Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Д’ячков - Нова програма

РОЗДІЛ IV. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ (друга половина XIX — початок XX ст.)

Багато фахівців переконані, що XIX століття є своєрідним перехідним станом до сучасності. Уже у 80-х рр. XIX ст. цивілізований християнський Захід протиставлявся відсталому Сходу. Якщо в першій половині XIX ст. колоніальна експансія засуджувалася громадськістю західних країн, то наприкінці століття більшість європейців пишалися своїми колоніальними володіннями. Вважалося, що «цивілізація йде на варварство». Проте колоніальна агресія в деяких випадках зіштовхнулася з рішучим опором азіатських та африканських народів. Пробудження Азії збіглося в часі з першим колоніальним поділом світу й розколом європейських країн на конфронтуючі військово-політичні коаліції.

§25. Японія в XIX — на початку XX ст.: стрибок у світові лідери?

До початку XIX ст. Японія перебувала під владою військових правителів династії Токугава. Держава переживала тяжку кризу. Здавалося, що ізольована від решти світу, забута всіма острівна країна назавжди залишилася в Середньовіччі. Як Японії за короткий історичний період вдалося стати однією з провідних країн світу?

Варто пригадати! 1. Хто такі самураї та сьогуни? 2. Коли й чому японський уряд прийняв рішення «закритися» від іншого світу?

1. «Відкриття» Японії.

Понад 200 років Японія із власної волі перебувала в ізоляції від іншого світу. Японським правителям — сьогунам — здавалося, що так вони зможуть захистити країну від європейців, яких тут називали «кольоровими південними варварами». Особливу «небезпеку», на думку японців, становило християнство, що руйнувало конфуціанство, буддизм, місцеві традиції й вірування.

Ізоляція країни від зовнішнього світу, а також збереження середньовічних відносин зупинили розвиток Японії.

До початку XIX ст. погіршення життя відчули на собі всі верстви населення: даймьо (великі князі), самураї всіх рангів, селяни, жителі міст. Країною прокотилася хвиля кровопролитних повстань. За підрахунками вчених, у 1801 —1867 рр. у Японії відбулося понад 1000 селянських виступів. У 1836 р. сильні дощі стали причиною неврожаю зернових і бобових культур, у країні спалахнув голод. У місті Осака жителі поїли всіх голубів. При цьому деякі даймьо забороняли селянам збирати їстівне коріння й соснові шишки. Голодні бунти охопили країну. Люди громили урядові склади й маєтки багатіїв. Селянські вожді готувалися до повстання й збирали зброю. Уряду насилу вдалося придушити народні виступи.

УВАГА, ДЖЕРЕЛО!

Зі звернення до японських селян (1836 р.)

Лютують стихійні лиха, народ страждає, а чиновники беруть хабарі, піклуючись лише про власну вигоду. Із цією метою селян обкладають додатковими податками у великих грошових сумах... Не годиться вести марне життя й байдуже чекати на смерть. Тільки ти, народе, можеш змінити свою нещасну долю. Тільки-но ви почуєте про повстання, вибирайте своїх вождів, ідіть до нас на допомогу.

У цей час Японські острови викликали підвищений інтерес у розвинених країн світу, оскільки були своєрідним коридором до величезного й багатого Китаю. Однак сьогуни тримали морські порти країни «на замку» від іноземних держав. Особливу наполегливість виявляли США та Росія, які змагалися між собою за вплив на Далекому Сході. Нарешті американці, погрожуючи застосуванням зброї, у березні 1854 р. домоглися підписання так званого Канагавського договору «про мир і дружбу». «Відкриття» Японії відбулося (мал. 1). Під військово-політичним тиском Японія уклала такі самі договори з Англією, Францією, Нідерландами, Росією та Португалією. Це були нерівноправні угоди, які значно зачіпали інтереси Японії.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Полярна зоря Японії

Японці впевнені, що Японія — це божественна країна, створена богами; вона розташована на вершині світу, там, де сходить сонце. Символом японської нації є імператор. Протягом писаної історії країни імператорський рід був і залишається главою держави, хоча зараз не має реальної влади. Навіть у часи повновладдя сьогунів авторитет і святість імператорського двору залишалися непохитними, а імператорські регалії (меч, яшма і священне дзеркало) — недоторканними. Не випадково імператора іноді називають тенно — «володар небес», так само як і Полярну зорю. Нині на чолі нації стоїть Акіхіто — 125-й імператор правлячої династії.

Мал. 1. Американські військові кораблі біля берегів Токіо в 1854 р. — головний аргумент «відкриття» Японії. Японська мініатюра XIX ст.

