Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Д'ячков 2016" - Нова програма

§ 21. Московське царство. Іван IV Грозний. Смутний час

Правління Івана IV почалося з низки дуже важливих реформ, які дозволили Московському царству значно розширити свої володіння. Проте з часом московський цар почав посилювати свою владу за допомогою жорстоких репресій, і на початку XVII ст. країна мало не втратила незалежність. Який вплив на ці події мали риси характеру першого московського царя Івана IV Грозного?

Варто пригадати! 1. Яким чином відбулося посилення Московської держави у XV ст.? 2. Хто заважав створенню централізованої Московської держави? 3. У чому полягали особливості економічного розвитку Великого князівства Московського в XV ст.?

Московська держава в першій половині XVI ст. Прихід до влади Івана IV.

У другій половині XV — на початку XVI ст. великі князі московські Іван III (1462—1505) та Василій III (1505—1533) розширили межі своїх володінь. Роздробленість країни була майже подолана. Владі великого князя московського підкорялися всі стани феодальної держави. Великі феодали — бояри, які володіли численними землями (вотчинами), брали активну участь в управлінні князівством. Вони засідали в Боярській думі — дорадчому органі при великому князі, обіймали посаду воєвод. Відкрито виступати проти влади великого князя бояри вже не наважувалися. Поступово в країні посилювався вплив дрібних феодалів — дворян, або «служивих людей», які за службу князеві отримували землю. Саме на дворян опиралися великі князі, укріплюючи свою владу.

Австрійський посол про владу великого князя Василія III

...Владою, яку він застосовує до своїх підданих, він легко перевершує монархів цього світу. І він докінчив також те, що почав його батько [Іван III], а саме: відібрав у всіх князів та інших володарів усі їхні міста й укріплення.

У Московському царстві існувало близько 130 міст, але на відміну від країн Західної Європи, у містах князівства майже не розвивалося мануфактурне виробництво, а населення міст — «посадські люди» — було залежним від великого князя та бояр.

Більшість населення країни становили залежні селяни, які жили на землях феодалів. Селяни відпрацьовували панщину на полі феодала, платили оброк, несли інші повинності. Феодали, особливо дворяни, у яких було мало селян, були зацікавлені у виданні заборони на вільний перехід хліборобів — прикріпленні селян до землі. Зростання цін на зерно в XVI ст. посилило процес закріпачення селян.

У першій половині XVI ст. Московське царство було феодальною централізованою державою із сильною монархічною владою.

Після смерті великого князя Василія III в 1533 р. бояри скористалися малолітством князя Івана IV (1533— 1584) і знову посилили свій вплив у державі. Коли ж через п’ять років раптово померла мати Івана IV Олена Глинська, бояри почали відкриту боротьбу за владу в країні, не звертаючи уваги на молодого князя. Захоплені боротьбою один з одним, бояри не помітили, як поруч із ними виріс новий володар Московської землі.

Івану IV ще не виповнилося 17 років, а він уже вразив московський двір несподіваною вимогою проголосити його царем, тобто цезарем, як правителів Візантії. Цим кроком московський престол прирівнювався за значущістю до інших монархій Європи. Після вінчання на царство в 1547 р. (рис. 4) юний цар доклав чимало зусиль, щоб налагодити управління країною. Іван IV розумів, що в нього одного не вистачить знань і вмінь змінити ситуацію в державі. Тому він прислухався до порад свого найближчого оточення, яке об’єдналося у Вибрану раду.

Рис. 2. Цар Іван IV.

Рис. 3. Московські дворяни.

Рис. 4. Вінчання на царство Івана IV.

Вибрана рада, до якої входили бояри, дворяни та митрополит московський Макарій, провела реформи, що мали зміцнити царську владу й поліпшити управління царством. У 1549 р. вперше в історії Московської держави був скликаний станово-представницький орган держави — Земський собор. У такий спосіб Вибрана рада за прикладом деяких західноєвропейських держав намагалася посилити центральну владу в царстві, спираючись на підтримку представників заможних верств населення. У 1550 р. Земський собор прийняв Судебник — новий збірник основних законів держави.

Так, залежні селяни могли залишити свого феодала тільки в Юріїв день. Того ж року почало формуватися регулярне військо — стрілецькі полки.

