЕВОЛЮЦІЙ І НАЦІОНАЛЬНОГО ОБ'ЄДНАННЯ (1815—1870 рр.)

Значну частину історії «довгого» XIX століття займав дуже складний період 1815—1870 рр. — час гострого протистояння зміцнілих капіталістичних відносин і демократичного суспільства, з одного боку, та сил, які захищали «старий порядок» колишнього феодального суспільства й застарілих монархій, з іншого. Це протистояння відбилося в політичному та соціально-економічному розвитку провідних країн Європи й Америки. Уже через 15 років після Віденського конгресу спалахнули нові революції у Франції, Іспанії, Бельгії, Португалії. У 1848—1849 рр. революційні рухи охопили всю Європу. У 1861 р. було скасоване кріпосне право в Росії, а згодом і рабство в США. Запекла Кримська війна, що завершилася ганебною поразкою Росії, зруйнувала порядки, установлені Священним союзом монархів. Народи Німеччини й Італії намагалися покласти край феодальній роздробленості та створити єдині національні держави. Абсолютизм поступово змінили конституційні монархії.

§6. Промисловий переворот у країнах Західної Європи

XIX століття називають не тільки епохою революцій, але й добою заліза та пари. Виробництво промислової продукції зросло в десятки разів, інтенсивно розвивався транспорт, змінювалися вигляд міст і спосіб життя городян. XIX століття не випадково називають ще й швидким століттям. Однак чи встигав людський розум за стрімким прогресом двигунів і верстатів? Чи змогли люди не тільки зрозуміти причини перетворень, але й передбачити їх наслідки?

Варто пригадати! 1. Що таке промисловий переворот? 2. Чому промисловий переворот розпочався саме в Англії? 3. У яких галузях промисловості відбувався промисловий переворот? До яких соціальних змін він привів?

1. Промисловий переворот.

Швидкий розвиток капіталістичних відносин зумовив завершення промислового перевороту (промислової революції) в Англії в 30-ті рр. XIX ст. Відбулася поступова заміна ручної праці машинною, а мануфактури — фабрикою. Вирішальне значення мало масове застосування парового двигуна в промисловості. На початку XIX ст. його почали використовувати не тільки на вугільних шахтах, ткацьких і металургійних фабриках, але й на транспорті. У США з’явився перший пароплав, а в 1825 р. в Англії була збудована перша у світі залізниця, на якій використовувався паровоз, створений інженером Г. Стефенсоном (1781—1848) (мал. 1). Будівництво залізниць, у свою чергу, прискорювало розвиток промисловості, оскільки вимагало збільшення виробництва чавуну, сталі, вугілля, розвитку машинобудування.

На початку XIX ст. розпочався промисловий переворот у Бельгії, Франції, західнонімецьких державах, північних штатах США. Однак більшу частину XIX ст. лідерство в промисловому виробництві зберігала Велика Британія.

Промисловий переворот сприяв остаточному утвердженню капіталістичних відносин у країнах Західної Європи.

Одним із наслідків промислового перевороту стало помітне підвищення продуктивності праці й зростання виробництва промислової продукції. Фабрика з верстатами, яким надавали руху парові двигуни, випускала в сотні разів більше товарів, ніж мануфактура (мал. 2). Проте виникала проблема збуту цієї продукції. Підприємства, що випускали однотипні товари, були змушені боротися за покупця, підвищуючи якість продукції та знижуючи ціни. Такий тип виробництва й збуту продукції отримав назву капіталізму вільної конкуренції.

Зниження ціни на товари й зростання якості продукції досягалося не тільки за рахунок модернізації виробництва, упровадження нових технологій і покращення управління. Найчастіше зниження вартості товару залежало від посилення експлуатації найманих робітників. Власники підприємств намагалися вкладати прибутки, отримані від зростання виробництва, не в підвищення заробітної плати працівників, а в розширення підприємства. Таким чином, щороку обсяги виробництва зростали набагато швидше, ніж грошова винагорода робітників. Однак саме вони були основними покупцями продукції, яку випускали фабрики. Отже, із часом обсяги вироблених товарів збільшувалися, у той час як можливості людей купити їх зростали набагато повільніше. Ця особливість капіталізму приводила до поступового зниження обсягів продажу промислової продукції. Власники підприємств, прагнучи зменшити витрати, скорочували виробництво товарів і звільняли зайвих робітників, але це ще більше знижувало купівельну спроможність населення.

