Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Д’ячков - Нова програма

РОЗДІЛ III. ЄВРОПА ТА АМЕРИКА в останній третині XIX — на початку XX ст.

Сьогодні ми можемо впевнено говорити, що в останній третині XIX — на початку XX ст. людство зазнало нечуваних змін, що наблизили народження сучасного світу. Головними рушіями прогресивних перетворень стали провідні капіталістичні країни Європи та США. Саме тут відбулися докорінні зміни в державному устрої, суспільно-політичному житті й економічному розвитку. Процеси модернізації розвивалися нерівномірно, натрапляли на численні труднощі й часто супроводжувалися війнами, революційними виступами та поневіряннями величезної кількості людей. Проте в зазначений період людство сміливо відкрило двері у XX століття та зробило перший крок до Новітньої історії.

§16. На шляху модернізації: провідні країни Європи й Америки в останній третині XIX — на початку XX ст.

В останній третині XIX — на початку XX ст. в найбільш розвинених країнах було зроблено вирішальний крок до модернізації та поступової ліквідації «старого порядку». Які ж перешкоди довелося подолати на цьому складному й неоднозначному шляху?

Варто пригадати! 1. Що таке промисловий переворот? (§ 6) 2. Як відбувалося зародження індустріального суспільства? (§ 6)

1. Утвердження індустріальної цивілізації в Європі й Америці.

Наприкінці XIX ст. у найбільш розвинених країнах завершився промисловий переворот: ремісничі майстерні й мануфактури змінили підприємства нового типу — заводи та фабрики. Ми знаємо, що першою прикметною ознакою таких підприємств є широке застосування машин і нових технологій виробництва. Фабрики й заводи виготовляли набагато більше продукції, ніж мануфактури. Вчені вважають, що становлення індустріальної цивілізації настає, коли частка промислової продукції, виробленої за допомогою машин на великих підприємствах, перевищує 50% від усього обсягу виробництва в країні. У результаті індустріалізації промисловість почала переважати над сільським господарством. Першою країною, що досягла цієї мети ще в середині XIX ст., була Велика Британія. Наприкінці «довгого» століття до групи індустріально розвинених держав увійшли Франція, Німеччина, Австрія, Бельгія, США (мал. 1) та ін.

Мал. 1. Під'їзні коли та великий елеватор у порту Нью-Йорка (США). Гравюра 1877 р.

Що ж сприяло перетворенню країни на індустріально розвинену державу? Організація великого машинного виробництва вимагала дуже значних витрат. Тому в індустріальному суспільстві важливу роль відіграв банківський капітал. На початку Нового часу банки надавали позики для державних потреб, а також вкладали свої кошти у світову торгівлю. У цих випадках вони могли розраховувати на прибуток. Згодом виникли нові напрямки діяльності фінансових установ. Багато банків надавали кредити великим промисловим, транспортним і торговельним підприємствам, сприяючи їхньому розвитку й процвітанню.

Об'єднання промислового і банківського капіталів сприяло становленню індустріального суспільства.

Основу індустріального суспільства, що зароджувалося, складали базові галузі промисловості — металургія, енергетика та машинобудування (мал. 2). Вони були головними споживачами сировини, палива, устаткування й становили фундамент економіки країни. Особливого значення в середині XIX ст. набула металургія. Метал був необхідний у величезних обсягах як для промисловості, що стрімко зростала, так і для військових потреб.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

ВИРОБНИЦТВО МЕТАЛУ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ, млн т

Країна

1880 р.

1910 р.

Велика Британія

6,9

10,0

Франція

1,7

4,0

Росія

0,4

14,8

Німеччина

0,2

3,0

Мал. 2. Країни Європи у другій половині XIX ст.

У другій половині XIX ст. європейські й американські металурги виготовляли різні види чавуну, сталі й заліза, а також виробів із металу. Наприклад, у 1830 р. британські металурги виплавляли 400 тис. т чавуну, а до 1910 р. виробництво чавуну збільшилося у 25 разів. Так само бурхливо зростало виробництво металів у Франції, Німеччині, Росії.