Була створена й дворянська «гвардія» царя — «вибрана тисяча». Пізніше Земський собор прийняв загальні правила служби у війську землевласників — бояр і дворян. У цей час також вдалося завершити формування нових органів управління державою — приказів. Дворяни й система приказів стали надійною опорою царської влади в боротьбі з боярством.

Земський собор

На відміну від країн Західної Європи, де з посиленням влади монарха значення станово-представницьких органів зменшилося, у державі Івана IV Земський собор виник в умовах досить сильної центральної влади. Тому повноваження соборів були обмежені, вони затверджували рішення царя й Боярської думи, не мали права самостійно приймати закони. У роботі соборів, як правило, брали участь представники бояр, дворян і купецтва. Прості городяни й вільні селяни до роботи Земських соборів долучалися дуже рідко.

Реформи Вибраної ради дозволили зміцнити Московське царство.

Зовнішня політика Івана IV.

Успішні реформи Вибраної ради дали змогу Івану IV проводити активну зовнішню політику, розширювати кордони держави. На сході Московське царство межувало з державами, які виникли на місці Золотої Орди. У Казанському й Астраханському ханствах постійно точилася боротьба між прихильниками Москви й Туреччини. Першим завданням царя стало завоювання Казанського ханства на Поволжі, яке неодноразово здійснювало набіги на московські землі, але було ослаблене внутрішніми конфліктами. Перші два походи закінчилися невдало, але в 1552 р. в третій похід цар повів величезне на той час військо — до 150 тис. вояків. Понад місяць царська армія тримала в облозі столицю ханства — місто Казань. Після вирішального штурму Казань упала, а ханство було приєднане до Московської держави.

У 1556 р. армія Івана IV, майже не зустрівши опору, приєднала до Московського царства Астраханське ханство.

Успіхи на сході й півдні країни підштовхнули молодого царя до походу проти Лівонського ордену в Прибалтиці. Землі ордену були бажаною здобиччю для малоземельних «служивих людей». Перемога відкривала шлях до Балтійського моря. Лівонська війна (1558—1583 рр.) почалася дуже вдало для московських військ. Армія Івана IV стрімко увійшла в Прибалтику, захопила ряд важливих фортець. Лівонський орден опинився на межі загибелі. Проте країни Європи, які завжди ворогували між собою, були налякані посиленням Московського царства. Проти Москви об’єднали зусилля Польща, Литва, Данія й Швеція. Війна набула характеру затяжної, московські війська почали зазнавати поразок.

Рис. 5. Артилерія московського війська у XVI ст.

Рис. 6. Московські воїни.

Незвично відбувалося підкорення Західного Сибіру Московським царством. Загін козаків, що виступив проти Сибірського ханства в 1581 р., очолив Єрмак Тимофійович. Проте він був не представником царя, а найманим отаманом купців Строганових. Завоювання Сибіру почалося як приватний захід. Цар навіть наказав припинити похід, що почався без його наказу. Нечисленному загону Єрмака вдалося розбити військо сибірського хана Кучума й захопити столицю ханства. У 1585 р. військо Єрмака потрапило в засідку й було розбито. Сам Єрмак потонув. Хоча залишки козацьких загонів пішли із Сибіру, незабаром ханство було остаточно приєднане до Московського царства.

Завоювання Івана IV перетворили Московське царство на багатонаціональну державу.

Опричнина.

Невдачі в Лівонській війні призвели до того, що інтереси Івана IV і Вибраної ради розійшлися. Цар тривалий час погоджувався з усіма реформами Вибраної ради, прислухався до своїх найближчих радників. Однак Іван IV прагнув не тільки посилення держави, а й жадав необмеженої особистої влади. Тому самовпевнений московський государ не збирався зважати на заперечення проти Лівонської війни, які висловлювала більшість представників Вибраної ради. Реформи, що проводилися понад десять років, значно зміцнили державу, і тепер цар міг обійтися без підтримки своїх радників. У 1560 р. Вибрана рада була розпущена, а деякі її лідери обвинувачені у зраді й заарештовані. Гнів Івана IV поширився й на бояр, яких цар завжди підозрював у спробах обмежити його владу.