Зменшення обсягів випуску товарів і зростання безробіття охоплювали й інші галузі промисловості, де також спостерігалося зниження попиту. Такі спади в промисловості отримали назву кризи надвиробництва та повторювалися кожні 9—11 років. Перша криза відбулася в 1825 р. в країні, де раніше за всіх завершився промисловий переворот, — Англії.

Мал. 1. Паровоз Г. Стефенсона «Ракета». Малюнок 30-х рр. XIX ст.

Мал. 2. Бавовнопрядильна фабрика в Манчестері (Англія). 20-ті рр. XIX ст.

2. Індустріальне суспільство.

Підсумком промислового перевороту стало формування в країнах Західної Європи індустріального суспільства, яке ґрунтувалося на пануванні великої промисловості. Аграрне виробництво вже не мало провідного значення в економіці країни, швидко зменшувалася кількість сільського населення, яке займалося натуральним господарством. Багато людей переїжджали жити в міста, сподіваючись знайти роботу на нових заводах і фабриках. Це спричинило швидке зростання міст і збільшення кількості городян — урбанізацію.

XIX століття стало століттям міст і міського населення.

В індустріальному суспільстві остаточно сформувалися два класи: власники підприємств — буржуазія та наймані робітники (пролетаріат). Буржуазії належали фабрики й заводи, де вона організовувала виробництво: купувала сировину, машини, верстати, наймала робітників, шукала можливість збуту готової продукції. Наймані робітники були позбавлені засобів до існування, тому їм доводилося добровільно влаштовуватися на роботу до буржуазії. Ще більше погіршувала становище найманих робітників відсутність власного житла.

Оскільки працівників було більше, ніж робочих місць, то власники підприємств могли платити їм мізерну платню. На місце робітника, що звільнився, завжди можна було знайти іншого. Той працівник, що залишався без роботи, не міг прогодувати ні родину, ні себе. Тому люди були змушені погоджуватися на найважчу роботу за невелику плату.

Однак незважаючи на важке становище робітників, зростання виробництва сприяло поліпшенню життя населення. Поступово відступила загроза голоду. Збільшувалася тривалість життя й знижувалася смертність, що привело до демографічного вибуху. Протягом XIX ст. населення Західної Європи зросло більше ніж удвічі. Крім того, ліквідація станових бар’єрів створювала теоретичну можливість навіть представникам найбідніших верств досягти успіху в житті. Машинне виробництво вимагало висококваліфікованої робочої сили, тому держава намагалася зробити більш доступною систему освіти для робітників. А власники виробництва були змушені сплачувати висококваліфікованим робітникам більшу зарплатню.

Промисловий переворот повністю замінив аграрне суспільство на індустріальне — світ машинного виробництва й міської культури.

3. Соціальні течії.

Велика французька революція й промисловий переворот вплинули на розвиток суспільної думки Європи. Зростання кількості нових соціальних груп — буржуазії та найманих робітників — і падіння впливу офіційної релігії вели до виникнення нових теорій, які пояснювали шляхи розвитку суспільства. Деякі з таких ідей торкалися більшості сфер суспільного життя й ставали основою світогляду великих груп людей — ідеологією.

Події революції у Франції привели до оформлення ідеології консерватизму — прихильності до традицій і заперечення революції. Погляди консерваторів висловив англійський політик Едмунд Берк (1729—1797), що в 1790 р. видав памфлет проти революції. Консерватори рішуче виступали проти будь-яких революційних перетворень. На їхню думку, існуючий державний лад не потребував докорінних змін. Консерватори вважали за необхідне захищати традиційну державу й традиційну церкву, що мала бути основою моралі в суспільстві. Консерватори в різних країнах відстоювали різні державні ідеали: в Австрії та Росії — абсолютну монархію, в Англії — парламентську монархію, у Франції — конституційну монархію. Більшість консерваторів виступали проти розширення демократії та ліквідації станового поділу суспільства. Вони стверджували, що слід захищати національну економіку, здійснюючи політику протекціонізму.

