Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Д'ячков 2015" - Нова програма

§30. «Піднебесна імперія» у Середні віки

Стосовно історії та культури китайської цивілізації часто використовують епітет «великий»: «Великий Шовковий шлях», «Велика Китайська стіна», «Великий канал», «Велика гребля». Другою характерною рисою Китаю вважають його «загадковість» і «незбагненність» для європейця. Напевно, так відбувається тому, що європейська цивілізація в період Стародавнього світу й Середньовіччя не вплинула на Китай. Народи цієї країни завжди розвивалися самостійно і створили власну неповторну цивілізацію. Наприклад, свою країну китайці називали «Піднебесною імперією» або «Серединною державою», лічбу часу вели не століттями, а за правлінням імператорських династій. Про середньовічні династії й досягнення китайського народу розповідатиметься в цьому параграфі.

Рис. 1. Тай Цзун — най могутніший імператор династії Тан

1. Епоха династії Тан — час «радісного Китаю».

Після Великого переселення народів і навали кочівників у Китаї затвердилася династія Тан (618—906). Роздроблені китайські князівства об’єдналися в єдину державу й вигнали завойовників. Настав час розквіту китайської середньовічної цивілізації. Середньовічні китайські історики назвали цей період часом «радісного Китаю». Чи дійсно це так?

Наймогутнішим імператором династії Тан був Тай Цзун (627—649). Після кровопролитної війни він знищив своїх суперників й установив одноосібну владу. Перші імператори династії Тан суворо придушували народні повстання й бунти, але при цьому страчували також розкрадачів скарбниці та хабарників. Щоб не допустити в країні голоду, були відкриті державні комори із запасами. Селянам роздали незайняті землі. Люди, що відбували трудову повинність на будівництві палаців і фортець, повернулися до селянської праці.

Час династії Тан називають «золотим віком» китайської культури.

Значних успіхів Китай досяг у боротьбі із зовнішніми ворогами. Писемні джерела свідчать, що 88 народів визнали верховну владу Китаю, що поширювалася від Кореї до Каспійського моря. Китайські гарнізони розташовувалися в найбагатших містах Середньої Азії та інших важливих пунктах Великого Шовкового шляху. Подальше просування китайських військ на захід зупинили араби у 751 р. в битві на річці Талас.

«Серединну країну» очолював імператор («Син Неба»), влада якого не обмежувалася законами й передавалася в спадщину. При імператорі діяла Державна рада, що складалася з родичів і довірених осіб. Столиця держави — Чанань — перетворилася на велике місто. За розкішшю й благоустроєм китайська столиця перевершила Константинополь.

Виконавчу владу здійснювало Управління відомств, що складалося із шести міністерств. За їхньою діяльністю стежили прокурори спеціальної контрольно-ревізійної палати. Державна служба в Китаї вважалася найкращою кар’єрою для чоловіка. Загальна кількість чиновників у країні досягала одного мільйона осіб. Як же готували таку кількість грамотних і сумлінних службовців? Річ у тому, що в Китаї існувала система іспитів, і до державної служби не допускали неуків і ледарів.

Рис. 2, 3. лі Бо (701 — 762) й Ду Фу (712— 770). Фахівці зараховують їх до найвидатніших поетів світової літератури

Державні іспити в «Піднебесній імперії»

Іспити відбувалися один раз на два-три роки в спеціальних приміщеннях у повітах, округах, провінціях, у столиці й навіть в імператорському палаці. Бажаючі обійняти державну посаду повинні були в суворій ізоляції один від одного показати свою каліграфічну майстерність, глибокі знання з історії, літератури й філософії, мати досвід віршування. Чим вищим був результат іспиту, тим вищою — посада, яку могли запропонувати кандидатам, що успішно пройшли випробування. Державні іспити створювали можливості успішної кар'єри для обдарованих людей незалежно від їхнього походження.

За силою та могутністю імперія Тан не мала рівних серед держав світу, що існували на той час.

2. Селянська війна в Китаї.

Землеробство завжди було основою економіки Китаю. Кожен селянин мав наділ орної землі на общинному полі й сад. Частину врожаю хлібороб віддавав державі у вигляді податку, а також щороку відпрацьовував 20 днів на користь імператора.

Зі зростанням величезного державного апарату, який потрібно було утримувати, збільшувалися й податки, що призвело до розорення селянства. Китайські імператори не могли стримати агресію кочових племен і відкуповувалися від їхніх вождів зерном, шовком, золотом. Ці витрати також лягли на плечі селян. Влада слабшала. На місцях намісники, чиновники й багатії відбирали в селян землю, закривали буддійські монастирі. Ченців виганяли на вулицю. Сильна посуха середини IX ст. призвела до жахливого голоду.

