Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Д’ячков - Нова програма

§14. США в першій половині XIX ст. Громадянська війна

Перемога північноамериканських колоній у Війні за незалежність у другій половині XVIII ст. усунула більшість перешкод на шляху розвитку США. Відділені океаном від Європи, що вела нескінченні війни, американці могли зосередити всі свої сили на розвитку економіки країни. Проте виявилося, що внутрішні конфлікти можуть бути значно суворішим противником, ніж зовнішні вороги. Розв'язати ці суперечності вдалося тільки шляхом громадянської війни.

Варто пригадати! 1. Назвіть причини Війни за незалежність США 1775—1783 рр. 2. Охарактеризуйте державний устрій США.

1. Територіальне зростання США в першій половині XIX ст.

Географічне положення США створило ідеальні умови для розширення території країни на Захід. Величезні простори з нечисленним індіанським населенням належали європейським державам і Мексиці, але майже не колонізувалися. Конфлікти в Європі дозволяли уряду США захоплювати багато земель узагалі без боротьби.

Принципи зовнішньої політики США були викладені в заяві американського президента Джеймса Монро (1817—1825 рр.) в 1823 р., яка отримала назву «доктрина Монро». У ній зазначалося, що європейські країни не мають втручатися у справи Північної й Південної Америки, натомість американські держави не втручаються у справи Європи. Фактично проголошувалося гасло «Америка для американців», яке США активно використовували у власних цілях. Так, величезна французька колонія Луїзіана була куплена в Наполеона І в 1803 р. за 15 млн доларів. Спроба американців проникнути в Канаду призвела до нової війни з Англією, яка виявилася невдалою. Однак зі слабкою Іспанією ситуація для США була більш сприятливою. Американська держава поступово відібрала в іспанців Флориду та домоглася права на землі на північ від 42-ї паралелі. Англійці поступилися американцям більшою частиною Орегонської землі.

Поступово громадяни США почали купувати землі в мексиканському Техасі. Нарешті американські поселенці проголосили незалежність Техасу. У 1846 р. спалахнула американо-мексиканська війна, що закінчилася поразкою Мексики й передачею США не тільки Техасу, але й Каліфорнії, Нової Мексики та Аризони.

Мал. 1. Форт США на Заході. XIX ст.

Зручне географічне положення дозволило Сполученим Штатам Америки в першій половині XIX ст. більш ніж удвічі збільшити свою територію.

Нові землі почали активно освоюватися американськими колоністами, які створювали нові штати. Крім того, на захід від річки Міссісіпі були насильно виселені індіанські племена до спеціально створеної Індіанської території (мал. 1). Переселення відбувалося в дуже тяжких умовах, багато індіанців гинули від голоду й хвороб, спроби опору жорстоко придушувалися. Не випадково найбільш масове переселення п’яти південних індіанських племен отримало назву «Дорога сліз».

2. Економічний і політичний розвиток.

У США склалися сприятливі умови для розвитку сільського господарства й промисловості. Відсутність феодальної власності на землю спрощувала отримання ділянок вільними фермерами. У містах не існувало середньовічних пережитків, тому ніщо не заважало будувати фабрики. Потужний потік іммігрантів із Європи поставляв дешеву й часто кваліфіковану робочу силу, а вільні землі на Заході дозволяли постійно розширювати господарство. Усі ці чинники значно впливали на економічний розвиток США в першій половині XIX ст.

Мал. 2. Залізниця в США. XIX ст.

Однак у різних частинах країни цей розвиток традиційно відбувався різними шляхами. На Півночі було поширене фермерське сільське господарство: вільні фермери на власній землі (купленій або захопленій) обробляли землю за допомогою своєї родини й сезонних найманих робітників. У містах швидкими темпами розвивалася промисловість. Інша ситуація спостерігалася в південних штатах. На величезних плантаціях вирощувалися бавовна, тютюн, кукурудза. Обробляли землю чорношкірі раби, завезені з Африки. Високий попит на бавовну в Англії робив вигідним використання рабів на плантаціях, хоча їх праця була низькопродуктивною. Однак плантаторам було простіше купувати нових рабів, а не використовувати сучасні машини. Хоча з початку XIX ст. ввезення рабів у США було заборонено, їхня кількість за першу половину століття зросла більш ніж у 4 рази й досягла 4 млн осіб.