Однак одноосібне правління царя не поліпшило ситуації в країні. Лівонська війна тривала, причому безуспішно для московських військ. У 1564 р., переконавшись у безглуздості царської політики, утік на захід найближчий радник царя, відомий полководець, князь Андрій Курбський. Царська скарбниця стрімко порожніла, у боярському середовищі все частіше висловлювалися думки про помилковість дій Івана IV.

У 1565 р. цар раптово звинуватив бояр у всіх негараздах держави і заявив, що зрікається престолу. Однак це була лише гра, у якій Іван IV не міг програти. У Московському царстві авторитет правителя був беззаперечний, і прості люди силоміць змусили бояр просити царя не відмовлятися від влади. Іван милостиво погодився зберегти престол, але для його захисту запровадив опричнину. Усі землі царства ділилися на дві частини — земщину, якою мала управляти Боярська дума, і опричнину — землі, що безпосередньо належали царю. Для захисту влади царя створювалося спеціальне опричне військо з 1 тис. осіб, що згодом досягло 6 тисяч.

Запроваджуючи опричнину, Іван IV хотів послабити вплив бояр у державі, використавши для цього «служивих людей» — дворян. Саме з них набирали більшість опричників. Засобом боротьби стала невиправдана жорстокість — терор. Бояр, чиї землі входили в опричнину, позбавляли володінь і виганяли в земщину. Найменший опір найжорстокішим чином зупиняли опричники під керівництвом Малюти Скуратова.

Слуги царя

Опричники верхи роз'їжджали по вулицях, на сідлах у них висіли мітли й собачі голови. Ці предмети символізували, що опричники винюхували зраду, як собаки, і вимітали її геть. Усіх, кого підозрювали в незгоді із царем, заарештовували й обвинувачували в зрадництві, змовах, чаклунстві. Десятки боярських родів були заслані, багато з них загинули від руки ката. Хоча більшість змов опричники відверто вигадували, Іван IV заохочував своїх слуг, роздаючи їм посади й землі.

Однак від опричнини страждали не тільки бояри. Катування й страти чекали на всіх, хто міг викликати невдоволення опричників. Тисячі городян і селян змушені були тікати від царських переслідувань.

Рис. 7. Опричники в Новгороді. Художник Михайло Авілов.

Страшний слід в історії правління Івана IV залишив опричний похід у Великий Новгород, боярство якого нібито було втягнуто в змову. У містах між Москвою й Новгородом опричники влаштували жахливу різанину простого населення, у якій загинуло понад 1,5 тис. людей (рис. 7). Однак із зовнішнім ворогом опричники боротися не вміли.

Опричнина — спосіб посилення царської влади за допомогою терору.

Останні роки правління Івана IV.

У 1572 р. Іван IV розігнав опричнину й почав переслідування самих опричників, вплив яких у суспільстві значно посилився в попередні роки. Арешти і страти тривали до самої смерті царя. Порожніли цілі села, люди тікали, шукаючи більш безпечних місць. Через жорстокість, із якою цар розправлявся з ворогами, він увійшов в історію як Іван IV Грозний.

У зовнішній політиці царя спіткали невдачі. Кримські татари двічі проривалися до Москви. Лівонська війна, на ведення якої були витрачені величезні ресурси, закінчилася поразкою. За умовами миру Московське царство не тільки не досягло своєї мети, але й втратило майже всі володіння на узбережжі Балтійського моря.

Пішов на царство

Користуючись участю Московської держави в жорстокій Лівонській війні, хан Девлет І Гірей (1551—1577) у 1571 р. із 40-тисячною ордою вщент спалив дерев'яну Москву (крім Кремля) та розорив її околиці. Однак уже наступного року хан заявив, що «їде в Москву на царство». Йому вдалося зібрати 120-тисячне військо. Не враховуючи кримчаків і ногайців, до нього входив 40-тисячний турецький загін, у складі якого було 7 тис. яничарів. Проте в Молодинській битві (приблизно у 50 кілометрах на південь від Москви) московські війська на чолі з воєводою князем Михайлом Воротинським змусили тікати й майже повністю перебили армію загарбників. Для Московської держави цей бій за значенням дорівнювався до Куликовської битви. Турецько-татарську агресію на московські й українські землі на деякий час було зупинено.

