Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Д’ячков - Нова програма

§4. Консульство та Імперія Наполеона Бонапарта (1799—1815 рр.)

Наполеон Бонапарт за короткий час силою зброї та дипломатії зміг створити в Європі гігантську імперію, перетворивши Францію на найсильнішу державу світу. Проте розквіт Імперії був нетривалим і закінчився її падінням. Незважаючи на це, Наполеона вважають найвидатнішим політиком і полководцем XIX ст. Тож ким насправді був Наполеон Бонапарт: визволителем Європи чи прокляттям Франції?

Варто пригадати! 1. Чому саме Н. Бонапарт очолив військовий переворот 18 брюмера? 2. Чому саме парламентська Англія організовувала коаліції проти республіканської Франції?

1. Утвердження влади Наполеона Бонапарта. Внутрішня політика.

У результаті перевороту 18 брюмера виконавча влада формально опинилася в руках трьох консулів, але реальну владу мав лише Наполеон Бонапарт (мал. 1). Він не приховував, що прагне встановлення одноосібного контролю в державі, а тому послідовно збільшував свої повноваження.

Наполеон домігся прийняття нової конституції Франції 1799 р., що закріплювала практично необмежену виконавчу владу першого консула. Законодавча влада формувалася за дуже заплутаною схемою й не могла стримувати зміцнення впливу Бонапарта. Однак уже в 1802 р. було проведено опитування населення (плебісцит), за підсумками якого посада першого консула стала довічною.

У 1804 р. була прийнята чергова конституція, за якою Бонапарт був проголошений імператором Наполеоном І. Таким чином, у Франції відновлювалася спадкоємна монархія, однак вона відрізнялася від монархії Бурбонів. Суть влади Наполеона І виражалася в першій статті нової Конституції: «Управління Республікою доручається імператору, що приймає титул імператора французів». Передбачалося, що Бонапарт, ставши одноосібним правителем, не скасовуватиме більшості завоювань Великої французької революції, а буде використовувати свої необмежені повноваження для захисту держави від зовнішніх і внутрішніх ворогів.

Зміцнюючи особисту владу, Бонапарт розумів, що успіх його правління залежить від того, чи зуміє він утримати стабільність у країні. Саме стабільності чекали від імператора французькі громадяни-власники — від великої буржуазії до звичайних селян. Вони прагнули не лише зберегти, але й збільшити власність, отриману в роки революції. Наполеон І своєю внутрішньою політикою зміг не лише встановити диктатуру в країні, але й завоювати підтримку більшості французьких власників.

Було впорядковано законодавство: прийнято кілька збірок законів — кодексів, серед яких найважливіше значення мав Цивільний кодекс. У кодексах держава гарантувала недоторканність приватної власності й рівність усіх громадян Франції перед законом.

Адміністративна реформа фактично ліквідувала систему місцевого самоврядування, тепер мери міст призначалися владою. Під контроль Наполеона потрапили французькі суди. Значно розширився поліцейський апарат, була посилена таємна поліція. Наполеон жорстоко придушував будь-які спроби заперечити його владу, переслідуючи як роялістів, так і республіканців. Державі були підпорядковані всі збережені газети.

Зміцненню влади Бонапарта сприяла й угода з католицькою церквою — Конкордат 1801 року. Наполеон визнавав католицизм релігією більшості французів, а Папа Римський натомість погоджувався не вимагати повернення всієї церковної власності, розпроданої в роки революції. Так Бонапарт, не зробивши жодних поступок, здобув підтримку католицької церкви.

ПРОПОНУЄМО ОБГОВОРИТИ

Нова конституція

Розповідають, що коли Наполеона запитали, якою має бути нова конституція, він відповів: «Пишіть коротко й неясно».

Чому диктатор відповів саме так?

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Розкіш Бонапарта

Будуючи нову французьку монархію, Наполеон створював і нове дворянство — були знову введені дворянські титули, але заборонялося відновлювати дворянські титули епохи Бурбонів. Поверталися пишні палацові прийоми, бали, урочисті церемонії. Виник новий величний стиль у мистецтві — ампір (у перекладі з французької — імперія).

Мал. 1. Бонапарт — перший консул. Худ. Ж.-О.-Д. Енгр.

