Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Д’ячков - Нова програма

§24. Австро-Угорська імперія та держави Балканського півострова наприкінці XIX — на початку XX ст.

Історія монархічних династій Габсбургів і Романових тісно переплетена з історією народів Балканського півострова. Так вийшло, що із закінченням Нового часу залишився позаду період найстаріших монархій у Європі, і розпочали свою самостійну історію кілька держав на Балканах. Які ж події та історичні процеси наприкінці «довгого» XIX століття підготували настільки суттєві зміни на політичній карті Південно-Східної Європи?

Варто пригадати! 1. Яку роль відігравала Австрія у Священному союзі? (§4) 2. Розкажіть про революційні події в Австро-Угорщині 1848—1849 рр. (§9, 11)

1. Австро-Угорщина — дуалістична монархія.

Революційні заворушення 1848—1849 рр., нищівна поразка Австрії у війні з Пруссією в 1866 р., національно-визвольні рухи по всій Європі, об’єднання Італії й Німеччини — усі ці події показали, що Габсбурзька імперія потребує всебічних політичних реформ. Важливою особливістю імперії залишався її багатонаціональний склад, у якому німці (австрійці) не складали більшість населення. Відповідно до перепису 1910 р., серед 51 млн жителів німці становили 24%, угорці — 20%, чехи — 12,6%. При цьому народи імперії сповідували різні релігії: католиків налічувалося понад 77%, майже по 9% — протестантів і православних, 4% іудеїв та 1% мусульман.

Найголовнішою проблемою для імперії було врегулювання відносин з Угорщиною.

У 1867 р. правлячим колам двох країн вдалося досягти згоди, і замість єдиної абсолютистської імперії була створена Австро-Угорська монархія, де вводилося конституційне правління (мал. 2). Єдиним правителем нової монархії проголошувався імператор Франц Йосиф І (1848—1916 рр.), що також прийняв корону угорського короля та приніс клятву вірності.

В основу державного устрою Австро-Угорщини був покладений дуалізм, тобто виникла конституційна монархія із двома центрами — Австрією та Угорщиною. Дуалістична Австро-Угорська імперія — унікальне явище в європейській історії Нового часу. Обидві частини імперії мали рівні права, власні парламенти й уряди. Об’єднувалися вони на основі особистої унії — імператор Австрії був королем

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 1. Імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І.

* * *

«Останній європейський монарх старої школи» — так називав себе Франц Йосиф І, що протягом 68 років обіймав один із найвеличніших престолів Європи — престол династії Габсбургів (мал. 1). Він прийняв корону у 18-річному віці в розпал революційних подій 1848 р., а закінчив своє правління під час Першої світової війни. Правління Франца Йосифа — це ціла епоха в історії багатонаціональної Австрійської імперії.

Франц Йосиф не залишав поза увагою найменші дрібниці управління величезною країною, намагаючись зберегти й примножити спадщину династії Габсбургів. Династична ідея становила основу його світогляду. Зміцненню єдності й могутності Австрійської імперії та католицької церкви Франц Йосиф і присвятив своє життя.

Управляючи багатонаціональною імперією, Франц Йосиф був вірним національній і релігійній терпимості. У суперечках та протистояннях він віддавав перевагу компромісу. Франц Йосиф мужньо переносив удари долі: він пережив замах на своє життя, передчасну смерть єдиного сина та дружини, що загинула від рук терориста.

На межі століть Франц Йосиф був уособленням імперії, користувався великою популярністю у країні та глибокою пошаною серед підданих.

Угорщини. Спільними справами вважалися зовнішня політика й оборона, які залишалися під контролем імператора. Тому міністерства іноземних і військових справ, а також фінансів були єдиними для обох частин імперії.

У Конституції 1867 р. були закріплені громадянські права і свободи, рівність усіх народів монархії та рівноправність мов у школі, адміністрації й громадському житті, а також принцип поділу влади. Спеціальний закон звільнив школи від впливу церкви.

