Всесвітня історія: підручник для 8 класу "Д'ячков 2016" - Нова програма

§ 10. Відродження та гуманізм

Великі перетворення, що відбулися в європейських країнах у XVI ст., привели до значних змін у розвитку культури. Реформація церкви, стрімкий розвиток мануфактурного виробництва та Великі географічні відкриття змінили звичну картину світу. Європейці почали сумніватися в непорушності феодального суспільства та справедливості безмежної влади церкви. Чи залишилася церква головним осередком культури?

Варто пригадати! 1. Яким темам була присвячена більшість творів живопису епохи Середньовіччя? 2. Як змінилося ставлення європейців до церкви в XV—XVI ст.? Чому?

Початок Відродження.

Із курсу історії Середніх віків вам відомо, що в XIV ст. в Італії почався новий етап розвитку європейської культури — Відродження, або Ренесанс.

Прикметною ознакою Ренесансу стало відродження досягнень античної культури, що були частково знищені та забуті в часи Середньовіччя. Діячі Відродження намагалися відновити твори грецьких та римських авторів, займалися пошуками античних скульптур та мозаїки. Набуло популярності вивчення давньогрецької мови та класичної латини, що відрізнялася від церковної латини Середньовіччя. Поети й письменники, скульптори й архітектори у своїй творчості наслідували найкращі зразки античної культури. Проте митці епохи Відродження, створюючи власні шедеври, не сліпо копіювали твори давніх греків та римлян, а використовували досягнення Античності.

Рис. 1. Церква Темп'єтто в Римі (архітектор Донато Браманте). Сучасний вигляд.

Рис. 2. Собор Святого Петра в Римі. Сучасний вигляд.

? Що відрізняло цей собор від готичних споруд Середньовіччя?

Відродження — етап у розвитку культури Європи, що характеризується зростанням інтересу до античних творів мистецтва та поширенням ідей гуманізму.

У XIV ст. в містах Північної та Центральної Італії відбувався швидкий розвиток ремесел та торгівлі. У руках міської верхівки — заможних купців, банкірів, ремісників — накопичувалися величезні багатства. Більшість італійських міст були вільними від влади феодалів та монархів. У Венеції, Флоренції та Генуї існували незалежні республіки. Городян, чий вплив на суспільне життя став помітним, не влаштовувало панування феодальної культури, що перебувала під впливом християнської церкви. Стикаючись із пам’ятками античних часів, яких на Апеннінському півострові було чимало, італійці розуміли, що може існувати інша культура, відмінна від середньовічної.

Перший гуманіст

Першим діячем епохи Відродження вважають італійського поета й вченого Франческо Петрарку (1304—1374) (рис. 3). У своїх творах Петрарка звертався до здобутків античної цивілізації, прославляв твори великих римлян. Любов до давнини спонукала великого італійця розшукувати давні рукописи. Він створив найбільшу в Європі бібліотеку. Перший гуманіст у своїй творчості часто звертав увагу на почуття звичайної людини. Світове визнання отримала його збірка «Книга пісень», присвячена трагічному коханню Петрарки до прекрасної Лаури.

Рис. 3. Франческо Петрарка.

Із часів Петрарки ідеї Відродження завоювали прихильників серед представників усіх верств населення Італії, у тому числі серед феодалів та служителів церкви. Навіть римські папи почали підтримувати поетів, письменників, художників та скульпторів. Найбільшого розквіту Ренесанс набув в Італії наприкінці XV — на початку XVI ст., у часи Високого Відродження. Саме в цей період були створені найбільш відомі шедеври італійських митців, а культура Відродження почала поширюватися в інших європейських країнах.

Великі італійці.

В епоху Високого Відродження досягла свого найвищого розвитку італійська архітектура. Видатний архітектор Донато Браманте (1444— 1514) створив багато будівель, що вважаються вершиною архітектури Відродження в Італії. Браманте почав працювати в Мілані, але згодом переїхав до Рима. Використавши досягнення митців Античності, архітектор збудував церкву Темп’єтто в Римі, що стала зразком нового стилю (рис. 1). Невелика церква з античною колонадою вражає простотою та довершеністю. Проектував Браманте й величний собор Святого Петра в Римі, але у створенні цієї споруди епохи Відродження брали участь інші архітектори (рис. 2).