Серед найважливіших причин становлення індустріальної цивілізації фахівці називають «залізничну революцію». Повсюдне широке будівництво залізниць у Європі й Америці, а також у деяких колоніях і залежних країнах (Індія, Китай) сприяло зростанню промислового виробництва та докорінно змінило життя людей. Промислові центри, що швидко зростали, мали потребу в залізницях для вивезення готової продукції, завезення сировини й робочої сили. У свою чергу, спорудження залізниць вимагало величезної кількості рейок, різноманітних металевих конструкцій, шпал, будівельного каменю. У 1840 р. у Великій Британії довжина залізниць досягла 2,4 тис. км, у той час як у Бельгії — лише 334 км. До кінця XIX ст. залізниці зв’язали всі найбільші промислові центри Європи. До групи «залізничних держав» приєдналися також Росія (22,8 тис. км) та Австро-Угорщина (18,5 тис. км).

Мал. 3. Школа для дівчат на початку XX ст. у США.

Під час промислового перевороту та зміцнення індустріальної цивілізації бурхливо розвивалися всі види транспорту й зв’язку, збільшувалися їх швидкість, якість і надійність. Обсяги перевезень зростали. Таким чином, поступово створювалося світове капіталістичне господарство.

У результаті потужного промислового стрибка в середині XIX ст. людство почало поступовий перехід до епохи індустріальної цивілізації.

2. Економічне зростання в країнах Європи й Північної Америки.

Промисловий переворот сприяв значному економічному зростанню в більшості провідних країн світу. За підрахунками вчених, порівняно з показниками епохи Відродження та Просвітництва (XVI—XVIII ст.) загальні темпи розвитку економіки в XIX — на початку XX ст. збільшилися в 5—6 разів.

Які саме причини викликали настільки бурхливе економічне зростання, особливо в другій половині «довгого» століття? Звичайно ж, такий стрибок був тісно пов’язаний із промисловим переворотом та становленням індустріальної цивілізації. Серед інших причин слід виділити перехід до нових видів енергії в економіці провідних країн світу.

У XVIII—XIX ст. виробництво сучасних видів енергії (зокрема електричної) зросло майже в 190 разів. Як джерело енергії почали активно застосовувати вугілля й нафту. Проте зберегли своє значення джерела енергії, відомі зі стародавніх часів і Середньовіччя. Дрова, торф, сила вітру й води, мускульна сила людей і тварин у загальному обсязі використовуваних енергоресурсів у 1880 р. становили 46—47%, а в 1913 р. — 41—43%. У більшості колоній і залежних країн традиційні джерела енергії все ще переважали.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

ДОВЖИНА ЗАЛІЗНИЦЬ НАЙБІЛЬШИХ КРАЇН ЄВРОПИ, тис. км

Країна

1860 р.

1880 р.

Велика Британія

16,8

28,8

Німеччина

11,0

33,8

Франція

9,1

23,0

Тільки наприкінці XIX ст. «викопне паливо» (вугілля й нафта) почало переважати у світовому енергоспоживанні.

Слід зазначити, що зростання економічної могутності провідних країн світу пояснюється не тільки успіхами промислового перевороту, використанням нових джерел енергії, будівництвом залізниць і шосейних доріг тощо. Були й інші причини, що впливали на розвиток економіки. Наприклад, одночасно із промисловим переворотом у Великій Британії, Франції, Німеччині, США та Японії в кілька разів зросла частка державних витрат на потреби освіти і науки. У суспільному житті індустріальних країн вдалося досягти ліквідації неграмотності (мал. 3). Ще на початку XIX ст. частка грамотних людей не перевищувала половини населення більшості європейських країн. До початку Першої світової війни в Німеччині, Великій Британії, Франції та США кількість грамотних людей досягла 90%. У Японії та Італії ці показники склали 72 й 62% відповідно.

Таким чином, зростання економіки та зміцнення індустріальної цивілізації могли забезпечити лише високоосвічені й культурні люди.