Дуалістичний устрій держави й ліберальна конституція створювали умови для прискореної модернізації імперії та переходу до індустріального суспільства.

Спроба вирішення національного питання шляхом створення дуалістичної монархії виявилася успішною лише частково. Наприклад, центральна влада була змушена піти на значні поступки полякам у Галичині, не враховуючи інтересів корінного українського населення. В австрійській частині імперії зберігалося напруження навколо чеської проблеми. Лідери чеського національного руху вимагали створення пентархії — федеративної перебудови імперії на основі забезпечення рівних прав усім народам, що раніше мали свою державність (австрійці, угорці, чехи, поляки, словаки). Незважаючи на загострення міжетнічних конфліктів, австрійський уряд намагався досягати компромісів.

Мал. 2. Прапор Австро-Угорської монархії після 1868 р.

Визначте, які частини прапора відображали символи державної влади Австрії та Угорщини.

Примусова мадяризація народів Угорщини знайшла відображення в «Законі про політичну рівноправність національностей» (1868 р.). У цьому документі проголошувалася наявність в Угорщині єдиної політичної угорської нації, що об’єднує всіх громадян країни незалежно від національності. Мадяризація, що посилилася до кінця століття, викликала опір неугорських народів; особливо сильним було невдоволення з боку хорватів.

2. Російсько-турецька війна 1877—1878 рр.

На початку 70-х рр. XIX ст. Росія домоглася скасування «нейтралізації» Чорного моря та зробила спробу зміцнити свій вплив на Балканах. Із цією метою вона виступила на захист християнських підданих турецького султана, насамперед православних болгар, сербів, чорногорців. Якою ж була головна мета Росії? Добре відомо, що основою рішення «східного питання» були протоки Босфор і Дарданелли. Росія намагалася встановити свій контроль над чорноморськими протоками, що мали величезне військове та економічне значення.

У 1875 р. проти османів повстало населення Боснії і Герцеговини, де проживали католики, православні й мусульмани. У квітні 1876 р. взялися за зброю болгари. Сербія й Чорногорія, що залишалися у формальній залежності від султана, також оголосили війну Османській імперії. Проте турки з неймовірною жорстокістю швидко придушили повстання в Боснії та Болгарії, а потім розгромили недосвідчені армії Сербії й Чорногорії.

Національно-визвольний рух народів проти османського панування призвів до Великої східної кризи 1875—1878 рр. у міжнародних відносинах.

Міжнародне становище Росії було сприятливим для початку війни. Туреччина не мала реальних і сильних союзників на Європейському континенті. Російська дипломатія зуміла домовитися про нейтралітет Австро-Угорщини, яка в разі успіху планувала окупувати Боснію і Герцеговину. Союзником Росії в цій війні було Об’єднане князівство Валахії і Молдавії (Румунія), над яким постійно існувала загроза турецького вторгнення.

У грудні 1876 р. була оприлюднена перша в історії Туреччини конституція, що дарувала всім підданим султана особисту свободу й рівність перед законом без різниці віросповідання. Це дозволило представникам Блискучої Порти стверджувати, що зникла необхідність в особливих заходах щодо судового та релігійного захисту християн, які були сформульовані в Паризькій мирній угоді 1856 р. Проте турецька конституція лишилася на папері, і реальних змін у становищі християн не відбулося. Таким чином, вимоги Росії та інших європейських країн виконані не були. Війна стала неминучою. У квітні 1877 р. Росія оголосила війну Туреччині. На боці Росії виступили Румунія, Сербія й Чорногорія. Воєнні дії розгорнулися на Балканах і в Закавказзі.