Найбільш відомим діячем епохи Високого Відродження можна назвати художника, архітектора, письменника та вченого Леонардо да Вінчі (1452—1519). Народившись у місті Флоренція, Леонардо був змушений працювати в багатьох містах Італії. Великий майстер намагався об’єднати науку та мистецтво, він розробив вчення про перспективу та будову людського тіла, яке використовував у своїх картинах. Пензлю майстра належить найбільш відомий художній витвір епохи Відродження — славетна «Мона Ліза» («Джоконда») (рис. 4). Леонардо да Вінчі зобразив на портреті звичайну жінку. Використання м’яких контурів фігури та гри світла й тіні дали можливість художнику створити ефект об’ємного зображення. Спираючись на знання анатомії людини, да Вінчі так майстерно намалював обличчя жінки, що глядачеві здається, ніби Мона Ліза слідкує поглядом за тими, хто на неї дивиться, та усміхається. Можливо, тому зображення молодої жінки справляє на людей більше враження, ніж образи Мадонни чи християнських святих.

Рис. 4. Мона Ліза. Художник Леонардо да Вінчі.

Рис. 5. Креслення Леонардо да Вінчі.

? Що, на вашу думку, зобразив Леонардо да Вінчі на малюнку?

Рис. 6. Таємна вечеря. Художник Леонардо да Вінчі.

Не менш відома фреска Леонардо «Таємна вечеря». За допомогою зображення руху персонажів майстер зміг передати напружену атмосферу, яка виникла під час останньої вечері Ісуса Христа з апостолами (рис. 6).

Рис. 7. Рафаель Санті. Автопортрет.

Геніальна непослідовність

Леонардо да Вінчі був невтомним винахідником та розробив багато проектів різноманітних механізмів, які можна знайти на кресленнях та в записах великого італійця. Саме Леонардо вважають винахідником вертольота, парашута та багатьох інших приладів — творчий спадок вченого перевищує сім тисяч аркушів. Проте як дійсно творча людина Леонардо постійно намагався покращити свої творіння, тому багато його робіт залишилися тільки в кресленнях або не були закінчені.

Рис. 8. Сикстинська Мадонна. Художник Рафаель Санті.

Не менш яскравою була творчість флорентійського художника й архітектора Рафаеля Санті (1483—1520), який працював у Флоренції та Римі (рис. 7). Світове визнання отримав живопис великого майстра. Картини Рафаеля характеризуються м’якістю, вони немов осяяні сонячним світлом, у них відтворюється атмосфера духовного тепла й чистоти. Саме такими перед глядачем постають численні зображення мадонн, зокрема найбільш відома «Сикстинська мадонна» (рис. 8). Показово, що Рафаель, створюючи образи мадонн, намагався зображувати сучасних йому жінок із людськими почуттями та емоціями. Не менш відомі також портрети сучасників, створені Рафаелем, у яких митець прагнув передати внутрішній світ людини, її духовну красу.

Рис. 9. Сикстинська капела. Художник Мікеланджело Буонарроті.

Рис. 10. Давид. Скульптор Мікеланджело Буонарроті.

Вражає своєю багатогранністю творчість великого архітектора Мікеланджело Буонарроті (1475— 1564). Він створив план забудови Капітолійського пагорба в Римі, брав участь у будівництві собору Святого Петра. Саме під його керівництвом була споруджена західна частина собору та величний купол церкви. До шедеврів мистецтва належить його розпис стіни Сикстинської капели у Ватикані (рис. 9). Велике визнання отримали скульптурні твори Мікеланджело, серед яких вирізняється скульптура біблійного героя Давида. Гігантська постать мармурового героя вражає спокійною, але грізною силою та відвагою (рис. 10). Здається, що Давид холоднокровно чекає початку битви з непереможним велетнем Голіафом. Блискучі знання будови людського тіла допомогли скульптору передати напруженість бійця перед запеклим двобоєм. Сучасники митця вважали, що скульптура символізує боротьбу маленької волелюбної Флоренції із сильними та жорстокими ворогами.

Неперевершеним майстром портретного живопису цього періоду вважається Тиціан (1490—1576). У творах художник дивним чином поєднував кольори та найтонші відтінки, намагаючись проникливо передати настрій та характери людей (рис. 11).

Витвори мистецтва часів Високого Відродження відображають перемогу ідей гуманізму в культурі Італії.

Гуманізм.

