Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Д'ячков 2015" - Нова програма

Розділ 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В X—XV ст.

Під час Великого переселення народів слов'янські племена широко й вільно розселилися на просторах Східної Європи. Західні слов'яни в Середні віки створили сильні держави. Польща й Чехія, відрізняючись високорозвиненою культурою й економікою, стали важливою складовою західноєвропейської цивілізації.

Південні слов'яни (серби, хорвати, словенці, чорногорці, болгари) опинилися у сфері впливу потужної цивілізації, культури й церкви Візантійської імперії. Слов'янські держави, захищаючи Європу, приймали на себе удари кочівників і народів, що сповідували іслам.

Східні слов'яни створили Русь — найбільшу християнську державу в Європі. Могутності держави сприяли високорозвинене землеробство й ремесла, великі міста. У середині XII ст. Русь-Україна розпалася на 15 самостійних князівств. однак навіть роздроблена, Русь все-таки витримала удар монгольської навали. Слов'яни зберегли свої державу, мову, культуру, віру. У XII—XV ст. у густих лісах Східної Європи виникло й зміцніло Московське князівство, що перетворилося на велику державу.

§26. Західні слов'яни та їхні сусіди в Середні віки

Наприкінці Раннього Середньовіччя сформувалися необхідні умови для виникнення держав у західних слов’янських племен. Молоді слов’янські держави перебували в оточенні сильних сусідів: Священної Римської імперії, Візантії, численних й агресивних кочівників. Проте слов’янські держави посіли гідне місце в історії Середньовічної Європи.

Варто повторити: §6, 19.

1. Утворення Польського королівства.

На схід від німецьких земель у долинах річок Вісла й Одра розкинулися споконвічні землі західнослов’янських племен, серед яких виділявся племінний союз полян. Саме цей численний народ і дав назву державі, що зароджувалася, — Польща. Прабатьком держави вважають легендарного орача П’яста. Наприкінці X ст. західнослов’янські племена об’єднав князь полян Мешко I (960—992) із династії П’ястів. Виникла Польська держава із центром у Гнезно. Мешко був змушений визнати себе васалом німецького імператора, але проводив самостійну політику в інтересах свого народу.

Із записок арабського мандрівника Ібрагіма ібн Якуба (середина Х ст.)

...А щодо країни Мешка, то вона найбільша зі слов'янських країн. Буяє вона продовольством, м'ясом, медом, рибою. Збирає Мешко податки в торговельних динарах (срібні монети). Ідуть вони на жалування його мужам... Є в нього три тисячі воїнів у панцирах, вони поділені на загони... Дає він цим мужам одяг, коней, зброю й все, чого вони потребують.

У 966 р. поляки-язичники прийняли християнство й визнали духовну владу папи римського. Таким чином, серед слов’янських народів поляки є найдавнішими послідовниками католицизму. Віра й визнання папи давали змогу західним слов’янам протистояти натиску з боку правителів Священної Римської імперії й німецьких феодалів. Завершив об’єднання польських племен син Мешка Болеслав I Хоробрий (992—1025), який всіляко зміцнював католицьку церкву у своїй країні. У роки його правління володіння Польщі простягалися від Балтійського моря до Карпат. Князь Болеслав приєднав значну частину Чехії й Моравії. Застосовуючи військову силу й дипломатичний хист, він успішно протистояв натиску Священної Римської імперії і втручався у внутрішні справи сусідніх держав. У 1018 р. Болеслав підтримав вигнаного київського князя Святополка

Окаянного і на деякий час захопив столицю Русі-України. Проте кияни з ганьбою вигнали його з міста. У 1025 р. польські єпископи коронували Болеслава: князь став королем.

На початку XI ст. Польське королівство перетворилося на сильну й впливову державу Західної Європи.

Рис. 1. Король Польщі Болеслав Хоробрий. Гравюра XVI ст.

Рис. 2. Іштван І Святий. Кінна статуя в Будапешті (Угорщина)

2. Угорці: від кочівництва до землеробства, від язичництва до християнства.