Таким чином, у середині XIX ст. Японія вийшла з ізоляції, але опинилася в залежному становищі щодо США та європейських держав.

Внутрішні проблеми й проникнення іноземців викликали загальне невдоволення серед японського населення. У країні сформувалася опозиція до режиму сьогунів. Багато людей вважали, що всю повноту влади, як це було в давнину, слід передати імператору. Один із японських мислителів того часу писав: «Існує монарх і піддані, існує верх і низ... обов’язок і справедливість. У неба немає двох синів, а в землі немає двох володарів».

Мал. 2. Сьогун Токугава Йосінобу в замку Ніджьо зрікається влади. 1867 р. Японська мініатюра XIX ст.

За всіх часів у Японії імператорська влада користувалася глибокою пошаною.

Після смерті попереднього імператора в 1866 р. на імператорський престол зійшов 15-річний Муцухіто (1867—1912 рр.). Ця подія підштовхнула опозицію до рішучих дій. Під тиском впливових сил останній сьогун династії Токугава відмовився від влади й передав свої повноваження юному імператору (мал. 2). У січні 1868 р. було скликано імператорську раду, яка в маніфесті «Клятва п’яти статей» проголосила відновлення всієї повноти імператорської влади. Прихильники влади сьогунів були розгромлені.

2. «Реставрація Мейдзі».

Події, які відбулися після зречення сьогуна, в історії Японії називають «реставрацією Мейдзі», або «добою Мейдзі». Чому «Мейдзі»? І чому «реставрація»? Справа в тому, що правлінню японських імператорів приписували певний девіз: «Божественний воїн», «Мир усюди» тощо. Доба Муцухіто отримала девіз «Мейдзі», що означає «Освічене правління». Таким чином, за часів цього імператора була відновлена, або реставрована, велич Японії. «Доба Мейдзі» охоплює час від моменту повалення сьогунату до офіційного надання чинності новій конституції (1868—1889 рр.).

Багато дослідників переконані, що японське суспільство очікувало на зміни та було готове до реформ, і тому вони пройшли швидко й успішно.

Енергійний молодий імператор Муцухіто рішуче руйнував середньовічні порядки. Він переніс свою резиденцію з Кіото в Токіо. Замість князівств було введено префектури, які очолили призначені імператором чиновники. Князі-даймьо втратили реальну владу й землі.

Усі реформи проводилися під гаслом відновлення традицій і захисту національних інтересів. Усіляко підтримувалася ідея винятковості й божественності японської нації. Було затверджено новий державний прапор: червоне коло на білому тлі, що символізувало «Країну, де сходить сонце». Текст гімну «Ти — увесь світ» підкреслював велич імператорської влади.

Імператор Муцухіто наказав підготувати конституцію країни, спираючись на досягнення західних держав. Цей основний закон мав перетворити Японію на сучасну централізовану державу.

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 3. Іто Хіробумі — перший в історії країни прем'єр-міністр Японії. Фотографія XIX ст.

Із селян у прем'єр-міністри

Іто Хіробумі (1841—1909) (мал. 3) був вихідцем із селянської родини. Однак завдяки своїм особистим якостям, таланту і працьовитості він став видатним державним та політичним діячем. Іто здобув освіту в Японії та Великій Британії, брав активну участь у боротьбі за повалення сьогунату Токугава й «реставрацію Мейдзі». Його перу належить основний текст конституції Японії. Іто користувався повною довірою імператора й виконував його найвідповідальніші доручення в США, країнах Європи та Китаї. У 1906—1909 рр. Іто був представником імператорської влади в Кореї й захищав колоніальні інтереси країни. У 1909 р. він загинув від кулі корейського націоналіста.

Конституція 1889 р. закріплювала божественне походження імператора. У країні засновувався двопалатний парламент, що складався з палати перів і палати представників. До палати перів входила верхівка японського суспільства із числа вищих чиновників, воєначальників та осіб, наближених до імператорського двору. До палати представників обирали чоловіків, що мали виборче право, високі доходи й відповідне становище в суспільстві. Кабінет міністрів звітував не перед парламентом, а перед імператором.

Конституція Японії 1889 р. закріплювала верховну владу імператора. «Реставрація Мейдзі» відкрила Японії шлях до капіталістичного розвитку й модернізації країни. За короткий період відстала аграрна країна перетворилася на одну з провідних держав світу.