Російське командування мало намір розгромити турецьке військо на Балканах двома арміями. Головний удар передбачався в напрямку Стамбула з метою швидко захопити столицю османів. Друга армія повинна була звільнити Болгарію. Проте цей план провалився. Відстала турецька армія чинила запеклий опір і переходила в контрнаступ. Фортеця Плевна здалася лише після багатомісячної облоги. В умовах суворої зими російські війська й болгарські ополченці мужньо обороняли Шипкинський перевал у Балканських горах і зазнавали важких втрат. Війна розтяглася майже на два роки. Рух російських військ зупинила Британія, що ввела свою ескадру в Мармурове море й запропонувала укласти мир.

За перемогу над Османською Туреччиною Російська імперія заплатила високу ціну.

У лютому 1878 р. у містечку Сан-Стефано неподалік Стамбула був підписаний попередній мирний договір. Він передбачав створення незалежного Болгарського князівства на великій території між Дунаєм, Егейським і Чорним морями. Кордони князівства мали проходити на незначному віддаленні від чорноморських проток. Сан-Стефанський договір закріпив незалежність Румунії, Сербії та Чорногорії, а також надавав Боснії і Герцеговині автономію у складі Османської держави. У Закавказзі російській владі передавалися міста-фортеці Ардаган, Баязет, Карс і порт Батум.

Підсумки російсько-турецької війни 1877—1878 рр. і зростання впливу Росії на Балканах викликали різку протидію з боку провідних європейських держав.

3. Берлінський конгрес 1878 р.

Велика Британія та Австро-Угорщина наполягали на перегляді умов Сан-Стефанського договору. Росія погодилася із цією вимогою, оскільки боялася опинитися в міжнародній ізоляції. У червні-липні 1878 р. у Берліні відбувся міжнародний конгрес за участю всіх основних європейських держав, у тому числі й Османської імперії (мал. 3).

Відповідно до Берлінського трактату, прийнятому конгресом, Болгарське князівство, проголошене в Сан-Стефано, було розділено на три рівні частини. Македонія поверталася під владу султана, так звана Східна Румелія (Південна Болгарія) здобувала напівавтономні права. Її очолював губернатор-християнин, якого призначав султан. Північна Болгарія отримувала відносну незалежність. Її жителі могли обрати князя зі свого середовища, але при цьому вони мали виплачувати данину туркам.

Боснія і Герцеговина формально залишалися під владою Туреччини, але фактично управлялися Австро-Угорщиною, що їх окупувала. Румунія, Сербія й Чорногорія здобули повне міжнародне визнання як незалежні держави за умови дотримання ними релігійної, громадянської та політичної рівноправності.

Мал. 3. Берлінський конгрес 1878 р. Худ. А. Вернер. У центрі картини граф П. Шувалов потискує руку О. Бісмарку. Канцлер Російської імперії князь О. Горчаков (у кріслі ліворуч) у записці на ім'я царя зазначив: «Берлінський конгрес є найчорнішою сторінкою в моїй службовій кар'єрі».

У Європі дуже боялися, що в нових державах розпочнуться переслідування турків і мусульман. Росії поверталася Бессарабія з неросійським корінним населенням.

Берлінський конгрес скасував основне положення Сан-Стефанського договору про утворення єдиної Болгарської держави.

Берлінський трактат ураховував інтереси й баланс сил більшості європейських держав на Балканах. Однак конгрес залишив поза увагою важливі інтереси Росії. «Сильні світу сього» ігнорували патріотичні почуття болгар, що мріяли про створення єдиної національної держави, а також сподівання народів Македонії, Фракії, Албанії, Східної Румелії, які всупереч власній волі залишалися під владою Османської імперії.

Рішення Берлінського конгресу неминуче мали викликати черговий спалах національно-визвольного руху на Балканах і зростання міжнародної напруженості.

4. Утворення незалежних держав на Балканському півострові.

Російсько-турецька війна 1877—1878 рр. і поразка Туреччини стали важливим етапом у житті багатьох держав і народів Балканського півострова. Сан-Стефанський договір, а потім і Берлінський конгрес відкрили нову сторінку в історії багатовікової боротьби народів за незалежність.