У першій половині I тис. н. е. предки сучасних угорців, угро-фінські племена, кочували на просторах Південного Уралу. У IX ст. вони вдерлися на простори Східної Європи. Вогнем і мечем угри пройшли Північним Причорномор’ям, а потім у союзі з хозарами захопили багату й родючу Паннонію, що колись була провінцією Римської імперії в Центральній Європі. Тут склався племінний союз «Десять стріл» («Он-Огур»), від назви якого утворилася звична для нас назва нової країни — Угорщина.

У Центральній Європі угорці натрапили на рішучий опір із боку молодої німецької держави. Перемоги Оттона I над кочовими ордами зупинили агресію угорців щодо сусідніх держав. Ватажок угорців, який взяв при хрещенні ім’я Стефан (Іштван), одружився з німецькою принцесою. Папа римський у 1000 р. визнав Іштвана I королем.

У 1000 р. виникло Угорське королівство — одна з найсильніших держав Центральної Європи в Середні віки.

Іштван I Святий (997—1038) доклав зусиль, щоб його народ став частиною західноєвропейської християнської цивілізації. Угорці перейшли до землеробства й осілого способу життя. По всій країні зводилися рицарські замки, які згодом перетворилися на міста. Вигідне розташування країни дозволяло угорцям успішно торгувати із країнами Заходу й Сходу. Католицька церква приєднала Іштвана I до лику святих, і угорці вважають його небесним заступником їхньої країни.

3. Об'єднання Польщі й Литви.

Нове піднесення Польщі пов’язують із правлінням короля Казимира III Великого (1333—1370). Йому вдалося об’єднати польські землі, розділені у XII—XIII ст. довгими роками внутрішньої смути й навалами ворогів. У пам’яті народу Казимир III залишився не тільки як сміливий воєначальник і полководець, але і як «селянський король». П’ятдесят нових кам’яних замків, збудованих за його наказом, значно зміцнили оборону країни й забезпечили роботою тисячі майстрів. Короля поважали й любили люди з різних станів польського суспільства. Казимир III створив необхідні умови для розвитку землеробства, заснував нові міста, навів лад у державних фінансах, законах, податках і митах. У роки правління Казимира столиця Польщі Краків перетворилася на одне з найкрасивіших міст Європи. Із волі короля був заснований знаменитий Краківський університет (1364 р.). До Польщі приєднано галицькі й волинські землі.

Зі смертю Казимира III перервалася королівська династія П’ястів, оскільки він не залишив нащадків чоловічого роду. Припинення династії було доречним приводом для захоплення польського престолу сусідніми державами. Щоб не допустити цього, у 1385 р. у замку Крево (нині Білорусь) була укладена унія (союз) між Польщею й Литвою. У лютому наступного року союз двох країн скріпив шлюб між литовським князем Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Литовський князь і його оточення прийняли хрещення. Почалося поступове навернення литовців-язичників у християнство. Польський король і литовський князь на своїх землях зберігали всю повноту влади.

Таким чином, Кревська унія поєднала долі багатьох народів, що жили на землях Литви й Польщі. Невдовзі Королівство Польща й Велике князівство Литовське впевнено відбивали напади Золотої Орди, могутньої монгольської держави, що захопила простори Східної Європи. Крім того, на північ від Литви й Польщі розташовувалися володіння Тевтонського ордену, провідники якого мріяли продовжити «натиск на Схід».

Рис. 3. Казимир III Великий. Сучасний малюнок

Рис. 4. Краків. Середньовічна мініатюра

Рис. 5. Воїни Грюнвальдської битви. Реконструкція

4. Грюнвальдська битва.

Польща й Литва вирішили зупинити агресію хрестоносців. Розгорнулася Велика війна (1409—1411 рр.), і об’єднане військо вдерлося в межі володінь Тевтонського ордену. Під прапорами польського короля Владислава II і литовського князя Вітовта боролися загони польських і чеських рицарів, дружини литовських феодалів, полки білоруських, російських, українських воїнів і навіть загін монголів-ординців, союзних Литві. Йому назустріч рушило добре підготовлене й озброєне військо тевтонців. Великий магістр ордену залучив до лав хрестоносців рицарів із Німеччини, Пруссії, Австрії, Франції. Середньовічні історики називали цю сутичку «Битвою народів».