ПРОПОНУЄМО ОБГОВОРИТИ

Списана конституція

Основний закон Японії написаний простою й чіткою мовою. Це невеликий документ із 76 статей, об'єднаних у сім розділів. Вони присвячені правам та обов'язкам імператора й підданих, парламенту, кабінету міністрів, а також Таємній раді, судовій владі, фінансам тощо. За свідченням японських правників, тільки три із 76 статей можна вважати оригінальними, інші запозичені з основних законів інших країн (зокрема, 46 статей було взято з конституції Німеччини). Наступну конституцію Японії, прийняту в 1947 р., було підготовлено за допомогою американців.

Як ви вважаєте, чи можна створювати нову державу, спираючись на чужі закони?

3. Світанок у «Країні, де сходить сонце».

Які ж реформи відкрили шлях для подальшого розвитку країни? «Реставрація Мейдзі» передбачала створення нової структури суспільства. Із цією метою все населення було поділено на три стани: аристократію, дворянство й «народ». Крім того, підкреслювалася рівність усіх перед законом. Однак деякі привілеї аристократи, дворяни й чиновники зберегли. Було затверджено п’ять титулів (принц, маркіз, граф, віконт, барон) для членів палати перів японського парламенту. У країні виникли перші політичні партії сучасного зразка.

Поступово в Японії закріпилася європейська правова система.

Одним із девізів періоду реформ було: «Багата країна — сильна армія». Тому важливе місце серед перетворень належало докорінній військовій реформі. На основі загального військового обов’язку в країні було сформовано регулярну армію. До 1893 р. Японія мала сучасні армію й флот, створені за німецьким зразком.

Революційні зміни відбулися в економіці країни. У сільському господарстві землі передали селянам за високу плату в приватну власність. Це забезпечило швидкий розвиток галузі. До кінця століття Японія залишалася аграрною країною: у сільському господарстві було зайнято понад 70% населення.

Мал. 4. Група самураїв, що підтримали «реставрацію Мейдзі». Розфарбована фотографія XIX ст.

Японська держава на пільгових умовах передала значну частину своїх промислових підприємств у приватні руки. Наприклад, пароплавна компанія «Міцубісі» придбала найбільший суднобудівний завод, золоті й срібні копальні. Держава зберегла контроль над виробництвом озброєнь. При цьому робочий день японських працівників зазвичай тривав по 14—16 годин, не існувало жодних правил щодо техніки безпеки, заробітна плата була жебрацькою. Перший закон щодо захисту інтересів японських робітників мало змінив ситуацію. Робітники домоглися лише одного вихідного дня на місяць.

Мал. 5. Пам'ятник «останньому самураю» генералу Сайго Такаморі.

У другій половині 80-х рр. XIX ст. Японія переживала бурхливий розвиток промисловості та сільського господарства.

У жодній країні Сходу не приділялося стільки уваги розвитку освіти, як у Японії. По всій країні відкривали державні школи й коледжі. Японія зробила рішучий ривок у поширенні грамотності. Обдарованих юнаків відправляли на навчання до Європи та Америки. Європейська освіченість поступово формувала серед японців європейський спосіб життя. Однак традиції, безумовно, зберігалися. У школах виховували сувору покору законам і беззаперечне служіння інтересам Японії.

4. Доля самураїв.

Самураї були прикладом беззастережного служіння обов’язку. На початковому етапі «реставрації Мейдзі» вони відіграли вирішальну роль. Цей привілейований військовий стан підтримав перетворення в суспільстві, розраховуючи змінити своє становище, що погіршилося в період ізоляції країни. Вони надали підтримку у збройній боротьбі проти захисників сьогунату (мал. 4).

Однак далеко не всі самураї знайшли своє місце у нових умовах. У 1876 р. уряд скасував самурайський стан, ліквідувавши всю феодальну систему землеволодіння й васалітету. Даймьо втратили свої володіння, а їхні колишні васали — самураї — залишилися без заступників-сюзеренів. Спочатку їм виплачували принизливо низьку державну пенсію. Інших засобів до існування спадкоємні самураї не мали. Воювати в Китаї та Кореї уряд був не готовий. Так, 2 млн японських воїнів опинилися на межі виживання.

Самураї взялися до зброї. їхні заколоти часто змішувалися із селянськими виступами. Імператорським військам, що складалися з колишніх самураїв, довелося придушувати низку бунтів.

Найбільш свідома частина самураїв, які відрізнялися високим рівнем освіти й знанням законів, увійшла в уряд і державний апарат. Саме самураї обійняли генеральські й офіцерські посади в новій японській армії та військово-морському флоті. Понад 20 тис. колишніх самураїв стали основою нового поліцейського корпусу, де їхні навички в мистецтві рукопашного бою були дуже корисними. Як виявилося, кодекс самурайської честі вдало поєднався із принципами капіталістичного суспільства. Історія Японії знає чимало прикладів успішних капіталістичних підприємств, заснованих колишніми самураями.