Австро-Угорщина повного мірою використала ослаблення позицій Росії на Балканах. Вона перебувала в більш вигідному географічному положенні, оскільки її територією проходили основні річкові й залізничні транспортні шляхи, що зв’язували Болгарію, Сербію та Румунію із Центральною Європою. Фінансові й промислові потужності Австро-Угорщини значно перевищували ті, що могла запропонувати Росія. Тому як економічний партнер Австро-Угорщина становила значно більший інтерес для слабких балканських держав, зацікавлених у розвитку промисловості й торгівлі.

Румунія. Після Кримської війни в 1859 р. румунські князівства Валахія й Молдавія об’єдналися під владою одного князя. Об’єднання залежних від Туреччини князівств дало змогу подвоїти їхні зусилля на шляху до створення незалежної Румунії. Об’єднане князівство виступило надійним союзником Росії у війні проти османського панування. У 1866 р. у результаті державного перевороту до влади прийшов ставленик О. Бісмарка, представник роду Гогенцоллернів Кароль І (1866—1914 рр.). У 1881 р. він прийняв титул короля, і князівство перетворилося на Румунське королівство. У великій аграрній країні розпочалася модернізація (мал. 4). У зовнішній політиці Румунія тяжіла до Німецької імперії та Австро-Угорщини. Частина румунських земель перебувала у складі інших держав (Росії, Австро-Угорщини, Болгарії).

Сербія і Чорногорія. Ці країни подолали тривалий і кривавий шлях боротьби за незалежність. Повстання сербів проти Блискучої Порти (1804—1813 рр.), підтримані Росією, завершилося визнанням її автономних прав. Виникло Сербське князівство зі столицею в Белграді та спадкоємною династією Обреновичів, що мало власні парламент і конституцію.

У 1882 р. сербський князь Мілан IV Обренович (1868—1889 рр.) проголосив себе королем, що значно підвищувало його авторитет в очах співвітчизників і на міжнародній арені. У Белграді були незадоволені підсумками Берлінського конгресу, оскільки вони сподівалися на приєднання Боснії та Косова, серед населення яких переважали серби. У 1881 р. Сербія уклала союз з Австро-Угорщиною й чверть століття підтримувала інтереси Габсбургів на Балканах. Під тиском Австро-Угорщини серби намагалися перешкодити об’єднанню Болгарського князівства зі Східною Румелією. Сербсько-болгарська війна в листопаді 1885 р. тривала два тижні та поставила на межу війни Австро-Угорщину й Росію, які потай підтримували учасників протистояння. Поразка в цій ганебній війні завдала відчутного удару по авторитету Сербського королівства. Після австрійської окупації Боснії і Герцеговини в 1908 р. відносини між Сербією та Австро-Угорщиною зіпсувалися. До початку Першої світової війни Сербія вважалася союзницею Росії та країн Антанти. До цього часу Сербія залишалася відсталою в економічному відношенні, але цілком європейською країною з конституційно-монархічним державним ладом і загальним виборчим правом. Значна частина сербів проживала на території сусідніх країн.

Мал. 4. Румунські селяни на початку XX ст.

Мал. 5. Вагон метрополітену Будапешта, що є найстарішим серед країн континентальної Європи. 1896 р.

Гірська й важкодоступна Чорногорія фактично ніколи не визнавала влади турків, хоча юридично входила до складу Османської імперії. Чорногорія вела війну проти султана спочатку в союзі із Сербією, а потім із Росією. Перемога у війні 1877—1878 рр. закріпила державну незалежність Чорногорії та важливі територіальні придбання з виходом до Адріатичного моря.

