Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Д'ячков 2016" - Нова програма

§ 24. «Освічений абсолютизм». Володіння австрійських Габсбургів. Королівство Пруссія

У XVIII ст. абсолютна влада королів та імператорів досягла своєї вершини. Однак монархи починають розуміти, що їм не вдасться зберегти становище у своїх країнах без змін. Тому деякі з королів намагаються використати «науковий підхід» до управління державою, взявши на озброєння деякі ідеї просвітителів.

Варто пригадати! 1. Які землі входили до володінь австрійських Габсбургів у XVII ст.? 2. Як відбувалася Реформація в німецьких землях (§ 7)? 3. Якими були наслідки Тридцятилітньої війни для німецьких держав (§ 18)?

Просвітництво та абсолютизм.

Ідеї Просвітництва були популярними не тільки серед вчених і просто мислячих людей Європи. Багато європейських монархів ще замолоду зазнали впливу поглядів Вольтера і Монтеск’є та, прийшовши до влади, прагнули перебудови своєї країни. Вони розуміли, що існуючі порядки вже не забезпечують розвиток держави, і були готові провести реформи в дусі Просвітництва. До змін монархів підштовхувало й зростаюче невдоволення буржуазії, постійні селянські заворушення. Правителям не хотілося повторити долю короля Карла I Стюарта, страченого за рішенням парламенту.

Багато ідей просвітителів видавалися монархам вдалим засобом для поліпшення ситуації в державі. «Освічені монархи» у XVIII ст. правили у Франції, Іспанії, Пруссії, Австрії, Росії, італійських державах і німецьких князівствах. Вони відкрито проголошували своєю метою реформи в дусі ідей просвітителів. «Освічені правителі» листувалися з відомими мислителями, зустрічалися із вченими й філософами (рис. 1).

У багатьох державах був послаблений вплив католицької церкви, заборонена діяльність Ордену єзуїтів. Запроваджувалася загальна початкова освіта, відкривалися університети, академії наук, музеї та бібліотеки. «Освічені правителі» опікувалися розвитком торгівлі й мануфактурного виробництва, зменшували селянські повинності, а Йосип II Габсбург узагалі скасував в Австрії особисту залежність селян. Були реформовані судова система й система оподаткування, змінювався і впорядковувався державний устрій.

Рис. 1. Вольтер і король Пруссії Фрідріх II. Монархи провідних країн Європи вважали за велику честь листуватися й зустрічатися з мислителем.

Проте монархи періоду «освіченого абсолютизму» не збиралися виконувати рекомендацій просвітителів про передачу влади народу та обмеження прав монарха. Реформи мали сприяти лише зміцненню абсолютної влади правителя.

Російська імператриця Катерина II так висловлювалася про особисте спілкування з великим французьким енциклопедистом Дідро: «... його думка була більш цікавою для мене, ніж корисною. Якби я послухалася його порад, я перевернула б усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — все це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями».

«Освічений абсолютизм» — політика абсолютних монархів XVIII ст., побудована на використанні деяких ідей просвітителів.

Імперія Габсбургів у другій половині XVII ст.

Довга й кровопролитна Тридцятилітня війна відчутно послабила династію австрійських Габсбургів. Хоча Габсбурги залишалися імператорами Священної Римської імперії, вони вже не намагалися підкорити собі всі німецькі землі. У другій половині XVII ст. Габсбурги почали зміцнювати власну державу, не пов’язану зі Священною Римською імперією. До їхніх володінь входили Австрія, Чехія, Угорщина, хорватські, словацькі та румунські землі (рис. 2). Часто державу Габсбургів називали на честь їхніх спадкових володінь Австрією.

Особливістю держави була численність народів, які розмовляли різними мовами, мали власні звичаї й традиції. Недарма держава Габсбургів увійшла в історію як «клаптикова держава». Нерівномірним був економічний розвиток різних частин австрійської монархії. У самій Австрії й частині Чехії активно розвивалося мануфактурне виробництво, велике значення мали металургійні підприємства. В австрійських землях селяни були особисто вільними й мали землю. Однак на території більшості володінь Габсбургів панували феодальні відносини — кріпосне селянство працювало у великих поміщицьких господарствах.