Велику увагу Наполеон приділяв розвитку економіки Франції. Був створений Французький банк, упорядкована система оподатковування, введена нова валюта — франк. Держава сприяла будівництву мануфактур у промисловості, блокуючи ввезення до Франції іноземних товарів і заохочуючи вивезення промислової продукції. Наполеон навіть наполягав, щоб на урочисті прийоми дами обов’язково приходили в нових розкішних сукнях, тим самим збільшуючи попит на продукцію французьких ткацьких мануфактур. На початку XIX ст. у Франції розпочався промисловий переворот.

У цілому внутрішня політика Наполеона І дозволила йому підтримувати стабільність у державі й забезпечила імператору прихильність значної частини населення. Багато нововведень, запроваджених за часів Бонапарта, не тільки десятиліттями зберігалися у Франції, але й набули поширення в інших країнах Європи.

Внутрішня політика Наполеона І була спрямована на зміцнення особистої влади й захист інтересів французьких власників засобів виробництва.

2. Війни наполеонівської Франції.

Прийшовши до влади, Наполеон досить швидко розправився з військами другої коаліції, розбивши австрійців у Північній Італії. У 1801 р. мир підписала Австрія, у 1802 р. — Англія. Однак перемога у війні була не єдиною метою Наполеона. Він прагнув забезпечити ринки збуту французьких товарів в інші країни, а цього можна було досягти лише встановленням французького впливу в більшості країн Європи. Тому, здобувши перемогу в одній війні, Бонапарт починав готуватися до іншої. Найлютішим супротивником наполеонівської Франції була Англія, що брала участь майже в усіх антифранцузьких коаліціях. Англія також становила економічну конкуренцію для Франції, і без здолання її могутності французьке панування в Європі було неможливим.

Наполеонівські війни мали подвійну мету. З одного боку, для них був характерний грабіжницький характер: переможені сплачували контрибуції, забезпечували постачання французької армії всім необхідним. Із другого боку, на завойованих землях французи, як правило, скасовували феодальні порядки, вводили нове французьке законодавство.

Незважаючи на свій загарбницький характер, війни наполеонівської Франції сприяли ліквідації феодальних відносин у європейських країнах.

Незабаром війна з Англією поновилася, а в 1805 р. проти Наполеона виступила третя коаліція у складі Австрії, Росії, Великої Британії, Швеції та Неаполітанського королівства. Напад англійського флоту на іспанські кораблі став причиною укладення франко-іспанського союзу. Бонапарт продемонстрував блискучий приклад одночасної боротьби проти кількох супротивників. Поки австро-російські війська повільно рухалися Центральною Європою, Наполеон стрімким маршем узяв столицю Австрії Відень. Вирішальна битва відбулася поблизу Аустерліца (мал. 2). Командування союзників не змогло протистояти натиску французів і програло битву. Австрія вийшла з війни, і коаліція розпалася.

Мал. 2. Наполеон у битві під Аустерліцом. Худ. Ф. Жерар.

Мал. 3. Зустріч імператорів у Тільзиті в 1807 р. Худ. Н. Госс.

Однак рішучі перемоги французів на суходолі були затьмарені катастрофою на морі. У жовтні 1805 р. величезний франко-іспанський флот, який планувалося використати для висадки в Англії, був атакований англійською ескадрою під командуванням адмірала Г. Нельсона біля мису Трафальгар. Англійці сміливо атакували лінію ворожої ескадри й домоглися повної перемоги: не втративши жодного корабля, вони потопили або захопили 18 кораблів противника. Розгром франко-іспанського флоту означав, що висадка Наполеона в Англії стала неможливою.

У 1806 р. розпочалася війна Бонапарта із четвертою коаліцією, до якої увійшли Росія, Англія та Пруссія. Наполеон розбив прусські війська й увійшов у Берлін, столицю Пруссії. У протистоянні з російською армією під Прейсіш-Ейлау в лютому 1807 р. переможця не було виявлено, але в наступній битві під Фрідландом російські війська зазнали поразки.

Російський імператор Олександр І (1801—1825) боявся продовження війни, але й Наполеон розумів, що його армія виснажена. 7 липня 1807 р. між Росією та Францією був укладений Тільзитський мир, за умовами якого Росія погоджувалася на зменшення території Пруссії й укладала союз із наполеонівською Францією (мал. 3). Фактично Наполеон досяг своєї мети в Європі: більшість держав континенту були союзниками Франції або залежали від неї. Проте перемога здавалася Бонапарту неповною.