Болгарське царство. У 1879 р. Великі народні збори обрали князем Болгарії Олександра (1879—1886 рр.) із німецького роду Баттенбергів. Він був племінником дружини російського імператора. Зійшовши на престол православної держави, ставленик Росії зберіг лютеранське віросповідання. Олександр Баттенберзький намагався всіляко догодити своїм російським заступникам. Він розгорнув наступ на демократичні сили країни, призупинив дію ліберальної конституції, що обмежувала його владу. На чолі міністерства внутрішніх справ і військового відомства князь поставив російських генералів. Однак такі дії викликали протест широких верств болгарського суспільства. Вибухнула політична криза, що призвела до погіршення російсько-болгарських відносин. Держави Троїстого союзу зуміли перетворити Болгарію на свого союзника на Балканах.

Возз’єднання Східної Румелії та Болгарії, що відбулося без прямої участі Росії, зміцнило антиросійські настрої в суспільстві. У результаті державного перевороту 1886 р. Олександр Баттенберзький був усунутий від влади. Новий болгарський уряд почав переслідувати політичних і державних діячів, що виступали за союз із Росією. У листопаді 1886 р. Росія розірвала дипломатичні відносини з Болгарією.

5. Австро-Угорщина напередодні Першої світової війни.

Період 1896—1914 рр. вважають найбільш вдалим в економічному розвитку держави. Промисловість Австрії та Угорщини особливо успішно розвивалася в новітніх галузях, таких як енергетика, електротехніка, хімія (мал. 5). Економіка імперії характеризувалася високим рівнем концентрації виробництва й капіталів. Зросла роль фінансового капіталу. Найбільші віденські, празькі й будапештські банки контролювали та стимулювали розвиток економіки Австро-Угорщини. Щорічний приріст виробництва в імперії в середньому становив 3,8—4%, що є дуже високим показником для індустріально розвинених країн. Втім, частка аграрного сектору ще залишалася великою, у ньому було зайнято 53% населення Австрії та 62,5% населення Угорщини.

У передвоєнні роки економічний розвиток Австро-Угорської імперії був стабільним.

Великих успіхів Австро-Угорщина досягла в розвитку культури, освіти та науки. Наприклад, у чеських й австро-німецьких землях наприкінці XIX ст. безграмотність вдалося майже повністю ліквідувати. В Угорщині напередодні війни 70% населення було грамотним (це дуже високий показник для європейських країн того часу). На межі століть в Австро-Угорщині відбувався небачений досі розквіт культури і науки.

У внутрішній політиці й міжнародному становищі Австро-Угорщини зберігалася складна ситуація. Особливу занепокоєність у Відні й Будапешті викликали зростаючі заворушення в Боснії і Герцеговині, територія яких була окупована Австро-Угорщиною за підсумками російсько-турецької війни ще в 1878 р. Формально ці землі, населені сербами, хорватами й мусульманами, залишалися в межах Османської імперії. У 1908 р. Австро-Угорська монархія анексувала, тобто захопила в Туреччини ці землі та приєднала до складу своїх володінь. Анексія викликала бурхливе зростання національно-визвольного руху під гаслом незалежності Боснії і Герцеговини.

Так, на початку XX ст. виникла гостра міжнародна криза. Австро-Угорщина опинилася на межі війни з Росією та Сербією. Правлячі кола імперії вважали, що переможна війна (як тоді здавалося, із ненайсильнішими супротивниками) вирішить внутрішні проблеми, припинить відцентрові прагнення народів і збереже могутню державу.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Коли та за яких обставин виникла Австро-Угорська дуалістична монархія? 2. Чому Габсбурги вирішили реформувати свою монархію та надати їй дуалістичної форми правління? 3. Чи міг дуалізм влади розв'язати проблеми внутрішньої політики величезної багатонаціональної держави? 4. Визначте головні причини російсько-турецької війни 1877—1878 рр. 5*. Порівняйте умови Сан-Стефанського мирного договору й Берлінського трактату щодо країн Балканського півострова. 6*. Охарактеризуйте політику Австро-Угорщини й Росії за часів

Великої східної кризи 1875—1878 рр. 7. Використовуючи карту (с. 85), випишіть у зошит назви нових незалежних держав Балканського півострова, що виникли протягом XIX ст., та їхні столиці. 8. Чому переможна війна проти Османської Туреччини 1877—1878 рр. закінчилася для Росії нищівною дипломатичною поразкою? 9. Визначте спільні риси становлення незалежних держав Балканського півострова в 70—90-х рр. XIX ст. 10. У чому полягали сильні й слабкі сторони становища Австро-Угорщини напередодні Першої світової війни?