Рис. 2. Австрійська монархія Габсбургів і Бранденбурзько-Прусська держава.

Габсбурги намагалися посилити свій вплив у країні, спираючись на дворянство. Поступово зменшувалося значення місцевих станово-представницьких органів і зростали повноваження австрійських чиновників. Тривала боротьба Габсбургів із протестантами призвела до того, що в їхній державі повністю перемогла Контрреформація й протестанти опинилися поза законом. Католицька церква підтримувала владу імператорів і сприяла зміцненню єдності країни.

Об’єднанню держави сприяла не тільки політика імператорів, але й спільна загроза — напади з боку Туреччини. Двічі в другій половині XVII ст. турецькі армії підходили до австрійської столиці Відня. В очах багатьох жителів Угорщини, Словенії й Хорватії Габсбурги були єдиним захистом від турецького завоювання.

Однак Габсбурги використали для укріплення своєї багатонаціональної імперії ще один давній прийом: «розділяй і пануй». Вони зіштовхували між собою представників різних народів і виступали в ролі миротворців. Склалося враження, що без допомоги Габсбургів сусідні народи не зможуть жити в мирі між собою. Така політика тривалий час давала можливість управляти великою країною.

Рис. 3. Герб Габсбургів.

До початку XVIII ст. австрійським Габсбургам вдалося відчутно посилити свою владу й зміцнити єдність країни.

Угорщина та Австрія

Далеко не завжди жителі монархії Габсбургів підтримували посилення влади імператорів. Особливо рішуче за збереження своїх прав боролося сильне угорське дворянство. В Угорщині неодноразово спалахували анти-австрійські повстання, а на початку XVIII ст. почалася визвольна війна угорців під проводом князя Ференца II Ракоці. У ході тривалої боротьби повсталі завдали кількох поразок австрійським військам, і Габсбурги змушені були піти на поступки. Угорщина залишилася у складі монархії Габсбургів, але зберегла широку автономію (самоврядування), й угорські протестанти отримали гарантії своїх прав.

«Освічений абсолютизм» Марії Терезії та Йосипа II.

Зі вступом на австрійський престол Марії Терезії (1740— 1780) (рис. 4) у державі Габсбургів почалася епоха «освіченого абсолютизму». Їй передувала невдала зовнішня політика — під час війни за австрійську спадщину Габсбурги втратили частину володінь в Італії й Силезію. Ці події, а також часті повстання переконали правительку в необхідності проведення реформ. Економічно Австрія також відставала від провідних держав Європи. Особливо гальмувало розвиток країни кріпосне право, що існувало в більшій частині держави.

Рис. 4. Імператриця Марія Терезія.

Марія Терезія використовувала деякі ідеї Просвітництва для зміцнення центральної влади, але намагалася уникнути радикальних перетворень і побоювалася зачіпати інтереси дворянства. У країні панувала католицька церква, селяни залишалися кріпаками, дворянство зберігало свої привілеї. Син Марії Терезії, імператор Йосип II (1765—1790) (рис. 5), який із 1765 р. правив разом із матір’ю, був більш рішучим. Він здійснював сміливі реформи, що викликали невдоволення дворянства й католицької церкви, але сприяли розвитку країни.

Під гаслом «Справедливістю та м'якістю»

Марія Терезія посіла трон австрійських Габсбургів у 23 роки. Проте більшість європейських правителів не визнали її права на престол і почали війну. Значна кількість політиків, представників знаті та навіть чоловік Марії Терезії не вірили в те, що молода й тендітна імператриця зможе зберегти владу. На їх здивування, Марія Терезія не тільки залишилася на троні, але й змогла значно посилити державу. До того ж велика представниця династії Габсбургів, перед якою схиляли голову славетні полководці та пихаті можновладці, змогла залишитися вірною дружиною та люблячою матір'ю. Марія Терезія народила 16 дітей, про яких піклувалася до самої смерті.