Основні ідеї лібералізму були започатковані у XVIII ст. й остаточно сформувалися в роки Великої французької революції. Фактично «Декларація прав людини і громадянина» виражала принципи саме ліберальної ідеології. В основі лібералізму лежить ідея свободи й гарантій прав людини. Свобода особистості, на думку лібералів, ґрунтувалася на приватній власності на засоби виробництва, яка дозволяла людині зберігати незалежність. Тому представники цієї течії виступали проти втручання держави в економіку, послідовно захищали свободу торгівлі й підприємництва. Багато лібералів заперечували демократію, побудовану на загальному виборчому праві, оскільки право голосу отримували й люди, що не мали власності. Однак один з ідеологів лібералізму Алексіє де Токвіль (1805—1859) у книзі «Демократія в Америці» обґрунтував необхідність об’єднання ідей лібералізму й демократії. Він стверджував, що демократія гарантує всім громадянам рівність можливостей, і кожна людина отримує право вільного вибору своєї діяльності.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Попередники комуністів

Ще в роки Великої французької революції стали з'являтися організації, що виступали проти приватної власності. У 1796 р. Гаракх Бабеф і його прихильники створили «Змову рівних», метою якої було захоплення влади і встановлення суспільства загальної рівності. Г. Бабеф стверджував, що для досягнення рівності необхідно ліквідувати приватну власність. Для здійснення всіх реформ передбачалося встановлення диктатури змовників. Однак «Змову...» було викрито, а її учасників страчено. Хоча Г. Бабеф і його прихильники не використовували слово «комунізм», багато вчених вважають їх попередниками комуністичного вчення.

Події Великої французької революції вплинули й на формування націоналізму — ідеології, яка основну увагу приділяла розвитку нації. У роки революції у Франції ідея єдності нації, що складається з усіх французьких громадян, протиставлялася ідеї абсолютної монархії. У XIX ст. термін «націоналізм» уперше застосував німецький філософ Й. Г. Гердер. У XIX ст. принципи націоналізму сприйняли багато народів Європи, позбавлених державності. Вважалося, що об’єднання народу в єдину націю дозволить досягти державної незалежності. Націоналізм підтримувало чимало представників буржуазії, які розраховували за його допомогою протистояти економічній конкуренції більш сильних держав.

У XIX ст. відбулося становлення ще однієї ідеологічної течії — соціалізму. Стрімкий розвиток промисловості й небачене зростання виробництва товарів переконали багатьох мислителів, що життя людей згодом може покращитися. Проте становище найманих робітників, які створювали абсолютну більшість товарів, було неймовірно важким. Ця очевидна несправедливість підштовхнула частину європейських вчених і підприємців до розробки проектів суспільства, у якому буде переможена бідність. Такі ідеї, у яких інтереси справедливого суспільства ставилися вище за індивідуальні бажання особистості, отримали назву соціалістичних. Соціалісти вважали, що дохід кожної людини має залежати тільки від якості її праці, а не від володіння власністю.

На початку XIX ст. в Європі кілька діячів запропонували свої ідеї для справедливої перебудови суспільства. Анрі Сен-Симон (1760—1825), представник французької аристократії, виступав з осудом дворянства та «старого порядку», які гальмували розвиток промислового виробництва. Він вважав, що суспільство розвивається за об’єктивними законами та поступово досягне справедливого устрою. Це відбудеться тоді, коли до влади прийдуть вчені й підприємці, а суспільство буде організовано на засадах справедливості. Передбачалося навіть створення нової релігії, що мала поширювати ідеї рівності. Учні А. Сен-Симона сформулювали основний принцип соціалістичного суспільства: «Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами!».

Шарль Фур’є (1772—1837) вважав, що існуючий спосіб виробництва несправедливий, тому що підприємства працюють не для добробуту всього суспільства, а в інтересах приватних власників. На його думку, розвиток може відбуватися лише в тому випадку, коли існує право на працю. Отже, при пануванні буржуазії прогрес людства неможливий. Ш. Фур’є пропонував створити невеликі самоврядні громади-«фаланги», у яких би люди спільно володіли власністю та працювали. Кошти на це передбачалося взяти в капіталістів, які мали зрозуміти вигідність «фаланг». Однак усі організовані в США «фаланги» не витримали конкуренції та збанкрутували.

Англійський промисловець Роберт Оуен (1771—1858) бачив несправедливий характер розподілу прибутку між власниками та працівниками. Він вважав, що якщо робітники матимуть власність, то зможуть об’єднатися й досягти значного прогресу. Р. Оуен заснував у США колонію «Нова гармонія», у якій застосовувалася колективна праця. Велика увага приділялася моральному розвитку людей. Проте незабаром колонія розорилася; зазнала невдачі й організація таких підприємств в Англії. Незважаючи на це, ідеї Р. Оуена позначилися на розвитку кооперативного руху в Англії.