Не менш важливою ознакою епохи Відродження стало поширення в суспільстві нових поглядів на світ, що здобуло назву гуманізм (від латин. humanus — людський). Гуманісти, якими була більшість відомих митців Відродження, цікавилися перш за все людиною та всім, що її оточувало. В епоху Середньовіччя церква навчала, що головне завдання людини — беззастережне служіння Богу, тому людські бажання не мають значення. Гуманісти, у свою чергу, не відмовлялися від християнства, але вважали, що почуття звичайної людини не менш важливі й кожен має пра-

Рис. 11. Красуня. Художник Тиціан.

Рис. 12. Нікколо Макіавеллі. Портрет XVI ст.

во на земні радощі. На думку гуманістів, становище людини в суспільстві залежить не від походження, а від її внутрішніх якостей та здобутих знань. Їх обурювало намагання церкви жорстко контролювати розвиток освіти й науки. Тому гуманісти наполягали на поширенні загальної освіти, розвитку національних мов, які розумів простий народ. Набагато важливішим за служіння Богу деякі гуманісти вважали вивчення людини, природи та поширення нових знань.

Ми знаємо, що лідером гуманістичного руху в Європі став виходець із Голландії Еразм Роттердамський — одна з найосвіченіших постатей у Європі цього часу. Е. Роттердамський велику увагу приділяв проблемам виховання та освіти за гуманістичними принципами.

Видатним діячем гуманізму був представник німецького рицарства Ульріх фон Гуттен (1488— 1523) — прихильник відродження сильної Німецької імперії. Він вважав папський Рим головним противником об’єднання країни.

В епоху Відродження змінилося ставлення людей до держави та державної влади. Послабився вплив церкви на державу, що привело до виникнення нових політичних теорій. Набули поширення ідеї італійського політика та вченого Нікколо Макіавеллі (1469— 1527) (рис. 12). Хоча Макіавеллі був прихильником республіки, багато уваги він приділяв саме монархії, яку вважав необхідною для Італії того часу. У творі «Государ» Макіавеллі створив образ ідеального правителя, який керує за допомогою знань та здібностей. Вчений припускав, що задля досягнення та утримання влади монарх може порушувати моральні норми, брехати та зраджувати. Сам Макіавеллі не схвалював такої поведінки, але правдиво зображував сутність монархічної влади. Незважаючи на критику церкви, ідеї Макіавеллі швидко поширилися в європейських країнах.

Художня література.

Найбільш повно ідеї гуманістів були відтворені в художній літературі часів Ренесансу. Широкої популярності набув роман французького письменника Франсуа Рабле (1494—1553) «Гаргантюа та Пантагрюель» (рис. 13). Ф. Рабле тривалий час провів у монастирі, вивчаючи медицину та давні мови. Із часом він почав працювати в лікарні та став відомим у Франції лікарем. Проте незгода з існуючими в суспільстві порядками примусила його почати роботу над романом, який автор вважав «ліками від усіх хвороб». За допомогою гострої сатири Рабле критикував суспільні вади: жадібність, марновірство, неосвіченість. Найбільше висміював письменник християнську церкву, як католицьку, так і новонароджену протестантську.

Рис. 13. Франсуа Рабле. Сучасний рисунок.

На думку Рабле, релігійний фанатизм, із яким католики та протестанти боролися один проти одного, не може бути виправданим. Однак окрім безжальної критики існуючого стану речей великий письменник пропонував засоби покращення життя людей. Він вірив у безмежні можливості людського розуму, наголошував на важливості освіти та необхідності розвитку наук.

Інша Утопія

Саме Рабле вигадав ідеальне суспільство вільних людей — Телемську обитель, у якій кожен мав рівні права з іншими і міг вільно займатися науками. Книга Рабле викликала хвилю обурення у Франції, проти неї виступали і католики, і протестанти. Письменника намагалися заарештувати, а його книжки спалити. Однак незважаючи ні на що, саме твір «Гаргантюа та Пантагрюель» став одним із найбільш популярних романів Нового часу.

Зовсім інше враження справляє творчість великого іспанського письменника Мігеля Сервантеса (1547—1616) (рис. 14). Збіднілий дворянин Сервантес здобув добру університетську освіту, але був змушений розпочати службу в армії. Він взяв участь у славетній битві з турками під Лепанто, був тяжко поранений. П’ять років провів Сервантес у полоні в алжирських піратів. Після повернення на батьківщину брав участь у підготовці виступу «Непереможної армади». Бурхливе та важке життя Сервантеса вплинуло на настрій його відомого роману «Дон Кіхот», який був задуманий як пародія на рицарські романи.