Велика Британія не визнавала Наполеона та його завоювання. Трафальгарська битва порушила плани щодо вторгнення армій Бонапарта на Британські острови. Тоді Наполеон вирішив знищити Англію економічним шляхом. Ще в 1806 р. в Берліні він проголосив континентальну блокаду Великої Британії. Франція та її союзники мали припинити будь-яку торгівлю з англійцями. У 1807 р. до блокади приєдналася Росія. Однак цей захід був актом розпачу французького імператора: розірвання зв’язків із найбільшою економікою світу завдало чималих збитків багатьом європейським країнам, які були змушені порушувати заборону. Англійці завозили свої товари контрабандним шляхом, чим не гребували навіть французькі купці. Остаточно блокувати Англію без сильного флоту було неможливо.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Армія Наполеона

Наполеона Бонапарта вважають одним із найвидатніших полководців Європи. Його численні блискучі перемоги багато в чому залежали від особливостей нової французької армії, створеної Великою французькою революцією. Французька армія формувалася за призовом, а не рекрутським набором, і тому була більшою, ніж будь-яка інша армія Європи. Французька піхота рухалася на маршах швидше за піхоту супротивника. Французькими офіцерами ставали не знатні люди, а талановиті військові з народу. Тому Наполеон міг ділити свої армії на корпуси й дивізії під командуванням досвідчених французьких маршалів і раптово атакувати тили ворожих військ. Не меншу роль у перемогах Бонапарта відіграла й французька артилерія.

Мал. 4. Франція в період Директорії та Консульства.

Після підписання Тільзитського миру Наполеон мав намір зробити континентальну блокаду Англії загальноєвропейською, тому французькі війська в 1807 р. вторглися до Португалії, давнього союзника Великої Британії. Під час війни французи здійснили переворот в Іспанії та оголосили її королем брата Бонапарта. У відповідь в Іспанії спалахнуло повстання, що переросло в партизанську війну. Французька армія, що вперше зіткнулася з народним опором, діяла з неймовірною жорстокістю, але не змогла повністю придушити виступ іспанців, яким допомагав англійський експедиційний корпус.

У результаті завоювань Бонапарта постала величезна Французька імперія, що охоплювала значну частину Європи. Деякі країни переходили під безпосередню владу імператора, інші залишалися залежними державами, якими управляли маршали або члени сім’ї Наполеона. Так, до складу імперії увійшли Бельгія, Голландія, Папська область, Північна Італія, частина Північної Німеччини. У повній залежності від Франції були такі держави: Іспанія, у якій правив брат Наполеона Жозеф; Рейнський союз, що об’єднав більшість німецьких держав під протекторатом самого французького імператора; Велике герцогство Варшавське; Швеція на чолі з маршалом Наполеона Ж.-Б. Бернадотом; Неаполітанське королівство з маршалом Наполеона И. Мюратом.

У 1809 р. Наполеон здобув чергову перемогу над Австрією та захопив її володіння на узбережжі Адріатичного моря, однак військові успіхи не могли зміцнити континентальну блокаду. Вимушені союзники Франції, передусім Росія, продовжували торгувати з Англією та намагалися обмежити продаж французьких товарів. Французька промисловість страждала від відсутності сировини з колоній; розпочалася економічна криза.

Наполеон був не в змозі впоратися з економічними проблемами та вирішив знову застосувати військову силу. У 1812 р. Бонапарт із «Великою армією» (понад 400 тис. осіб) вторгся до Російської імперії, яку він вважав потенційним союзником Англії. Він мав намір розбити російську армію в генеральній битві, змусити імператора Олександра І підписати більш вигідний мир і не порушувати континентальну блокаду. Однак російське командування, усвідомлюючи сили французів, почало відступ у глиб країни. Генеральний бій відбувся під Москвою, на Бородінському полі. Хоча перемогу здобули французи, російська армія не була знищена та залишила столицю. Наполеон захопив Москву, проте Росія відмовлялася укладати мир. Велика пожежа майже знищила давню російську столицю. Наляканий настанням морозів, Наполеон почав відступ на захід через стару дорогу на Смоленськ, розграбовану самими ж французами під час наступу. Повернення «Великої армії» перетворилося на катастрофу. Несподівані атаки російських військ, дії партизанів і важкі погодні умови майже повністю знищили французькі війська.