В економічно розвинених країнах збільшилася середня тривалість життя. Якщо на початку XIX ст. вона становила 30—32 роки, то в наступному столітті у провідних країнах світу цей показник досяг 48—52 років.

Промисловий переворот та економічне зростання в різних країнах розвивалися нерівномірно. В останній третині XIX — на початку XX ст. на карті світу змінилися лідери. Велика Британія та Франція не змогли повною мірою пристосуватися до нових вимог промислового й економічного розвитку та поступилися Німеччині першістю в Європі. У світовій економіці провідні позиції впевнено посіли США.

На межі XIX—XX ст. загострилися суперечності між лідерами світового капіталістичного господарства.

Мал. 4. Європейське місто наприкінці XIX ст. Гравюра. Економічне зростання супроводжувалося погіршенням екологічної ситуації в промислово розвинених містах.

3. Урбанізація.

Індустріалізація економіки провідних країн супроводжувалася переселенням значної частини населення із села до міста. Ми вже знаємо, що збільшення кількості городян і підвищення соціально-економічної ролі міст має назву урбанізація. Чому ж урбанізація в XIX ст. стала розвиватися особливо швидко? Справа в тому, що найпоширенішим типом виробництва в ранній Новий час були розсіяні мануфактури, які працювали переважно в сільській місцевості. Фабрики й заводи XIX ст. могли успішно існувати й розвивати своє виробництво в містах (мал. 4). Як правило, міста розташовувалися на перехресті торговельних і транспортних шляхів, тут можна було розмістити необхідні будівлі й приміщення, знайти потрібну кількість найманих робітників. Крім того, саме городяни були головними споживачами промислової продукції.

У 1800 р. у європейських містах із населенням понад 10 тис. осіб було зосереджено близько 5% жителів. До 1870 р. частка городян становила вже 15%. У 1900 р. жителями міст були вже 25—30% європейців. У світі цей показник становив 13—15%. До найбільш урбанізованих країн належала Велика Британія. У 1880 р. тут уперше в історії людства частка городян склала 56,2%, перевищивши кількість сільських жителів. На початку XX ст. цю межу подолали Бельгія та Нідерланди.

У 1850 р. у Європі тільки Лондон (мал. 5) і Париж налічували понад 1 млн жителів. Наприкінці століття таких міст у світі стало 13: Нью-Йорк, Париж, Берлін, Токіо (мал. 6), Санкт-Петербург та інші.

Урбанізація та промисловий переворот сприяли зростанню рівня життя більшості населення індустріально розвинених країн.

4. Монополізація економіки.

Промисловий переворот супроводжувався нестримним зростанням капіталістичного виробництва, головною метою якого було отримання максимального прибутку. У цих умовах неминуче виникали кризи надвиробництва товарів. За такої ситуації на ринках накопичувалася велика кількість товарів і сировини, на які не було попиту. Досить масштабною виявилася економічна криза 1900—1903 рр„ що вразила економіку більшості розвинених країн. У напівфеодальній Росії наслідки кризи були особливо важкими. Найбільше постраждали паливна й металургійна промисловість, на третину знизився випуск рейок і вагонів, припинили роботу понад 3 тис. фабрик і заводів зі 112 тис. працівників. У країнах Європи й Америки закривалися банки й підприємства, сотні тисяч людей залишалися без роботи. Заробітна плата знизилася на 25—30 %, упали ціни на енергоносії.

Економічна криза змушувала власників промислових підприємств і банкірів шукати рішення цих проблем. Виявилося, що партнерам і конкурентам вигідно укладати угоди про регулювання цін на товари й сировину, домовлятися про розподіл ринків збуту продукції, обсяги виробництва, а в деяких випадках навіть об’єднуватися й створювати єдине управління своїми підприємствами. Договори між найбільшими підприємствами певної галузі промисловості обіцяли небачені колись розміри прибутку.

Мал. 5. Лондон наприкінці XIX ст.

Якими видами транспорту користувалися жителі міста?

