Всесвітня історія: підручник для 7 класу "Д'ячков 2015" - Нова програма

§16. Середньовічна держава

Верденський договір 843 р. поділив імперію Каролінгів між онуками Карла Великого, що стало початком самостійної історії багатьох європейських держав. У Середні віки ці держави пройшли кілька важливих етапів розвитку. Зі спадкоємців варварських королівств вони перетворилися на сильні держави, правителі яких спиралися на підтримку значної частини народу й станів.

Варто повторити: §3.

1. Феодальна роздробленість.

У IX—XII ст. більшість країн Європи переживали період феодальної роздробленості. Виникла велика кількість герцогств, графств, баронств. Феодали у власних володіннях перетворилися на практично незалежних правителів, які не визнавали владу навіть своїх сеньйорів. Чому ж так трапилося?

Річ у тому, що в епоху Середніх віків в економічному житті країн і народів панувало натуральне господарство. Усе необхідне для життя феодальної вотчини вироблялося на місці: продукти харчування, одяг, взуття, зброя. Селяни, а також інші залежні від феодала люди повністю утримували сеньйора та задовольняли його і свої потреби. Тому господарських зв’язків між окремими областями великих країн не існувало або вони були дуже незначними.

Феодальна роздробленість

У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ (IX—XII ст.)

Високий і неприступний кам’яний замок надійно захищав феодала та його родину. У підпорядкуванні феодала були васали-рицарі, а також численні слуги й помічники: управителі маєтків, ключники, наглядачі, варта. Феодал сам або з допомогою слуг вершив суд і розправу над залежними селянами та іншими людьми, які жили на його землі. Тому герцог, граф або барон не потребували сильної королівської влади й не вважали за необхідне їй підкорятися. У боротьбі за нові землі феодали вели нескінченні міжусобні війни, від яких страждали насамперед прості люди.

Феодальна роздробленість — закономірний період тимчасового ослаблення королівської влади й посилення могутності окремих феодалів, що перетворилися на незалежних правителів.

З оди «Скарга про поділ імперії» диякона Флора з Ліона (IX ст.)

Франкська нація виблискувала перед усім світом. Іноземні королівства... відряджали до неї посольства. Однак тепер, перебуваючи в занепаді, ця велика держава втратила відразу і свій блиск, і назву імперії; державу, ще донедавна єдину, поділено на три частини, і нікого вже не можна вважати імператором; замість государя — дрібні правителі, замість держави — один тільки шматочок. Спільне добро перестало існувати, кожного турбують лише власні інтереси: думають про що завгодно, одного тільки Бога забули. За такого поділу держави немає більше зборів народних, немає законів, марно задумало б прибути посольство туди, де немає двору. Що ж сталося із сусідніми народами на Дунаї, Рейні, Роні, Луарі й По? Усі вони, із давніх-давен об'єднані узами згоди, у цей час, коли союз розірвано, поринуть у сумні розбрати...

? 1. Яку історичну подію оплакує диякон Флор у своїй праці? 2. Яку оцінку дає автор тому, що сталося? 3. Які наслідки цієї події він пророкує?

Рис. 1. Людовік V Лінивий. Книжкова мініатюра XIII ст.

Найбільш завершена форма феодальної роздробленості склалася у Франції, феодальні порядки якої вчені вважають «зразковими». В XI ст. королівська влада тут поширювалася лише на домен — територію, що належала особисто королю як феодальному сеньйору. «Король — перший серед рівних» — такий принцип затвердився у відносинах між правителем і феодалами. Влада настільки втратила авторитет, що королям IX—XII ст. народ часто давав принизливі й глузливі прізвиська — Лисий, Товстий, Простакуватий, Заїка, Лінивий.

Феодальна роздробленість — важливий етап розвитку середньовічного суспільства й держави.

2. Середньовічне королівство.

