Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Д'ячков 2016" - Нова програма

РОЗДІЛ III. ДЕРЖАВИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В XVІ—XVII ст.

Період XVI—XVII ст. безповоротно розмежував Середні віки та Новий час. Однак неповторний і самобутній розвиток кожної країни не виключав існування загальних явищ і процесів, що характерні для історичної епохи. Результати реформаційного руху в Європі були різними: від нищівної поразки в католицькій Іспанії до абсолютної перемоги в північних провінціях Нідерландів. Однак скрізь боротьба за нову церкву й віру супроводжувалася громадянськими війнами, терором, стражданнями людей.

Абсолютна королівська влада неабияк зміцніла. Поступово зменшувалася роль станово-представницьких органів влади (парламентів). Монархи, які мали абсолютну владу, створювали розгалужений бюрократичний апарат, регулярну армію та флот. У своїх інтересах вони спиралися на різні стани, класи й групи населення. Найбільш завершеної, класичної форми абсолютна монархія набула у Франції. Звичайно ж, кожна монархія мала свої особливості, які визначалися історичними й державними традиціями країни.

§ 12. Франція в XVI — першій половині XVII ст.

Надзвичайно гострі релігійні суперечності, викликані реформою католицької церкви, поставили Францію на межу розпаду на кілька ворогуючих королівств. Чому французам усе ж таки вдалося зберегти єдність країни й укріпити королівську владу?

Варто пригадати! 1. Коли і з якою метою було створено Генеральні штати у Франції? 2. Яке значення для Франції мали результати Столітньої війни?

Французьке суспільство на початку Нового часу.

На початку XVI ст. Франція була найбільшою державою Західної Європи з населенням понад 20 млн осіб. Основним заняттям людей залишалося сільське господарство. У цей період селяни в основному вже були особисто вільними. Вони виплачували феодалу цензиву — ренту за користування землею, а церкві платили десятину. Податки селян державі були дуже високими. Багато господарств не витримували податкового тягаря, і селяни поповнювали ряди бурлак, жебраків і батраків (рис. 1).

Міста славилися своїми ремісничими цехами. З’явилися мануфактури, найбільші з яких обслуговували інтереси королівського двору й скарбниці. Щорічно в країні проводили понад 400 ярмарків. Франція торгувала з усією Європою. Із країни вивозили хліб, полотно, книги, папір, вино, а також предмети розкоші — шовк, парчу, мережива тощо.

У Франції збереглися значні пережитки Середньовіччя. Наприклад, у країні використовували різні міри ваги, об’єму, довжини. Великі феодали й великі міста продовжували карбувати власну монету, що гальмувало розвиток економіки.

Дворянство залишалося панівним класом, але розкололося на групи, інтереси яких не збігалися. Феодальна аристократія (герцоги, графи) намагалася не допустити надмірного посилення королівської влади.

Рис. 1. Жебрак.

Родовите дворянство — «дворянство шпаги» — запекло боролося за свої позиції в державі. У зв’язку з «революцією цін» знизилася прибутковість феодальних маєтків, тому частина дрібного й середнього дворянства розорилася. Усі свої надії вони пов’язували з королівською службою в армії, на флоті й при дворі.

Ділові буржуа купували собі дворянські звання, отримували посади в королівській адміністрації, судах, рахункових палатах. Королівських чиновників — вихідців із буржуазії — стали називати «дворянством мантії».

Буржуазія, яка щойно зародилася у Франції, зміцнила свої позиції у фінансовій сфері. Банкіри поповнювали своїми кредитами державну скарбницю й отримували необхідну підтримку з боку королівської влади. Іноді буржуа викуповували в держави право збору податків із населення. Відкупники виплачували наперед суму податку, але вимагали від народу значно більше, ніж було передбачено, отримуючи при цьому високі відсотки за свою «працю».

Подальший розвиток Франції багато в чому залежав від сильної та стабільної королівської влади.

Рис. 2. Король Франциск I.

Французький абсолютизм.

Особливо багато для зміцнення влади монарха зробив король Франциск I (1515—1547) (рис. 2). «Така моя воля» — так тепер починалася більшість королівських указів. Радився монарх тільки зі своїм найближчим оточенням, тобто з людьми, які входили до Королівської ради. Генеральні штати скликали вкрай рідко.

Франциск I відстояв незалежність французької церкви від Рима. По суті, католицька церква у Франції перебувала під контролем короля, і папа римський лише «затверджував» королівські розпорядження й призначення єпископів. При цьому король у своїх поглядах був твердим католиком, переслідував протестантів і брав участь у публічних стратах єретиків. Безуспішні війни послабили Францію, королівська скарбниця спорожніла, а державний борг досяг небачених раніше розмірів.

Рис. 3. Франція та Іспанія в XVI — першій половині XVII ст.