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Із Берлінського трактату (1 (13) липня 1878 р.)

В ім'я Бога всемогутнього... Унаслідок щасливої згоди між ними вони [правителі Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Великої Британії, Франції, Італії, Туреччини] ухвалили нижченаведені умови:

Стаття І. Болгарія створює із себе князівство, самоврядне й таке, що сплачує данину, під верховенством... султана; вона буде мати християнський уряд і народну міліцію...

Стаття III. Князь Болгарії буде вільно обиратися населенням і затверджуватися Блискучою Портою за згодою держав. Жоден із членів династій, що царюють у великих європейських державах, не може бути обраним князем Болгарії...

Стаття XIII. На південь від Балкан утвориться провінція, що отримає найменування Східної Румелії і яка залишиться під безпосередньою політичною й військовою владою... султана на умовах адміністративної автономії. Вона буде мати генерал-губернатором християнина...

Стаття XXV. Провінції Боснія і Герцеговина будуть зайняті й перебуватимуть під управлінням Австро-Угорщини... Австро-Угорщина надає собі право розміщувати гарнізони, а також мати шляхи військові та торговельні...

Стаття XXVI. Незалежність Чорногорії визнається Блискучою Портою та всіма тими високими договірними сторонами, які ще її не визнавали...

Стаття XXXIV. Високі договірні сторони визнають незалежність Сербського князівства за умов, викладених у нижченаведеній статті...

Стаття XLIII. Високі договірні сторони визнають незалежність Румунії за умов, викладених у двох нижченаведених статтях...

Стаття XLV. Князівство Румунія повертає назад його величності імператору всеросійському частину Бессарабської території, що відійшла від Росії за Паризьким трактатом 1856 р. ...

1. На які частини за рішенням Берлінського конгресу була розділена Болгарія? Які державні права мали ці частини однієї країни? 2. Які держави Європи остаточно здобули незалежність, визнану міжнародним правом? 3. Які територіальні придбання в Європі здійснила Російська імперія? 4. Яка держава, не беручи участі у воєнних діях, розширила свої володіння?

ПІДБИВАЄМО ПІДСУМКИ

Після періоду революційних і соціальних заворушень середини XIX ст. у 80-ті рр. в більшості провідних країн Європи, а також у США відбулася стабілізація політичного й державного життя. У деяких країнах це стало результатом державного об'єднання (Німеччина, Італія), у решті відбувся подальший розвиток парламентів та інших демократичних перетворень (Англія, Франція, США). Передові країни світу витримали удари з боку радикалів та терористів. Перша російська революція 1905—1907 рр. змінила державний устрій, але не повалила царську владу. Російське самодержавство намагалося посилити свої позиції за рахунок поверхових реформ, авторитету й деспотизму царів. Австро-Угорська монархія знайшла вихід у дуалізмі, зачіпаючи при цьому права інших народів, що входили до складу імперії. Народження та збільшення кількості політичних партій у країнах Європи й Америки зумовлювали подальше зміцнення демократичних засад суспільства. Стабілізація соціально-політичного становища сприяла бурхливому зростанню економіки й капіталістичних відносин, що привело до появи гігантських підприємств і перших монополістичних об'єднань, які визначали обличчя світового капіталізму початку XX ст.

Розгляньте ілюстрацію. Усі персонажі, представлені на ній, відстоювали своє право на свободу. Напишіть есе на тему «Боротьба за свободу в країнах Європи та США наприкінці XIX — на початку XX ст.».