Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Д'ячков 2016" - Нова програма

§ 22. Народження Російської імперії

У другій половині XVII ст. в Московській державі остаточно встановилася абсолютна влада монарха. Це дозволило правителям використовувати всі ресурси великої країни для досягнення поставленої мети. Тому дуже швидко Московська держава на початку XVIII ст. перетворилася на імперію. Але чи не зависоку ціну заплатила країна за реформи царя Петра І?

Варто пригадати! 1. Охарактеризуйте особливості абсолютизму в Московській державі. 2. У чому були причини економічного відставання Московської держави від країн Західної Європи?

Царювання Олексія Михайловича.

У 1645 р. після смерті Михайла Федоровича Романова царем став його син Олексій Михайлович (1645—1676) (рис. 1). Хоча новому володарю Московської держави виповнилося лише 16 років, ніхто вже не заперечував його одноосібну владу. Боярство було ослаблене опричниною й Смутою, а дворянство цілком підтримувало царя.

За Олексія Михайловича був майже ліквідований останній пережиток станово-представницької монархії — Земський собор. Остаточно сформувалася система бюрократичного управління державою — прикази. Був прийнятий новий кодекс законів — Соборне уложення 1649 р., за яким ще більше посилився вплив царя й дворянства.

Рис. 1. Цар Олексій Михайлович.

Рис. 2. Степан Разін.

Рис. 3. Патріарх Никон.

Соборне уложення фактично запроваджувало в державі кріпосне право для селян, які жили на поміщицьких землях. Однак остаточне покріпачення селян негативно впливало на розвиток мануфактурного виробництва. На мануфактурах нікому було працювати й нікому продавати товари, тому що кріпак не міг піти із землі й у нього не було грошей, щоб купувати продукцію мануфактур. Тому в Московському царстві розвивалися в основному державні мануфактури, які працювали на забезпечення потреб царського двору й армії.

Покріпачення селян і зростання податків призвели до нових народних збурень. У столиці спалахнули «соляний» і «мідний» бунти. У 1667 р. на Дону виникло повстання під проводом отамана донських козаків Степана Разіна (рис. 2). Повсталі взяли Царицин і Астрахань, підійшли до Симбірська. Разін закликав населення приєднатися до повстання. Багато міст від Волги до Слобідської України виступили на його підтримку. Почастішали заколоти й бунти в царських військах. Повстання охопило велику територію й перетворилося на селянську війну.

Проте повсталі не змогли об’єднати всі свої сили в єдине військо. Багато селян, розгромивши садибу свого поміщика, відмовлялися йти з повсталими. Зрештою царю вдалося зібрати сильну армію й розбити військо С. Разіна під Симбірськом. У 1671 р. заможні донські козаки видали Разіна, і його було жорстоко страчено в Москві.

У роки правління Олексія Михайловича, якого прозвали Тишайшим, відбулися значні зміни в церковному житті. Московське царство проголосило себе захисником православних у Речі Посполитій і Туреччині. Проте виявилося, що багато обрядів Російської православної церкви відрізняються від грецьких. За кілька століть в обрядах Московської церкви з’явилися помилки. Виправлення розбіжностей було проведене в часи владного й рішучого патріарха Никона (рис. 3) й затверджене церковним собором 1654 р. Тепер хреститися потрібно було не двома пальцями, а трьома. Почалося виправлення церковних книг за грецькими зразками.

Однак церковна реформа не була прийнята всіма православними. Багато священиків виступили проти реформи Никона й закликали повернутися до старих обрядів. Виник розкол православної церкви. Старообрядників — противників реформи — переслідувала офіційна церква й світська влада, лідера старообрядників протопопа Авакума спалили на багатті. Однак тисячі незадоволених церковною політикою і владою людей продовжували приходити до громад старообрядників.