Рис. 4. Вигляд Парижа. Малюнок на килимі.

Рис. 5. Королівський замок Шамбор, споруджений за наказом Франциска I. Сучасний вигляд.

«Загублено все, крім честі»

Франциск I Французький і Карл V Іспанський вели запеклу боротьбу за панування в Європі. Кожен із них мав династичне право посісти трон Священної Римської імперії. Курфюрсти зробили вибір на користь іспанського короля. Тривалий час Франція та Іспанія вели одна з одною спустошливі Італійські війни (1494—1559 рр.). В одному з боїв під Франциском I упав кінь, і король потрапив у полон. «Загублено все, крім честі»,— написав монарх своїй матері. Він дав клятву на Євангелії задовольнити вимоги, висунуті Карлом V, і був відпущений до Парижа. Однак повернувшись на батьківщину, Франциск не виконав жодної зі своїх обіцянок.

Реформація у Франції.

Ідеї реформування католицької церкви зародилися в середовищі французьких гуманістів. Серед них яскравою фігурою був Жак Лефевр д’Етапль (1450—1536). Він наслідував вчення Лютера, однак у Франції широкої підтримки лютеранство не отримало.

У південних і південно-західних районах країни — Лангедок, Гасконь, Пуату, Наварра — утвердився вплив кальвінізму. Тут ще сподівалися на можливість незалежного розвитку цих районів як самостійних держав. Місцеве дворянство й буржуазія використовували вчення Кальвіна, щоб відстояти свої права й привілеї. Французькі протестанти називали себе гугенотами (від швейцарського слова, що означає «товариші по клятві»). Рух гугенотів очолили Бурбони — правителі невеликого королівства Наварра (вони зберегли за собою королівський титул після приєднання до Франції).

Північна й центральна частини країни залишалися вірними католицизму. Місцева буржуазія підтримувала центральну владу, оскільки розкол країни, як правило, призводив до значних втрат у комерційній діяльності. Задавлене податками селянство залишилося байдужим до ідей протестантів. Найактивніше на захист святого престолу виступили герцоги Гізи з Лотарингії.

У Франції з'явилися два політичні табори, між якими існували ідеологічні розбіжності, але мета була одна— утвердження свого впливу при королівському дворі.

Релігійні війни у Франції (1562—1594 рр.).

У березні 1562 р. в містечку Вассі почет герцога Гіза накинувся на гугенотів під час молитовних співів. У відповідь спалахнуло повстання гугенотів. Протягом нетривалого часу вони взяли під контроль понад 200 міст. Гізам допомагала католицька Іспанія, а гугенотів підтримувала протестантська Англія. Воєнні дії тривали з перемінним успіхом. Війна завдавала численних страждань простому народу. У боях «за віру» загинув цвіт французького дворянства. Королівська влада намагалася знайти компроміс між протиборчими сторонами.

День Святого Варфоломія

Шлюб Генріха II Бурбона із Маргаритою Валуа мав примирити католиків і протестантів. На весілля в Парижі зібралися найвпливовіші гугеноти. Гізи вирішили скористатися нагодою й знищити верхівку гугенотів. Католики крейдою намалювали білі хрести на будинках, у яких розташувалися протестанти. У ніч перед днем Святого Варфоломія 24 серпня 1572 р. під звуки дзвонів католики влаштували різанину гугенотів, безжалісно вбиваючи чоловіків, жінок, дітей (рис. 6). Щоб зберегти своє життя, Генріх Бурбон прийняв католицтво. Побиття гугенотів по всій країні тривало понад два тижні. Загинули десятки тисяч людей. Генріх Бурбон на три роки опинився під домашнім арештом у королівському палаці.

У відповідь гугеноти створили незалежну Конфедерацію із дисциплінованою армією. На противагу їй виникла Католицька ліга, що прагнула підкорити своєму впливу королівську владу й придушити протестантизм. Спроби короля Генріха III (1574—1589) домогтися миру загострили суперечності між монархом і католиками. Париж відмовився підкорятися королю. Тиск Гізів був настільки сильним, що король не міг вільно пересуватися країною й довірив охорону палацу швейцарським найманцям.

Рис. 6. «Варфоломіївська ніч». Художник Франсуа Дюбуа. XVI ст.

? Яким чином художник передає трагедію та злочинства в Парижі 1572 р.?

У ході релігійних війн протиборчі сторони використовували найбільш підступні методи. У 1588 р. Генріх III запросив герцога Гіза до Лувра для примирення. Тут за наказом короля його було жорстоко вбито, а в 1589 р. домініканський монах-фанатик заколов Генріха III отруєним кинджалом.