Загибель «Великої армії» стала початком падіння Імперії Наполеона.

У 1813 р. виникла шоста антифранцузька коаліція, основними учасниками якої були Росія, Австрія, Пруссія та Англія. Російські війська перетнули кордони герцогства Варшавського, увійшли до Центральної Європи й почали просуватися на захід. Наполеон дуже швидко зібрав із новобранців нову армію і сам вступив у німецькі землі. Вирішальна битва відбулася в 1813 р. під Лейпцигом та отримала назву «битва народів». Маючи менше сил, ніж у супротивників, французи завзято билися, але перехід на бік коаліції союзників французів саксонців остаточно визначив поразку Наполеона І. Після битви під Лейпцигом французи продовжували опір, Бонапарт виграв ще кілька битв, але сили коаліції збільшувалися щомісяця. У 1814 р. війська союзників вступили у Францію, і в березні російсько-прусська армія взяла Париж. Усвідомлюючи, що Франція втомилася від нескінченних війн і не може продовжувати боротьбу, Наполеон І зрікся престолу й здався союзникам.

На французький трон учасники коаліції посадили Людовіка XVIII (1814—1824 рр.), брата страченого короля Людовіка XVI. Франція втрачала всі свої завоювання, до країни поверталися дворяни-емігранти, настав період реставрації Бурбонів. На вимогу Олександра І Людовік XVIII прийняв Конституційну хартію 1814 року, за якою Франція залишалася конституційною монархією, зберігалися основні права і свободи громадян, а власність, захоплена в роки революції у дворян і церкви, не поверталася колишнім власникам. Однак оточення короля не погоджувалося з такими умовами. Воно почало вимагати повернення своєї власності та переслідувати учасників революції.

3. «Сто днів». Віденський конгрес.

Після зречення Наполеон був висланий на острів Ельба в Середземному морі, але продовжував уважно спостерігати за подіями у Франції. На Ельбу надходили повідомлення про суперечки між союзниками на конгресі у Відні, зростання невдоволення французів свавіллям дворян-емігрантів. Навесні 1815 р. Бонапарт зважився на відчайдушний крок — повернути собі владу у Франції. Із невеликим загоном прихильників він висадився на узбережжі Франції та рушив на Париж. Королівські війська, які висилали йому назустріч, переходили на бік колишнього імператора.

Маршал М. Ней, що обіцяв королю доставити Бонапарта в залізній клітці, після листа Наполеона привів до нього всі свої війська. Бурбони й старе дворянство втекли із країни, й імператор тріумфально вступив у Париж.

Наполеон розумів, що його єдиний шанс — розбити своїх супротивників поодинці, тому рушив з армією до Бельгії проти англійських і прусських військ. Вирішальний бій відбувся біля селища Ватерлоо 18 червня 1815 р.

ОЧИМА СУЧАСНИКІВ

«Хай живе імператор!»

Першим великим містом дорогою Наполеона в Париж навесні 1815 р. був Гренобль. Коли невеликий загін Бонапарта підійшов до міста, на його шляху стали три королівські полки. Командування полків відмовилося від переговорів, тоді Наполеон вийшов уперед і звернувся до солдатів: «Солдати п'ятого полку! Визнайте свого імператора! Якщо хтось хоче мене вбити, то ось він я!». І розпачлива команда «Вогонь!» офіцера-рояліста потонула в ревінні тисяч солдатських голосів: «Хай живе імператор!». Гренобль був узятий без бою.

Наполеон спробував розбити англо-голландські війська під командуванням герцога А. Веллінгтона до прибуття прусських корпусів, але англійці стійко відбивали відчайдушні атаки французів та змогли утримати оборону. Французи зазнали поразки, і Наполеон вирішив, що продовжувати боротьбу не має сенсу.

У цей час у паризьких кварталах бідноти проходили масові демонстрації під гаслами «Хай живе імператор! Не треба зречення!», але Бонапарт не наважився скористатися настроями народу й спробував утекти із країни. Англійцям вдалося схопити Бонапарта й відправити його в заслання на острів Святої Єлени в Південній Атлантиці. Владу Бурбонів у Франції вдруге було відновлено, однак Людовік XVIII добре запам’ятав «сто днів» Наполеона — час повернення імператора до влади.