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Останній самурай

Наймасштабнішим заколотом самураїв було повстання 1877 р. Його очолив Сайго Такаморі — славетний і почесний самурай, досвідчений воєначальник. Він був серед тих, хто привів до влади імператора й розгромив опір прихильників сьогунату. Сайго Такаморі виступив проти ліквідації стану спадкоємних воїнів. Він вийшов зі складу уряду й відкрив приватну школу з військовим ухилом. У 1877 р. Такаморі підтримав заколот колишніх самураїв і разом зі своїм загоном захопив місто Кагосиму. Однак урядові війська виявили високу майстерність і справжню самурайську мужність. Після семи місяців запеклих боїв залишки загону Сайго закріпилися на схилах гори Сиріяма. їх оточили війська імператора. Для самурая капітуляція була неприпустимою. Сайго Такаморі відважно повів у бій невеликий загін своїх воїнів проти 30-тисячної ворожої армії. Важко поранений, Сайго здійснив ритуальне самогубство — сеппуку. За вірність самурайським ідеалам Сайго Такаморі шанують у сучасній Японії (мал. 5).

Еліта самурайського стану підтримала «реставрацію Мейдзі» й багато в чому забезпечила успішне проведення реформ.

Мал. 6. Японія, Китай та Індія в XIX ст.

5. Японія — учасниця колоніальних перегонів.

Незважаючи на безперечні успіхи реформ «реставрації Мєйдзі», до кінця XIX ст. стало зрозуміло, що увійти до числа провідних країн світу Японія зможе лише за умови здобуття статусу колоніальної держави.

Таким чином, «відкриття» Японії і «реставрація Мєйдзі» повністю змінили зовнішньополітичні завдання держави. Застосовуючи як дипломатичні, так і військові методи, «Країна, де сходить сонце» прагнула позбутися нерівноправних договорів, укладених сьогунами із західними державами, а також разом і нарівні з ними взяти участь у пограбуванні Китаю (мал. 7). Для цього необхідно було похитнути позиції Росії — найслабшої ланки в колоніальному ланцюзі, що охопив Китай, і підкорити собі Корею — природний плацдарм для загарбання земель на Далекому Сході.

Японці почали активно освоювати південну частину острова Сахалін, який російський цар вважав своїми володіннями. Суперечності сторони спробували вирішити дипломатичним шляхом. У 1875 р. було підписано «Трактат між Росією та Японією». Росія поступилася Курильськими островами, а Японія відмовилася від своїх зазіхань на Сахалін. Так, японський імператор рішуче вторгся у сферу впливу ослаблого Китаю. Основний удар було спрямовано на «Країну ранкової свіжості» — Корею. Вона з давніх часів перебувала у васальній залежності від «Піднебесної імперії». Спочатку Японія разом із європейськими державами нав’язала Кореї торговельні договори на кабальних (рабських) умовах. Потім Японія, як і США, заявила про невизнання Кореї васалом Китаю.

Японія підписала першу міжнародну угоду на основі повної рівноправності сторін, що було безсумнівним дипломатичним успіхом.

У 90-х рр. XIX ст., спираючись на дипломатичну підтримку європейських країн і США.

Мал. 7. Велика Британія, Німеччина, Росія, Франція та Японія ділять Китай, французька карикатура кінця XIX ст.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Японський городовий

У 1891 р. під час своєї східної подорожі Японію відвідав царевич Микола Олександрович, майбутній російський цар Микола II. Цей візит свідчив про те, що Японія здобула визнання рівної серед «сильних світу сього». На шляху з буддійського монастиря на Миколу Олександровича зненацька напав один із поліцейських, що охороняли поважну особу, двічі вдаривши царевича шаблею по голові. Майбутнього російського царя захистили прості японські рикші. Цей випадок тоді не зіпсував відносин між сусідами, але свідчив про зростання агресивних настроїв у Японії.

У серпні 1894 р. Японія оголосила війну Китаю. Незважаючи на значну кількісну перевагу, Китай зазнавав поразку за поразкою. Японці швидко захопили міцні китайські фортеці Далянь (Дальній), Люйшунькоу (Порт-Артур), Вейхайвей. Уряду цинського Китаю нічого не залишалося, як визнати себе переможеним. У 1895 р. в місті Симоносекі між Японією та Китаєм був підписаний мирний договір. Китай визнав повну незалежність Кореї. Крім того, китайці поступилися Японії південною частиною Маньчжурії та іншими територіями.