Почалися народні заворушення, і в Китаї вибухнула Селянська війна (874—901), що мала величезну руйнівну силу. Чому ж селянські повстання, які не були рідкістю в країнах Сходу й Заходу, ми називаємо «війною»?

Воєнні дії охопили значну частину території країни й продовжувалися протягом тривалого часу. Повсталі прагнули захопити імператорську владу. Селян підтримало все знедолене населення країни: ремісники, міська біднота, бурлаки, жебраки й розбійники. Загони повсталих об’єдналися в армії, які здійснювали далекі походи.

Особливої сили воєнні дії набули з появою досвідченого бійця Хуан Чао. Він став на чолі повсталих і взяв собі титул «Великий полководець Піднебесної». Під його керівництвом селянська армія захопила Чанань, із якого втік імператор. У завойовану столицю Хуан Чао в’їхав на золотій колісниці й наказав роздати біднякам золото й шовк. Один із китайських істориків визнає, що полководець «під час походу упорядкував військо». Проте Селянська війна супроводжувалася нестримними пограбуваннями і терором. Наприклад, при взятті торговельного міста й порту Гуанчжоу було знищено і пограбовано багаті квартали перських і єврейських купців.

Війна: кров і пограбування (із книги китайського історика XI ст.)

Прагнучи пробитися до східної столиці, Хуан Чао особисто командував військами, що штурмували Жучжоу. Увесь цей час «Син Неба», молодий і слабкий, був охоплений великим жахом і проливав рясні сльози...

За кілька днів почалося велике пограбування. Людей зв'язували, били батогами й захоплювали їхнє майно. Багатіїв роззували й проганяли босими. Усіх затриманих чиновників, князів і знатних людей убивали, підпалювали будинки, якщо не могли там нічого знайти.

Рис. 4. Повсталі селяни на вулицях Чананя

Придушити селянський рух удалося тільки за допомогою кочівників. Уся країна перебувала в руїнах. Економіка була підірвана, у країні лютували голод та епідемії. Загибель династії Тан стала неминучою. Незабаром владу в столиці захопив офіцер-самозванець. Єдина держава розпалася на кілька князівств, які відразу почали між собою війни.

Внутрішня криза, Селянська війна й вторгнення кочівників привели до загибелі династії Тан.

3. На вулицях середньовічного китайського міста.

У той час коли європейські міста перебували в забутті, у Китаї досягли свого розквіту великі й гарні міста Чанань, Гуанчжоу, Фучжоу, Ченду й багато інших, населення яких перевищувало пів-мільйона осіб.

За кількістю великих міст Китай не поступався жодній країні періоду Середньовіччя.

У китайських містах жили імператорські чиновники, знать, воєначальники. Як і всюди у світі, серед постійних жителів міст переважали ремісники й торговці, лікарі й вчителі, вантажники й слуги, бурлаки й жебраки.

У китайських містах будували ідеально рівні вулиці, що перетиналися під прямим кутом. Так виникли квартали. У кожному із кварталів був староста, що відповідав за порядок і збір податків.

Китайці створили добре продуману систему каналізації й водопостачання. У містах працювали фонтани, вулиці вкривали бруківкою, регулярно вивозили сміття. Міська влада організовувала притулки, лікарні й громадські лазні. Повсюдно будували великі площі, парки й сквери. У парковому господарстві працювали кращі робітники. Окрасою міст були палаци імператора й місцевої знаті, а також буддійські храми й святилища.

Рис. 5. один із кварталів китайського міста. Реконструкція

? Які споруди були розташовані в цій частині міста?

Рис. 6. оборонні стіни китайського міста Пін'яо. Сучасний вигляд

Столиця імперії

Столиця країни Чанань досягала 9 км у довжину й 8 км завширшки. Вісім воріт із північного боку і ще по три — з інших боків були споруджені в міських стінах, які височіли на земляному насипі.

Збережені податкові списки свідчать, що в місті проживало близько двох мільйонів осіб. Крім китайців, тут жили представники різних національностей: тюрки, араби, перси й індійці. У місті було два величезні базари — східний (більш вишуканий) і західний. Базари розміщувалися уздовж кожної з 200 вуличок, що складалися з низки торговельних крамниць.