«Сто днів» Наполеона показали, що французи не змирилися зі скасуванням революційних змін у країні.

У 1814—1815 рр. у Відні відбувся міжнародний конгрес країн, що перемогли наполеонівську Францію (мал. 5). Уперше в історії провідні європейські держави зібралися разом, щоб обговорити долю континенту. Однак відносини між недавніми союзниками вже зіпсувалися. Росія та Пруссія уклали таємну угоду, проти якої виступив союз Англії, Австрії й королівської Франції.

Усупереч розбіжностям, великим державам усе ж таки вдалося дійти згоди з найважливіших питань. Територія Франції зменшувалася до кордонів 1792 р., до того ж країна мала виплатити контрибуцію. Голландія та Бельгія об’єднувалися в єдину державу. Австрія повертала свої володіння в Італії. До Пруссії відходила частина німецьких держав на Рейні, роздробленість Німеччини зберігалася, але кількість держав зменшувалася. Росія отримувала більшу частину герцогства Варшавського. Установлювався нейтралітет Швейцарії. Англія закріплювала за собою захоплені французькі колонії.

Мал. 5. «Пиріг королів». Віденський конгрес 1815 р. Французька карикатура XIX ст.

Незважаючи на бажання основних учасників конгресу повернути в Європі «старий порядок», їм не вдалося повністю скасувати революційні перетворення, здійснені під час наполеонівських війн. Абсолютні монархи небезпідставно продовжували побоюватися нових революцій у Європі. Тому Росія, Австрія та Пруссія за пропозицією російського імператора створили Священний союз для боротьби проти революційних виступів у європейських країнах і збереження порядку, встановленого Віденським конгресом. У 20-ті рр. XIX ст. Священний союз неодноразово схвалював інтервенції проти країн, у яких відбувалися революції. Проте суперечності між учасниками угоди й зростання революційних настроїв у Європі, започаткованих Великою французькою революцією, поступово призвели до розпаду союзу.

Віденський конгрес був першою спробою створити систему колективної безпеки в Європі.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте імператорську владу Наполеона І. У чиїх інтересах він діяв? Обґрунтуйте свою точку зору.

2. Як вплинув Конкордат із римським папою на укріплення влади Наполеона? 3. Який вплив мала законодавча діяльність Наполеона І на розвиток правової думки в Європі? 4. Охарактеризуйте позитивні й негативні наслідки правління Наполеона Бонапарта для Франції. 5. Чи вважаєте ви, що Наполеон сприяв розвитку економіки країни? Обґрунтуйте свою відповідь. 6. Що мав на меті Наполеон Бонапарт, проголосивши себе імператором у 1804 р.? 7. Використовуючи карти атласу, визначте, які території та країни Європи опинилися осторонь наполеонівських війн. 8. Використовуючи карту на мал. 4 (с. 20), випишіть у зошит назви держав, у яких відбулися революційні виступи після Віденського конгресу та створення Священного союзу. 9*. Чи можна вважати Наполеона «буржуазним монархом»? 10*. Чи можна назвати війни Наполеона революційними? 11. Чому стали можливими «сто днів» Наполеона? 12. Охарактеризуйте основні рішення Віденського конгресу. 13*. Складіть історичний портрет «Наполеон Бонапарт: доля тирана».

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Із висловлювань Наполеона Бонапарта (1800 р.)

■ Суспільна думка підказує мені, що не слід кого-небудь висилати, ані шукати під приводом змови, ані прислухатися до партійних забобонів.

■ Я хочу зміцнити Республіку, без неї, я знаю, для мене немає ні порятунку, ні слави. Проте я збираюся республіканську ідею дещо стримати, принаймні врівноважити народні й аристократичні тенденції, я б навіть сказав, монархічні. З огляду на це нинішня конституція мені здається найбільш прийнятною для Франції, до того ж вона допускає різні зміни, до яких можуть привести обставини.

■ Суспільна думка в наш час і наше оточення відкидають будь-яку ідею про відновлення прав знаті, спадковість, привілейовані касти, абсолютну нерівність... Усі прагнуть рівності, змінюваності вищих службовців. Так вважав я вчора та вважаю зараз як представник влади, а завтра знову змішаюся з натовпом.

1. Чи можна довіряти словам Наполеона Бонапарта? 2. Чи змінив свою думку Наполеон із часом?