Поступово феодальна роздробленість почала гальмувати розвиток середньовічної держави й суспільства. Країна, розділена на велику кількість незалежних феодальних володінь, не могла розвивати економіку й торгівлю, протистояти навалі зовнішніх ворогів. Навіть простий проїзд у межах країни супроводжувався поборами на кордонах кожного феодального володіння: усі зобов’язані були сплачувати дорожні збори і в’їзні мита.

Подолання феодальної роздробленості й об'єднання країни сприяли подальшому розвитку феодального суспільства.

Процес об’єднання країни зазвичай очолювали королі, які намагалися розширити територію свого домена. Королівський двір ставав тим центром, навколо якого «збиралася» єдина держава. Король вимагав покірності, виконання присяги й вірності від своїх васалів — герцогів і графів. На землях королівського домена і його васалів повинні були діяти королівські закони. Наприклад, французький король Людовік IX Святий (1226—1270) заборонив міжусобні війни між васалами. В іншій частині королівства він увів «40 днів короля» — термін, протягом якого феодали, залучені в конфлікт, мали утримуватися від воєнних дій і подати свою суперечку до суду короля. Посередництво короля зміцнювало його авторитет і вплив у всій країні. Припинення навіть однієї війни сприяло розвитку господарства й процвітанню країни.

Від міжусобних війн і феодальної вольниці страждала значна частина населення. Торгівля в країні, поділеній кордонами на безліч феодальних володінь, приносила лише збитки. Монастирі віддавали свої землі войовничим баронам і графам. Прості рицарі мріяли про сильну королівську владу, що могла забезпечити їх службою і феодами. Залежні селяни вбачали в «доброму» королі свого захисника від гноблення з боку ненаситних сеньйорів. Тому в справі об’єднання країни королі мали надійних союзників: дрібних феодалів-рицарів, жителів міст (ремісників, купців) і християнську церкву.

У XIII—XIV ст. феодальна роздробленість у багатьох країнах Європи поступилася місцем об'єднаним королівствам, що управлялися з єдиного центру.

Рис. 2. Середньовічне королівство

Рис. 3. Король посвячує в рицарі. Мініатюра XIII ст.

Рис. 4. Король і його радник. Мініатюра XIV ст.

Рис. 5. Королівський суд. Середньовічна мініатюра

? Які особливості зображення свідчать, що малюнок ілюструє саме королівський суд?

Як же можна було збільшити землі, підвладні королю? За допомогою «обміну» землями королі «округлювали» свої володіння. Король утверджував свою владу над землями, які втратили сеньйорів і не мали спадкоємців. Вдалі шлюби із представницями відомих феодальних родин також значною мірою розширювали королівські володіння. Саме так королі англійської династії Плантагенетів стали сеньйорами великих земель у Франції. Шлюби між королями й королевами сприяли виникненню нових держав.

3. Станова монархія.

Посилення королівської влади розтяглося на віки й супроводжувалося серйозними перешкодами. Ідея об’єднання країни зазвичай натрапляла на опір із боку великих феодалів, які не бажали втрачати свою незалежність і привілеї, крім того, доводилося захищати власні землі від зовнішніх ворогів. Об’єднання країни потребувало значних витрат, які не могла витримати королівська скарбниця. Обкладати підданих усе новими й новими податками без їхньої згоди було небезпечно. Центральна влада потребувала підтримки з боку різних станів. У цих умовах з ініціативи королівської влади в країнах Європи виникли станово-представницькі збори.

Станова монархія — форма феодальної держави, за якої відносно сильна королівська влада укладала союз зі станово-представницькими зборами.

Представницькі збори виникли в більшості країн Західної Європи у XII—XIV ст. Вони називалися по-різному: парламент — в Англії, кортеси — в Іспанії, Генеральні штати — у Франції, рейхстаг — у Німеччині, сейм — у Чехії та Польщі. Станово-представницькі збори різних країн мали різний склад і виникли в різний час. Проте середньовічні станово-представницькі збори сприяли економічному піднесенню своїх країн, із їхньою допомогою королі здобували перемоги над феодальною знаттю й створювали єдині держави.