Незважаючи на панування рабства на Півдні, у північних штатах на початку XIX ст. розпочався й до 60-х рр. цього століття майже завершився промисловий переворот. Особливо швидкими темпами розвивалися ткацька промисловість, сільськогосподарське машинобудування й транспорт. Великі розміри США потребували будівництва розвиненої транспортної мережі. За першу половину XIX ст. в США було побудовано найбільшу у світі систему залізниць, прорито десятки транспортних каналів, створено систему телеграфного зв’язку. Залізничне будівництво стало двигуном американської економіки (мал. 2).

Розвиток промисловості й фермерського господарства прискорив формування буржуазії та найманих робітників. Особливістю північноамериканського суспільства була відсутність установленої століттями соціальної структури. Американець — як правило, недавній іммігрант із Європи — із легкістю змінював заняття й місце роботи в пошуках більш прибуткової справи. Починаючи як найманий робітник, житель Півночі міг відкрити власну справу з накопичених коштів або вирушити на Захід на пошуки золота. Новий Світ відкривав для мігрантів багато можливостей, і тому вони відмовлялися працювати за маленьку платню. Власники підприємств, щоб зберегти робочу силу, змушені були платити робітникам більше, ніж у більшості країн Європи. На прагнення американців пошуку вигідніших занять впливала й належність багатьох іммігрантів до протестантських церков, у яких працьовитість і збільшення добробуту вважалися одними з основних чеснот.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Мал. 3. Раби в очікуванні продажу. Віргінія, 1861 р.

«Хатина дядька Тома»

За американськими законами раби вважалися приватною власністю своїх господарів і не мали жодних прав. Рабовласник міг обходитися з рабами як із речами, розлучати батьків і дітей, продавати та навіть забивати до смерті (мал. 3). Хоча, як правило, плантатори намагалися не доводити своїх рабів до повного виснаження, тому що вони досить дорого коштували. Деякі рабовласники навіть надавали своїм рабам найпростішу медичну допомогу. Однак це відбувалося не з міркувань людяності, а через небажання втратити робочі руки. Проте абсолютна влада над людиною часто пробуджувала в рабовласниках найганебніші риси людської вдачі. Тому траплялися випадки й неймовірно жорстокого ставлення до рабів, описані у творах американських письменників (зокрема, відомий роман Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома»).

Рабовласницький Південь усе більше відрізнявся від підприємницької Півночі: плантатори поступово перетворювалися на особливу верству, яка була схожою на європейське дворянство. На Півдні поширювалися ідеї расизму, що виправдовували рабовласництво та пояснювали підлегле становище африканців біологічними причинами. Цими думками переймалися багато жителів Півдня, які, навіть не маючи плантацій, використовували рабів у хатньому господарстві.

Політична ситуація в США в першій половині XIX ст. була сприятливою для рабовласників Півдня. Партійна система країни перебувала ще в процесі розвитку, і плантатори, використовуючи свої кошти, могли впливати на більшість президентів. Під контроль рабовласників потрапила й Демократична партія, що була популярною як на Півночі, так і на Півдні. Плантатори переконували фермерів Півночі, що в них більше спільних інтересів із рабовласниками-плантаторами, ніж із північною буржуазією та робітниками. Тому рабовласникам вдавалося проводити вигідні для себе закони, наприклад закон 1850 р., за яким дозволялося ловити рабів-утікачів навіть у північних штатах, де рабство було заборонено. Ситуація змінилася в 1854 р. з виникненням у США Республіканської партії, що відкрито виступала проти поширення рабства на Заході.

У першій половині XIX ст. в США виникла суперечлива ситуація: у північних штатах високими темпами відбувався промисловий переворот, у той час як на Півдні зберігалося рабовласницьке плантаційне господарство.

3. Передумови Громадянської війни.