Кінна або піша міська варта підтримувала порядок. Уночі життя міста завмирало, ніхто з жителів (за винятком лікарів і духівництва) не мав права залишати свої будинки. За порушення міських законів суворо карали ударами бамбукової палиці по п'ятах.

Китайські міста були центрами імператорської влади, економічного й культурного життя.

4. Завоювання Китаю монголами.

Монгольське завоювання Китаю розтягнулося на багато десятиліть (1209—1279). Мужній опір народу був подоланий, величезна країна скорена, і при владі затвердилася монгольська династія Юань («Початок»). Так монгольський хан став китайським імператором. Чому ж найбільша і найсильніша держава у світі стала жертвою кочівників?

Річ у тому, що до початку монгольських завоювань Китай був поділений на три держави, що ворогували між собою. Спочатку армії південнокитайської династії Сун навіть допомагали монгольському хану Чингізхану завойовувати Північний Китай, сподіваючись пізніше позбутися своїх так званих «союзників».

Монголи-кочівники прагнули перетворити Китай на безкрайнє пасовище. Вони зруйнували 90 міст, багато районів у долині річки Хуанхе знелюдніли. У Північному Китаї населення скоротилося на 15 млн осіб. Безжалісне знищення чекало на кожного, хто чинив опір загарбникам.

Із китайського літопису XIII ст. про вторгнення монголів до Китаю

Чингізхан поділив військо на три армії. Трьох синів своїх відрядив у напрямку хребта Тайхан на південь. Вони вчинили велике спустошення між містами Пін'яо і Тайюань... Монгольський государ пішов середньою дорогою... і повернув з армією до Пекіна. А в провінціяхХубей, Хенань, Шаньдун на кілька тисяч лі (лі — 0,5 км) простору майже всі жителі були перебиті. Золото й парчеві тканини, сини й дочки, воли й коні — все, як циновка, згорнуто й вивезено. Будинки й хатини спалені, міські стіни зруйновані.

На певний час життя в Китаї зупинилося: чиновники знищені, скасовані іспити, завмерла торгівля й ремесло, у глибокому занепаді опинилося землеробство. Китайці сплачували великі податки й побори, виконували трудові повинності, утримували монгольські гарнізони, ханських послів і вельмож. У країні знову поширилося рабовласництво. Китайців часто перетворювали на рабів. Почали діяти невільницькі ринки.

Завойовники потопали в розкошах, а населення країни мучив голод. Різке погіршення життя призвело до зародження визвольного руху на чолі з буддійською сектою «Білий лотос». Люди мріяли про справедливість і рівність. Буддисти пророкували швидке наближення віку Будди.

Із «Книги про розмаїття світу» Марко Поло (XIV ст.)

У палаці великого хана

Протягом трьох зимових місяців великий хан живе в головному місті Китаю Ханбалику [Пекін], там його великий палац. Стіни у великих і малих покоях вкриті золотом і сріблом, і розмальовані по них дракони й звірі, птахи, коні й усякого роду звірі, і так стіни вкриті, що крім золота й живопису нічого не видно. Зала така простора, понад шість тисяч осіб може там вміститися.

Дивуєшся, скільки там покоїв, просторих і чудово влаштованих, і нікому у світі не збудувати й не влаштувати покоїв кращих, ніж ці.

Великий хан і китайці

Потрібно знати, що всім китайцям не до вподоби управління великого хана, тому що поставив він над ними татар (монголів) і найчастіше мусульман; а це китайці ненавиділи, тому що ті поводилися з ними, як із рабами. Великий хан отримав Китай не по праву, а силою і не довіряв китайцям.

Рис. 7. Венеціанський купець Марко Поло. У 1271 р. 17-річним юнаком разом із батьком і дядьком він вирушив із Венеції до Китаю. Через 20 років Марко Поло повернувся в Італію. Із його слів була записана «Книга про розмаїття світу»

Рис. 8. Загін «червоних пов'язок». Сучасний малюнок

Перші збройні виступи проти монгольського гноблення почалися в 1351 р. Серед повсталих виділялися загони «червоних пов’язок». Вони вимагали справедливості й жорстоких розправ над представниками правлячого режиму. Повстання очолив розумний і хоробрий буддійський чернець Чжу Юаньчжан (1328— 1395), обіцявши відродити колишню велич Китаю. Його підтримала більша частина населення. Повсталі розгромили основні сили монголів і їхніх союзників. У 1368 р. Чжу Юаньчжан захопив владу в країні й проголосив створення нової династії Мін («Світло»).

5. Відродження «Піднебесної імперії»: династія Мін (1368—1644).