Незважаючи на лихоліття, у період правління Івана IV Грозного відбулися важливі зміни в культурі країни. У 1564 р. Іван Федоров видав «Апостол» — першу друковану книгу в Московському царстві (рис. 8). На честь узяття Казані московськими зодчими був побудований Покровський собор у Москві, більш відомий як храм Василія Блаженного, — один із найкрасивіших і найвідоміших православних храмів (рис. 9).

Рис. 8. Аркуш з «Апостола» Івана Федорова.

Рис. 9. Покровський собор у Москві (храм Василія Блаженного). Сучасний вигляд.

Діяльність Івана IV завершила процес централізації країни та значно посилила царську владу, але завдала значної шкоди населенню й господарству Московської держави.

Напередодні Смути.

Після смерті Івана IV влада в Московській державі перейшла до його сина Федора (1584— 1598). Однак слабкий і безвольний цар не міг упоратися з розрухою, що настала в державі після опричнини. Насправді Московським царством управляв хитрий і далекоглядний боярин Борис Годунов. Йому вдалося тимчасово стабілізувати становище в країні, примирити бояр і дворян, припинити арешти й страти. Розплачуватися за це довелося залежним селянам, яким тимчасово заборонили йти від поміщиків (заповідні літа) і ввели п’ятирічний термін для пошуку селян-утікачів (урочні літа).

У 1598 р. цар Федір помер, не залишивши спадкоємців. Земський собор проголосив царем Бориса Годунова (1598—1605), який не мав жодних прав на престол. Новий цар незабаром зіткнувся з несподіваними труднощами. У 1601 р. почався страшний голод, що тривав три роки. Годунов намагався допомогти голодуючим, але хліба все одно не вистачало. Тільки в Москві загинули десятки тисяч людей. Селяни й городяни, рятуючись від голоду, тікали з насиджених місць. Заощаджуючи продовольство, бояри виганяли на вулицю холопів. У країні, особливо на південних окраїнах, скупчилися тисячі селян і холопів. Незабаром почалися повстання. Селянські загони під проводом Хлопка вдалося зупинити тільки під Москвою.

Загадкова смерть

Царевич Дмитрій, син Івана Грозного від останньої, сьомої дружини Марії Нагої, після смерті батька був відправлений у місто Углич. Царевич був єдиним законним претендентом на престол. Однак у 1591 р. Дмитрій несподівано помер. Мати царевича й жителі Углича стверджували, що його вбили. Із Москви приїхали бояри для розслідування трагічної події. Вони заявили, що Дмитрій помер випадково, кілька разів упавши на ніж в епілептичному припадку. У це пояснення ніхто не повірив, але воно стало офіційною версією. До сьогодні вчені не мають єдиної думки щодо смерті Дмитрія, але народний поголос наполегливо стверджував, що замовником убивства був Борис Годунов.

Борису Годунову не вдалося подолати негативні наслідки царювання Івана IV.

Рис. 10. Лжедмитрій І. Новий московський цар намагався переконати населення в тому, що він є законним монархом. Проте велика кількість католицьких радників «царя» викликала невдоволення жителів Москви.

Смутний час (1605—1613 рр.).

Народ, підбурюваний боярами — противниками Годунова, у всіх негараздах звинувачував нового царя. Від часів Івана Грозного особа царя була непогрішимою, тому в містах і селах говорили, що цар Борис не царського роду — «несправжній», тому Бог прогнівався на Московську землю й наслав на неї нещастя. Урятувати Святу Русь може лише законний цар. Цими чутками вирішили скористатися внутрішні й зовнішні вороги Годунова.

У володіннях магнатів Речі Посполитої з’явився чернець Григорій Отреп’єв, який оголосив себе «дивом урятованим» сином Івана IV царевичем Дмитрієм. Польський король і католицька церква підтримали заяву Отреп’єва. Він увійшов в історію під ім’ям Лжедмитрія I (рис. 10). Зібравши військо, у 1604 р. Лжедмитрій І пішов на Москву. Так почалася Смута в Московському царстві.

У роки Смути на московському престолі змінилося два царі, а під стінами Москви з’явився інший самозванець. Два роки влада була змушена боротися проти повстання під проводом Івана Болотникова (рис. 11). Урешті-решт владу в державі захопили бояри, які звернулися по допомогу до польського короля та таємно домовилися з поляками проголосити московським царем польського королевича Владислава. Налякані розмахом народного руху, бояри сподівалися на підтримку польських військ і впустили армію Речі Посполитої до Москви. У той час шведи захопили Новгород, а поляки взяли Смоленськ, улаштувавши в місті жорстоку різанину (рис. 12). Здавалося, Московська держава доживає останні дні й буде зруйнована внутрішньою смутою і нападами сусідніх держав.