Конфлікт вільних від рабства північних штатів і південних рабовласницьких наростав із початку XIX ст. Південь вів активну торгівлю з Англією, вивозячи туди бавовну й купуючи промислову продукцію. Тому плантатори були зацікавлені в низьких ввізних митах, тобто фактично підтримували пропаговане англійцями фрітрейдерство. Однак для буржуазії Півночі такі умови були невигідними, оскільки їй було важко конкурувати з дешевшими й до того ж якіснішими англійськими товарами.

Проте найяскравіше існуючі суперечності проявилися в боротьбі Півночі й Півдня за нові західні землі. Особливість плантаційного господарства полягала в тому, що рабовласники майже не використовували добрива й механізми, тому землі плантацій швидко виснажувалися. Для збереження доходів плантаторам необхідно було постійно освоювати нові землі, які з’явилися на Заході. Туди також рушив потік фермерів-переселенців із північних штатів. У результаті виникли конфлікти за західну землю між рабовласниками й фермерами. Спочатку їх вдавалося вирішувати, розділивши США на північну й південну частини: нові штати на Півночі оголошувалися вільними від рабства, а на Півдні — рабовласницькими. Потім стали використовувати голосування жителів нових штатів для визначення їхньої долі.

У штаті Канзас фермери Півночі не визнали результатів голосування й розпочали збройну боротьбу з Півднем, який підтримував центральний уряд. Заворушення наростали, обидві сторони протистояння стали нападати на поселення супротивників. Навіть у Конгресі відбувалися зіткнення між сенаторами від різних штатів.

На Півночі посилювався рух аболіціонізму (від латин, «скасовувати»), спрямований проти рабства. Аболіціоністи створили «підземну залізницю» — таємний шлях, яким раби-втікачі з Півдня переправлялися через північні штати в Канаду, де рабство було заборонено. Противники рабства вели активну агітацію проти рабовласників, іноді виступали зі зброєю в руках.

У 1859 р. аболіціоніст Джон Браун (1800—1859) із групою прихильників захопив збройовий арсенал у невеликому місті в штаті Віргінія та спробував підняти повстання рабів. Однак загін Дж. Брауна був розгромлений федеральними військами, а його керівник засуджений до страти. На суді він вимовив пророчі слова: «Я, Джон Браун, тепер зовсім упевнений, що тільки кров змиє великий злочин цієї гріховної країни; я марно раніше тішив себе думкою, що цього можна досягти без великого кровопролиття...»

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 4. Авраам Лінкольн (1809—1865), 16-й президент США.

Народний президент

Авраам Лінкольн став для більшості простих американців символом життєвого успіху. Виходець із родини збіднілого фермера зі штату Кентуккі, Авраам не зміг закінчити школу й займався самоосвітою. Після переїзду до штату Індіана родина А. Лінкольна вела життя першопоселенців, сам Авраам працював човнярем і лісорубом. Після досягнення повноліття він за прикладом багатьох американців залишив батьківську домівку й розпочав самостійне життя. А. Лінкольн оселився в штаті Іллінойс і працював ковалем, торговцем, землеміром, поштмейстером, брав участь у боротьбі ополчення з індіанським повстанням. У 1835 р. він був обраний до парламенту штату. Весь цей час А. Лінкольн займався самоосвітою і в 1836 р. склав іспит на адвоката — одну з найповажніших професій у США. Він виявився блискучим оратором і розпочав швидку політичну кар'єру. Незважаючи на тимчасові невдачі, А. Лінкольн був обраний у Конгрес США та згодом підтримав новостворену Республіканську партію. Від цієї партії він став кандидатом на президентських виборах 1860 р. і здобув на них перемогу. Його шлях від лісоруба до президента на багато років став символом американської мрії (мал. 4).

Проте на тлі цих конфліктів рішуче набирала популярність Республіканська партія на чолі з Авраамом Лінкольном. Республіканцям вдалося залучити на свій бік простих американців, пообіцявши їм дешеві земельні ділянки на Заході. А. Лінкольн виступав за заборону рабства на нових західних землях і підвищення ввізного мита на англійські промислові товари, чим завойовував голоси буржуазії Півночі. Представники Півдня відкрито заявляли, що в разі перемоги республіканців на виборах можуть вийти зі складу США.