У зовнішній політиці Олексій Михайлович прагнув повернути загарбані поляками території на заході й приєднати охоплені визвольною війною українського народу православні землі Речі Посполитої. На війну з Польщею Москва зважилася тільки після низки перемог Б. Хмельницького над поляками. Земський собор погодився взяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку», і Московське царство оголосило війну Речі Посполитій (1654— 1667 рр.). Війна тривала з перемінним успіхом. Царю вдалося повернути Смоленськ, але українські землі виявилися розколотими по Дніпру, і до Московської держави відійшла тільки Лівобережна Україна. Боротьба за українські землі втягла Московію у війну з Кримом і Туреччиною, але остаточно ліквідувати татарську небезпеку не вдалося. Значно успішніше відбувалося освоєння Східного Сибіру, де не було сильних держав. До кінця XVII ст. більша частина Сибіру опинилася під владою московських правителів.

За правління Олексія Михайловича Московське царство остаточно перетворилося на абсолютну монархію — самодержавство. На відміну від країн Західної Європи, де основою абсолютизму було купецтво й власники мануфактур (буржуазія), у Московії буржуазія була майже відсутня й основою абсолютної влади царя залишалося тільки дворянство.

Московська держава наприкінці XVII ст.

У цей час стало очевидним, що Московське царство відстає в розвитку від своїх західних сусідів. Дворянське військо було практично небоєздатне, а в численних приказах процвітало злодійство. На місцях царські чиновники пригноблювали простий народ. На окраїнах держави спалахували бунти, повстали московські стрільці. Панування кріпосного права гальмувало розвиток мануфактурного виробництва. Торгівлю ускладнювала відсутність морських портів, що не замерзають взимку.

Рис. 4. Цар Петро І. Художник Жан-Марк Натьє. XVIII ст.

З 1682 р. країною фактично управляла цариця Софія від імені своїх малолітніх братів Івана і Петра. Її фаворит князь Василій Голіцин намагався змінити ситуацію в державі. Московська армія двічі вирушала в похід проти Кримського ханства, але жодного разу не змогла навіть увійти на Кримський півострів, показавши свою низьку боєздатність.

Чому ж не були проведені реформи? Для зміни становища в Московському царстві потрібно було не здійснювати поступові перетворення, а ламати існуючі порядки. Софія на цю роль не підходила. Незважаючи на невдачі, вона хотіла встановити свою одноосібну владу в державі й у 1689 р. підготувала переворот. Несподівано проти Софії виступив 17-річний Петро. Йому вдалося придушити заколот стрілецьких полків і заслати Софію в монастир. Так Московським царством самостійно став управляти цар Петро I (1682—1725), один із найвідоміших реформаторів в історії Росії (рис. 4).

Юність Петра

Майбутній цар Петро I уже в дитинстві демонстрував волю до знань, з інтересом вивчав точні науки, іноземні мови. Петро не любив розкоші, не звертав уваги на походження людей, що його оточували, дуже любив спілкуватися з іноземцями. Юний цар багато уваги приділяв військовій справі. За його наказом були створені два «потішні» полки, які Петро озброїв і навчав за європейським зразком. Згодом ці полки — Преображенський та Семеновський — стали основою нової російської армії.

Наприкінці XVII ст. в Московському царстві назріла необхідність реформ, але для здійснення перетворень був необхідний рішучий правитель.

Початок правління Петра I.

Перед Петром постало складне завдання проведення реформ у Московському царстві. Зразком успішних перетворень для московського царя стали країни Західної Європи, про які він багато чув від своїх друзів-іноземців. У 1697 р. до Європи було відправлено Велике посольство для проведення переговорів із провідними європейськими державами. Ще однією його метою було знайомство з управлінням та економікою країн Європи. У складі посольства таємно, під виглядом урядника Преображенського полку, перебував і Петро I. Крім переговорів із європейськими монархами, цар особисто працював на корабельних верфях у Голландії, вивчав теорію кораблебудування.

У 1698 р. Петро був змушений негайно повернутися на батьківщину — із Москви надійшла звістка, що повстали стрілецькі полки. Коли Петро прибув до столиці, повстання було вже придушене, а призвідники страчені. Однак цар забажав нового розслідування, катувань і страт. Загинуло більше тисячі людей, країну охопив жах, але заперечити самодержцю ніхто не наважився.

Поїздка в Європу й стрілецьке повстання зміцнили прагнення Петра I «європеїзувати» Московію, перетворити її на сильну й сучасну європейську державу. Здійснити це цар збирався за всяку ціну, із неймовірною жорстокістю придушуючи будь-який опір.