15 липня 1410 р. біля села Грюнвальд (нині територія Польщі) розгорнулася важка й кровопролитна битва. Спочатку успіх був на боці хрестоносців, які відбили атаку монголів і потіснили литовців. Проте їм не вдалося примусити тікати інші литовські й смоленські полки. Вирішального удару завдала важка польська кіннота. Значна частина тевтонського війська була оточена й перебита. У бою загинули майже всі ватажки хрестоносців. Тевтонський орден назавжди втратив могутність і визнав васальну залежність від Польщі.

Розгром Тевтонського ордену створив необхідні умови для подальшого розвитку слов'янських країн і народів Східної Європи.

5. Чехія у складі Священної Римської імперії.

Навала угорців та інших ворогів знищила Велику Моравію — ранньосередньовічну державу чехів і словаків. На місці колись великої держави, де проповідували брати Кирило й Мефодій, у X ст. виникла держава чехів і словаків, очолювана князями з роду Пржемисловичів. Поступово в Чехії затвердилося християнство західного обряду, виникло окреме єпископство, резиденцією якого став собор Святого Віта в Празі.

В XI ст. імператор Священної Римської імперії визнав чеського князя королем і своїм васалом. Чеське королівство посідало важливе місце серед інших держав і земель, що входили до складу імперії.

Рис. 6. Карлів міст у Празі. Сучасний вигляд

Ми пам’ятаємо, що чеські королі були курфюрстами й зберігали повну самостійність в управлінні своїми землями. Перебування у складі великої й сильної держави розвивало економіку й культуру чеських земель. Особливого розквіту Чехія досягла в роки правління Карела Вацлава I (1355—1378), що став імператором під ім’ям Карла IV.

Перебування у складі Священної Римської імперії мало для Чехії і важкі наслідки. Під заступництвом імперської влади й католицької церкви німці захопили в Чехії кращі землі, зайняли панівне положення в багатих чеських містах. Період XIV—XV ст. став часом небувалого німецького засилля в політичному й економічному житті країни. Найбільше невдоволення в чехів викликала католицька церква, що отримувала в багатій країні величезні доходи. Парафіяни мали оплачувати кожен крок католицьких священиків і ченців.

Із Гуситської хроніки Лаврентія із Бржезової про католицьких священиків у Чехії

Серед духівництва ж вимагання грошей за хрещення, сповідь, таїнство святого причастя... за вінчання... за служби над небіжчиком, за молитви й молебні в урочисті та ювілейні дні, а також за інше: за проповіді, за поховання й дзвін у дзвони, за освячення церков, вівтарів і каплиць. й інші незліченні омани. У священиків зіпсовані чесноти, зокрема: гнів, ворожнеча, сварки, марнослів'я, пограбування простого народу заради свого задоволення, жадібне вимагання сплати оброків й обман простого народу незліченними брехливими обіцянками.

Тривоги й сподівання чеського народу відбивав у своїх яскравих проповідях і лекціях у Празькому університеті священик Ян Гус (1371—1415). Він мав величезний авторитет серед пражан, які заповнювали храми й аудиторії під час його виступів. За що ж люди шанували священика? Надамо йому слово.

Рис. 7. Ян Гус. Гравюра XVII ст.

Рис. 8. Воїни-гусити. Сучасний малюнок

Із проповідей Яна Гуса

Чехи в королівстві Чеському за законом... і на вимогу природи повинні бути першими на посадах, так само як французи у Франції й німці у своїх землях...

Забери в собак кістку — вони перестануть гризтися; забери майно в церкви — не знайдеш для неї й попа.

В очах цих людей, що високо задирали носа, прості й пригноблені люди — як пси; тому немає такої образи, якої б вони не зазнали.

Ян Гус закликав створити в країні свою християнську церкву, яка б підкорялася не папі, а чеському королю. Вороги звинуватили його в єресі й викликали в Констанц, де засідав собор католицької церкви. Чеський священик і патріот сміливо з’явився на засідання собору й відкинув усі обвинувачення в єресі. Він наполягав, щоб йому вказали на помилки, використовуючи тексти Святого Письма. Навіть у в’язниці він відстоював свої погляди й закликав очистити церкву й відмовитися від церковних багатств. Імператор Сигізмунд I наполіг на страті Яна Гуса, який у липні 1415 р. був спалений як єретик.