Головний герой книги — літній збіднілий дворянин Дон Кіхот, який під впливом рицарських романів втратив розум і разом із вірним слугою Санчо Пансою рушив у рицарський похід, щоб захищати добро та перемагати зло. Під час подорожі з рицарем траплялися незвичні пригоди, причиною яких був сам Дон Кіхот. Вітряки йому здалися злісними велетнями, і рицар почав із ними воювати. Іншого разу він звільнив із-під варти розбійників, які відразу пограбували самого Дон Кіхота. Намагаючись творити добро, славетний рицар постійно потрапляє в кумедні ситуації. Проте твір Сервантеса — не просто комедія. Незважаючи на свою непристосованість до життя, саме Дон Кіхот викликає в читача співчуття й повагу. Автор намагався показати, що в більшості людей не тільки сам Дон Кіхот, але й добро, чесність та шляхетство теж сприймаються з усмішкою. На відміну від більшості гуманістів, Сервантес бачив у новому світі не тільки позитивні риси, але і дещо негативний відтінок.

Рис. 14. Мігель Сервантес. Сучасний рисунок.

Народження європейського театру

Одним із проявів культури Відродження стало зростання інтересу людей до театру. Церква з підозрою ставилася до театрального мистецтва, але театри почали виникати в усіх містах Італії, а під впливом італійців і в інших країнах Європи. Із часом з'явилися місцеві драматурги, які створювали п'єси для театральних постановок.

У другій половині XVI ст. почався небачений розквіт театрального мистецтва в Англії. У часи королеви Єлизавети I поблизу Лондона були збудовані спеціальні будинки для театральних вистав: «Театр», «Троянда», «Глобус» (рис. 15). На початку XVII ст. таких театрів у столиці Англії було близько 20. У театрі «Глобус» виступав як актор Вільям Шекспір (1564—1616), який заради сцени залишив рідний дім у місті Стретфорд-на-Ейвоні (рис. 16). Із часом Шекспір почав переробляти для вистав старі п’єси, а потім уже писав власні твори. Хоча в Англії вважалося, що актор не може бути драматургом, п’єси Шекспіра швидко здобули визнання. На першому етапі своєї творчості великий драматург написав декілька комедій, багато історичних п’єс, таких як «Річард III» та «Генріх IV», славетну трагедію «Ромео і Джульєтта». У своїх творах Шекспір підкреслював важливість людських почуттів, за які можна було навіть віддати своє життя. Він виступав проти жорстокої та необмеженої королівської влади, але підтримував справедливу монархію. На другому етапі творчості Шекспір створив відомі трагедії — «Гамлет», «Отелло», «Король Лір». У цих творах великий драматург приділив увагу долі людини, боротьбі людей за власне щастя.

Рис. 15. Театр «Глобус». Реконструкція.

Рис. 16. Вільям Шекспір.

П'єси В. Шекспіра стали перлиною європейської культури. Вони дали поштовх до подальшого розвитку театрального мистецтва в Європі.

Запитання й завдання

1. Назвіть причини виникнення культури Відродження в Італії. 2. Що нового було в поглядах гуманістів? 3. Чим, на вашу думку, відрізнялася культура Відродження від середньовічної культури? 4. Розкажіть про одного з видатних діячів італійського Високого Відродження. 5. Опишіть один із мистецьких шедеврів епохи Відродження. 6. Чи згодні ви з обвинуваченням Н. Макіавеллі в порушенні норм моралі? 7*. Чи згодні ви з твердженням, що роман М. Сервантеса «Дон Кіхот» — це більше, ніж просто комедія? Свою відповідь аргументуйте. 8. Із чим був пов'язаний розвиток театрального мистецтва в епоху Відродження?

Із твору Поджо Браччоліні

Хто має блиск чеснот, у тому можна віднайти вроджену й істинну шляхетність, що приходить не зовні, а народжується вдома, здобута за рахунок власних заслуг, а не чужих благодіянь, придбана власними зусиллями і працею, а не подвигами предків. Той, хто хвалиться своїм родом, чуже хвалить, а наскільки краще нести світло іншим, аніж сяяти чужим блиском, настільки краще самому народжувати собі шляхетність, аніж отримувати її завдяки заслугам іншого.

? Чи можна вважати, що цей твір був написаний представником гуманізму? Обґрунтуйте свою думку.