Реформи Петра I.

Реформи Петра I охопили всі сфери життя держави й відбувалися протягом тривалого періоду.

Цар повністю змінив управління державою: Боярську думу замінив Сенат, що виконував функції уряду. Громіздку й неефективну систему приказів замінили 12 колегій. Була проведена міська реформа, за якою містам надавалося право обирати власні органи управління. Країна була поділена на провінції та губернії. Призначення на державні посади регулювалося «Табеллю про ранги» 1722 р. — просування по службі тепер залежало не від знатності походження, а від особистих заслуг.

Рис. 5. Російська імперія XVIII ст.

Цар оточив себе прибічниками, не звертаючи уваги на їх звання й титули, національність та віросповідання. Тому серед найближчих радників Петра були і боярин Федір Головін, і син конюха Олександр Меншиков, і швейцарець Франц Лефорт. Адміністративні реформи впорядкували управління країною, фактично знищили різницю між боярством і дворянством, дозволили представникам різних станів брати участь в управлінні державою. Однак реформи ще більше підсилювали й владу самого царя, від прагнень якого тепер залежали всі важливі рішення в царстві.

Реформи Петра І привели до остаточного встановлення абсолютної монархії в Росії.

Одним розчерком пера Петро І вирішив і церковне питання. Свого часу його батько Олексій Михайлович, щоб засудити патріарха Никона, запросив владик православного світу з-за кордону, побоюючись відкрито конфліктувати із церквою. Петро І досить швидко ліквідував патріаршество в Росії, доручивши управління церквою Святійшому Синоду, членів якого сам і призначав. Церква перетворилася на частину державного апарату. Так, коли виникла необхідність, цар віддав наказ переплавити церковні дзвони на гармати.

Досить широкими були заходи Петра в економіці. Після поїздки до Європи Петро І усвідомив, що праця кріпаків економічно невигідна. Але відібрати безкоштовну робочу силу у дворян, які були опорою трону, цар не міг і не хотів. Адже саме держава, а отже і Петро І, була найбільшим поміщиком. Усі свої реформи цар будував на нещадній експлуатації простого народу. Значно виросли податки. Була введена «подушна подать» — податок із кожної особи, який сплачували навіть кріпаки.

Велику увагу цар приділяв розвитку мануфактурного виробництва, яке забезпечувало потреби армії і флоту. Зросла кількість збройових, металургійних, гірничодобувних, ткацьких мануфактур. З’явилися перші металургійні підприємства на Уралі. Значна частина мануфактур створювалася державою, решта належала приватним особам. Більшість мануфактур збували свою продукцію не населенню, а державі. В умовах кріпосного права влада дозволила використовувати для роботи на мануфактурах працю кріпаків.

Радикальними заходами в економіці вдалося забезпечити потреби держави й армії, однак Петро не усунув основну перешкоду на шляху економічного розвитку — кріпацтво. Праця кріпаків залишалася основою економіки країни.

На шляху до Європи

Найпомітнішими були зміни Петра I у сфері культури. Із 1699 р. Росія перейшла на європейське літочислення — лічба років велася від Різдва Христового, а не від створення світу. Був уведений більш простий і зрозумілий гражданський шрифт. Значно розширилося друкарство. Уперше була створена діюча система світської освіти. Величезну увагу Петро І приділяв розвитку наук, особливо прикладних. Зразком європейської архітектури стала заснована в 1703 р. нова столиця імперії — Санкт-Петербург. На вулицях міста дворяни з'являлися тільки в європейському одязі — такий був наказ царя. Цар рішуче боровся із російською традицією відпускати бороду, що викликала подив європейців. За носіння бороди запроваджувався особливий податок. Деяким боярам цар особисто стриг бороди.

Реформи не тільки не поліпшили, а навіть погіршили життя більшості населення Росії. Повстання, що спалахували (найбільше — під проводом Кіндрата Булавіна в 1707—1709 рр.), нещадно придушувалися.