Рис. 5. Імператор Йосип II.

Реформи «освіченого абсолютизму» дали можливість Габсбургам проводити успішну зовнішню політику. У ході численних війн їхні володіння виросли за рахунок земель в Італії, Нідерландах і на Балканському півострові. Після поділів Речі Посполитої до складу австрійської монархії увійшла частина польських і західноукраїнських земель. Під владою Габсбургів тепер перебували території, населені українцями: Східна Галичина, Закарпаття (у складі Угорщини) і Північна Буковина (захоплена в Туреччини в 1774 р.). Проте спроба повернути Силезію, загарбану Пруссією, закінчилася невдало. Від другої половини ХVIII ст. саме Пруссія, що стрімко набирала силу, стала основним супротивником Габсбургів у Європі.

Рис. 6. Палац Бельведер у Відні (був викуплений Марією Терезією). Сучасний вигляд.

Реформи епохи «освіченого абсолютизму» сприяли зміцненню держави Габсбургів.

Створення Прусського королівства.

Вестфальський мир, яким закінчилася Тридцятилітня війна, закріпив роздробленість німецьких земель. Багато німецьких князівств перебували в руїнах, їхнє населення відчутно зменшилося. Однак незважаючи на значні втрати у війні, поступово почав посилюватися Бранденбург, східнонімецька протестантська держава. Бранденбурзькому курфюрсту Фрідріху Вільгельму I (1640—1688) вдалося завдяки Вестфальському миру збільшити свої володіння й здобути вихід до Балтійського моря. Протягом XVII ст. до Бранденбургу було приєднане герцогство Пруссія.

Фрідріху Вільгельму I вдалося зміцнити свою владу, зробивши її майже необмеженою. Успіх його політики можна пояснити тим, що в Бранденбурзі не було великих феодалів, які могли обмежити владу правителя. Опорою центральної влади було дрібне дворянство, на землях якого працювали залежні селяни. Дворяни, яких у Пруссії називали юнкерами, постійно збільшували панщину, а вирощене селянами зерно з великим прибутком продавали в Західну Європу. Поступово залежність селян зростала, і в середині XVII ст. на вимогу юнкерів у державі було введено кріпосне право. У відповідь дворяни повністю підтримали посилення влади курфюрста.

Фрідріх Вільгельм I приділяв велику увагу розвитку ремесла й мануфактурного виробництва. Через те що кріпосне право за важало селянам йти працювати на мануфактури, курфюрст закликав протестантів з усієї Європи, особливо із Франції, переселятися до Бранденбургу.

Курфюрст Фрідріх III (1688—1713) домігся від імператора Священної Римської імперії королівського титулу і в 1701 р. проголосив себе королем Пруссії, а його держава стала називатися Прусським королівством.

«Не розмірковувати!»

За часів правління прусського короля Фрідріха Вільгельма I (1713— 1740) у державі була остаточно встановлена абсолютна монархія. Король створив величезну армію, збільшивши удвічі кількість солдатів. На армію витрачалося більше половини доходів держави. Користуючись необмеженою владою, Фрідріх Вільгельм I зменшив усі інші витрати, збільшив податки й змусив платити їх навіть дворянство. Великі військові витрати виснажували країну, але король заощаджував на всьому, крім армії. Пруссія стала схожою на велику армійську казарму, а девізом короля став вираз «Не розмірковувати!». Саме за цього короля остаточно сформувався «прусський дух» юнкерства — преклоняння перед армійською службою й військовою дисципліною.

На початку XVIII ст. у Пруссії була встановлена абсолютна монархія.

Правління Фрідріха II Великого.

Після смерті Фрідріха Вільгельма I прусський престол посів його син Фрідріх II (1740—1786) — освічений монарх, який захоплювався ідеями Просвітництва (рис. 7). Неодноразово критикуючи батька, молодий король почав реформувати державу, прагнучи перетворити її на одну з найсильніших у Європі.

