Підручник з Географії. 9 клас. Довгань - Нова програма

§ 33. Народні промисли в Україні

Ви дізнаєтесь:

• про значення, основні види та продукцію народних промислів

• про вироби народних майстрів, які стали символом самобутності української культури

Пригадайте:

• традиційні ремесла та промисли, які набули поширення на території України в минулому

• чим приваблюють твори народного мистецтва

Із давніх часів люди намагалися облаштувати свій побут. Найбільш кмітливі та заповзяті знаходили прості підручні матеріали і за допомогою нескладних інструментів власноруч виробляли необхідну людям продукцію. Зараз вона є частиною історії культури України.

1. Поняття про народні промисли.

Під народними промислами розуміють форму творчої діяльності з метою задоволення потреб населення. Своїм корінням вони сягають у ті часи, коли люди почали виготовляти предмети побуту з деревини, глини, каменю, металу та інших підручних матеріалів. Подальший розвиток народних промислів пов’язаний із господарською діяльністю. Він досяг найбільшого рівня, коли люди почали оселятись у містах, де займалися гончарством, ткацтвом, ковальством, бондарством, малярством. Часто майстри вкладали у свою роботу не тільки знання та вміння, а й творчі здібності, відображаючи своє, унікальне бачення світу. Такі вироби називають творами народного мистецтва.

Мал. 1. Опішнянську кераміку виготовляють із місцевої глини, яка має сіруватий колір. Характерними рисами традиційних глеків є світло-жовтий колір та розпис у вигляді квітів, грон, колосків, букетів та віночків. Це надає самобутньому мистецтву українських гончарів національного колориту.

2. Види народних промислів.

Один із найдавніших видів народного промислу — гончарство. Він полягає в обробці глини для виготовлення різноманітного посуду, цегли, кахлів та іншої кераміки. Ці вироби несуть у собі цінну інформацію про особливості побуту найдавніших народів, що заселяли Україну. Відомим центром виробництва традиційної української кераміки є Опішня (Полтавська обл.) (мал. 1). Згідно з дослідженнями археологів, використання керамічного посуду набуло поширення на цій території ще в добу неоліту. Сучасний промисел активно розвивався з кінця XIX ст. У цей період в Опішні налічувалося до 300 гончарів, які займалися виробництвом декоративних глеків. Для розпису вони використовували рослинний орнамент, зображення птахів і звірів. Сучасні опішнянські майстри доповнили традиційні вироби вазами, посудом, керамічною пластикою (іграшки).

На Гуцульщині найвідомішою є косівська кераміка (м. Косів, Івано-Франківська обл.). Місцеві майстри виготовляли хатній посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл різноманітних страв (горщики, глечики, миски тощо), а також більш складну продукцію — куманці та свічники-трійці. Для свічників-трійць характерні пластична виразність та декоративність. Вони здавна були не тільки необхідною річчю, а й прикрасою, символом сімейної злагоди та затишку. Розписані в народному стилі вироби й зараз є частиною оздоблення осель українців.

Загальносвітове визнання отримав петриківський розпис, занесений до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це декоративно-орнаментальне народне малярство, що походить від традицій селянського хатнього стінопису. Він існував у різних регіонах України, проте найбільшого поширення набув саме в селищі Петриківка (Дніпропетровська обл.), яке на початку минулого століття стало визнаним осередком цього народного промислу. Для нього характерні яскраві, соковиті, теплі кольори основного орнаменту на білому або жовтому тлі. Основним елементом петриківських орнаментів є квітка як символ краси української природи. Найчастіше малюють мальви, півонії, айстри, польові квіти. Традиції петриківського розпису продовжують сучасні майстри. Композиції з унікального українського орнаменту використовують навіть в архітектурі й дизайні осель (мал. 2).

Мал. 2. Одним із символів України є ретельно побілені хати-мазанки. У багатьох регіонах склалася традиція розписувати їх малюнками, які були одухотвореним віддзеркаленням навколишньої природи та підкреслювали увагу й турботу українців щодо облаштування свого житла.

Мал. 3. Селяни з великою пошаною ставилися до ковалів, адже від них значною мірою залежав їхній добробут. До того ж перетворення металу на різні речі споконвіку вважалося таємничим мистецтвом. Часто в ковалях бачили захисників від нечистої сили. Не випадково великий письменник М. Гоголь створив яскравий образ коваля Вакули, який перемагає хитрого чорта й навіть змушує його виконати свою волю.

Вік гончарних виробів можна визначити з точністю до 25 років. Для цього використовують властивість гірських порід «запам'ятовувати» відомості про стан магнітного поля Землі, яке було в момент їх останнього нагріву. Найкращим матеріалом для магнітного датування є обпалена глина. У ній наявні мінерали із вмістом заліза. При нагріванні вони орієнтуються за напрямком магнітного поля подібно до стрілки компаса, зберігаючи його при остиганні. Значною мірою цьому методу ми завдячуємо відомостям про унікальну трипільську культуру, що тисячі років тому існувала на території України.