У 50-ті рр. XIX ст. конфлікт між північними й південними штатами наблизився до громадянської війни.

4. Громадянська війна.

Здобувши перемогу на президентських виборах 1860 р., А. Лінкольн на новій посаді не вимагав заборони рабства на Півдні, а тільки виступав проти поширення рабства на Захід. Однак південні штати все одно заявили про вихід зі складу США. Першим із них була Південна Кароліна, до якої згодом приєдналися шість штатів. У лютому 1861 р. вони оголосили про створення нової держави — Конфедерації Штатів Америки, до складу якої пізніше увійшли ще кілька штатів. Столицею Конфедерації стало місто Ричмонд, а президентом був обраний Джефферсон Девіс (1808—1889). Військові формування Півдня ще до початку конфлікту готувалися до боротьби, тому прагнули перекинути сюди запаси озброєнь.

Співвідношення сил США (Союзу нерабовласницьких штатів Півночі) і Конфедерації було не на користь армії Півдня. На Півночі проживало понад 22 млн осіб, а на Півдні — близько 9 млн осіб, із них 4 млн рабів. На Півночі перебувала майже вся промисловість, у тому числі військова. Єдиною перевагою Конфедерації було те, що південні штати мали велику кількість досвідчених офіцерів, які становили основу армії.

Війна спалахнула 12 квітня 1861 р. Військові Півдня обстріляли й змусили здатися Форт-Самтер у Південній Кароліні, що перебував під контролем Півночі (мал. 5). Після цього президент А. Лінкольн оголосив південні штати бунтівними та розпочав прийом добровольців до армії.

Незважаючи на значну перевагу в живій силі й озброєнні, федеральні війська вступили у війну невдало. Стратегія війни передбачала повне оточення Конфедерації та наступ у всіх напрямках (план «Анаконда»). Однак бойові дії велися невпевнено, багато генералів США співчували рабовласникам, а добровольці в армії Півночі були погано навчені й недисципліновані.

Мал. 5. Громадянська війна в США (1861—1865 рр.).

Юніоністам під командуванням генерала У. Гранта в 1862 р. вдалося провести успішний наступ на Заході, але спроби захопити південну столицю Ричмонд провалилися. Конфедерати діяли більш розважливо та неодноразово загрожували столиці США місту Вашингтон.

Великим успіхом військ юніоністів стало захоплення найважливішого порту Конфедерації — Нового Орлеана та здійснення морської блокади Півдня. Ці перемоги пояснювалися тим, що більша частина флоту США опинилася під контролем законного уряду. Спроби конфедератів прорвати блокаду успіху не мали.

Однак їм вдалося посилити свою армію, і загроза Вашингтону зберігалася. Натомість на Півночі піднесення населення поступово згасло, і виникли проблеми з поповненням армії.

У цій ситуації А. Лінкольн прийняв рішення, які стали основою для перелому у війні. У травні 1862 р. з’явився закон про гомстеди (садиби), за яким починаючи з 1863 р. будь-який американець, який не воював за Конфедерацію, міг отримати ділянку землі в 65 гектарів на Заході, сплативши за неї лише 10 доларів. Після п’яти років обробітку земля переходила в повну власність фермера. Закон показав багатьом жителям Півночі, особливо іммігрантам, що перемога над Півднем дасть їм можливість майже за безцінь придбати великий земельний наділ.

Наприкінці 1862 р. А. Лінкольн оголосив про звільнення всіх рабів із 1 січня 1863 р.

Мал. 6. Наш прапор у небесах. Худ. Ф. Черч. 1861 р.

Ця звістка привернула до армії Півночі десятки тисяч колишніх рабів, до того ж раби Півдня також почали переходити на бік США. Конфедерація втратила допомогу Великої Британії, тому що англійська громадськість не дозволила своєму уряду підтримати захисників рабства на Півдні.

Тим часом у південних штатах значно погіршилася економічна ситуація — давалася взнаки морська блокада. Плантатори не могли вивезти бавовну за кордон, так само як і завезти озброєння, яке не була здатна виробити слабка промисловість Півдня. Зовсім невдалою виявилася економічна політика президента Дж. Девіса, що провокувала інфляцію долара Конфедерації. Армія Півдня ще зберігала боєздатність, але вже відчувала брак зброї та солдатів.