Зміцнення нової династії супроводжувалося кардинальними реформами всіх сфер життя. Перші імператори Мін робили все, щоб ліквідувати наслідки монгольського панування. Селянам роздали землю й установили справедливі податки, активно розвивалося ремесло й торгівля. Літописи згадують 38 великих ярмарків, що проводилися у великих містах країни.

У 1421 р. столицю величезної імперії повернули в Пекін, який назвали Бейдзин («Північна столиця»). Тут розташовувався імператорський палац та засідав уряд країни.

Рис. 9. «Заборонене місто» в Пекіні

Рис. 10 Водяне колесо

Рис. 11. Ділянка Великої Китайської стіни епохи Мін. Будівництво й ремонт стіни тривали понад дві тисячі років

«Заборонене місто»

Імператорський палац, будівництво якого почали представники династії Мін, перетворився на справжнє місто, яке назвали «забороненим». Оточене каналом і високими стінами, воно було центром імператорських володінь у Пекіні. Особливою пишнотою вирізнявся палацовий комплекс Гугун. Він налічував понад 9 тис. будівель (палаци, палати, храми, зали, альтанки тощо). Головний вхід у «заборонене місто» прикрашала брама Тяньаньмінь («Ворота небесного спокою»). Над нею велично височіла надбрамна вежа з дахом, укритим глазурованою черепицею. У величезній залі Тронної палати відбувалися урочисті державні церемонії та свята, підписувалися імператорські укази. Вона сягала заввишки 35 м, а її площа становила 2300 м2 (тут могли б розміститися 45 класних кімнат). Споруди «забороненого міста» свідчать про високий рівень розвитку китайської архітектури, живопису, скульптури та інших видів мистецтва.

Правителі династії Мін вважали за необхідне усунути загрозу з боку «монгольського» Степу. Були проведені грандіозний ремонт і зміцнення Великої Китайської стіни. Китайські війська здійснили каральні походи в Монголію, які супроводжувалися жорстоким геноцидом — масовим знищенням чоловічого населення.

Рис. 12. Чжен Хе на палубі корабля. Сучасний малюнок

Наприкінці XV ст. імперія Мін була найбільшою державою у світі, населення якої досягло 70 млн осіб.

З ініціативи «Сина Неба» були організовані морські експедиції до країн Індійського й Тихого океанів із метою затвердити велич Китаю. Підготовку й проведення експедицій очолив імператорський вельможа Чжен Хе (1371—1435).

Як раб став флотоводцем

Чжен Хе народився в мусульманській родині в південно-західній провінції Китаю Юньнань. Під час завоювання Юньнані військами династії Мін хлопчик був захоплений у полон і переданий на служіння майбутньому імператорові Чжу Ді. Він успішно закінчив навчання в палацовій школі для слуг. Талановитий, відповідальний і відважний слуга просунувся на імператорській службі й став воєначальником. Чжен Хе отримав завдання здійснити грандіозні морські експедиції до «країн Південних морів».

За короткий термін був збудований грандіозний флот, у якому виділялися 62 величезні фрегати. У перше плавання Чжен Хе вивів 652 кораблі (кожен великий корабель супроводжували малі й середні судна). У 1406—1433 рр. під керівництвом Чжен Хе було здійснено сім експедицій до берегів Індокитаю, Філіппін, Індонезії, Індостану, Цейлону, Аравії, Східної Африки.

Історія Середніх віків не знає прикладів таких грандіозних морських подорожей. Китай зміцнив свою велич, але економічної вигоди від плавань не отримав. Для подальшого розвитку країни потрібні були істотні зміни в державному устрої, економіці й культурі.

Правління династії Мін знаменувало кінець історії Середніх віків у Китаї.

Запитання й завдання

1. Чи можна вважати справедливим твердження, що час династії Тан був «радісним» для Китаю? 2. Наведіть факти, які доводять, що час Тан став «золотим віком» китайської культури. 3. Чому селянський рух наприкінці IX ст. називають Селянською війною? 4. Проти кого був спрямований гнів повсталих під час Селянської війни? 5. Які особливості устрою китайських міст збереглися до наших днів? 6. Чому Чингізхану і його спадкоємцям удалося підкорити великий і могутній Китай? 7. Чому панування монголів у Китаї було нетривалим? 8. У якому становищі опинилися китайці після монгольського завоювання? 9. Як імператори династії Мін зміцнювали свою владу? 10*. Порівняйте благоустрій китайських і європейських міст у Середні віки. 11*. Чи можна вважати морські експедиції китайців до «країн Південних морів» марними?