До важливих видів народних промислів, які мають давні й багаті традиції в Україні, відносять роботу з металом. У XVIII—XIX ст. на околиці багатьох сіл можна було побачити кузні з обладнанням для розплавлення, кування, гартування та охолодження металу та виробів із нього. Ковалі виготовляли зброю, знаряддя праці та інші речі господарського призначення (цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі). До них зверталися, коли було потрібно підкувати коней, зробити оковування возів та надіти залізні шини на колеса. Традиції давніх ковальських ремесел продовжують майстри Львова, Івано-Франківська, Ужгорода, Чернівців (мал. 3).

Колекції музеїв Києва, Львова, Чернігова та інших міст свідчать про високий рівень ювелірного мистецтва на Русі. У той час традиційними технологіями виготовлення ювелірних прикрас були карбування, штампування, тиснення, чернь (чорні або темно-сірі зображення, нанесені на золото або срібло шляхом гравірування й заповнення штрихів), скань (ажурний або напаяний на метал візерунок із тонкого золотого або срібного дроту). Нині провідними підприємствами, що займаються їх виготовленням, є фабрики та комбінати Києва, Черкас, Харкова, Одеси, Мукачевого, Вінниці.

Мал. 4. У Коломиї (Івано-Франківська обл.) розташований Музей писанкового розпису. У його колекції налічується понад 6 тис. експонатів із різних регіонів України та країн світу. Тут можна побачити найбільшу писанку у світі — архітектурну споруду у формі писан нового яйця заввишки 13,5 м.

За часів Русі-України була добре розвинена обробка деревини. Серед ремісничих професій з’являються столярі, теслярі, різьбярі, ложкарі, бондарі. Техніка обробки деревини була різноманітною: видовбування, різьблення, розпис, виточування, випалювання, інкрустація. Так, одна з найдавніших технік — видовбування — застосовувалася для виготовлення човнів, ночов, черпаків.

Унікальним народним промислом, пов’язаним з обрядами та віруваннями, є писанкарство (мал. 4, 5). Воно полягає в декоруванні яйця візерунками, які робляться (пишуться) за допомогою воску та барвників. Писанкарство має витоки із символічного значення яйця, яке в багатьох народів світу вважалося символом сонця, джерелом життя. На території України, зокрема в культових місцях, знайдені керамічні писанки часів Русі. Це вказує на їхнє значення та давні традиції виготовлення.

Найдавнішими ремеслами, якими займалися українські жінки, були ткацтво й килимарство. Народний промисел виробництва рушників із XVII ст. склався в місті Кролевець (Сумська обл.). Завдяки самобутності узорів, багатству орнаментів, унікальному поєднанню червоно-білих кольорів місцеві рушники стали відомими і популярними. Матеріалом для їх виготовлення є коноплі та льон.

Мал. 5. Із давніх часів писанка втілювала віру у воскресіння пращурів та збереження роду. Не випадково серед символічних малюнків української писанки — кривулька, або безконечник. Ця хвиляста лінія без початку й кінця — символ нескінченного життя, вічності сонячного руху.

Із 1995 р. щороку восени на батьківщині унікальних рушників проводиться літературно-мистецький фестиваль (із 2007 р. він став міжнародним). У фестивалі беруть участь художники і майстри декоративно-прикладного мистецтва, поети й письменники, мистецтвознавці, художні колективи й окремі виконавці з різних регіонів України та інших країн світу.

Художні тканини й зараз відіграють значну роль в оформленні інтер’єру житла та виготовленні костюмів. їх виробляють на спеціалізованих підприємствах, розташованих у Кролевці, Богуславі, Переяславі-Хмельницькому (Київська обл.). Провідною є Кролевецька фабрика «Художнє ткацтво», де виготовляють сюжетно-тематичні декоративні рушники й панно.

Унікальною є решетилівська вишивка білими нитками на білій тканині. Вона виникла на Полтавщині й стала «візитною карткою» цього краю, адже є однією з найтонших і найскладніших у виконанні. Особливої слави набули сорочки, які замовляють у різних куточках світу.

Головне

• Під народними промислами розуміють форму творчої діяльності з метою задоволення потреб населення.

• До найвідоміших народних промислів України належать виробництво опішнянської та косівської кераміки, кролевецьких тканих рушників, петриківський розпис, писанкарство.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Розкажіть про значення народних промислів. 2. Які вироби з кераміки поширені в Україні? 3. Охарактеризуйте петриківський розпис. 4. Які роботи виконував коваль? Поясніть значення цієї професії для селянства. 5. Що символізує писанка?

Поміркуйте

1. Чому вчені розглядають традиційний одяг, характерний для різних районів України, як джерело вивчення етнічної історії народу?

2. Чому важливо зберігати традиції народних промислів?

Працюємо самостійно

З'ясуйте, у яких творах (у тому числі картинах і малюнках) великого українського поета та художника Т. Шевченка створено образи, які допомагають згадати й зберегти традиції народних промислів. Підготуйте повідомлення про ці твори.