Значний вплив на розвиток ідей революції зробив французький політик П’єр-Жозеф Прудон (1809—1865). Його всесвітньовідомий вислів — «Власність — це крадіжка». На думку П.-Ж. Прудона, справедливе суспільство може виникнути, якщо припиниться експлуатація людини людиною. Для цього необхідно відмовитися від отримання прибутку в процесі виробництва. Вільні від експлуатації люди зможуть побудувати розумне й справедливе суспільство, у якому роль держави поступово зменшуватиметься. Ідеї П.-Ж. Прудона були сприйняті анархістами, які вважали, що в майбутньому справедливому суспільстві взагалі немає місця примусу, у тому числі й державному.

Мал. 3. Карл Маркс.

Мал. 4. Фрідріх Енгельс.

У середині XIX ст. німецький вчений Еарл Маркс (1818—1883) (мал. 3) і промисловець Фрідріх Енгельс (1820—1895) (мал. 4) розробили теорію «наукового соціалізму», яку часто називають марксизмом. Вони вважали, що впродовж усієї історії людства відбувалася боротьба експлуататорських та експлуатованих класів. При капіталізмі основний експлуатований клас — пролетаріат — може й повинен здійснити революцію та встановити справедливе суспільство — соціалізм, який згодом перетвориться на суспільство загального благоденства — комунізм.

У «Маніфесті Комуністичної партії», виданому в 1848 р., К. Маркс та Ф. Енгельс стверджували, що буржуазія, постійно нарощуючи виробництво й наймаючи нових робітників, сама посилює свого противника — пролетаріат, який згодом зміцніє та зможе скинути владу буржуазії. Робітники будуть змушені здійснити революцію, оскільки постійні кризи надвиробництва ведуть до зубожіння пролетаріату. Так, соціалістична революція, на думку марксистів, є неминучою. Після перемоги революції має встановитися диктатура пролетаріату, за допомогою якої буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва. Обов’язкова умова для перемоги революції — одночасний виступ робітників усіх розвинених країн, щоб буржуазія не могла спільними зусиллями придушити повстання в одній країні. Цим пояснюється гасло марксистів — «Пролетарі всіх країн, єднайтеся! ».

Швидке зростання кількості найманих робітників у XIX ст. зумовило поширення соціалістичних ідей у Європі.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Який вплив на розвиток транспорту мало винайдення універсального парового двигуна? 2. Чим, на вашу думку, відрізнялося індустріальне суспільство від аграрного? 3. Укажіть відмінності ліберальної та консервативної ідеології. 4. Розкрийте причини поширення соціалістичних ідей у Європі. Який вплив вони справили на робітничий рух? 5. Поясніть, що означає гасло марксистів «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». 6*. Назвіть соціальні наслідки промислового перевороту. 7. Які чинники вплинули на зростання популярності націоналізму в Європі? 8*. Чому, на ваш погляд, не вдалися експерименти Ш. Фур'є й Р. Оуена? 9. Поясніть гасло П.-Ж. Прудона «Власність — це крадіжка».

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Із висловлювань Р. Оуена

Із досвідом минулого й численними відкриттями Нового часу, що супроводжувалися застосуванням добре спрямованої сили пари й електрики, знаючи, яким шляхом можна сформувати гарні людські характери, буде легко й просто створити людям самі тільки чудові умови, оточити їх достатком і зробити їх розумними істотами, добрими, мудрими, щасливими, і перетворити світ на земний рай; вирішення цього завдання виявиться звичайним заходом, здійсненню якого всі люди побажають сприяти, радіючи можливості стати корисними.

Суспільство зараз має у своєму розпорядженні всі засоби, необхідні для повного запровадження такої зміни в житті людей по всій Європі й Америці протягом п'яти років від моменту початку реформи та протягом менш ніж десяти років — по всьому світі. Ці засоби можна відразу ж пустити в хід як тільки буде вжито заходів для того, щоб зробити суспільство досить розумним для усвідомлення власних незмінних інтересів.

1. На чому має ґрунтуватися суспільство достатку? 2. Чи згодні ви з думкою Р. Оуена про можливість створення «розумного» суспільства?