На початку 1863 р. армія Півдня під командуванням генерала Р. Лі розбила армію північних штатів, що вдвічі переважала їхні сили, і почала наступ на Північ. У битві під Геттісбергом Р. Лі не зміг здолати противника та змушений був відступити. Після цієї невдачі та ще кількох поразок Конфедерація перейшла до оборони.

Новий командувач армії Півночі генерал У. Грант змінив тактику дій. Користуючись значною перевагою в озброєннях і живій силі, він розпочав наступ у Віргінії та ціною величезних втрат зміг змусити солдатів Півдня відступити: уперше вторгнення північних армій не закінчилося їхнім відступом. Одночасно армія генерала США В. Шермана успішно наступала на Заході та взяла велике місто Атланту. Після цього В. Шерман здійснив свій відомий «марш до моря», завдяки якому вдалося захопити місто Саванна на узбережжі. Конфедерація була розділена навпіл, але продовжувала запекло боротися.

Мал. 7. Капітуляція генерала Р. Лі під Аппоматтоксом.

У 1865 р. В. Шерман розпочав наступ на Північ, а У. Грант, знову не зважаючи на втрати, продовжив рух на Річмонд. 9 квітня 1865 р. армія генерала Р. Лі капітулювала під Аппоматтоксом (мал. 7), наступного дня був заарештований президент Конфедерації Дж. Девіс. Громадянська війна завершилася.

Перемога Півночі була зумовлена значною перевагою сил США та рішучими діями президента А. Лінкольна.

Громадянська війна в США стала одним із найжорстокіших протистоянь XIX ст.: з обох сторін загинуло понад 600 тис. осіб. Проте цілі війни були досягнені: збереглася єдність країни; плантатори-рабовласники втратили свій вплив на політику США; прийнято 13-ту поправку до Конституції США, що остаточно забороняла рабство. Зникли останні бар’єри на шляху розвитку капіталізму в промисловості й сільському господарстві.

Президент А. Лінкольн не зміг повного мірою відчути перемогу в громадянській війні. Через кілька днів після її завершення, 14 квітня 1865 р., його було смертельно поранено у президентській ложі в театрі таємним прихильником Конфедерації актором Д. Бугом. Незважаючи на смерть президента, у внутрішньому становищі США не відбулося значних змін, і Республіканська партія ще тривалий час утримувала владу.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Які особливості географічного положення та історичного розвитку полегшували США захоплювати землі на Заході та Півдні країни? 2. Проаналізуйте економічний розвиток США в першій половині XIX ст. 3. Який вплив на розвиток США мав аболіціонізм? 4. Охарактеризуйте основні суперечності між Північчю й Півднем США. 5. Поясніть, чому саме освоєння західних земель змусило фермерів Півночі виступити проти рабства. 6. Чи було зіткнення між Північчю й Півднем США неминучим? 7. Користуючись картою на мал. 5 (с. 75), розкрийте причини й охарактеризуйте основні етапи Громадянської війни в США. 8. Як скасування рабства вплинуло на перебіг Громадянської війни? 9. Чому перемога Півночі прискорила розвиток економіки США?

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Відповідь президента А. Лінкольна на вимогу громадськості негайно звільнити рабів (22 серпня 1862 р.)

Я збираюся зберегти Союз. Я збираюся зберегти його найкоротшим шляхом, дозволеним Конституцією. Чим скоріше буде відновлена національна влада, тим скоріше Союз стане «колишнім Союзом». Якщо й існують ті, хто вважає, що нібито збереження Союзу водночас означає збереження рабства, то я не згодний із ними. Моєю вищою метою в цій боротьбі є збереження Союзу, а не збереження або знищення рабства. Якби я зміг урятувати Союз, не звільнивши жодного раба, я б зробив це; і якби я міг урятувати його, звільнивши всіх рабів, я б зробив це, і якби міг урятувати його, звільнивши одних рабів і не звільнивши інших, я б зробив це.

1. Поясніть позицію американського президента. 2. Чи змінив свою точку зору А. Лінкольн із часом?