4. Централізована держава.

Найважливішим явищем у політичному житті XIV—XV ст. у країнах Європи стало формування централізованих держав. Це означало, що управління державою здійснювалося з одного центру — столиці, де розміщувалися королівський двір і головна резиденція монарха. Від його імені видавалися закони, а влада передавалася в спадщину. Король вважався верховним суддею, він мав право стратити або помилувати.

До складу королівського двору зазвичай входили представники відомих аристократичних феодальних родів, що визнали верховну владу короля, а також найбільш авторитетні священики: кардинали й архієпископи. Ці вельможі становили найближче оточення правителя, були його радниками, виконували відповідальні доручення монарха. Поряд із ними до складу королівської ради допускали людей із «третього стану»: банкірів, купців, юристів, учених. Їхній вплив на короля дедалі більше зростав.

Станово-представницькі збори (парламент, кортеси, сейми) скликали з волі монарха. Як правило, вони виконували дорадчі, фінансові й законодавчі функції і були важливим елементом централізованої держави.

Значну роль у житті держави відігравали чиновники. Ці люди обіймали певну посаду в королівській канцелярії. Вони були суддями, завідували збором податків, виконанням законів, будівництвом державних об’єктів. У централізованій державі з’явилася поліція, що стежила за порядком у країні й захищала інтереси короля. На зміну феодальним дружинам поступово приходить регулярна армія.

Як правило, централізовані держави, що виникли в Європі, були національними. Іншими словами, населення підданих держав переважно становили представники однієї нації — французи, англійці, іспанці, шведи, угорці. Таким чином, у XIV—XV ст. поступово формувалася сучасна політична карта Європи.

Рис. 6. Віче в Новгороді. Художник К. лебедєв

Рис. 7. Середньовічний міст у сучасній Флоренції

Централізована станово-представницька монархія як форма держави утвердилася в провідних країнах Західної Європи в XIV—XV ст.

5. Середньовічна республіка.

Монархія не була єдиною формою держави в Середні віки. У деяких країнах Європи виникли й зміцніли феодальні республіки. Ця форма управління державою передбачала виборність основних державних посад на певний термін. Наприклад, у великих державах північно-східної частини Європи — Великому Новгороді й Пскові — затвердилися боярські республіки. Головним органом влади тут було віче — загальноміські збори жителів. Віче приймало найважливіші рішення в житті країни. Проте бояри — великі землевласники-феодали — повністю контролювали віче та впливали на прийняття рішень.

Найбільш відомими і багатими феодальними республіками Середньовіччя були північноіталійські держави Флоренція, Мілан, Венеція та Генуя. У цих державах влада зосередилася в руках найбагатших міських родин, представників яких жителі обирали на вищі державні посади. Між могутніми сімейними кланами Флоренції та Мілану відбувалися нескінченні кровопролитні війни за владу.

На чолі Венеції та Генуї стояли дожі, яких обирали зі знатних родин. Венеціанські дожі обіймали цю посаду довічно, а в Генуї їх призначали на певний термін. Північноіталійські республіки залишалися феодальними державами, оскільки вони були частиною станового суспільства Середньовіччя.

Запитання й завдання

1. Визначте основні причини феодальної роздробленості, використовуючи текст параграфа. 2. Чому багато феодалів не потребували королівської влади і вважали себе незалежними правителями? 3. Які верстви населення середньовічних країн були союзниками королів у створенні сильних централізованих держав? 4. Чим централізована держава відрізнялася від феодального роздробленого королівства? 5. Як королі боролися за об'єднання окремих феодальних володінь у єдину державу? 6. Використовуючи текст параграфа, письмово дайте визначення термінів і понять: домен, міжусобна війна, вельможі, станово-представницькі збори. 7. Поясніть, чим венеціанський дож відрізнявся від французького короля. 8. Чому середньовічні республіки виникали у великих торговельних містах? 9.* Порівняйте станово-представницьку монархію і Франкське королівство часів Хлодвіга.