Однією з головних реформ Петра стала військова реформа, адже армія виконувала два найважливіші завдання: захищала владу царя всередині країни й розширювала межі держави. За часів Петра І російська армія стала регулярною — солдатів у війська призивали на основі рекрутського набору. Армія будувалася за європейським зразком. Петро І побудував російський військово-морський флот — обов’язковий атрибут великої держави. Військова реформа, одна з найбільш вдалих реформ царя, дозволила Росії здобути перемогу в боротьбі з кращою європейською армією того часу — шведською.

Реформи Петра І змінили Росію, підготували умови для її перетворення на сильну європейську державу.

Рис. 6. Карикатура епохи Петра І.

? Чому офіцер тримає в руках ножиці?

Рис. 7. Російські монети часів Петра I.

Зовнішня політика Росії.

Мета реформ Петра I — перетворення Росії на сильну європейську країну — була нездійсненна без можливості виходу до моря. Морські порти давали можливість розвивати торгівлю й мати військовий флот.

Уже в перші роки свого правління Петро І спробував завоювати вихід до Азовського моря. Під час двох походів 90-х рр. XVII ст. була взята турецька фортеця Азов. Проте ця перемога не змінила ситуації на морі. Вихід у Чорне море однаково контролювали турки. Увагу царя привернуло узбережжя Балтійського моря, що раніше належало Росії, але в Смутний час було захоплене Швецією.

У 1699 р. був укладений антишведський союз із Данією й Саксонією. Наступного року Росія розпочала Північну війну (1700— 1721 рр.). Здавалося, що шведське панування на півночі Європи незабаром закінчиться. Однак молодий і рішучий шведський король Карл XII порушив плани союзників. Шведський десант зненацька висадився в Данії й змусив її короля капітулювати. Потім Карл XII стрімко рушив до міста Нарва, яке безуспішно тримала в облозі російська армія. Восени 1700 р. в короткому бою війська Петра I були повністю розбиті, іноземні офіцери російської армії здалися шведам, була втрачена вся артилерія.

Карл XII вирішив, що російська загроза остаточно ліквідована, і кинув основні сили проти курфюрста Саксонії й короля Речі Посполитої Августа II. Петро I урахував причини поразки на початку війни, значно посилив армію й почав створювати воєнну промисловість. Через кілька років загони нової російської армії прорвалися до узбережжя Балтійського моря.

Карл XII, не звертаючи уваги на успіхи Петра I, вів воєнні дії в Саксонії та Речі Посполитій. Блискуча шведська піхота й добірна кіннота нищили польські, німецькі війська. У 1706 р. Август II підписав мир зі Швецією, і Росія залишилася віч-на-віч із непереможним супротивником. Шведський король вирішив покінчити з Петром I одним ударом і безстрашно повів свої війська до кордонів Московського царства. У 1708 р. російській армії вдалося завдати шведам кілька поразок у прикордонних боях, і Карл XII повернув свої війська в Україну, де гетьман Іван Мазепа обіцяв йому військову допомогу. Між Мазепою й Карлом XII був укладений договір про спільні дії проти Петра I, але своєї обіцянки гетьман виконати не зміг. Більшість козаків і населення Гетьманщини не підтримали шведів, зберігаючи вірність російському царю або через страх репресій із боку Петра I (російські війська спалили гетьманську столицю місто Батурин і Запорозьку Січ). Восени 1708 р. війська Петра I поблизу села Лісне розгромили 16-тисячний шведський загін, який ішов на допомогу Карлу XII. Шведи залишилися практично без артилерії.

Рис. 8. Полтавська битва. Художник Луї Каравак. XVIII ст.

У червні 1709 р. під Полтавою шведська армія була розгромлена військами Петра I. Карл XII та І. Мазепа встигли втекти в турецькі володіння.

Полтавська битва могла б привести до швидкого закінчення Північної війни, але Петро I нерозважно вплутався у війну з Туреччиною, і під час Прутського походу 1711 р. російська армія потрапила в турецьке оточення. Із великими труднощами вдалося викупити армію й царя, але час був згаяний, і Північна війна продовжилася. На Балтійському морі тільки створений російський флот розгромив шведську ескадру в битвах біля мису Гангут (рис. 9) та неподалік острова Гренгам.