Рис. 11. Армія Івана Болотникова.

Рис. 12. Облога Смоленська польськими військами. Гравюра XVII ст.

Проте народ відмовився миритися із загибеллю власної держави. Позбавлені центральної влади, жителі сіл і міст — бояри, дворяни, городяни й селяни — об’єдналися в народне ополчення. Перше ополчення не мало великого успіху. Друге ополчення, яке очолювали нижньогородський староста Кузьма Мінін і князь Дмитрій Пожарський, у 1612 р. звільнило Москву від польських загарбників (рис. 13).

Населення Московського царства виступало не проти іноземців, а проти загрози покатоличення країни. От як про причини створення народного ополчення йшлося в тогочасному документі: «...нижньогородці, приревнувавши православну християнську віру і не бажаючи бачити православної віри в латинстві, почали думати, як би допомогти Московській державі».

Подолання Смути в Московській державі лягло на плечі простого народу, який зміг зберегти незалежність своєї країни.

Рис. 13. Пам'ятник Мініну та Пожарському в Москві.

Початок правління династії Романових.

У 1613 р. в Москві був скликаний Земський собор для обрання нового царя. У роботі собору вперше брали участь не тільки представники духовенства, бояр, дворян і городян, але, можливо, і незалежних селян. Новим царем був проголошений 16-річний Михайло Романов(1613—1645). На Земському соборі не було здійснено спроби обмежити владу царя, як це відбувалося в деяких країнах Європи.

Дворянство підтримувало самодержавство, тому що сподівалося, що сильний цар захистить їх від боярської сваволі. У середовищі простих людей — городян і селян — панували монархічні настрої, віра в «доброго» царя. Бояри, яких не влаштовувала необмежена влада правителя, побоювалися виступати проти прагнень народу та сподівалися, що їм вдасться нав’язати юному самодержцю свою волю. Так у Московській державі до влади прийшла нова династія Романових.

Перші роки правління царя Михайла проходили в боротьбі із селянськими повстанням та поляками. Врешті повстання були придушені, а з поляками в 1618 р. укладене перемир’я, за яким до Речі Посполитої відходив Смоленськ. У 1632 р. Московське царство знову почало війну з Річчю Посполитою, але Смоленськ відвоювати не змогло.

Внутрішнє життя в державі налагоджувалося, але Московське царство помітно відставало від країн Західної Європи. У Московії знову посилилися залежність селян і самодержавна влада царя. Країна була вкрай розорена, багато сіл спорожніли. Селяни тікали на окраїни, робочих рук не вистачало. Доходи бояр та особливо дворян скоротилися. Бояри, які мали багато залежних селян, ще могли витримати втрату частини працівників, але для дворян, у яких часто в залежності було одне село, зменшення кількості селян ставало значною втратою. Саме дворяни наполягали на повному прикріпленні селян до землі, і царський уряд, що спирався на дворянство, йшов їм назустріч. Дворяни у відповідь підтримували сильну царську владу, зміцнюючи самодержавство.

Московському царству вдалося подолати наслідки Смутного часу, але відновлення держави відбувалося на основі феодальних порядків.

Запитання й завдання

1. Чому великі князі спиралися на підтримку дворян? 2. Чим була викликана ненависть Івана IV до бояр? 3. Порівняйте становище бояр і дворян у Московському царстві. 4. Чому в перші роки свого правління Іван IV прислухався до думки Вибраної ради? 5. Охарактеризуйте вплив опричнини на розвиток Московського царства. 6. Охарактеризуйте зовнішню політику Івана Грозного. 7. Охарактеризуйте причини настання Смутного часу. 8*. Чи можна стверджувати, що поява самозванців свідчить про посилення царської влади в Московській державі?

Із листа Івана Грозного до англійської королеви Єлизавети I

Ми сподівалися, що ти у своїй державі государиня й сама правиш... [але] у тебе навіть люди [знать] правлять, і не тільки люди, але й мужики торгові.

? Поясніть слова царя, за якого вперше був скликаний Земський собор.