Відтепер єдиним законним королем Франції міг бути тільки Генріх Бурбон. Однак парижани не прийняли короля-єретика. Тривала облога Парижа не мала успіху. Зрештою Генріх вирішив знову змінити віру. Так Генріх Бурбон під іменем Генріха IV (1589— 1610) став першим королем останньої королівської династії в історії Франції (рис. 7). Він примирив виснажену війною країну й провів необхідні реформи з виведення Франції із кризи.

Релігійні війни знищили цвіт французького родового дворянства, що сприяло подальшому посиленню абсолютної королівської влади.

У 1598 р. Генріх IV видав Нантський едикт, у якому пішов на серйозні поступки гугенотам, але зберіг контроль над країною в цілому.

Кардинал Рішельє і тріумф абсолютизму.

Успіхи Франції в першій половині XVII ст. пов’язують з іменем кардинала, герцога й першого міністра королівського двору Армана Рішельє (1585—1642) (рис. 9). Внутрішня й зовнішня політика Франції з 1624 р. опинилася в руках кардинала, який мав величезний вплив на слабовільного Людовіка XIII (1610—1643).

Рис. 7. Король Генріх IV.

Рис. 8. Дуель. Сучасний малюнок.

Рис. 9. Рішельє.

Рішельє мав гострий розум, непохитну волю й політичне чуття. До своєї мети — зміцнення абсолютної монархії й французького дворянства — він ішов, усуваючи будь-які перешкоди.

Шпигуни Рішельє розкрили кілька змов феодальної знаті, спрямованих проти короля. Кардинал без вагань відправив зрадників на шибеницю. У роки його правління Генеральні штати не збиралися. Інтереси короля на місцях представляли інтенданти — вихідці з «дворянства мантії». Державні чиновники стали опорою королівської влади. Сформувався розгалужений бюрократичний апарат — основа французького державного устрою. Зміцнюючи дворянський стан, Рішельє заборонив дуелі, які щороку призводили до смерті сотень дворян (рис. 8).

Після 15-місячної облоги фортеця Ла-Рошель, останній оплот гугенотів, впала. Виданий у 1629 р. «Едикт милості» знищив залишки республіки гугенотів на півдні Франції, але зберіг їм свободу віросповідання й право обіймати державні посади.

До простого народу Рішельє ставився як до робочої худоби, що «псується, якщо тривалий час не працює». Вогнем і мечем перший міністр придушив кілька селянських повстань, що спалахнули в країні.

Із «Політичного заповіту» Рішельє

Я обіцяв Вашій Величності використати всю свою майстерність та авторитет, щоб знищити гугенотів, зломити пиху вельмож, примусити всіх підданих виконувати їхні обов'язки і підняти на належну висоту Ваше ім'я в очах іноземних держав.

Зовнішню політику країни Рішельє присвятив боротьбі з Габсбургами. Він легко йшов на союз із протестантами й католиками, якщо це відповідало інтересам Бурбонів.

У середині XVII ст. Франція перетворилася на наймогутнішу державу континентальної Європи.

Запитання й завдання

1. Які явища в житті Франції свідчили про розвиток у країні капіталістичних відносин? 2. Які зміни відбулися у дворянському стані Франції в першій половині XVII ст.? 3. Чим відрізнялося «дворянство шпаги» від «дворянства мантії»? 4. Які верстви населення Франції були зацікавлені в сильній королівській владі й зміцненні абсолютизму? 5. Чому протестантизм набув поширення в південних і південно-західних районах Франції? 6. Чому релігійні війни у Франції іноді називають «війною Генріхів»? 7. Чи можна стверджувати, що релігійні війни у Франції закінчилися поразкою протестантів? 8. Дайте визначення термінів і понять: цензива, відкупники, Королівська рада, гугеноти, інтенданти. 9*. Порівняйте уривок із «Політичного заповіту» Рішельє з текстом пункту 5 параграфа. Чи вдалося першому міністру виконати свої обіцянки?

Із Нантського едикту Генріха IV (1598 р.)

...IV. Щоб не давати ніякого приводу до смут і чвар серед наших підданих, ми дозволяли й дозволяємо сповідувати так звану реформовану релігію, проживати й мешкати в усіх містах і місцях нашого королівства... без переслідувань, утисків і примушень.

XVIII. Забороняємо всім нашим підданим відбирати силою й обманом, проти волі їхніх батьків, дітей названої релігії, щоб охрестити їх у католицькій церкві.

XXII. Наказуємо, щоб не було ніякої різниці щодо названої релігії під час прийняття учнів до університетів, у колегії та школи, а хворих та бідних — у госпіталі та притулки.

? 1. Із якою метою Генріх IV видав закон, відомий під назвою Нантський едикт? 2. Інтереси яких прошарків населення Франції захищав едикт? 3. Чи можна стверджувати, що закон обмежував права католиків?