Такі угоди сучасники називали монополіями. їхні члени мали помітні переваги й привілеї порівняно з іншими компаніями, банками та підприємствами, порушуючи цим правила чесної конкуренції — найважливіший принцип капіталізму. Монополісти різними способами відбирали частину прибутку у власників немонополістичних підприємств, розорювали дрібну буржуазію. Крім того, штучно підвищуючи ціни на товари, вони перекладали на споживача тягар монопольно високих цін і тим самим ще більше погіршували становище простого народу.

Вчені виділяють кілька видів монополій. Спочатку найбільш популярною формою монополістичного об’єднання був картель. Зазвичай члени картелю зберігали повну фінансову й організаційну незалежність одне від одного й домовлялися лише про ціни на товари, умови продажу та сферу впливу. Отримавши очікуваний прибуток, картелі часто розпадалися. У 1905 р. в Німеччині налічувалося щонайменше 385 картелів, що об’єднували 12 тис. підприємств. їм належало панівне становище в найголовніших галузях промисловості.

Синдикати — великі об’єднання підприємців із метою завоювання ринку, усунення конкуренції та створення комфортних умов для комерційної діяльності. Наприклад, серед найвпливовіших могутніх російських монополій був синдикат «Продамет», що виник у 1902 р. в Донбасі. Він контролював 60% металургійної промисловості країни. Величезний вплив в економіці країни мали синдикати «Продвугілля», а також «Продвагон», що об’єднав 14 із 16 вагонобудівних заводів Росії.

Мал. 6. Токіо наприкінці XIX ст. Розфарбована фотографія. У цей час столиця Японії налічувала понад 2 млн жителів і на 90% залишалася дерев'яним містом.

Промислові компанії, що об’єднувалися в трести, втрачали юридичну, комерційну й виробничу самостійність. На початку XX ст. вони були поширеною формою монополій у США. У 1901 р. тут було створено 75 трестів, що об’єднали понад 1600 підприємств із загальним капіталом майже 3 млрд доларів. У 1903—1905 рр. американські трести виробляли 70% сталі, видобували 75% вугілля та 84% нафти. Якщо підприємства різних галузей промисловості об’єднувалися з банківським капіталом, то виникали концерни — фінансово-промислові групи, що контролювали значну частку економіки країни.

Рівень монополізації в різних країнах був неоднаковим. Більше монополій існувало в Німеччині й Росії, де новітні форми організації промислового виробництва іноді вступали в різкі суперечності із залишками феодалізму. Помітно меншим був вплив монополій у Великій Британії. Тут підприємці дотримувалися вікових традицій і намагалися не втрачати контроль над «сімейними» підприємствами. У Франції переважали дрібні й середні підприємства, і монополізація промисловості була на низькому рівні.

На початку XX ст. кількість монополії стрімко зросла, вони набули великої політичної та економічної ваги в житті багатьох країн.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

ЧАСТКА ПРОВІДНИХ ДЕРЖАВ У СВІТОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ, %

Країна

1880 р.

1900 р.

1913 р.

Європа в цілому

53,2

61,3

62,0

Англія

22,9

18,5

14,0

Німеччина

8,5

13,2

15,7

Франція

7,8

6,8

6,4

Росія

7,6

8,8

5,0

США

14,7

23,6

35,8

Японія

2,4

2,4

1,0

5. Зростання ролі держави в суспільному житті.

У Середні віки й ранній Новий час проста людина була майже повністю відокремлена від держави, що існувала у вигляді різних монархічних режимів. Численні станові обмеження віддаляли державу від народу. Людина епохи «старого порядку» із традиційним суспільним устроєм повністю залежала від свого феодального сеньйора або засад цехового статуту. В умовах станово-абсолютистських порядків більшість населення країни не мала впливу на державне життя. Держава розвивалася з волі монарха та людей із його найближчого оточення.

Мал. 7. Елізабет Андерсон — перша жінка-лікар, феміністка. Велика Британія, 1909 р.