Виступ Яна Гуса став початком патріотичного визвольного руху чеського народу проти німецького засилля й католицької церкви.

Гуситські війни.

У відповідь на страту Яна Гуса в Чехії спалахнуло збройне повстання, що увійшло в історію під назвою Гуситські війни (1419—1434). Послідовників Яна Гуса називали гуситами. За зброю взялися рицарі й купці, селяни й ремісники, багатії та біднота. На своїх прапорах вони вишивали зображення чаші, тому їх також називають чашниками.

Чаша на бойовому прапорі

Чаша символізувала причастя — важливе християнське таїнство, під час якого віруючі вживали вино й хліб. Тим самим вони ніби доторкалися до тіла й крові Христа. Католицька церква стверджувала, що причащання вином можливе тільки для священиків. Слідом за текстом Євангелія і вченням Яна Гуса чашники наполягали, що перед Богом усі рівні й причащання вином має поширюватися на всіх віруючих.

Центром повстання стала гора Табор у Південній Богемії, де виник табір рішучих послідовників Гуса, яких називали таборитами. Повстання в Чехії стривожило Римську курію. Папа організував проти гуситів п’ять хрестових походів. Проте протягом тривалого часу хрестоносці були безсилі перед гуситським військом. Із чим це було пов’язано?

Рис. 9. Східна Європа в XIV—XV ст. Гуситські війни

Повсталих очолював сліпий, але дуже досвідчений рицар Ян Жижка, якого потім змінив Прокіп Великий. У своїй армії гусити встановили сувору дисципліну. Військовий статут забороняв грабежі, пропонував порівну ділити військову здобич. Гусити суворо карали за бійки, азартні ігри, пияцтво, сварки. Вимоги статуту поширювалися на всіх повсталих.

Повсталі повсюди застосовували гармати й ручну вогнепальну зброю, що легко пробивала рицарські обладунки. Повною несподіванкою для хрестоносців було використання гуситами пересувної фортеці (вагенбург). У потрібний момент коней відпрягали, а вози ставили в замкнуте коло, причому кожен віз скріплювався із сусіднім спеціальними ланцюгами. Бічні частини возів закривалися дубовими щитами з бійницями для лучників й арбалетників. У проміжках між возами встановлювали невеликі гармати-тарасниці, які були в кожному гуситському загоні. Перед возами вкопували списи проти ворожої кінноти. Кіннота гуситів перебувала всередині укріплення і вступала в бій під час переслідування супротивника, якщо той починав відступати.

Війна розорила країну. Успіхи гуситів викликали занепокоєння серед чеських феодалів і купецької верхівки. Вони побоювалися втратити свої багатства і вплив. Виникла партія поміркованих, які були готові домовлятися з імператором і папою. Розбіжності між таборитами й поміркованими призвели до поразки повстання. У 1434 р. під Ліпанами відбувся бій, у якому перемогу здобули помірковані в союзі із хрестоносцями. Залишки таборитів були розбиті польським королем Владиславом.

Гуситські війни послабили позиції католицької церкви й сприяли розвитку Чеського королівства й суспільства.

Запитання й завдання

1. Коли й за яких обставин виникло Польське королівство? 2. Чому угорці не повторили долю своїх попередників гунів й аварів, які зникли «з лиця Європи»? 3. Які реформи Казимира III Великого дозволили зміцнити Польську державу й суспільство? 4. Чому Польщі й Литві вдалося розгромити сильну державу хрестоносців Тевтонський орден? 5. Чому католицька церква оголосила Яна Гуса єретиком? 6. Як поводився Ян Гус на соборі в Констанці? 7. Чому смерть однієї людини викликала повстання в Чехії? 8. Використовуючи текст параграфа, дайте визначення термінів і понять: П'ясти, «Битва народів», гусити, чашники, вагенбург. Випишіть їх у зошит. 9. Охарактеризуйте причини перемог гуситів над рицарями-хрестоносцями. 10*. Визначте подібні риси у виникненні держав у Польщі, Угорщині й Чехії. 11*. Чи могли гусити на початку XV ст. здолати Священну Римську імперію й католицьку церкву?