Фрідріх II, користуючись необмеженою владою, проводив політику протекціонізму, підтримував розвиток мануфактурного виробництва в королівстві, послабив вплив ремісничих цехів. Монарх намагався полегшити становище селян, захистити селянські землі від загарбання юнкерами. У країні були заборонені катування й процеси проти відьом, поліпшена система судочинства. Була запроваджена система обов’язкової початкової освіти. Королівські реформи, проведені в дусі Просвітництва, змінили Пруссію, перетворивши її на розвинену державу.

Однак метою реформ короля було не поліпшення становища населення, а посилення королівської армії, що виросла у два рази й стала найбільшою в Західній Європі. В армії служив кожний третій дорослий житель Пруссії.

Рис. 7. Прусський король Фрідріх II.

Рис. 8. Сан-Сусі — палац Фрідріха II. Сучасний вигляд.

Із перших днів свого правління Фрідріх II почав воєнні дії. Він чітко дотримувався принципу: «Дипломатія без зброї — що музика без інструментів».

Під час війни за австрійську спадщину Пруссія розбила Габсбургів і захопила багату провінцію Силезію. У ході першого поділу Речі Посполитої Фрідріх II приєднав до своїх володінь Східну Пруссію. Однак король прагнув установити свою владу над більшою частиною німецьких земель, і це втягло Пруссію в криваву Семилітню війну (1756—1763 рр.). Союзником Пруссії виступила тільки Англія, яка не брала участі у воєнних діях у Європі. Тому Фрідріх II був змушений боротися з коаліцією найсильніших держав Європи — Австрією, Францією, Росією, Іспанією, Швецією. Пруссія вщент розгромила французькі й австрійські війська, але не змогла відбити російський наступ у вирішальній битві біля Кунерсдорфа. У 1760 р. російська армія навіть захопила столицю Пруссії Берлін. У 1762 р. становище країни стало катастрофічним. Урятувала Фрідріха II зміна правителя в Росії. Новий російський імператор Петро III вважав Фрідріха II зразком для наслідування й уклав союз із Пруссією. Скориставшись цим, Фрідріх II завдав поразки австрійцям і в 1763 р. домігся підписання вигідного для Пруссії миру.

Наприкінці правління Фрідріха II територія королівства виросла вдвічі, а Пруссія перетворилася на одну з провідних держав Європи. Ще за життя сучасники називали Фрідріха Великим. Проте його політика призвела до виснаження внутрішніх сил країни, підпорядкованості населення потребам армії. Недарма на смертному одрі Фрідріх II Великий вимовив: «Я втомився управляти рабами».

Рис. 9. Фрідріх II у битві біля Цорндорфа у 1758 р. Художник Карл Рьохлінг.

? Яка подія зображена на малюнку? Користуючись додатковою літературою та ресурсами Інтернету, складіть повідомлення про битву біля Цорндорфа.

Політика Фрідріха II Великого сприяла зміцненню міжнародного становища Прусського королівства.

Запитання й завдання

1. У чому були причини політики «освіченого абсолютизму» в державі Габсбургів та Пруссії? 2*. Чому Габсбурги змогли об'єднати у своїй державі різні народи, але їм не вдалося об'єднати німецький народ? 3. В інтересах яких верств населення запроваджувалися реформи Йосипа II? 4. Що сприяло збереженню єдності держави Габсбургів? 5. Що, на вашу думку, сприяло посиленню Бранденбургу в XVII ст.? 6. Із якою метою Фрідріх II проводив реформи в державі? 7. Охарактеризуйте зовнішню політику Фрідріха II. 8. Порівняйте політичне та економічне становище Австрії та Пруссії у XVIII ст. Яка з країн розвивалася більш успішно?

Із мирного договору між Росією та Пруссією від 24 квітня 1762 р.

Стаття 4. Імператор всеросійський обіцяє й зобов'язується цим трактатом формально й урочисто повернути його величності королю прусському всі області, землі, міста, місця й фортеці, що його прусській величності належні, які протягом цієї війни зайняті були російською зброєю...

? 1. У чому були причини укладення миру? 2. Як підписання договору вплинуло на хід Семилітньої війни?