Першим кроком на шляху від «старого порядку» до сучасного суспільства стали конституційні монархії, що виникли в процесі революційних рухів і модернізації західного суспільства, що розвивалося на принципах парламентаризму та правової держави. Під правовою державою в той час розуміли монархії або республіки, що визнавали свободу слова, совісті, друку, зборів, об’єднань, у тому числі жіночих рухів (мал. 7). У поміркованих за своїм характером конституціях доступ до політичних свобод обмежувався певними верствами населення, що мали великі доходи та власність. При цьому знищувався становий поділ, піддані оголошувалися громадянами з політичними правами.

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 8. Насильницька годівля суфражистки, що оголосила голодування (Велика Британія). На плакаті зазначено: «Сучасна інквізиція. Ставлення ліберального уряду до політв'язнів. Виборці, покладіть край таким катуванням, проголосувавши проти прем'єр-міністра».

Боротьба за права жінок

У XIX ст. виник і зміцнів рух фемінізму й емансипації за надання жінкам рівних прав із чоловіками, у тому числі виборчого права, права на освіту, вільний вибір професії, права власності тощо. Суфражистками називали радикально налаштованих феміністок. У боротьбі за права жінок вони влаштовували демонстрації, бунти, поширювали безладдя, відмовлялися від сплати податків тощо (мал. 8). Першим реальним успіхом феміністського руху стало надання жінкам виборчих прав в американському штаті Вайомінг (1869 р.). У Великій Британії жінки отримали право голосу на місцевих виборах. До початку XX ст. жінкам надали виборчі права в Новій Зеландії та Австралії. У 1907 р. на виборах у парламент Фінляндії 19 жінок уперше у світі здобули депутатські мандати (серед 200 депутатів).

Руйнування принципів «старого порядку» відбувалося нерівномірно, що обумовлювалося як особливостями розвитку кожної держави, так і конкретною ситуацією. Визначальною рисою політичного життя європейських країн у другій половині XIX ст. стала партійність. Громадяни отримали можливість висловлювати свої політичні погляди й прагнення в колі своїх однодумців, що об’єдналися в політичну партію. У XIX ст. більшість політичних партій мала свої чіткі програми й гасла. У виборчих кампаніях і діяльності парламентів виголошувалася підтримка або невдоволення урядовим курсом.

У європейських країнах виникли партії консерваторів, які відображали інтереси великих землевласників. Ліберальні партії підпорядковувалися інтересам буржуазії та намагалися поширити свій вплив на інші верстви суспільства. Різні й строкаті політичні сили орієнтувалися на дрібну буржуазію, пролетаріат, міську бідноту й селянство. У країнах Європи й Північної Америки точилася боротьба за розширення кількості людей, що мали виборче право та могли брати участь у державному й політичному житті.

Розширення виборчих прав задовольняло потребу громадян країни в політичній гідності й було захистом від соціальних заворушень і революцій.

У XIX ст. вплив держави на громадське життя значно зріс і зміцнів за допомогою парламентаризму й надання конституційних свобод.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Поясніть поняття «індустріальна цивілізація» та «індустріально розвинена держава». 2. Розвиток яких галузей економіки сприяв становленню індустріального суспільства? 3. Порівняйте дані таблиць на с. 84 і 86. Яка країна досягла найбільших успіхів у розвитку економіки? 4. Які глобальні зміни в економіці й соціальному житті забезпечили економічне зростання в країнах Європи та Північної Америки? 5. Використовуючи карту на мал. 2 (с. 85), визначте, яка промисловість розвивалася в містах із населенням понад 1 млн жителів. Який статус мали такі міста? 6. На основі даних таблиці на с. 89 визначте, як змінилася частка провідних країн у світовому промисловому виробництві протягом 1880—1913 рр. 7*. За текстом параграфа (пункт 3) складіть таблицю про зміну кількості жителів європейських міст у XIX ст. 8. Що таке економічна криза? Які наслідки вона мала для підприємців і простих жителів країни? 9. Що таке монополія? Із якою метою створювалися монополістичні об'єднання? 10*. Охарактеризуйте основні види монополій початку XX ст. 11. Чому в XIX ст. роль і значення держави в житті людей і суспільства значно зросли? 12*. Підготуйте аналітичну записку про суспільні наслідки індустріальної революції, зміни в житті та побуті людей.