Двадцять років війни виснажили сили двох держав, і в 1721 р. був підписаний Ніштадтський мир, за умовами якого Росія закріплювала за собою вихід до Балтійського моря.

У ході тривалої й кровопролитної Північної війни Петру I вдалося зміцнити міжнародне становище Російської держави.

У 1721 р. вона була проголошена Російською імперією.

Рис. 9. Гангутська битва. Художник Лев Каменев. XIX ст.

Помер Петро I в 1725 р., не залишивши спадкоємця. Однак він залишив після себе могутню Російську імперію, що перетворилася на одну з найсильніших держав світу. Успіхи Петра І ґрунтувалися на неймовірних злигоднях його народу, тому що цар вважав своїх підданих лише засобом досягнення великої мети.

Зовні Російська держава Петра I трималася на пережитку Середньовіччя — кріпацтві.

Запитання й завдання

1. Які події царювання Олексія Михайловича ви вважаєте найважливішими? 2. Яке значення мала церковна реформа патріарха Никона? 3. У чому проявлялося відставання Росії від країн Західної Європи наприкінці XVII ст.? 4. Охарактеризуйте основні напрямки реформ Петра I. Які реформи були найбільш вдалими? Чому? 5. Як ви вважаєте, існуюче в Росії кріпосне право полегшувало чи ускладнювало проведення реформ? 6. Охарактеризуйте наслідки реформ Петра I для Росії. Визначте позитивні і негативні наслідки петровських реформ. 7. Характеризуючи наслідки політики Петра I, зазвичай стверджують, що Петро «прорубав вікно в Європу» для Росії. Як ви розумієте цей вислів? 8. Складіть таблицю «Найважливіші битви російської армії під час Північної війни» (у зошиті).

Дата

Назва битви

Результат

     

З Указу Петра I про розшук селян-утікачів від 16 лютого 1707 р.

...селян-утікачів із дружинами і дітьми відвозити до колишніх поміщиків і вотчинників, звідки хто втік. А буде хто тих селян-утікачів у ті місця не відвезе, і в тих людей половина маєтків їх і вотчин узяті будуть на нього, Великого государя, а інша буде віддана тим, чиї селяни-втікачі з'являться.

? 1. Про який пережиток феодалізму в Росії свідчить цей указ? 2. Чому Петро I піклувався про повернення селян-утікачів до колишніх хазяїв?

ПІДБИВАЄМО ПІДСУМКИ. У XVII ст. проявилися перші ознаки глибокої кризи османського суспільства й держави. Османська імперія припинила нові завоювання, намагаючись зберегти раніше захоплені землі й країни.

Незвичайним прикладом великої держави в Європі була в XVII ст. Річ Посполита, у якій боротьба феодалів проти короля закінчилася перемогою магнатів та шляхти. Слабкість міст та величезні прибутки феодалів від фільваркового господарства перешкоджали посиленню королівської влади. У державі сформувалася своєрідна «шляхетська республіка», у якій влада належала шляхетському сейму. Якщо спочатку Річ Посполита була достатньо могутньою країною, що збільшила свої володіння за рахунок сусідів, то з часом влада магнатів призвела до занепаду держави.

Натомість східний сусід Речі Посполитої — Московське царство — пішов іншим шляхом. За царювання Івана IV Грозного з небаченою жорстокістю була зломлена могутність великих феодалів — бояр. Опричнина часів царя Івана IV значно зміцнила царську владу, але практично спустошила країну. Послаблене Московське царство з великими труднощами подолало Смутний час. Показово, що порятунок країні принесли не цар та боярство, а простий народ, який підтримав народне ополчення. Однак традиції сильної царської влади були настільки міцними, що після обрання нового царя на Земському соборі монархія в Московському царстві тільки посилилася.

У XVIII ст. в Московському царстві відбулися значні зміни. Росія з відсталої країни швидко перетворилася на одну з наймогутніших держав Європи. За рахунок нелюдського напруження сил власного народу імператор Петро І за короткий час реформував державу та переробив її на європейський лад. Однак перший російський імператор не зміг і не захотів зруйнувати найстрашніший пережиток феодалізму — кріпосне право.