Мал. 8. Російсько-японська війна 1904—1905 рр.

Мал. 9. Флагман японського флоту броненосець «Мікаса». Був побудований у 1898 р. у Великій Британії; нині корабель-музей.

Надмірне посилення Японії занепокоїло Росію, Німеччину й Францію, які «радили» їй стримати територіальні загарбання. Росія поспішила взяти в оренду місто-фортецю Порт-Артур і закріпитися на Ляодунському півострові. Проте поступки з боку японців мали тимчасовий характер. Японська імперія почала напружену підготовку до війни з Російською імперією.

Російсько-японська війна 1904—1905 рр. стала безславною сторінкою в історії Росії та переможним маніфестом Японії (мал. 8). 27 січня 1904 р. без оголошення війни японський флот напав на російську ескадру, що базувалася в Порт-Артурі. Частину кораблів було потоплено або виведено з ладу, інші були блоковані в порту й не могли вийти в море. Почалася облога Порт-Артура (серпень—грудень 1904 р.). Мужність та героїзм простих солдатів і матросів не врятували фортецю від зрадництва й боягузтва командування армії. Порт-Артур капітулював. Невдовзі добре навчена й озброєна японська армія розгромила російський корпус у битві під Мукденом (лютий 1905 р.).

Із Балтійського моря нашвидку зібрана російська ескадра поспішала на допомогу флоту на Далекому Сході. 14—15 травня 1905 р. у Цусімській битві 120 японських кораблів під командуванням талановитого адмірала Хейхатіро Того знищили російську ескадру (мал. 9). Під час Цусімської битви Росія втратила майже всю балтійську ескадру, а також понад 5 тис. убитими й 6 тис. полоненими. Із 28 бойових і допоміжних суден 21 було потоплено, п’ять здалися в полон, шість сховалися в нейтральних портах. Результат війни був вирішений.

У серпні 1905 р. у Портсмуті (США) сторони підписали мирний договір. Японія закріпила свої права за Курильськими островами, отримала у володіння південну частину Сахаліну, а також оренду фортеці Порт-Артур. Росія визнала виключні права Японії в Кореї. Відтепер жодна міжнародна проблема на Далекому Сході не могла бути вирішена без урахування інтересів Японії.

Російсько-японська війна 1904—1905 рр. мала колоніальний характер. Японія зазнала відчутних втрат, що підірвало економіку країни.

Восени 1905 р. Корея визнала протекторат із боку Японії. У серпні 1910 р. був підписаний договір про приєднання Кореї до Японії. Корея на 35 років стала японською колонією. По всій країні відкривали нові школи, у яких вивчали японську мову та літературу. Корею активно перетворювали на японську провінцію, нав’язували японську культуру й устрій життя.

Розгромивши дві імперії — Китайську й Російську — Японія розпочала колоніальні загарбання.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Як ви розумієте вислів «"відкриття" Японії в середині XIX ст.»? 2. Чому перехід влади від сьогунів до імператора відбувся в Японії відносно швидко й безболісно? 3. Поясніть зміст поняття «реставрація Мейдзі». 4. Які реформи «реставрації Мейдзі» були спрямовані на перетворення в суспільстві й розвиток економіки? 5*. Що спільного в державному устрої вікторіанської Англії та імператорської Японії? Хто мав більше влади — японський імператор чи англійська королева? б. Які зовнішньополітичні завдання стояли перед імператорським урядом Японії наприкінці XIX ст.? 7. Чому невеликій острівній країні Японії вдалося швидко розгромити неосяжний Китай? 8*. Використовуючи додаткову літературу та інтернет-ресурси, порівняйте сили військово-морських флотів Росії та Японії в 1904—1905 рр. 9. Які наслідки мали китайсько-японська та російсько-японська війни для історії Японії та всього Далекого Сходу на початку XX ст.?

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

«Клятва п'яти статей» імператора Мейдзі (1868 р.)

1. Ми будемо скликати наради й управляти народом, зважаючи на суспільну думку.

2. Люди вищих і нижчих класів без різниці будуть одностайні в усіх справах.

3. Поводження із цивільними й військовими чинами буде таким, що вони зможуть виконувати свої обов'язки, не відчуваючи невдоволення.

4. Застарілі методи й звичаї будуть знищені, і нація піде великим шляхом Неба й Землі.

5. Знання будуть запозичуватися у всіх націй світу, й імперія досягне вищого рівня розквіту.

1. Якою є головна ідея документа? 2. Чи зберіг імператор вірність своїй клятві? 3. Які пережитки Середньовіччя знищувала ця клятва?